Вступ

1 Ось слова Когелета^[a], сина Давида, царя єрусалимського: ² «Все марне!—Каже Когелет.—Усе безглузде. ³ Який з тяжкої праці зиск людині, що все життя^[b] трудиться невтомно? ⁴ На зміну поколінню прийде інше, лише земля лишається тією ж вічно. ⁵ То сходить, то заходить сонце, спішить туди, де сходити йому. ⁶ На південь мчить і повертається на північ вітер, тоді вертає знов, і знов своїм шляхом полетить і вернеться назад.

⁷ Вливаються у море всі потоки, та не заповнюється море вщерть. Вода вертається до витоків своїх. ⁸ Усі слова набриднути можуть^[c], не здатен висловити думку чоловік^[d]. Побаченим не нагодуєш око, почутим слух не напоїш. ⁹ Те, що було, те знову буде. Що скоєне, здійсниться знову. Під сонцем не нове ніщо. ¹⁰ Якщо й існує щось, про що ти скажеш: „Поглянь, та це ж нове!”—будь певен, що воно вже існувало, коли про нас іще і гадки не було. ¹¹ Не буде пам’яті про тих, що вже пішли, немає пам’яті про тих, прийдешніх, не буде пам’яті й про тих, які за ними прийдуть».

Марнотність знання

¹² Я, Когелет, був царем Ізраїлю, правив у Єрусалимі. ¹³ Я себе дослідженню й вивченню мудрості віддав: всього того, що відбувається під небесами. Тяжкий це тягар, який Господь поклав на людину! ¹⁴ Я був свідком усього, що діється під сонцем. Я відкрив для себе, що все—марнота, все, що відбувається—лиш вітер в полі. ¹⁵ Того, що зігнуте, не випрямити, того, чого бракує, не врахувати. ¹⁶ Я собі подумав: «Я став великим, набрався мудрості над усіма своїми попередниками, що правили Єрусалимом. Я серцем ввібрав мудрість і знання». ¹⁷ Тож я розумом осягнув мудрість і знання, безумство й глупоту. Але я знову збагнув, що все це—той же вітер в полі. ¹⁸ Де мудрості багато, там печаль зростає. Чим більше знань, тим дужчий смуток.

Марнота людських зусиль

2 Сказав я собі: «Нумо спробую спізнати радість, віднайти, що є добро». Але й це марнота. ² Щодо сміху, я сказав: «Безумство»,—щодо розваг: «Яка з них користь?» ³ Вином я намагався звеселити тіло, та розум керувався мудрістю, спиняв нерозважливість, доки не побачу, що саме й де шукати, що дало б людині снагу прожити дні її життя під небесами. ⁴ Я звершив величні справи. Я звів будівлі й насадив виноградники для себе. ⁵ Я виростив сади й розбив парки. Яких тільки дерев не було в тих садах! ⁶ Я викопав водойми для себе й брав звідти воду, щоб поливати квітучі дерева. ⁷ Я купив рабів і рабинь, і були раби, що народилися в моєму домі. А ще я мав численну худобу: корів та овець—більше, ніж будь у кого, хто жив до мене в Єрусалимі. ⁸ Я нагромадив срібло й золото для себе, зібрав скарби царів та земель. Я оточив себе співаками й співачками, спізнав чоловічу насолоду. ⁹ Я перевершив усіх, хто жив до мене в Єрусалимі. Справді, мене не зраджувала мудрість. ¹⁰ Не відмовляв собі ні в чому, хоч би на що ні кинув оком. Тішив серце всім, чого бажав. Душа раділа з усього, що я робив. Таку винагороду мав за працю. ¹¹ Тоді озирнувся на діла рук своїх, на все, заради чого працював. Я зрозумів, що все те було марним, немов шукав я вітра в полі. Нічого не здобудеш путнього під сонцем^[e].

¹² Я знову взявся розмірковувати над мудрістю, над глупотою і безумством. Чого ще може досягти той, хто успадкував престол? Лише того ж, що зробили й попередні правителі^[f]. ¹³ І я дійшов того, що мудрість переважить глупоту, як має переваги світло над пітьмою. ¹⁴ Для розумного мудрість, як очі, а дурень простує в пітьмі.

Та зародилася в мене думка, що однаковий жереб випаде обом: обох спіткає неминуча смерть. ¹⁵ Тож я сказав собі: «На мене теж чатує доля дурня. Навіщо мені бути мудрим, прозорливим?» І я сказав собі, що це теж марнота. ¹⁶ Пам’ять не житиме вічно ні про мудрого, ні про дурня. Прийдешні забудуть про обох. То як же може таке бути, щоб мудрий помер не так само, як і дурень? ¹⁷ От і зненавидів я життя, бо все, що в ньому було, викликало в мене огиду. Адже все марне, як ловити вітер в полі.

¹⁸ Я зненавидів плоди тяжкої праці, заради яких гнув спину. Адже мені доведеться залишити їх тим, хто прийде після мене. ¹⁹ А хто знає, бути йому мудрим, чи дурним? Але ж він матиме владу над усім тим, заради чого я так тяжко трудився на цьому світі, заради чого я набирався мудрості. Це також безглуздо. ²⁰ І засмутилося моє серце, споглядаючи, скільки я напрацював на цьому світі. ²¹ Хоч людина й працює, вкладаючи мудрість, знання та вміння, вона передає все це тому, хто заради цього палець об палець не вдарив. В цьому також вбачаю марноту й велике зло. ²² Що ж випадає людині за всю ту працю, той піт, пролитий на цьому світі? ²³ Адже все її життя—то біль, а всі її заняття—печаль. Навіть уночі розум людини не відпочиває. І в цьому марнота.

Усе добро—від Бога

²⁴ Немає нічого кращого для людини, ніж їсти й пити й шукати в праці задоволення. І це також, як я побачив, іде від руки Господньої. ²⁵ Бо хто може їсти й хто може веселитися, якщо не я^[g]? ²⁶ Адже тому, хто милий Господу, Він дарує мудрість, знання й радощі, а грішнику Він доручає нагромаджувати й примножувати добро, щоб передати тому, хто Господу милий. Отже, це також марно, як ганятися за вітром у полі.

На все свій час

3 На все свій час, усякій справі в цім житті—своя пора.

⁹ Що користі трудівникові з його праці? ¹⁰ Я бачив усе, що Бог відвів людині робити. ¹¹ Він робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності^[i] в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом. ¹² Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті. ¹³ А ще: якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок. ¹⁴ Я знаю: все, що творить Бог,—навіки. До цього нічого не додаси, як нічого й не віднімеш від цього. Бог зробив так, щоб люди побожно ставилися до Нього. ¹⁵ Що сталося, вже було, і що буде, вже було раніше. Бог шукає тих, хто зазнає переслідувань.

Безправ’я

¹⁶ У цьому житті^[j] всюди замість справедливості я бачив зло в судах, не зауважив праведності, тільки зло в судах, а замість праведності—підступність. ¹⁷ І я собі сказав: «І доброго, і злого Бог розсудить, для кожної справи, для кожного вчинку настане свій час».

¹⁸ Я про людей сказав собі: «Бог їх випробовує й доводить, що вони—справжні тварини. ¹⁹ Адже доля людини й доля тварини однакові: і ті, й ті помирають. Дух життя^[k] однаковий для обох. Немає в людини переваги над твариною, бо все—марнота. ²⁰ Усім шлях в одне й те саме місце. Усі народжуються з пороху і туди й підуть. ²¹ Кому відомо: чи дух людини піднімається до неба, чи дух тварини спускається під землю?»

²² І я зрозумів, що найкраще для людини—знайти радість у праці, адже в ній доля людська. Бо хто зможе показати людині, що буде після неї?

Павло говорить про свої страждання

¹⁶ Тож я повторюю: нехай ніхто не вважає мене нерозумним. Але навіть якщо ви так думаєте, то приймайте мене як нерозумного, щоб і я хоч трохи зміг похвалитися. ¹⁷ Те, що я зараз кажу,—не від Господа, бо хвалюся я з упевненістю нерозумного. ¹⁸ Багато людей вихваляються по-мирському. ¹⁹ Ну, то й я робитиму це. Адже ви, мудрі, радо терпите нерозумних. ²⁰ Ви зносите, коли вас поневолюють, визискують, ловлять у пастку. Ви терпите того, хто звеличує себе перед вами або того, хто б’є вас по обличчю. ²¹ Кажу це собі на сором—ми були дуже «слабкими» для того, щоб так поводитися з вами. Але якщо хтось достатньо сміливий, щоб хвалитися (кажу це як нерозумний), то і я наберуся сміливості хвалитися.

²² Вони чистокровні євреї? Я також. Вони ізраїльтяни? Я також. Вони Авраамові нащадки? Я також. ²³ Вони Христові слуги? (В безумстві я кажу це!) Я ще більш відданий слуга Христовий. Я значно більше працював й по в’язницях був частіше, і били мене більше, і багато разів мене віддавали на вірну смерть. ²⁴ П’ять разів били мене юдеї батогами по тридцять дев’ять ударів щоразу. ²⁵ Тричі мене били палицями. Одного разу закидали камінням. Тричі переживав я загибель кораблів і якось провів цілу добу в воді. ²⁶ Я часто бував у мандрівках, зустрічав небезпеку на річках, потерпав від розбійників, від свого ж народу й від поган, у містах і в селах, і на морі, і від людей, які видають себе за «братів».

²⁷ Я провів багато часу у тяжкій праці, багато ночей не спав. Я терпів голод і спрагу, й подовгу нічого не їв. Бувало, я замерзав без одягу. ²⁸ Але, окрім інших злигоднів, щодня я маю турботу про всі церкви. ²⁹ Коли хтось слабшав, я був знесиленим разом із ним. Я страждав кожного разу, коли хтось впадав у гріх.

³⁰ Якщо я маю хвалитися, то лише тим, що стосується слабкості моєї. ³¹ Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, благословенного навіки, знає, що я кажу правду. ³² Коли я був у Дамаску, намісник царя Арети^[a] стеріг місто, щоб схопити мене. ³³ Та мене спустили в кошику через вікно в міській стіні, і так я уник його рук.