Add parallel Print Page Options

І була довга та війна між домом Сауловим та між домом Давидовим. А Давид усе зміцнювався, а Саулів дім усе слабнув.

І в Хевроні народилися Давидові сини, і був його первісток Амнон, від їзреелітки Ахіноам;

а другий син його Кіл'ав від Авіґаїл, колишньої жінки кармелянина Навала; а третій Авесалом, син Маахи, дочки Талмая, царя ґешурського;

а четвертий Адонійя, син Хаґґіт, а п'ятий Шефатія, син Авітал,

а шостий Їтреам, від Еґли, Давидової жінки, оці народилися Давидові в Хевроні.

І сталося, коли була війна між домом Сауловим та домом Давидовим, то Авнер тримався Саулового дому.

І мав Саул наложницю, а ім'я їй Ріцпа, дочка Айї. І сказав Іш-Бошет до Авнера: Чого ти прийшов до наложниці батька мого?

І дуже запалився Авнерові гнів на слова Іш-Бошетові, і він сказав: Чи я псяча юдська голова? Сьогодні я роблю ласку домові твого батька Саула, його братам та його приятелям, і не віддав тебе в Давидову руку, а ти сьогодні згадав на мені гріх цієї жінки?

Нехай так зробить Бог Авнерові, і нехай ще додасть йому, якщо я не зроблю Давидові так, як Господь присягнув був йому,

10 щоб перенести царство від Саулового дому, і щоб поставити Давидів трон над Ізраїлем та над Юдою від Дану й аж до Беер-Шеви.

11 І той не міг уже відповідати Авнерові ані слова, бо боявся його.

12 І послав Авнер замість себе послів до Давида сказати: Чия це земля? І ще сказати: Склади ж свою умову зо мною, і ось рука моя буде з тобою, щоб привернути до тебе всього Ізраїля.

13 А Давид відказав: Добре, я складу з тобою умову! Тільки однієї речі я жадаю від тебе, а саме: ти не побачиш обличчя мого, якщо ти не приведеш Мелхи, Саулової дочки, коли ти прийдеш побачити мене.

14 І послав Давид послів до Іш-Бошета, Саулового сина, говорячи: Віддай жінку мою Мелху, яку я заручив був собі за сотню крайніх плотів филистимських.

15 І послав Іш-Бошет, і взяв її від її чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша.

16 І пішов з нею чоловік її, і все плакав за нею аж до Бахуріму. І сказав до нього Авнер: Іди, вернися! І той вернувся.

17 А Авнерове слово з Ізраїлевими старшими було таке: Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою.

18 А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: Рукою Мого раба Давида Я спасу народ Мій, Ізраїля, від руки филистимлян та від руки всіх ворогів його.

19 І говорив Авнер також до ушей Веніяминових. І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевроні, усе, що добре в очах Ізраїля та в очах усього дому Веніяминового.

20 І прийшов Авнер до Давида до Хеврону, а з ним двадцятеро люда. І Давид зробив прийняття Авнерові та людям, що з ним.

21 І сказав Авнер до Давида: Нехай я встану й піду, і приведу до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складуть із тобою умову, і ти будеш царювати над усім, чого буде жадати душа твоя. І відпустив Давид Авнера, і він пішов із миром.

22 Аж ось прийшли слуги Давидові та Йоав із походу, і принесли з собою велику здобич. А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром.

23 А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли. І розповіли Йоаву, говорячи: Приходив Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, і той пішов із миром.

24 І прийшов Йоав до царя та й сказав: Що ти зробив? Ось приходив до тебе Авнер, нащо ти відпустив його, і він відійшов?

25 Ти знаєш Авнера, Нерового сина, він приходив, щоб намовити тебе та щоб вивідати твій вихід та вхід твій, і щоб вивідати все, що ти робиш.

26 І вийшов Йоав від Давида, і послав посланців за Авнером, і вони завернули його з Бор-Гассіри, а Давид про те не знав.

27 І вернувся Авнер до Хеврону, а Йоав відвів його в середину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, і той помер за кров брата його Асаїла.

28 А потім почув про це Давид і сказав: Невинний я та царство моє перед Господом аж навіки в крові Авнера, Нерового сина.

29 Нехай вона спаде на голову Йоава та на ввесь дім його батька! І нехай не перестає в Йоавовому домі течивий, і прокажений, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба!

30 А Йоав та брат його Авішай убили Авнера за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою.

31 І сказав Давид до Йоава та до всього народу, що був з ним: Роздеріть вашу одежу, і опережіться веретищем, та й голосіть за Авнером! А цар Давид ішов за марами.

32 І поховали Авнера в Хевроні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авнеровим гробом, і плакав увесь народ.

33 І заспівав цар жалобну пісню над Авнером та й сказав: Чи Авнер мав загинути смертю негідного?

34 Твої руки були не пов'язані, не забиті були твої ноги в кайдани, ти впав, як від неправедних падають! І ввесь народ ще більше плакав над ним.

35 І прийшов увесь народ, щоб намовити Давида покріпитися хлібом ще того дня, та присягнув Давид, говорячи: Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед заходом сонця скуштую хліба або чогобудь!

36 А ввесь народ довідався про це, і це було добре в їхніх очах, як і все, що робив цар, було добре в очах усього народу.

37 І того дня довідалися ввесь народ та ввесь Ізраїль, що то не було від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового.

38 І сказав цар своїм слугам: Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня!

39 А я сьогодні слабий, хоч помазаний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене. Нехай відплатить Господь злочинцеві за його зло!

І почув Саулів син, що помер Авнер у Хевроні, і опустилися руки його, а ввесь Ізраїль збентежився.

А Саулів син мав двох мужів, керівників відділів, ім'я одному Баана, а ім'я другому Рехав, сини бееротянина Ріммона, а Веніяминових синів, бо й Беерот залічений був на Веніямина.

Та повтікали бееротяни до Ґіттаїму, і мешкали там приходьками, і так є аж до цього дня.

А Йонатан, Саулів син, мав кульгавого сина; він був віку п'яти літ, коли прийшла звістка про Саула та Йонатана з Їзреелу. А нянька його несла його й утікала; і сталося, коли вона поспішно втікала, то він упав й окривів. А ім'я його Мефівошет.

І пішли сини бееротянина Ріммона, Рехав та Баана, і ввійшли, як була денна спекота, до Іш-Бошетового дому, а він лежав у південному спочинку.

І ото ввійшли вони аж до середини дому, ніби взяти пшениці, та й ударили його в живіт. І Рехав та брат його Баана втекли.

Отож, увійшли вони до дому, а він лежить на ліжку своїм у своїй спальні, і вони вдарили його, і вбили його, і зняли йому голову. І взяли вони його голову, і йшли степовою дорогою всю ніч.

І принесли вони Іш-Бошетову голову до Давида в Хеврон, та й сказали цареві: Оце голова Іш-Бошета, Саулового сина, твого ворога, що шукав був твоєї душі. І дав Господь цього дня панові моєму, цареві, пімсту над Саулом та над насінням його.

І відповів Давид Рехавові та братові його Баані, синам бееротеянина Ріммона, і сказав їм: Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого утиску,

10 коли того, хто розповів мені, кажучи: Ось помер Саул, а він був в очах своїх, як приємний вісник, я схопив його, і вбив його в Ціклаґу, замість дати йому нагороду за звістку,

11 тим більше, коли люди несправедливі вбили справедливого чоловіка в домі його на постелі його! А тепер чи я не пошукаю його крови з вашої руки, і не вигублю вас із Краю?

12 І Давид наказав слугам, і вони вбили їх, і відрубали їхні руки та їхні ноги, та й повісили над ставом у Хевроні. А Іш-Бошетову голову взяли й поховали в Авнеровім гробі в Хевроні.

І посходилися всі Ізраїлеві племена до Давида в Хеврон та й сказали йому: Оце ми кість твоя та тіло твоє ми!

І давніш, коли Саул був царем над нами, ти водив Ізраїля на війну і приводив назад. І Господь тобі сказав: Ти будеш пасти народа Мого, Ізраїля, і ти будеш володарем над Ізраїлем.

І прийшли всі Ізраїлеві старші в Хеврон, а цар Давид склав із ними умову в Хевроні перед Господнім лицем. І помазали вони Давида царем над Ізраїлем.

Давид був віку тридцяти літ, коли став царювати, і сорок літ царював він.

У Хевроні царював він над Юдою сім літ і шість місяців, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки над усім Ізраїлем та Юдою.

І пішов цар та люди його до Єрусалиму на Євусеянина, мешканця того Краю. А той сказав Давидові, говорячи: Ти не ввійдеш сюди, хіба повиганяєш сліпих та кривих! А це значить: Давид ніколи не ввійде сюди!

Та Давид здобув твердиню Сіон, він став Давидовим Містом.

І сказав Давид того дня: Кожен, хто заб'є євусеянина, нехай скине до каналу, а з ним і кривих та сліпих, зненавиджених для Давидової душі. Тому говорять: Сліпий та кривий не ввійде до дому!

І осівся Давид у твердині, і назвав ім'я їй: Давидове Місто. І будував Давид навколо від Мілло й усередині.

10 І Давид ставав усе більшим, а Господь, Бог Саваот, був із ним.

11 І послав Хірам, цар тирський, послів до Давида, та кедрового дерева, і теслів, і каменярів для стін, і вони збудували дім для Давида.

12 І пересвідчився Давид, що Господь поставив його міцно царем над Ізраїлем, і що Він підніс царство його ради народу Свого Ізраїля.

13 А Давид узяв ще наложниць та жінок з Єрусалиму по виході його з Хеврону, і народилися Давидові ще сини та дочки.

14 А оце імена народжених йому в Єрусалимі: Шаммуа, і Шовав, і Натан, і Соломон,

15 і Ївхар, і Елішуа, і Нафеґ, і Яфіа,

16 і Елішама, і Еліяда, і Еліфалет.

17 І почули филистимляни, що Давида помазали царем над Ізраїлем, і вийшли всі филистимляни, щоб шукати Давида. І Давид почув про це, і зійшов до твердині.

18 А филистимляни прийшли та розташувалися в долині Рефаїм.

19 А Давид запитався Господа, говорячи: Чи виходити мені проти филистимлян? Чи даси їх у мою руку? І Господь відказав до Давида: Виходь, бо справді дам филистимлян у руку твою!

20 І прийшов Давид до Баал-Пераціму. І побив їх там Давид та й сказав: Господь розірвав ворогів моїх передо мною, як розривають води. Тому він назвав ім'я тому місцю: Баал-Перацім.

21 І вони полишили там своїх божків, а їх забрав Давид та люди його.

22 А филистимляни знову прийшли та розташувалися в долині Рефаїм.

23 І запитався Давид Господа, а Він сказав: Не виходь, оточи їх з-позаду, і прийди до них від бальзамового ліска.

24 І станеться, коли ти почуєш шелест кроку на верховіттях бальзамового ліска, тоді поспішися, бо то тоді вийшов Господь перед тобою, щоб побити филистимський табір.

25 І Давид зробив так, як наказав йому Господь, і він побив филистимлян від Ґеви аж туди, кудою йти до Ґезера.

Давидові сини

Довго тривала війна між домом Саула та домом Давида. Давид міцнішав, набирався сили, а дім Саула хирів і слабнув.

В Хевроні у Давида народилися сини:

первісток Амнон, матір’ю його була езреелійка Агіноам.

Другий—Кілеав, матір’ю його була Абігайл, удова Навала з Кармела.

Третій—Авесалом, матір’ю його була Маака, дочка Талмая, царя Ґешура.

Четвертий—Адонія, його матір’ю була Хаґґіт;

п’ятий—Шефатія, його матір’ю була Авітал.

Шостим сином був Ітреам, його матір’ю була Давидова дружина Еґла. Всі ці сини народилися у Давида в Хевроні.

Авнер переходить на бік Давида

Під час війни між домом Саула та між домом Давида Авнер набирався сил у домі Саула. Саул мав наложницю на ім’я Різпа, дочку Ая. Іш-Бошет якось сказав Авнеру: «Чому ти спав з батьковою наложницею?»

Авнер дуже розгнівався, почувши запитання Іш-Бошета, і відповів: «Як ти міг подумати, що я злигався з Юдеєю?[a] Сьогодні я вірно служу дому твого батька Саула, його родині, друзям. Я не передав тебе в Давидові руки. А ти тепер звинувачуєш мене в тому, що я образив вас, зв’язавшись із цією жінкою. Нехай Бог прокляне Авнера, якщо не виконаю для Давида те, що Господь пообіцяв йому, 10 коли сказав, що відбере царство з дому Саула і встановить царство Давида, і Давид правитиме Ізраїлем та Юдеєю від Дана до Беершеби[b]». 11 Іш-Бошет не насмілився промовити жодного слова Авнерові, бо перелякався.

12 Тоді Авнер відправив від свого імені посланців до Давида, щоб ті йому сказали таке: «Чия це земля? Давай складем Угоду, і я переконаю Ізраїль, щоб ішов за тобою».

13 «Гаразд,—погодився Давид,—складу з тобою Угоду. Але на таких умовах: не приходь до мене, якщо не захопиш із собою Міхал, дочку Саула». 14 А ще Давид послав гінців до Іш-Бошета, Саулового сина, зі словами: «Віддайте мені мою дружину Міхале, за яку я заплатив цілу сотню шкірок крайньої плоті филистимлян[c]».

15 Іш-Бошет послав наказ, щоб забрали її чоловіка Палтіела, сина Лаїша. 16 Однак її чоловік пішов з нею, гірко плачучи, аж доки не дійшли до Багурима. Авнер йому наказав: «Повертайся додому!» І він повернувся.

17 Авнер порадився зі старійшинами Ізраїлю і сказав: «Раніше ви хотіли поставити Давида царем над собою. 18 Що ж, зробіть це. Адже Господь обіцяв Давидові: „З допомогою Мого слуги Давида Я врятую Мій народ ізраїльський від филистимлян і всіх його ворогів”».

19 Авнер переговорив також особисто з веніаминіями. Потім він пішов у Хеврон, щоб розповісти особисто Давидові про те, чого хочуть Ізраїль та Веніамин. 20 Коли Авнер з двадцятьма супроводжуючими прийшов до Давида в Хеврон, Давид підготував для нього та його людей святкову учту. 21 Авнер сказав Давидові: «Дозволь мені негайно вирушити й зібрати весь Ізраїль для мого володаря-царя, щоб вони склали Угоду з тобою і щоб ти міг правити всім тим, чого зажадає твоє серце». Давид відіслав Авнера, і той з миром пішов.

Йоав убиває Авнера

22 Саме тоді Давидові воїни та Йоав повернулися з походу, принісши багато здобичі. Авнера уже не було в Хевроні у Давида, бо Давид його відправив, і він з миром пішов. 23 Коли Йоав з усіма воїнами прибув, йому сказали, що до царя приходив Авнер, син Нера, і що цар відіслав його, й той пішов собі з миром.

24 Йоав прийшов до царя й запитав: «Що ти наробив? Адже до тебе приходив Авнер! Навіщо ти його відпустив? Тепер його вже немає! 25 Ти ж знаєш Авнера, сина Нера: він приходив, щоб обдурити тебе, простежити за кожним твоїм кроком і вивідати все, чим ти займаєшся».

26 На цьому Йоав пішов від Давида й послав гінців за Авнером. Вони повернулися з ним від джерела Сіра. Але Давид не знав про те. 27 Коли Авнера завернули знову в Хеврон, Йоав відвів його вбік до брами, нібито хотів переговорити з ним віч-на-віч. Там він розпоров йому живіт, помстившись за кров свого брата Асагела. Авнер помер.

28 Згодом Давид сказав, почувши про це: «Я і моє царство повіки невинні перед Господом за кров Авнера, сина Нера. 29 Нехай вина за його кров упаде на голову Йоава і весь дім його батька! Нехай у домі Йоава завжди буде хтось з незаживаючою болячкою чи проказою, чи здатний лише до жіночої праці, чи загиблий у бою, чи злидень без крихти хліба».

30 Йоав з братом Авішаєм убили[d] Авнера за те, що він відібрав життя у їхнього брата Асагела в бою при Гівеоні.

31 Тоді Давид сказав Йоаву і всім тим воїнам, які були тоді з ним: «Розірвіть ваш одяг, надіньте жалобні волосяниці й пройдіть у жалобі перед тілом Авнера». Сам цар Давид ішов за похоронним візком. 32 Авнера поховали в Хевроні; цар голосив над труною Авнера. Всі люди теж оплакували його.

33 Цар завів жалобну пісню, відправляючи похорон Авнера:

«Чи слід було Авнеру гинути, як помирає безбожник?
34     Не зв’язані були у тебе руки,
    і ноги не закуті у кайдани.
Ти впав, як гинуть від руки неправедних людців».

Увесь народ знову заголосив над ним. 35 Потім усі прийшли до Давида й почали його умовляти щось з’їсти. Але Давид заприсягнувся, мовивши: «Нехай Господь якнайсуворіше обійдеться зі мною, якщо я візьму хоч крихту хліба, будь-що до заходу сонця!» 36 Увесь народ довідався про це і був утішений. Справді, все що робив цар, їх втішало. 37 Отже, того дня весь народ, кожен в Ізраїлі знав, що цар не причетний до вбивства Авнера, сина Нера.

38 Після цього цар звернувся до своїх слуг: «Хіба ви не зрозуміли, що сьогодні в Ізраїлі не стало видатного провідника й вельможі? 39 Хоча я й помазаний цар, я м’якосердий, а ці сини Зеруї занадто жорстокі для мене. Нехай Господь відплатить зловмиснику за вчинене зло!»

Убивство Іш-Бошета

Коли син Саула Іш-Бошет почув, що Авнер загинув у Хевроні, він перелякався, а весь Ізраїль переполошився. Двоє слуг Саулового сина були командирами грабіжницьких загонів. Одного звали Баана, а другого—Рехав. Вони доводилися синами бееротцю Риммону з веніаминового коліна, саме тому Беерот вважається частиною Веніамина. Річ у тім, що бееротці втекли до Ґіттаїма, і дотепер живуть там, як чужинці.

У Йонатана, сина Саула, був син, який кульгав на обидві ноги. Йому минуло п’ять років, коли прийшла звістка з Єзреела про загибель Саула та Йонатана. Нянька, перелякавшись, схопила малюка й кинулася навтіки. Поспішаючи, вона випустила його з рук, хлопчик упав і з того часу почав кульгати. Звали його Мефівошет.

Рехав і Баана, сини Риммона бееротського, попрямували до оселі Іш-Бошета. Вони прибули туди в самісіньку спеку, коли він відпочивав пополудні. [e] Вони пройшли вглиб дому, нібито для того, щоб узяти пшениці, і розпороли йому живіт. Потім Рехав з братом Бааною втекли.

Сталося так, що вони зайшли в будинок саме тоді, коли він лежав на ліжку в опочивальні. Розпоровши йому живіт і вбивши його, вони відрубали йому голову. Забравши її з собою, йшли цілу ніч через Йорданську долину. Вони принесли голову Іш-Бошета Давидові в Хеврон і звернулися до нього з такими словами: «Ось голова Іш-Бошета, Саулового сина, твого ворога, який намагався відняти в тебе життя. Сьогодні Господь помстився за нашого володаря-царя Саулові та його нащадкам».

Давид відповів Рехаву та його братові Баані, синам Риммона бееротського: «Присягаюся життям Господа, який виручив мене з біди: 10 коли мені сказав чоловік, що Саул помер, думаючи при цьому, що приніс мені добру звістку, я схопив його і стратив у Зиклаґу. Такою була винагорода за його звістку! 11 Надто ж коли негідники вбили невинного чоловіка у його власному домі на власному ліжку, чи ж не слід мені відплатити вам за кров його і звільнити землю від вас?»

12 Тож Давид звелів слугам[f] убити їх. Вони відрубали руки й ноги в мерців, а тіла повісили біля ставу в Хевроні. Голову Іш-Бошета поховали в гробниці Авнера у Хевроні.

Давид стає царем ізраїльським

Усі племена Ізраїлю прийшли до Давида в Хеврон і сказали йому: «Поглянь на нас! Ми твоя плоть і кров. Навіть раніше, коли нами правив Саул, саме ти вів Ізраїль на війни. Господь пообіцяв тобі: „Ти пастимеш Мій народ ізраїльський і станеш його правителем”».

Всі старійшини Ізраїлю прийшли до царя в Хеврон, де Давид уклав з ними угоду перед Господом, і помазали вони Давида царем Ізраїлю. Давидові минуло тридцять років, коли він став царем, й правив він протягом сорока років. У Хевроні він правив сім років і шість місяців Юдеєю, а в Єрусалимі тридцять три роки правив усім Ізраїлем та Юдеєю.

Давид завойовує Єрусалим

Цар зі своїм військом прибув до Єрусалима, щоб вибити звідти євуситів, які там мешкали. Євусити сказали Давиду: «Ти ніколи не ввійдеш у місто. Навіть сліпі й криві можуть тебе випровадити». Вони сподівалися, що Давид не увійде у місто[g]. Однак Давид захопив укріплення Сіон, яке стало містом Давида.

А сталося це так: того ж дня Давид сказав: «Ті, хто піде на штурм євуситів, мають скористатися водяним тунелем[h], щоб дістатися до тих „кривих і сліпих” Давидових ворогів». Ось чому кажуть: «Криві й сліпі не можуть увійти до Господнього храму[i]».

Давид оселився в цій фортеці, назвавши її містом Давидовим. Він збудував місто з усіх боків: від Мілло[j] і аж ген довкола, а також звів споруди всередині міста. 10 Він ставав дедалі могутнішим, тому що Господь Всемогутній був з ним.

11 Гірам, цар Тира, відіслав до Давида послів, а також передав деревину кедра, а ще вирядив теслярів та каменярів, які звели дім для Давида. 12 Давид зрозумів, що Господь затвердив його царем над Ізраїлем і підніс його царство заради Свого народу ізраїльського.

13 Коли Давид залишив Хеврон і прийшов до Єрусалима, він узяв ще більше наложниць та дружин. І народилося в нього ще більше синів та дочок. 14 Ось імена дітей, що народилися в Єрусалимі: Шаммуа, Шовав, Натан, Соломон, 15 Івгар, Елішуа, Нефеґ, Яфія, 16 Елішама, Еліада та Еліфелет.

Давид перемагає филистимлян

17 Коли филистимляни прочули, що Давида помазали царем Ізраїлю, вони вирушили на його пошуки. Але Давид про це дізнався і сховався у фортеці в Єрусалимі. 18 Филистимляни підійшли близько до міста й отаборилися в долині Рефаїм. 19 Давид звернувся до Господа: «Чи йти мені в бій з филистимлянами? Чи віддаси Ти їх мені?» Господь йому на те відповів: «Іди й не сумнівайся, Я віддам їх у твої руки».

20 Отож Давид підійшов до Ваал-Перазима й розбив їх там. Він сказав: «Як води вириваються, так і Господь кинувся на своїх ворогів». Так і назвали це місце Ваал-Перазим[k]. 21 Филистимляни залишили там своїх бовванів, а Давид з воїнам їх забрав.

22 Ще раз підступили филистимляни й отаборилися в долині Рефаїм. 23 Знову Давид запитав Господа, і Він відповів так: «Не наступай на них прямо, а обійди з тилу й кинься на них перед бальзамовими деревами. 24 Як тільки почуєш на верхівках бальзамових дерев звуки кроків, не барись, бо це означатиме, що Господь пішов попереду тебе в наступ, щоб розгромити филистимське військо».

25 Так і зробив Давид, як йому звелів Господь. Він завдав поразки филистимлянам від Ґівеона[l] аж до Ґезера.

Footnotes

  1. 3:8 Як ти… Юдеєю Буквально «Хіба я собача голова Юдеї?»
  2. 3:10 від Дана до Беершеби Тобто «весь Ізраїль».
  3. 3:14 за яку я заплатив… филистимлян Або «я вбив сто филистимлян за неї». Див.: 1 Сам. 18:20-30; 25:44.
  4. 3:30 убили Цей варіант міститься виключно у древньогрецькому перекладі. Древньогебрейські рукописи мають «влаштували засідку».
  5. 4:6 У древньогрецьких текстах також додається таке речення: «Жінка, яка доглядала за оселею, притомилася від збирання пшениці і заснула».
  6. 4:12 слугам Тобто «зброєносцям».
  7. 5:6 не увійде у місто Єрусалим було побудовано на верхівці гори, захищеного високими стінами. Це місто було майже неприступне.
  8. 5:8 водяним тунелем Під стінами давнього Єрусалима було прокладено рів з водою, вузьке відгалуження якого виходило просто в місто й використовувалося жителями для різних потреб.
  9. 5:8 храму Або «палацу».
  10. 5:9 Мілло Можливо, то була добре укріплена частина міста або мур, який розташовувався зі східного боку міста Давида.
  11. 5:20 Ваал-Перазим Ваал-Перазим означає «Господь розбив».
  12. 5:25 Ґівеона Цей варіант міститься виключно у древньогрецьких текстах та у 1 Хр. 14:16. Древньогебрейські рукописи містять «Ґеви».

25 Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них:

26 Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм!

27 І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм!

28 Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання,

29 щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього,

30 говорячи: Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг...

31 Або який цар, ідучи на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спроможен він із десятьма тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього?

32 Коли ж ні, то, як той ще далеко, шле посольство до нього та й просить про мир.

33 Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм.

34 Сіль добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її?

35 Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

Read full chapter

Хто може бути Ісусовим учнем

(Мт. 10:37-38)

25 Сила-силенна людей ішла разом з Ісусом. Тож Він сказав їм: 26 «Якщо хтось приходить до Мене, але не любить Мене дужче, ніж своїх батька й матір, дружину й дітей, братів і сестер, і навіть дужче, ніж своє життя, той не може бути учнем Моїм. 27 Той, хто не несе хреста страждання свого і не йде за Мною, той не може бути учнем Моїм.

28 Якщо хтось із вас надумає звести башту, то чи не візьметься він спершу підрахувати, у що це йому стане,—чи має він достатньо грошей, аби довести справу до кінця? 29-30 Бо інакше може статися, що він закладе фундамент, але неспроможний буде закінчити. То люди сміятимуться з нього й казатимуть: „Це той, хто почав будувати, але не зміг добудувати!”

31 Або коли цар вирушає на війну проти іншого царя, чи не сяде він спершу й не поміркує, а чи зможе він зі своїми десятьма тисячами воїнів протистояти ворогові, який має двадцять тисяч бійців? 32 І якщо він не може протистояти йому, то поки ворог ще далеко, чи не вишле він до нього посла з проханням про перемир’я?

33 Так само й кожен із вас: якщо не може кинути все своє майно, то не зможе бути Моїм учнем».

Ціна солі

(Мт. 5:13; Мк. 9:50)

34 «Сіль—добра річ. Але коли вона стає прісною і втрачає свій смак, як її знову солоною зробити? 35 Вона не годиться ні в землю, ні в купу гною. Її тоді просто викидають геть.

Хто має вуха, нехай слухає Мене!»

Read full chapter