Font Size
2 Самуїлова 19-20
Ukrainian Bible
2 Самуїлова 19-20
Ukrainian Bible
19 (19-2) А Йоаву донесено: Ось цар плаче, і зачав жалобу по Авесаломові.
2 (19-3) І того дня ця перемога обернулася на жалобу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: Засмутився цар за своїм сином!
3 (19-4) І прокрадався народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоромлений своєю втечею з бою...
4 (19-5) А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!...
5 (19-6) І прийшов Йоав до дому царя, та й сказав: Сьогодні ти засоромив обличчя всіх своїх рабів, які сьогодні врятували життя твоє, і життя синів твоїх та дочок твоїх, і життя жінок твоїх, і життя наложниць твоїх,
6 (19-7) через те, що ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вождів ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесалом був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в очах твоїх...
7 (19-8) А тепер устань, і говори до серця своїх рабів. Бо присягаю Господом, якщо ти не вийдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночувати з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що приходило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!
8 (19-9) І цар устав та й засів у брамі, а всьому народові донесли, говорячи: Ось цар сидить у брамі! І посходився ввесь народ перед царське обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів.
9 (19-10) І сперечався ввесь народ по всіх Ізраїлевих племенах, говорячи: Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филистимлян, а тепер утік із краю перед Авесаломом.
10 (19-11) А Авесалом, якого ми помазали були над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?
11 (19-12) І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: Говоріть так до Юдиних старших: Чого ви будете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому.
12 (19-13) Ви браття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви будете останніми, щоб вернути царя?
13 (19-14) А Амасі скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не будеш у мене вождем війська по всі дні замість Йоава.
14 (19-15) І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одного чоловіка. І послали вони до царя: Вернися ти та всі твої слуги!
15 (19-16) І вернувся цар, і прийшов аж до Йордану, а Юда прийшов до Ґілґалу назустріч цареві, щоб перепровадити царя через Йордан.
16 (19-17) А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зустріч царя Давида.
17 (19-18) І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем.
18 (19-19) І перейшов порон, щоб перепровадити царський дім та зробити, що було добре в очах його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той переходив Йордан,
19 (19-20) та й цареві сказав: Нехай пан не порахує мені переступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, щоб цар не поклав це до серця свого!
20 (19-21) Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йосипового дому перший, щоб вийти зустріти мого пана царя.
21 (19-22) А Авішай, син Церуїн, відповів та й сказав: Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього помазанця?
22 (19-23) А Давид відказав: Що вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?
23 (19-24) А до Шім'ї цар сказав: Не помреш! І заприсягнув йому цар.
24 (19-25) І зійшов спіткати царя й Мефівошет, онук Саулів. А він не оправляв ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром.
25 (19-26) І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: Чому ти не пішов зо мною, Мефівошете?
26 (19-27) А той відказав: Пане мій царю, раб мій обманив мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульгавий.
27 (19-28) Та він очернив раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, немов Божий Ангол, тому зроби, що добре в очах твоїх!
28 (19-29) Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого столу. І яке ж я маю право скаржитися перед царем?
29 (19-30) І сказав йому цар: Пощо ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поділите поле.
30 (19-31) І сказав Мефівошет до царя: Нехай він візьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого!.
31 (19-32) А ґілеадянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб провести його за Йордан.
32 (19-33) А Барзіллай був дуже старий, віку восьмидесяти літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна людина.
33 (19-34) І сказав цар до Барзіллая: Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі.
34 (19-35) І сказав Барзіллай до царя: Скільки ще часу життя мого, що я піду з царем до Єрусалиму?
35 (19-36) Я сьогодні віку восьмидесяти літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що буду їсти та що буду пити? Чи послухаю я ще голосу співаків та співачок? І пощо буде ще раб твій тягарем для свого пана царя?
36 (19-37) Трохи перейде твій раб із царем за Йордан. І чого цар висвідчує мені оце?
37 (19-38) Нехай раб твій вернеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган перейде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що добре в очах твоїх.
38 (19-39) І сказав цар: Кімган перейде зо мною, а я зроблю йому, що миле в очах твоїх. І все, що вибереш у мене, я зроблю тобі!
39 (19-40) І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзіллая, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце.
40 (19-41) І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепровадили царя, а також перейшла половина Ізраїлевого народу.
41 (19-42) Аж ось усі ізраїльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепровадили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним?
42 (19-43) І відповіли всі Юдині люди Ізраїлеві: Бо близький цар до нас! І чого то запалився тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дарунки?
43 (19-44) І відповіли ізраїльтяни юдеям та й сказали: Нас десять частин у царя, а також і в Давида ми ліпші від вас. Чому ж ви злегковажили нас? Хіба ж не нам було перше слово, щоб вернути царя? Але слово юдеїв було гостріше від слова ізраїльтян.
20 І трапився там негідний чоловік, а ім'я йому Шева, син Біхрі, веніяминівець. І засурмив він у сурму та й сказав: Немає нам частки в Давиді, і нема нам спадщини у сина Єссеєвого! Ізраїлю, усі до наметів своїх!
2 І пішов кожен ізраїльтянин від Давида за Шевою, сином Біхрі, а юдеянин позостався при своєму цареві від Йордану й аж до Єрусалиму.
3 І прийшов Давид до свого дому в Єрусалим. І взяв цар десять жінок наложниць, яких настановив був пильнувати дім, та й віддав їх до дому сторожі; і він їх годував, але до них не приходив. І були вони ув'язнені аж до дня своєї смерти, удівство за життя чоловіка.
4 І сказав цар до Амаси: Склич мені юдеян у три дні, а ти стань отут!
5 І пішов Амаса, щоб скликати Юду, та спізнився від означеного часу, про який він умовився.
6 І сказав Давид до Авішая: Тепер Шева, син Біхрі, зробить нам зло більше від Авесалома. Візьми ти слуг свого пана, та й поженися за ним, щоб він не знайшов собі твердинних міст, і не щез із наших очей.
7 І вийшли за ним Йоавові люди, і керетянин, і пелетянин та всі лицарі, і повиходили вони з Єрусалиму, щоб гнатися за Шевою, сином Біхрі.
8 Вони були при великому камені, що в Ґів'оні, а Амаса вийшов проти них. А Йоав був зодягнений в шату свою, а ній пояс із мечем, прип'ятим на стегні його в піхві, з якої легко виходив і входив.
9 І сказав Йоав до Амаси: Чи гаразд тобі, брате мій? І Йоав узяв правою рукою Амасу за бороду, щоб поцілувати його.
10 А Амаса не остерігся меча, що був у Йоавовій руці. І той ударив його ним у живіт, і вилив нутро його на землю, і не повторив йому, а той помер... І Йоав та брат його Авішай гналися за Шевою, сином Біхрі.
11 А один з Йоавових слуг став над ним та й говорив: Хто жадає Йоава, і хто за Давида, за Йоавом!
12 А Амасу валявся в крові на середині битої дороги. І побачив той чоловік, що ввесь народ став, то стягнув Амасу з битої дороги на поле, і накинув на нього одежину, бо бачив, що кожен приходив до нього та ставав.
13 Як був він стягнений з битої дороги, пішов кожен чоловік за Йоавом, щоб гнатися за Шевою, сином Біхрі.
14 А той перейшов серед усіх Ізраїлевих племен до Авелу та до Бет-Маахи, і серед усіх береян, і були вони зібрані, і теж пішли за ним.
15 А Йоавові люди прийшли й облягли його в Авелі Бет-Маахи, і насипали при місті вала, що стояв на передмур'ї. А ввесь народ, що був з Йоавом, заходився завалити мура.
16 І покликала мудра жінка з міста: Слухайте, слухайте, скажіть но Йоавові: Підійди сюди, й я буду говорити до тебе!
17 І він підійшов до неї, а та жінка сказала: Чи ти Йоав? А він відказав: Я. І вона сказала йому: Послухай слів своєї невільниці!. А він відказав: Я слухаю.
18 І сказала вона, говорячи: Колись треба було переговорювати, а саме, конче запитатися в Авелі, і так закінчили б справу.
19 Я із спокійних та вірних міст Ізраїля, ти ж шукаєш погубити місто та матерів серед Ізраїля. Пощо ти нищиш спадщину Господню?
20 А Йоав відповів та й сказав: Борони Боже, борони мене, Боже! Присягаю, що не знищу й не вигублю!
21 Це не так, бо чоловік з Єфремових гір, Шева, син Біхрі, ім'я йому, підніс свою руку на царя на Давида. Дайте його самого, й я піду від міста. І сказала та жінка до Йоава: Ось голову його кинуть тобі через мур!
22 І пішла та жінка до всього народу в своїй мудрості, і відрубали голову Шеви, сина Біхрі, та й кинули до Йоава. А той засурмив у сурму, і розійшлися від міста кожен до наметів своїх. А Йоав вернувся в Єрусалим до царя.
23 І став Йоав над усім Ізраїлевим військом, а Беная, син Єгоядин, над керітянином та над пелетянином;
24 а Адорам над даниною, а Йосафат, син Ахілудів, був канцлером;
25 а Сева писарем, а Садок та Евіятар священиками.
26 А також яірянин Іра був священиком у Давида.
2 Царств 19-20
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
2 Царств 19-20
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Жалоба Давидова
19 Йоаву донесли: «Цар тужить за Авесаломом, носить жалобу за своїм сином». 2 Того дня для усього війська перемога перетворилася на жалобу, бо в той день почули воїни як цар побивається за сином.
3 Люди прокралися в місто того дня, як прокрадаються присоромлені втечею з бою. 4 Цар закрив обличчя й голосно оплакував сина: «О мій сину, Авесаломе! О Авесаломе, мій сину, мій синку!»
5 У дім до царя прийшов Йоав і почав дорікати: «Сьогодні ти принизив увесь свій народ, який щойно врятував твоє життя, життя твоїх синів та дочок, життя твоїх дружин і наложниць. 6 Ти любиш тих, хто ненавидить тебе, а ненавидиш тих, хто любить тебе. Ти сьогодні дав зрозуміти, що полководці та їхні воїни для тебе—ніщо. Я бачу, що ти був би втішений, якби Авесалом був сьогодні живий, а ми—мертві. 7 Вийди-но й підбадьорь своїх людей. Присягаюся Господом, що якщо ти не вийдеш, до ночі жодного чоловіка тут не побачиш. Це буде гірше для тебе, ніж усі нещастя, які звалювалися на тебе з юності й до цього дня».
Давид знову цар
8 Підвівся цар і зайняв своє місце у брамі. Коли людям сказали, що цар сидить у брамі, вони всі посходилися. Ізраїльтяни повтікали до своїх наметів. 9 В усіх ізраїльських племенах люди сперечалися між собою: «Цар нас визволив із рук ворогів; це він нас врятував від руки филистимлян. А тепер він утік з країни через Авесалома. 10 Авесалом же, якого ми помазали царювати, загинув у бою. Чому нічого не робиться, щоб повернути царя?»
11 Цар Давид послав звістку до священиків Задока й Авіатара: «Спитайте старійшин Юдеї про таке: „Чому ви серед останніх, хто прагне повернути царя в його дім?” Цар почув те, про що говорив цілий Ізраїль. 12 Ви—мої брати, моя плоть і кров. Чому вам бути останніми серед тих, хто просить царя повернутися?» 13 Скажіть Амазі: «Хіба ти не моя плоть і кров? Нехай Господь зі мною обійдеться суворо, якщо відтепер ти не проводир мого війська замість Йоава!»
14 І він завоював серця усіх до одного людей Юдеї, ніби вони були одним чоловіком. Вони послали царю такі слова: «Повертайся з усіма своїми слугами». 15 Так цар підійшов до Йордану. Народ Юди вийшов до Ґілґала, щоб зустріти царя й переправити його через Йордан.
Шимей просить царя простити його
16 Шимей, син веніаминія Ґери з Багурима, поспішив разом з народом Юдеї зустріти царя Давида. 17 Слідом за ним спустилися на зустріч тисяча веніаминіїв. Був серед них слуга Саулового дому Зіва з п’ятнадцятьма синами та двадцятьма слугами. Вони побігли до Йордану, де був цар, 18 перейшли через брід, щоб допомогти переправитися царевим домашнім і зробили те, що буде добре в його очах. Коли Шимей, син Ґери, перейшов через Йордан, він розпростерся перед царем 19 і сказав йому: «Нехай володар мій не вважає мене винним. Нехай не пам’ятає, як його слуга завинив того дня, коли мій володар-цар пішов з Єрусалима. Нехай цар забуде це. 20 Адже я, слуга твій, знаю, що я згрішив, але сьогодні я прийшов сюди першим з усього дому Йосипа, щоб зустріти свого володаря-царя».
21 Авішай, син Зеруї, мовив: «Хіба за цю провину не слід стратити Шимея? Адже він проклинав Господнього помазаника[a]!»
22 І Давид відповів: «Що в мене з вами спільного, сини Зеруї? Тепер ви стали моїми ворогами? Хіба треба когось убивати в Ізраїлі? Чи ж не відомо мені, що сьогодні я цар усього Ізраїлю?» 23 Тому цар пообіцяв Шимею: «Ти не помреш». Цар присягнувся, що не вб’є Шимея своїми руками[b].
Мефівошет приходить до Давида
24 А Мефівошет, онука[c] Саула, також зійшов у долину, щоб зустріти царя. Він не мив ніг, не підстригав вуса, не прав одяг відтоді, як цар пішов, і до того дня, коли він повернувся живий і здоровий. 25 Коли він прийшов з Єрусалима зустріти царя, той його спитав: «Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?»
26 Той відповів: «Мій володарю-царю, слуга мій підвів мене. Я, твій слуга, сказав йому: „Осідлай для мене віслюка, щоб я міг на ньому поїхати до царя”. Це необхідно, бо я, слуга твій,—кульгавий, але Зіва, мій слуга, зрадив мене. 27 Він звів наклеп на мене, твого раба, перед володарем-царем. Мій володар-цар, як Господній Ангел, тому й роби зі мною все, що вважаєш за потрібне. 28 Усі нащадки мого діда[d] заслужили лише смерті від мого володаря-царя, а ти дав своєму рабу місце серед тих, хто сидить за одним столом з тобою. Яке ж я маю тоді право про щось просити царя?»
29 І цар йому відповів: «Навіщо й далі говорити? Я наказав тобі й Зіві розділити поля».
30 А Мефівошет відповів царю: «Нехай усе забирає, адже мій володар-цар повернувся живим додому».
Давид просить Барциллая йти з ним
31 Ґілеадець Барциллай теж спустився з Роґеліму, щоб разом з царем перейти Йордан і провести царя далі. 32 Барциллай був дуже старий, йому було вісімдесят років. Коли цар жив у Маганаїмі, Барциллай його утримував, бо був дуже заможний. 33 Цар сказав Барциллаю: «Перейди річку зі мною і живи в Єрусалимі, а я піклуватимусь про тебе».
34 Але Барциллай відповів цареві так: «Скільки ще років я проживу? Чи слід мені йти з царем до Єрусалима? 35 Мені вже вісімдесят. Хіба можу я відрізнити, що є добре, а що зле? Хіба може відчути твій раб смак їжі й напоїв? Хіба я ще чую голоси співаків та співачок? Навіщо твоєму рабу бути зайвим тягарем своєму володарю-царю? 36 Твій слуга пройде трохи разом з тобою після переходу через Йордан. Але навіщо царю винагороджувати мене в такий спосіб? 37 Дозволь твоєму рабу повернутися, щоб померти в рідному місті, біля гробниці батька й матері. Але ось твій слуга Кімгам. Нехай він перейде Йордан разом із володарем моїм царем. Роби з ним усе, що тебе втішить».
38 Цар відповів: «Кімгам перейде зі мною річку, і я зроблю для нього все, що втішить тебе. А для тебе зроблю все, чого ти хочеш».
Давид повертається додому
39 Тож усі перейшли Йордан, а потім переправився й цар. Він поцілував Барциллая, благословив його, і той повернувся додому.
40 Дорогою до Ґілґала Кімгам ішов разом з царем. Усі воїни Юдеї і половина війська ізраїльського переправили царя.
Ізраїльтяни сперечаються з людьми Юдеї
41 Невдовзі всі ізраїльтяни зібрались у царя й почали його питати: «Чому наші побратими, народ Юдеї, украв царя й переправив його з домашніми та всіма слугами через Йордан?»
42 Усі юдеї відповіли ізраїльтянам: «Ми зробили так, бо цар—наш близький родич. Чому ви гніваєтеся на це? Чи ми щось з’їли з царських припасів? Чи ми взяли щось для себе?»
43 Ізраїльтяни не змовчали, відповіли людям Юдеї: «Нас у царя десять частин[e]. І безперечно, у нас більше прав на Давида, ніж у вас. Чому ви нас зневажаєте? Хіба ми не першими почали говорити про те, щоб повернути царя?» Але відповідь юдеїв ізраїльтянам була ще брутальнішою.
Шеба повстає проти Давида
20 Сталося так, що там був баламут Шеба, син веніаминія Бікрі. Він засурмив у сурму й вигукнув:
«Не маємо ми долі у Давида.
Не маєм спадщини в сина Єссея!
Ізраїлю! Ходімо по своїх наметах».
2 І всі ізраїльтяни[f] покинули Давида. Вони пішли за Шебою, сином Бікрі. Але люди Юдеї супроводжували царя від Йордану до Єрусалима.
3 Коли Давид повернувся додому в Єрусалим, він відіслав десять наложниць, яких залишав стерегти дім, в окрему оселю[g], приставивши до них вартових. Він забезпечив їх, але вже не спав з ними. Так їх тримали в заточенні все життя аж до смерті.
4 Цар звернувся до Амази: «Заклич усіх людей Юдеї до мене, щоб з’явилися через три дні. І ти також будь». 5 Амаза вирушив збирати юдеїв, але робив це довше часу, призначеного царем.
Давид наказує вбити Шебу
6 Давид сказав Авішаю: «Шеба, син Бікрі нашкодить нам більше, ніж Авесалом. Візьми слуг свого хазяїна й наздожени його, інакше він знайде укріплені міста і втече від нас».
7 Тож воїни Йоава, керетяни, пелетійці[h] та всі інші могутні воїни під командуванням Авішая вирушили навздогін Шебі. Вони виступили з Єрусалима, щоб наздогнати Шебу, сина Бікрі.
Йоав убиває Амазу
8 Коли вони проходили повз велику скелю в Ґівеоні, їм назустріч вийшов Амаза. Йоав був у військовому плащі, опоясаний ременем, з якого звисав меч у піхвах. Коли він ступив крок назустріч, меч випав із піхов. 9 Йоав звернувся до Амаза: «Як живеш, брате мій?» Потім Йоав притягнув Амазу правою рукою за бороду, щоб поцілувати. 10 Амаза не звернув уваги на меч у руці Йоава. Йоав ударив ним прямо в живіт. Нутрощі Амази впали на землю. В другому ударі потреби не було, бо Амаза помер. А потім Йоав із братом Авішаєм погналися за Шебою, сином Бікрі.
Давидові воїни розшукують Шебу
11 Якийсь із воїнів Йоава зупинився перед Амазою і сказав: «Хто підтримує Йоава і хто за Давида, нехай ідуть за Йоавом!»
12 Амаза лежав, стікаючи кров’ю, посеред дороги. Якийсь чоловік помітив, що всі воїни зупиняються, що кожен, наблизившись до Амази, зупиняється перед ним. Він відтягнув того з дороги в поле й накинув на нього плащ. 13 Коли Амазу відтягли з дороги, всі воїни поспішили за Йоавом, щоб наздогнати Шебу, сина Бікрі.
Шеба втікає до Авеля, того що Бет-Маака
14 Шеба дістався Авель, того що Бет-Маака, пройшовши через усі племена Ізраїлю, через увесь край бірійців[i], які, зібравшись, приєдналися до нього. 15 Все військо Йоава підійшло до Авель-Бет-Маага й оточило місто. Воїни насипали вал біля зовнішнього боку укріпленої стіни. Коли вони почали розбивати стіну, 16 якась мудра жінка з міста вигукнула: «Послухайте! Послухайте! Скажіть Йоаву, щоб він прийшов, аби я могла поговорити з ним!»
17 Той підійшов, і вона спитала: «Ти Йоав?» «Так»,—відповів він. Вона мовила далі: «Послухай, що твоя рабиня має сказати». «Слухаю»,—відповів він.
18 Вона вела далі: «Колись давно була приказка: „Знайдеш відповідь в Авелі”. Так завжди й було. 19 Ми—мирне й правовірне в Ізраїлі місто. Чому ти хочеш знищити Господній спадок?»
20 «Нічого подібного, ні в якому разі,—заперечив Йоав.—Нізащо не хочу я ні зруйнувати, ні знищити його! 21 Це зовсім не так. Справа в тому, що чоловік на ймення Шеба, син Бікрі, з гірських країв Ефраїму, підніс руку на царя Давида. Видай цього чоловіка, і я відступлю від міста». Жінка сказала Йоаву: «Його голову викинуть тобі через стіну».
22 Жінка звернулася з мудрою порадою до всіх жителів міста, і вони відрубали голову Шебі, сину Бікрі, й перекинули її Йоаву. Він засурмив, і всі воїни Йоава відійшли від міста й розійшлися по своїх наметах. Сам Йоав повернувся до царя в Єрусалим.
Давидові урядовці
23 Йоав був полководцем усієї ізраїльської армії, Беная, син Єгояди, командував керетянами та пелетійцями. 24 Адонірам наглядав за примусовими роботами, а Єгошафат, син Агілуда, був літописцем. 25 Шева працював писарем, Задок та Авіатар були священиками, 26 Іра яїрський був Давидовим священиком[j].
Footnotes
- 19:21 помазаника Або «обраного царя».
- 19:23 Цар… руками Давид не вбив Шимея, але його син Соломон віддав розпорядження щодо його страти.
- 19:24 онука Буквально «син».
- 19:28 діда Буквально «батька».
- 19:43 десять частин Десять племен Ізраїлю на північному боці ріки Йордан входили в царство Ізраїльське.
- 20:2 всі ізраїльтяни Тобто «усі племена, які не приєдналися до Юди».
- 20:3 він відіслав… окрему оселю Син Давида Авесалом збезчестив наложниць свого батька. Див.: 2 Сам. 16:21-22.
- 20:7 керетяни, пелетійці Керетяни та пелетійці—відбірні частини Давидового війська; особиста охорона царя.
- 20:14 бірійців У деяких древньогрецьких та латинських рукописах—«бікрійців».
- 20:26 священиком Або «слугою», чи «радником».
2 Samuel 19-20
New International Version
2 Samuel 19-20
New International Version
19 [a]Joab was told, “The king is weeping and mourning for Absalom.” 2 And for the whole army the victory that day was turned into mourning, because on that day the troops heard it said, “The king is grieving for his son.” 3 The men stole into the city that day as men steal in who are ashamed when they flee from battle. 4 The king covered his face and cried aloud, “O my son Absalom! O Absalom, my son, my son!”
5 Then Joab went into the house to the king and said, “Today you have humiliated all your men, who have just saved your life and the lives of your sons and daughters and the lives of your wives and concubines. 6 You love those who hate you and hate those who love you. You have made it clear today that the commanders and their men mean nothing to you. I see that you would be pleased if Absalom were alive today and all of us were dead. 7 Now go out and encourage your men. I swear by the Lord that if you don’t go out, not a man will be left with you by nightfall. This will be worse for you than all the calamities that have come on you from your youth till now.”(A)
8 So the king got up and took his seat in the gateway. When the men were told, “The king is sitting in the gateway,(B)” they all came before him.
Meanwhile, the Israelites had fled to their homes.
David Returns to Jerusalem
9 Throughout the tribes of Israel, all the people were arguing among themselves, saying, “The king delivered us from the hand of our enemies; he is the one who rescued us from the hand of the Philistines.(C) But now he has fled the country to escape from Absalom;(D) 10 and Absalom, whom we anointed to rule over us, has died in battle. So why do you say nothing about bringing the king back?”
11 King David sent this message to Zadok(E) and Abiathar, the priests: “Ask the elders of Judah, ‘Why should you be the last to bring the king back to his palace, since what is being said throughout Israel has reached the king at his quarters? 12 You are my relatives, my own flesh and blood. So why should you be the last to bring back the king?’ 13 And say to Amasa,(F) ‘Are you not my own flesh and blood?(G) May God deal with me, be it ever so severely,(H) if you are not the commander of my army for life in place of Joab.(I)’”
14 He won over the hearts of the men of Judah so that they were all of one mind. They sent word to the king, “Return, you and all your men.” 15 Then the king returned and went as far as the Jordan.
Now the men of Judah had come to Gilgal(J) to go out and meet the king and bring him across the Jordan. 16 Shimei(K) son of Gera, the Benjamite from Bahurim, hurried down with the men of Judah to meet King David. 17 With him were a thousand Benjamites, along with Ziba,(L) the steward of Saul’s household,(M) and his fifteen sons and twenty servants. They rushed to the Jordan, where the king was. 18 They crossed at the ford to take the king’s household over and to do whatever he wished.
When Shimei son of Gera crossed the Jordan, he fell prostrate before the king 19 and said to him, “May my lord not hold me guilty. Do not remember how your servant did wrong on the day my lord the king left Jerusalem.(N) May the king put it out of his mind. 20 For I your servant know that I have sinned, but today I have come here as the first from the tribes of Joseph to come down and meet my lord the king.”
21 Then Abishai(O) son of Zeruiah said, “Shouldn’t Shimei be put to death for this? He cursed(P) the Lord’s anointed.”(Q)
22 David replied, “What does this have to do with you, you sons of Zeruiah?(R) What right do you have to interfere? Should anyone be put to death in Israel today?(S) Don’t I know that today I am king over Israel?” 23 So the king said to Shimei, “You shall not die.” And the king promised him on oath.(T)
24 Mephibosheth,(U) Saul’s grandson, also went down to meet the king. He had not taken care of his feet or trimmed his mustache or washed his clothes from the day the king left until the day he returned safely. 25 When he came from Jerusalem to meet the king, the king asked him, “Why didn’t you go with me,(V) Mephibosheth?”
26 He said, “My lord the king, since I your servant am lame,(W) I said, ‘I will have my donkey saddled and will ride on it, so I can go with the king.’ But Ziba(X) my servant betrayed me. 27 And he has slandered your servant to my lord the king. My lord the king is like an angel(Y) of God; so do whatever you wish. 28 All my grandfather’s descendants deserved nothing but death(Z) from my lord the king, but you gave your servant a place among those who eat at your table.(AA) So what right do I have to make any more appeals to the king?”
29 The king said to him, “Why say more? I order you and Ziba to divide the land.”
30 Mephibosheth said to the king, “Let him take everything, now that my lord the king has returned home safely.”
31 Barzillai(AB) the Gileadite also came down from Rogelim to cross the Jordan with the king and to send him on his way from there. 32 Now Barzillai was very old, eighty years of age. He had provided for the king during his stay in Mahanaim, for he was a very wealthy(AC) man. 33 The king said to Barzillai, “Cross over with me and stay with me in Jerusalem, and I will provide for you.”
34 But Barzillai answered the king, “How many more years will I live, that I should go up to Jerusalem with the king? 35 I am now eighty(AD) years old. Can I tell the difference between what is enjoyable and what is not? Can your servant taste what he eats and drinks? Can I still hear the voices of male and female singers?(AE) Why should your servant be an added(AF) burden to my lord the king? 36 Your servant will cross over the Jordan with the king for a short distance, but why should the king reward me in this way? 37 Let your servant return, that I may die in my own town near the tomb of my father(AG) and mother. But here is your servant Kimham.(AH) Let him cross over with my lord the king. Do for him whatever you wish.”
38 The king said, “Kimham shall cross over with me, and I will do for him whatever you wish. And anything you desire from me I will do for you.”
39 So all the people crossed the Jordan, and then the king crossed over. The king kissed Barzillai and bid him farewell,(AI) and Barzillai returned to his home.
40 When the king crossed over to Gilgal, Kimham crossed with him. All the troops of Judah and half the troops of Israel had taken the king over.
41 Soon all the men of Israel were coming to the king and saying to him, “Why did our brothers, the men of Judah, steal the king away and bring him and his household across the Jordan, together with all his men?”(AJ)
42 All the men of Judah answered the men of Israel, “We did this because the king is closely related to us. Why are you angry about it? Have we eaten any of the king’s provisions? Have we taken anything for ourselves?”
43 Then the men of Israel(AK) answered the men of Judah, “We have ten shares in the king; so we have a greater claim on David than you have. Why then do you treat us with contempt? Weren’t we the first to speak of bringing back our king?”
But the men of Judah pressed their claims even more forcefully than the men of Israel.
Sheba Rebels Against David
20 Now a troublemaker named Sheba son of Bikri, a Benjamite, happened to be there. He sounded the trumpet and shouted,
2 So all the men of Israel deserted David to follow Sheba son of Bikri. But the men of Judah stayed by their king all the way from the Jordan to Jerusalem.
3 When David returned to his palace in Jerusalem, he took the ten concubines(AO) he had left to take care of the palace and put them in a house under guard. He provided for them but had no sexual relations with them. They were kept in confinement till the day of their death, living as widows.
4 Then the king said to Amasa,(AP) “Summon the men of Judah to come to me within three days, and be here yourself.” 5 But when Amasa went to summon Judah, he took longer than the time the king had set for him.
6 David said to Abishai,(AQ) “Now Sheba son of Bikri will do us more harm than Absalom did. Take your master’s men and pursue him, or he will find fortified cities and escape from us.”[b] 7 So Joab’s men and the Kerethites(AR) and Pelethites and all the mighty warriors went out under the command of Abishai. They marched out from Jerusalem to pursue Sheba son of Bikri.
8 While they were at the great rock in Gibeon,(AS) Amasa came to meet them. Joab(AT) was wearing his military tunic, and strapped over it at his waist was a belt with a dagger in its sheath. As he stepped forward, it dropped out of its sheath.
9 Joab said to Amasa, “How are you, my brother?” Then Joab took Amasa by the beard with his right hand to kiss him. 10 Amasa was not on his guard against the dagger(AU) in Joab’s(AV) hand, and Joab plunged it into his belly, and his intestines spilled out on the ground. Without being stabbed again, Amasa died. Then Joab and his brother Abishai pursued Sheba son of Bikri.
11 One of Joab’s men stood beside Amasa and said, “Whoever favors Joab, and whoever is for David, let him follow Joab!” 12 Amasa lay wallowing in his blood in the middle of the road, and the man saw that all the troops came to a halt(AW) there. When he realized that everyone who came up to Amasa stopped, he dragged him from the road into a field and threw a garment over him. 13 After Amasa had been removed from the road, everyone went on with Joab to pursue Sheba son of Bikri.
14 Sheba passed through all the tribes of Israel to Abel Beth Maakah and through the entire region of the Bikrites,[c](AX) who gathered together and followed him. 15 All the troops with Joab came and besieged Sheba in Abel Beth Maakah.(AY) They built a siege ramp(AZ) up to the city, and it stood against the outer fortifications. While they were battering the wall to bring it down, 16 a wise woman(BA) called from the city, “Listen! Listen! Tell Joab to come here so I can speak to him.” 17 He went toward her, and she asked, “Are you Joab?”
“I am,” he answered.
She said, “Listen to what your servant has to say.”
“I’m listening,” he said.
18 She continued, “Long ago they used to say, ‘Get your answer at Abel,’ and that settled it. 19 We are the peaceful(BB) and faithful in Israel. You are trying to destroy a city that is a mother in Israel. Why do you want to swallow up the Lord’s inheritance?”(BC)
20 “Far be it from me!” Joab replied, “Far be it from me to swallow up or destroy! 21 That is not the case. A man named Sheba son of Bikri, from the hill country of Ephraim, has lifted up his hand against the king, against David. Hand over this one man, and I’ll withdraw from the city.”
The woman said to Joab, “His head(BD) will be thrown to you from the wall.”
22 Then the woman went to all the people with her wise advice,(BE) and they cut off the head of Sheba son of Bikri and threw it to Joab. So he sounded the trumpet, and his men dispersed from the city, each returning to his home. And Joab went back to the king in Jerusalem.
David’s Officials
23 Joab(BF) was over Israel’s entire army; Benaiah son of Jehoiada was over the Kerethites and Pelethites; 24 Adoniram[d](BG) was in charge of forced labor; Jehoshaphat(BH) son of Ahilud was recorder; 25 Sheva was secretary; Zadok(BI) and Abiathar were priests; 26 and Ira the Jairite[e] was David’s priest.
Footnotes
- 2 Samuel 19:1 In Hebrew texts 19:1-43 is numbered 19:2-44.
- 2 Samuel 20:6 Or and do us serious injury
- 2 Samuel 20:14 See Septuagint and Vulgate; Hebrew Berites.
- 2 Samuel 20:24 Some Septuagint manuscripts (see also 1 Kings 4:6 and 5:14); Hebrew Adoram
- 2 Samuel 20:26 Hebrew; some Septuagint manuscripts and Syriac (see also 23:38) Ithrite
Від Луки 18:1-23
Ukrainian Bible
Від Луки 18:1-23
Ukrainian Bible
18 І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом,
2 говорячи: У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився.
3 У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника!
4 Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся,
5 але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені.
6 І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний?
7 А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них?
8 Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?...
9 А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів.
10 Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.
11 Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.
12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!
13 А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!...
14 Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.
15 До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.
16 А Ісус їх покликав та й каже: Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже.
17 Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!
18 І запитався Його один із начальників, говорячи: Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкувати вічне життя?
19 Ісус же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, тільки Сам Бог!
20 Знаєш заповіді: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй свого батька та матір.
21 А він відказав: Усе це я виконав від юнацтва свого!
22 Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одного тобі ще бракує: Розпродай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!
23 А він, коли почув це, то засумував, бо був вельми багатий.
Read full chapter
От Луки 18:1-23
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
От Луки 18:1-23
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Притча про несправедливого суддю та вдову
18 Ісус розповів їм притчу, щоб навчити їх, що треба постійно молитися й не втрачати надії. 2 Він сказав: «В одному місті був собі суддя, який Бога не боявся та й людей не поважав. 3 У той час була там собі вдова. Вона все ходила до судді й просила: „Захисти мене від мого супротивника!”
4-5 І тривалий час він не хотів її захищати. Та якось сказав собі: „Навіть опріч те, що я не боюся Бога й не поважаю людей, все ж через те, що ця вдова набридає мені, я допоможу їй, щоб не ходила й не докучала більше”».
6 І запитав тоді Господь: «Чули, що сказав той неправедний суддя? 7 То чи ж не візьме Бог під захист цих обраних, що день і ніч кличуть Його? Чи ж баритиметься Він з допомогою їм? 8 Повірте, Він швидко візьме їх під Свій захист. Однак, коли прийде Син Людський, то чи знайде Він віруючих в Господа на землі?»
Притча про збирача податків й фарисея
9 Для тих, хто був переконаний у своїй праведності й на інших дивився зверхньо, Ісус розповів таку притчу: 10 «Двоє чоловіків прийшли до храму помолитися. Один був фарисеєм, другий—збирачем податків. 11 Фарисей стояв один і так молився: „О Боже, дякую Тобі за те, що я не такий, як інші—розбійники, шахраї та розпусники або навіть, як отой збирач податків. 12 Я пощуся двічі на тиждень, сплачую десятину з усіх своїх прибутків”.
13 А збирач податків стояв віддалік і, навіть не підводячи очей до неба, він покірливо промовляв: „О Боже, змилуйся наді мною, грішником!” 14 Повірте, цей чоловік, а не той перший, пішов додому з прощеними гріхами. Бо кожен, хто намагається піднестися, буде принижений, а кожен принижений буде піднесений».
Ісус благословляє дітей
(Мт. 19:13-15; Мк. 10:13-16)
15 Деякі люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. 16 Але Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони. 17 Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде».
Ісус розмовляє з багатим чоловіком
(Мт. 19:16-30; Мк. 10:17-31)
18 Один із лідерів юдейських запитав Ісуса: «Вчителю Добрий, що мушу я робити, аби успадкувати вічне життя?» 19 Ісус відповів: «Чому ти називаєш Мене Добрим? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. 20 Тобі відомі заповіді: „Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не бреши про інших, шануй батька й матір своїх”(A).
21 А той каже: „З юності я дотримуюся цих заповідей”. 22 Коли Ісус почув ці слова, Він відповів: „Тобі бракує одного: продай усе, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним. І ти будеш мати багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною”».
23 Вислухавши Ісуса, той чоловік глибоко засмутився, бо був він дуже багатий.
Read full chapter
Luke 18:1-23
New International Version
Luke 18:1-23
New International Version
The Parable of the Persistent Widow
18 Then Jesus told his disciples a parable to show them that they should always pray and not give up.(A) 2 He said: “In a certain town there was a judge who neither feared God nor cared what people thought. 3 And there was a widow in that town who kept coming to him with the plea, ‘Grant me justice(B) against my adversary.’
4 “For some time he refused. But finally he said to himself, ‘Even though I don’t fear God or care what people think, 5 yet because this widow keeps bothering me, I will see that she gets justice, so that she won’t eventually come and attack me!’”(C)
6 And the Lord(D) said, “Listen to what the unjust judge says. 7 And will not God bring about justice for his chosen ones, who cry out(E) to him day and night? Will he keep putting them off? 8 I tell you, he will see that they get justice, and quickly. However, when the Son of Man(F) comes,(G) will he find faith on the earth?”
The Parable of the Pharisee and the Tax Collector
9 To some who were confident of their own righteousness(H) and looked down on everyone else,(I) Jesus told this parable: 10 “Two men went up to the temple to pray,(J) one a Pharisee and the other a tax collector. 11 The Pharisee stood by himself(K) and prayed: ‘God, I thank you that I am not like other people—robbers, evildoers, adulterers—or even like this tax collector. 12 I fast(L) twice a week and give a tenth(M) of all I get.’
13 “But the tax collector stood at a distance. He would not even look up to heaven, but beat his breast(N) and said, ‘God, have mercy on me, a sinner.’(O)
14 “I tell you that this man, rather than the other, went home justified before God. For all those who exalt themselves will be humbled, and those who humble themselves will be exalted.”(P)
The Little Children and Jesus(Q)
15 People were also bringing babies to Jesus for him to place his hands on them. When the disciples saw this, they rebuked them. 16 But Jesus called the children to him and said, “Let the little children come to me, and do not hinder them, for the kingdom of God belongs to such as these. 17 Truly I tell you, anyone who will not receive the kingdom of God like a little child(R) will never enter it.”
The Rich and the Kingdom of God(S)
18 A certain ruler asked him, “Good teacher, what must I do to inherit eternal life?”(T)
19 “Why do you call me good?” Jesus answered. “No one is good—except God alone. 20 You know the commandments: ‘You shall not commit adultery, you shall not murder, you shall not steal, you shall not give false testimony, honor your father and mother.’[a]”(U)
21 “All these I have kept since I was a boy,” he said.
22 When Jesus heard this, he said to him, “You still lack one thing. Sell everything you have and give to the poor,(V) and you will have treasure in heaven.(W) Then come, follow me.”
23 When he heard this, he became very sad, because he was very wealthy.
Footnotes
- Luke 18:20 Exodus 20:12-16; Deut. 5:16-20
Ukrainian Bible (UKR)
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version (ERV-UK)
Copyright © 2007 by Bible League International
New International Version (NIV) 
Holy Bible, New International Version®, NIV® Copyright ©1973, 1978, 1984, 2011 by Biblica, Inc.® Used by permission. All rights reserved worldwide.
NIV Reverse Interlinear Bible: English to Hebrew and English to Greek. Copyright © 2019 by Zondervan.