Ковчег переносять до Єрусалима

6 Давид знову зібрав найкращих воїнів Ізраїлю—всього тридцять тисяч. ² З усіма відданими йому людьми він вирушив з юдейської Ваали^[a], щоб узяти звідти ковчег Бога, названий іменем Господа Всемогутнього, Який сидіть на троні серед Херувимів, що зображені на Ковчезі. ³ Вони вивезли ковчег Божий з оселі Авінадава, що була на узвишші, і встановили його на новому візку. Узза та Агіо, сини Авінадава, супроводжували цей візок ⁴ з Господнім ковчегом. Агіо йшов попереду. ⁵ Давид і всі ізраїльтяни щиро веселилися перед Господом співали пісні, грали на різних музичних інструментах, виготовлених із кедра. Це були арфи, ліри, бубни, тимпани та цимбали.

⁶ Коли вони підійшли до Наконового току, Узза кинувся підтримати ковчег Божий, бо воли спіткнулися. ⁷ Але Господь дуже розгнівався на Уззу, побачивши його вчинок^[b]. Господь уразив Уззу за це, і той відразу ж помер біля Господнього ковчегу^[c].

⁸ Давид дуже розлютився через те, що Господній гнів вилився на Уззу, тому це місце й дотепер називається «Перез-Узза»^[d].

⁹ Того дня Давид злякався Господа і сказав: «Як може ковчег Господній до мене перейти?» ¹⁰ Він не хотів брати ковчег Господній в місто Давида, а замість цього він завіз його до дому Овед-Едома ґіттійського. ¹¹ Три місяці перебував ковчег Господній в оселі Овед-Едома, й Господь благословив його і всю його родину.

¹² Царю Давиду сказали: «Господь благословив дім Овед-Едома і все, що в нього є, завдяки ковчегу Божому». Тому Давид пішов до оселі Овед-Едома, забрав ковчег Господній і з великою радістю переніс його в місто Давида. ¹³ Як тільки ступали люди, що несли ковчег Господній, шість кроків, Давид приносив у жертву вола й відгодоване теля. ¹⁴ Давид, підперезаний лляним ефодом, танцював, як тільки вмів, перед Господом, ¹⁵ коли він і весь дім Ізраїлю супроводжували Господній ковчег під радісні вигуки, а також звуки сурм.

¹⁶ Коли Господній ковчег заносили до міста Давида, Міхал, дочка Саула, визирнула у вікно й, побачивши Давида, який танцював і веселився перед Господом, вона відразу відчула до нього зневагу.

¹⁷ Господній ковчег принесли і встановили на відведеному місці в наметі, який Давид спорудив для нього. Давид приніс жертву всеспалення та мирні жертви перед Господом. ¹⁸ Коли ж Давид скінчив приносити жертву всеспалення та мирні жертви, благословив він людей в ім’я Господа Всемогутнього. ¹⁹ Потім він роздав по буханцю хліба, пирогу з фініками та в’язку родзинок всім ізраїльтянам: чоловікам і жінкам. Згодом усі розійшлися по своїх домівках.

²⁰ Коли Давид повернувся додому, щоб благословити своїх рідних, назустріч йому вийшла Міхал, дочка Саула, яка сказала: «Як відзначився сьогодні цар Ізраїлю! Оголився на очах невільниць, своїх слуг, ніби якийсь покидьок».

²¹ Давид відповів Міхал: «Це було перед лицем Господа, Який обрав мене, а не твого батька й не когось із вашого дому. Це Він мене призначив правити Господнім народом ізраїльським, і саме тому я святкуватиму цю подію перед Господом. ²² Я буду ще недостойніше виглядати, я буду ще більш приниженим навіть у власних очах. Але я матиму повагу цих невільниць, про яких ти згадувала».

²³ Сталося так, що в Міхал, дочки Саула, не було дітей аж до смерті.

Господня обітниця Давиду

7 Після того, як цар поселився в своєму палаці й Господь дав йому відпочити від ворогів, які обсіли його, ² він сказав пророку Натану: «Поглянь, я живу в прекрасному палаці, збудованому з кедру, а ковчег Господній зберігається в наметі».

³ Натан відповів цареві: «Роби, як тобі підказує серце, бо з тобою Господь». ⁴ Тієї ж самої ночі Натан почув слово Господнє:

⁵ «Піди й скажи Моєму слузі Давиду про те, що наказує Господь: „Це не ти маєш будувати Мені оселю. ⁶ Я ще не жив у домі від того дня, як вивів ізраїльтян з Єгипту і по сьогодні. Я переходив з місця на місце, і жив у наметі. ⁷ І хоч би де ходив Я з ізраїльтянами, хіба ж Я сказав комусь із правителів, яким Я заповідав вести Мій народ ізраїльський: „Чому ви не збудували Мені оселю із кедру?”

⁸ Тепер скажи Моєму слузі Давиду про те, що наказує Господь Бог Всемогутній: „Я забрав тебе з пасовиська, де ти ходив за отарою, щоб ти правив Моїм народом ізраїльським. ⁹ Я був з тобою скрізь, хоч де б ти ходив.: Я знищував усіх ворогів на твоєму шляху. Тепер Я звеличу твоє ім’я серед інших імен славетних людей на землі. ¹⁰ Я призначу місце для Мого народу ізраїльського й поселю його там, і житимуть там люди, і ніхто їх більше не турбуватиме. Нечестивці не будуть більше гнобити їх, як раніше, ¹¹ з того часу, коли Я призначив суддів над ізраїльським народом. І Я дам тобі відпочити від усіх ворогів. Господь каже тобі, що Господь зведе дім для тебе^[e].

¹² Коли прийде твій смертний час і ти підеш на спочинок до пращурів своїх, Я призначу після тебе одного з синів твоїх, насіння твоєї плоті, і встановлю його царство. ¹³ Він і зведе Мені оселю, а Я навіки встановлю престол його царства. ¹⁴ Я стану його Батьком, а він буде Мені сином^[f]. Коли він робитиме помилки, Я каратиму його людською різкою, його дубаситимуть люди ціпками. ¹⁵ Але Я ніколи не відступлюся від Своєї прихильності до нього так, як відступився Я від Саула, якого Я перед тобою усунув. ¹⁶ Твій дім, твоє царство переживуть віки переді Мною, твій престол буде довічним”».

¹⁷ Отож Натан передав Давидові слово в слово все одкровення.

Давидова молитва

¹⁸ Тоді цар Давид зайшов, сів перед Господом і мовив:

«Хто я такий Тобі, мій Володарю, Господи? Чому Ти зробив мене й мій дім таким важливим? ¹⁹ Невже цього недостатньо було, на Твій погляд, володарю мій, Господи, що Ти вважав за потрібне поговорити щодо майбутнього для дому Твого слуги. Невже Ти завжди так з людьми говориш, о Господи, Володарю мій? ²⁰ Що може Давид іще Тобі сказати? Адже ти знаєш слугу Свого, о Володарю, Господи. ²¹ Це завдяки Твоїй обіцянці й від щирого серця зробив Ти цю велику справу і розповів про неї Своєму слузі^[g]. ²² Який Ти величний, о Володарю Мій, Господи! Ніхто не може зрівнятися з Тобою, і немає Бога крім Тебе, бо ми чули про все це на власні вуха.

²³ Кого ще можна порівняти з Твоїм народом ізраїльським—єдиним народом на землі, якого Бог викупив для Себе, щоб зробити Своїм народом і прославити Своє ім’я, щоб сотворити величні й неймовірні чудеса, вигнавши народи та їхніх богів перед Своїм народом, який Ти вивів з Єгипту.^{[h] 24} Ти зробив народ Ізраїлю Своїм навіки, і Ти Сам, о Господи, став його Богом.

²⁵ Відтепер, Господи Боже, дотримуйся завжди цієї обітниці про слугу Твого та його дім і вчини так, як Ти обіцяв, ²⁶ щоб навіки було величним Твоє ім’я. Тоді люди говоритимуть: „Господь Всемогутній є Богом Ізраїлю!” І нехай дім Давида, слуги Твого, встановлений буде перед Тобою.

²⁷ Ти Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю! Ти відкрив це мені, Своєму слузі, промовивши: „Я зведу тобі дім”. Ось чому Твій слуга набрався сміливості, щоб скласти Тобі цю молитву. ²⁸ Господи, Володарю, Ти є Бог! Твої слова правдиві, Ти дав обітницю такого великого діяння Своєму слузі. ²⁹ Тож тепер зроби ласку й благослови дім Твого слуги, аби моя родина могла повік Тобі служити. Адже Ти сказав Своє слово, і Твоїм благословенням навіки буде благословенний дім Твого слуги».

Давидові перемоги

8 Згодом Давид переміг филистимлян і, підкоривши їх, відібрав у них землі навколо Ґату^[i].

² Давид також переміг Моав. Він змусив моавійців лягти на землю й виміряв їх шнуром. Людей, на яких приходилося дві довжини шнура, було страчено, а тих, кому випадала кожна третя довжина шнура, було помилувано. Так підкорив він моавійців, які стали підданими Давида і сплачували йому данину.

³ Давид також підкорив Хададезера, сина Регова, який був царем Зови, коли пішов у долину Євфрату, щоб відновити свою владу. ⁴ Давид захопив тисячу колісниць, сім тисяч^[j] їздових та двадцять тисяч піхотинців. Він покалічив майже всіх коней, залишивши неушкодженими лише сотню коней, запряжених у колісниці^[k].

⁵ Коли арамійці з Дамаска прийшли на допомогу царю Зови Хададазеру, Давид вбив двадцять дві тисячі арамійських воїнів. ⁶ Потім Давид настановив там надзірні воїнські гарнізони, і люди Арама стали Давидовими підданими й сплачували йому данину. Хоч куди б ішов Давид, Господь допомагав йому перемагати.

⁷ Давид відібрав золоті щити у слуг Хададезера і привіз їх до Єрусалима. ⁸ З Теви^[l] й Беротая, міст, що належали Хададезеру, цар Давид забрав велику кількість бронзи.

⁹ Тоу, цар Гамата, почувши, що Давид розбив усе військо Хададезера, ¹⁰ послав свого сина Йорама, щоб той зустрів Давида й привітав його з перемогою над Хададезером, який завжди воював з Тоу. У подарунок Йорам привіз з собою срібні, золоті та бронзові речі.

¹¹ Цар Давид присвятив ці підношення Господу так само, як зробив він зі сріблом та золотом усіх народів, яких він покорив: ¹² едомійців, моавійців, аммонійців, филистимлян та амаликійців. Давид присвятив Господу і здобич, відібрану в Хададезера, сина Регова, царя Зови.

¹³ Давид здобув славу після того, як у Солоній долині він вбив вісімнадцять тисяч едомійців^[m]. ¹⁴ Він настановив військові надзірні гарнізони в Едомі, а всі едомійці підкорилися Давиду. Хоч куди б ходив Давид, Господь давав йому перемогу.

Давидові вельможі

¹⁵ Давид царював над усім Ізраїлем справедливо й праведно. ¹⁶ Йоав, син Зеруї, командував військом, Єгошафат, син Агілуда, був літопісцем, ¹⁷ Задок, син Агітува, та Агімелех, син Авіатара, були священиками, Серая—писарем; ¹⁸ Беная, син Єгояди, був головою над керетійською та пелетійською охороною^[n], а Давидові сини були священиками^[o].

Притча про заблудлу вівцю

(Мт. 18:12-14)

15 Довкола Ісуса зібралися послухати збирачі податків і грішники. ² А фарисеї та книжники почали дорікати: «Цей Чоловік водиться з грішниками й, навіть, їсть із ними!»

³ На те Ісус розповів їм таку притчу: ⁴ «Якщо хтось із вас має сто овець, і одна з них відіб’ється від отари, чи не залишить він решту дев’яносто дев’ять на вигоні і шукатиме одну заблудлу, аж доки не знайде її? ⁵ А як знайде, то радісно візьме на плечі й понесе додому. ⁶ І прийшовши додому, покличе друзів і сусідів і скаже їм: „Порадійте разом зі мною: адже я знайшов мою заблудлу вівцю!” ⁷ Повірте, так само й на Небі більше буде втіхи з одного грішника, який розкається, ніж із дев’яноста дев’яти праведників, котрим немає потреби каятися».

Притча про загублену драхму

⁸ «Або уявіть собі жінку, яка має десять срібних драхм^[a]. Якщо вона загубить одну з них, то чи не засвітить вогонь, і чи не местиме ретельно у хаті в пошуках монети, доки не знайде її? ⁹ А коли знайде, то покличе подруг і сусідок, і скаже їм: „Порадійте разом зі мною: адже я знайшла загублену драхму!” ¹⁰ Повірте, так само радіють і Ангели Божі за кожного грішника, який розкаявся в гріхах своїх».