Екклезіяст 1-3
Ukrainian Bible
1 Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
3 Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
4 Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5 І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6 Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...
7 Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8 Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...
9 Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...
10 Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11 Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12 Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14 Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...
15 Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16 Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17 І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...
18 Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...
2 Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота...
2 На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона?
3 Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.
4 Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники,
5 запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих.
6 Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали.
7 Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були!
8 Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.
9 І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені.
10 І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!
11 Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!...
12 І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!
13 І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою:
14 у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться!
15 І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце...
16 Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний...
17 І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!...
18 І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені,
19 а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також...
20 І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем...
21 Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике!
22 Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона?
23 Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...
24 Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!
25 Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього?
26 Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!...
3 Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом:
2 час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене,
3 час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати,
5 час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів,
6 час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати,
7 час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!
9 Яка користь трудящому в тім, над чим трудиться він?
10 Я бачив роботу, що Бог був дав людським синам, щоб трудились над нею,
11 усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця...
12 Я знаю, немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті.
13 І отож, як котрий чоловік їсть та п'є і в усім своїм труді радіє добром, це дар Божий!
14 Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, до того не можна нічого додати, і з того не можна нічого відняти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 Що є, то було вже воно, і що статися має було вже, бо минуле відновлює Бог!
16 І я бачив під сонцем іще: місце суду, а в нім беззаконня, і місце правди, у ньому ж неправда...
17 Я сказав був у серці своєму: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там діло.
18 Я сказав був у серці своєму: Це для людських синів, щоб Бог випробовував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті звірі,
19 бо доля для людських синів і доля звірини однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям, марнота бо все!...
20 Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху...
21 Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?
22 І я бачив, нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти, бо це доля його! Бо хто поведе його глянути, що буде по ньому?...
Екклесиаст 1-3
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Вступ
1 Ось слова Когелета[a], сина Давида, царя єрусалимського: 2 «Все марне!—Каже Когелет.—Усе безглузде. 3 Який з тяжкої праці зиск людині, що все життя[b] трудиться невтомно? 4 На зміну поколінню прийде інше, лише земля лишається тією ж вічно. 5 То сходить, то заходить сонце, спішить туди, де сходити йому. 6 На південь мчить і повертається на північ вітер, тоді вертає знов, і знов своїм шляхом полетить і вернеться назад.
7 Вливаються у море всі потоки, та не заповнюється море вщерть. Вода вертається до витоків своїх. 8 Усі слова набриднути можуть[c], не здатен висловити думку чоловік[d]. Побаченим не нагодуєш око, почутим слух не напоїш. 9 Те, що було, те знову буде. Що скоєне, здійсниться знову. Під сонцем не нове ніщо. 10 Якщо й існує щось, про що ти скажеш: „Поглянь, та це ж нове!”—будь певен, що воно вже існувало, коли про нас іще і гадки не було. 11 Не буде пам’яті про тих, що вже пішли, немає пам’яті про тих, прийдешніх, не буде пам’яті й про тих, які за ними прийдуть».
Марнотність знання
12 Я, Когелет, був царем Ізраїлю, правив у Єрусалимі. 13 Я себе дослідженню й вивченню мудрості віддав: всього того, що відбувається під небесами. Тяжкий це тягар, який Господь поклав на людину! 14 Я був свідком усього, що діється під сонцем. Я відкрив для себе, що все—марнота, все, що відбувається—лиш вітер в полі. 15 Того, що зігнуте, не випрямити, того, чого бракує, не врахувати. 16 Я собі подумав: «Я став великим, набрався мудрості над усіма своїми попередниками, що правили Єрусалимом. Я серцем ввібрав мудрість і знання». 17 Тож я розумом осягнув мудрість і знання, безумство й глупоту. Але я знову збагнув, що все це—той же вітер в полі. 18 Де мудрості багато, там печаль зростає. Чим більше знань, тим дужчий смуток.
Марнота людських зусиль
2 Сказав я собі: «Нумо спробую спізнати радість, віднайти, що є добро». Але й це марнота. 2 Щодо сміху, я сказав: «Безумство»,—щодо розваг: «Яка з них користь?» 3 Вином я намагався звеселити тіло, та розум керувався мудрістю, спиняв нерозважливість, доки не побачу, що саме й де шукати, що дало б людині снагу прожити дні її життя під небесами. 4 Я звершив величні справи. Я звів будівлі й насадив виноградники для себе. 5 Я виростив сади й розбив парки. Яких тільки дерев не було в тих садах! 6 Я викопав водойми для себе й брав звідти воду, щоб поливати квітучі дерева. 7 Я купив рабів і рабинь, і були раби, що народилися в моєму домі. А ще я мав численну худобу: корів та овець—більше, ніж будь у кого, хто жив до мене в Єрусалимі. 8 Я нагромадив срібло й золото для себе, зібрав скарби царів та земель. Я оточив себе співаками й співачками, спізнав чоловічу насолоду. 9 Я перевершив усіх, хто жив до мене в Єрусалимі. Справді, мене не зраджувала мудрість. 10 Не відмовляв собі ні в чому, хоч би на що ні кинув оком. Тішив серце всім, чого бажав. Душа раділа з усього, що я робив. Таку винагороду мав за працю. 11 Тоді озирнувся на діла рук своїх, на все, заради чого працював. Я зрозумів, що все те було марним, немов шукав я вітра в полі. Нічого не здобудеш путнього під сонцем[e].
12 Я знову взявся розмірковувати над мудрістю, над глупотою і безумством. Чого ще може досягти той, хто успадкував престол? Лише того ж, що зробили й попередні правителі[f]. 13 І я дійшов того, що мудрість переважить глупоту, як має переваги світло над пітьмою. 14 Для розумного мудрість, як очі, а дурень простує в пітьмі.
Та зародилася в мене думка, що однаковий жереб випаде обом: обох спіткає неминуча смерть. 15 Тож я сказав собі: «На мене теж чатує доля дурня. Навіщо мені бути мудрим, прозорливим?» І я сказав собі, що це теж марнота. 16 Пам’ять не житиме вічно ні про мудрого, ні про дурня. Прийдешні забудуть про обох. То як же може таке бути, щоб мудрий помер не так само, як і дурень? 17 От і зненавидів я життя, бо все, що в ньому було, викликало в мене огиду. Адже все марне, як ловити вітер в полі.
18 Я зненавидів плоди тяжкої праці, заради яких гнув спину. Адже мені доведеться залишити їх тим, хто прийде після мене. 19 А хто знає, бути йому мудрим, чи дурним? Але ж він матиме владу над усім тим, заради чого я так тяжко трудився на цьому світі, заради чого я набирався мудрості. Це також безглуздо. 20 І засмутилося моє серце, споглядаючи, скільки я напрацював на цьому світі. 21 Хоч людина й працює, вкладаючи мудрість, знання та вміння, вона передає все це тому, хто заради цього палець об палець не вдарив. В цьому також вбачаю марноту й велике зло. 22 Що ж випадає людині за всю ту працю, той піт, пролитий на цьому світі? 23 Адже все її життя—то біль, а всі її заняття—печаль. Навіть уночі розум людини не відпочиває. І в цьому марнота.
Усе добро—від Бога
24 Немає нічого кращого для людини, ніж їсти й пити й шукати в праці задоволення. І це також, як я побачив, іде від руки Господньої. 25 Бо хто може їсти й хто може веселитися, якщо не я[g]? 26 Адже тому, хто милий Господу, Він дарує мудрість, знання й радощі, а грішнику Він доручає нагромаджувати й примножувати добро, щоб передати тому, хто Господу милий. Отже, це також марно, як ганятися за вітром у полі.
На все свій час
3 На все свій час, усякій справі в цім житті—своя пора.
2 Час для народження, і час для смерті,
час посадити й час вирвати посаджене з корінням.
3 Час убивати й час лікувати,
час руйнувати й час будувати.
4 Час плакати і час сміятися,
час сумувати й час танцювати.
5 Час розкидати каміння[h] й час збирати каміння,
час обнімати й час уникати обіймів.
6 Час шукати й час кидати пошуки.
Час тримати й час відпускати.
7 Час розривати одяг й час зшивати.
Час мовчати й час говорити.
8 Час кохати й час ненавидіти.
Час для війни і час для миру.
9 Що користі трудівникові з його праці? 10 Я бачив усе, що Бог відвів людині робити. 11 Він робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності[i] в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом. 12 Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті. 13 А ще: якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок. 14 Я знаю: все, що творить Бог,—навіки. До цього нічого не додаси, як нічого й не віднімеш від цього. Бог зробив так, щоб люди побожно ставилися до Нього. 15 Що сталося, вже було, і що буде, вже було раніше. Бог шукає тих, хто зазнає переслідувань.
Безправ’я
16 У цьому житті[j] всюди замість справедливості я бачив зло в судах, не зауважив праведності, тільки зло в судах, а замість праведності—підступність. 17 І я собі сказав: «І доброго, і злого Бог розсудить, для кожної справи, для кожного вчинку настане свій час».
18 Я про людей сказав собі: «Бог їх випробовує й доводить, що вони—справжні тварини. 19 Адже доля людини й доля тварини однакові: і ті, й ті помирають. Дух життя[k] однаковий для обох. Немає в людини переваги над твариною, бо все—марнота. 20 Усім шлях в одне й те саме місце. Усі народжуються з пороху і туди й підуть. 21 Кому відомо: чи дух людини піднімається до неба, чи дух тварини спускається під землю?»
22 І я зрозумів, що найкраще для людини—знайти радість у праці, адже в ній доля людська. Бо хто зможе показати людині, що буде після неї?
Notas al pie
- 1:1 Когелета Тобто «Вчителя» або «Проповідника».
- 1:3 все життя Або «під сонцем». Також див.: Екл. 1:9, 13.
- 1:8 набриднути можуть Або «слабі», чи «не можуть виразити того, що я хочу сказати».
- 1:8 не здатен… чоловік Або «та все ж людина продовжує говорити».
- 2:11 під сонцем Або «у цьому житті». Також див.: Екл. 2:17, 22.
- 2:12 Чого ще… правителі Древньогебрейський текст тут неясний.
- 2:25 якщо не я Або «Якщо не завдяки Богу».
- 3:5 каміння Або «зброю».
- 3:11 відчуття вічності Або «бажання знати, що буде у майбутньому».
- 3:16 У цьому житті Буквально «Під сонцем».
- 3:19 Дух життя Або «дихання».
2 до коринтян 11:16-33
Ukrainian Bible
16 Знову кажу: хай ніхто не вважає мене за безумного! А як ні, то прийміть мене бодай як безумного, щоб хоч трохи й я похвалився!
17 А що я кажу, не кажу того в Господі, але ніби в безумстві у цій частині хвали.
18 Через те ж, що тілом багато-хто хваляться, то й я похвалюся.
19 Бо ви терпите радо безумних, самі мудрими бувши.
20 Бо ви терпите, коли вас хто неволить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по щоках вас б'є.
21 На безчестя кажу, що ми ніби стратили сили. Коли хто відважиться чим, то скажу нерозумно відважуюся й я.
22 Євреї вони? То й я. Ізраїльтяни вони? То й я. Насіння вони Авраамове? То й я!
23 Слуги Христові вони? Говорю нерозумне: більш я! Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті.
24 Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного,
25 тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській;
26 у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими,
27 у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі.
28 Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви.
29 Хто слабує, а я не слабую? Хто спокушується, а я не палюся?
30 Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся.
31 Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, а Він благословенний навіки, що я не говорю неправди.
32 У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто Дамаск, щоб схопити мене,
33 але по мурі мене спущено в коші віконцем, і я з рук його втік!
Read full chapter
2-е к Коринфянам 11:16-33
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Павло говорить про свої страждання
16 Тож я повторюю: нехай ніхто не вважає мене нерозумним. Але навіть якщо ви так думаєте, то приймайте мене як нерозумного, щоб і я хоч трохи зміг похвалитися. 17 Те, що я зараз кажу,—не від Господа, бо хвалюся я з упевненістю нерозумного. 18 Багато людей вихваляються по-мирському. 19 Ну, то й я робитиму це. Адже ви, мудрі, радо терпите нерозумних. 20 Ви зносите, коли вас поневолюють, визискують, ловлять у пастку. Ви терпите того, хто звеличує себе перед вами або того, хто б’є вас по обличчю. 21 Кажу це собі на сором—ми були дуже «слабкими» для того, щоб так поводитися з вами. Але якщо хтось достатньо сміливий, щоб хвалитися (кажу це як нерозумний), то і я наберуся сміливості хвалитися.
22 Вони чистокровні євреї? Я також. Вони ізраїльтяни? Я також. Вони Авраамові нащадки? Я також. 23 Вони Христові слуги? (В безумстві я кажу це!) Я ще більш відданий слуга Христовий. Я значно більше працював й по в’язницях був частіше, і били мене більше, і багато разів мене віддавали на вірну смерть. 24 П’ять разів били мене юдеї батогами по тридцять дев’ять ударів щоразу. 25 Тричі мене били палицями. Одного разу закидали камінням. Тричі переживав я загибель кораблів і якось провів цілу добу в воді. 26 Я часто бував у мандрівках, зустрічав небезпеку на річках, потерпав від розбійників, від свого ж народу й від поган, у містах і в селах, і на морі, і від людей, які видають себе за «братів».
27 Я провів багато часу у тяжкій праці, багато ночей не спав. Я терпів голод і спрагу, й подовгу нічого не їв. Бувало, я замерзав без одягу. 28 Але, окрім інших злигоднів, щодня я маю турботу про всі церкви. 29 Коли хтось слабшав, я був знесиленим разом із ним. Я страждав кожного разу, коли хтось впадав у гріх.
30 Якщо я маю хвалитися, то лише тим, що стосується слабкості моєї. 31 Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, благословенного навіки, знає, що я кажу правду. 32 Коли я був у Дамаску, намісник царя Арети[a] стеріг місто, щоб схопити мене. 33 Та мене спустили в кошику через вікно в міській стіні, і так я уник його рук.
Read full chapterNotas al pie
- 11:32 Арета Цар арабського царства Наватії.
Copyright © 2007 by Bible League International