Add parallel Print Page Options

19 (19-2) А Йоаву донесено: Ось цар плаче, і зачав жалобу по Авесаломові.

(19-3) І того дня ця перемога обернулася на жалобу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: Засмутився цар за своїм сином!

(19-4) І прокрадався народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоромлений своєю втечею з бою...

(19-5) А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!...

(19-6) І прийшов Йоав до дому царя, та й сказав: Сьогодні ти засоромив обличчя всіх своїх рабів, які сьогодні врятували життя твоє, і життя синів твоїх та дочок твоїх, і життя жінок твоїх, і життя наложниць твоїх,

(19-7) через те, що ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вождів ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесалом був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в очах твоїх...

(19-8) А тепер устань, і говори до серця своїх рабів. Бо присягаю Господом, якщо ти не вийдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночувати з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що приходило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!

(19-9) І цар устав та й засів у брамі, а всьому народові донесли, говорячи: Ось цар сидить у брамі! І посходився ввесь народ перед царське обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів.

(19-10) І сперечався ввесь народ по всіх Ізраїлевих племенах, говорячи: Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филистимлян, а тепер утік із краю перед Авесаломом.

10 (19-11) А Авесалом, якого ми помазали були над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?

11 (19-12) І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: Говоріть так до Юдиних старших: Чого ви будете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому.

12 (19-13) Ви браття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви будете останніми, щоб вернути царя?

13 (19-14) А Амасі скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не будеш у мене вождем війська по всі дні замість Йоава.

14 (19-15) І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одного чоловіка. І послали вони до царя: Вернися ти та всі твої слуги!

15 (19-16) І вернувся цар, і прийшов аж до Йордану, а Юда прийшов до Ґілґалу назустріч цареві, щоб перепровадити царя через Йордан.

16 (19-17) А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зустріч царя Давида.

17 (19-18) І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем.

18 (19-19) І перейшов порон, щоб перепровадити царський дім та зробити, що було добре в очах його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той переходив Йордан,

19 (19-20) та й цареві сказав: Нехай пан не порахує мені переступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, щоб цар не поклав це до серця свого!

20 (19-21) Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йосипового дому перший, щоб вийти зустріти мого пана царя.

21 (19-22) А Авішай, син Церуїн, відповів та й сказав: Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього помазанця?

22 (19-23) А Давид відказав: Що вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?

23 (19-24) А до Шім'ї цар сказав: Не помреш! І заприсягнув йому цар.

24 (19-25) І зійшов спіткати царя й Мефівошет, онук Саулів. А він не оправляв ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром.

25 (19-26) І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: Чому ти не пішов зо мною, Мефівошете?

26 (19-27) А той відказав: Пане мій царю, раб мій обманив мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульгавий.

27 (19-28) Та він очернив раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, немов Божий Ангол, тому зроби, що добре в очах твоїх!

28 (19-29) Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого столу. І яке ж я маю право скаржитися перед царем?

29 (19-30) І сказав йому цар: Пощо ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поділите поле.

30 (19-31) І сказав Мефівошет до царя: Нехай він візьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого!.

31 (19-32) А ґілеадянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб провести його за Йордан.

32 (19-33) А Барзіллай був дуже старий, віку восьмидесяти літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна людина.

33 (19-34) І сказав цар до Барзіллая: Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі.

34 (19-35) І сказав Барзіллай до царя: Скільки ще часу життя мого, що я піду з царем до Єрусалиму?

35 (19-36) Я сьогодні віку восьмидесяти літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що буду їсти та що буду пити? Чи послухаю я ще голосу співаків та співачок? І пощо буде ще раб твій тягарем для свого пана царя?

36 (19-37) Трохи перейде твій раб із царем за Йордан. І чого цар висвідчує мені оце?

37 (19-38) Нехай раб твій вернеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган перейде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що добре в очах твоїх.

38 (19-39) І сказав цар: Кімган перейде зо мною, а я зроблю йому, що миле в очах твоїх. І все, що вибереш у мене, я зроблю тобі!

39 (19-40) І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзіллая, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце.

40 (19-41) І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепровадили царя, а також перейшла половина Ізраїлевого народу.

41 (19-42) Аж ось усі ізраїльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепровадили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним?

42 (19-43) І відповіли всі Юдині люди Ізраїлеві: Бо близький цар до нас! І чого то запалився тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дарунки?

43 (19-44) І відповіли ізраїльтяни юдеям та й сказали: Нас десять частин у царя, а також і в Давида ми ліпші від вас. Чому ж ви злегковажили нас? Хіба ж не нам було перше слово, щоб вернути царя? Але слово юдеїв було гостріше від слова ізраїльтян.

20 І трапився там негідний чоловік, а ім'я йому Шева, син Біхрі, веніяминівець. І засурмив він у сурму та й сказав: Немає нам частки в Давиді, і нема нам спадщини у сина Єссеєвого! Ізраїлю, усі до наметів своїх!

І пішов кожен ізраїльтянин від Давида за Шевою, сином Біхрі, а юдеянин позостався при своєму цареві від Йордану й аж до Єрусалиму.

І прийшов Давид до свого дому в Єрусалим. І взяв цар десять жінок наложниць, яких настановив був пильнувати дім, та й віддав їх до дому сторожі; і він їх годував, але до них не приходив. І були вони ув'язнені аж до дня своєї смерти, удівство за життя чоловіка.

І сказав цар до Амаси: Склич мені юдеян у три дні, а ти стань отут!

І пішов Амаса, щоб скликати Юду, та спізнився від означеного часу, про який він умовився.

І сказав Давид до Авішая: Тепер Шева, син Біхрі, зробить нам зло більше від Авесалома. Візьми ти слуг свого пана, та й поженися за ним, щоб він не знайшов собі твердинних міст, і не щез із наших очей.

І вийшли за ним Йоавові люди, і керетянин, і пелетянин та всі лицарі, і повиходили вони з Єрусалиму, щоб гнатися за Шевою, сином Біхрі.

Вони були при великому камені, що в Ґів'оні, а Амаса вийшов проти них. А Йоав був зодягнений в шату свою, а ній пояс із мечем, прип'ятим на стегні його в піхві, з якої легко виходив і входив.

І сказав Йоав до Амаси: Чи гаразд тобі, брате мій? І Йоав узяв правою рукою Амасу за бороду, щоб поцілувати його.

10 А Амаса не остерігся меча, що був у Йоавовій руці. І той ударив його ним у живіт, і вилив нутро його на землю, і не повторив йому, а той помер... І Йоав та брат його Авішай гналися за Шевою, сином Біхрі.

11 А один з Йоавових слуг став над ним та й говорив: Хто жадає Йоава, і хто за Давида, за Йоавом!

12 А Амасу валявся в крові на середині битої дороги. І побачив той чоловік, що ввесь народ став, то стягнув Амасу з битої дороги на поле, і накинув на нього одежину, бо бачив, що кожен приходив до нього та ставав.

13 Як був він стягнений з битої дороги, пішов кожен чоловік за Йоавом, щоб гнатися за Шевою, сином Біхрі.

14 А той перейшов серед усіх Ізраїлевих племен до Авелу та до Бет-Маахи, і серед усіх береян, і були вони зібрані, і теж пішли за ним.

15 А Йоавові люди прийшли й облягли його в Авелі Бет-Маахи, і насипали при місті вала, що стояв на передмур'ї. А ввесь народ, що був з Йоавом, заходився завалити мура.

16 І покликала мудра жінка з міста: Слухайте, слухайте, скажіть но Йоавові: Підійди сюди, й я буду говорити до тебе!

17 І він підійшов до неї, а та жінка сказала: Чи ти Йоав? А він відказав: Я. І вона сказала йому: Послухай слів своєї невільниці!. А він відказав: Я слухаю.

18 І сказала вона, говорячи: Колись треба було переговорювати, а саме, конче запитатися в Авелі, і так закінчили б справу.

19 Я із спокійних та вірних міст Ізраїля, ти ж шукаєш погубити місто та матерів серед Ізраїля. Пощо ти нищиш спадщину Господню?

20 А Йоав відповів та й сказав: Борони Боже, борони мене, Боже! Присягаю, що не знищу й не вигублю!

21 Це не так, бо чоловік з Єфремових гір, Шева, син Біхрі, ім'я йому, підніс свою руку на царя на Давида. Дайте його самого, й я піду від міста. І сказала та жінка до Йоава: Ось голову його кинуть тобі через мур!

22 І пішла та жінка до всього народу в своїй мудрості, і відрубали голову Шеви, сина Біхрі, та й кинули до Йоава. А той засурмив у сурму, і розійшлися від міста кожен до наметів своїх. А Йоав вернувся в Єрусалим до царя.

23 І став Йоав над усім Ізраїлевим військом, а Беная, син Єгоядин, над керітянином та над пелетянином;

24 а Адорам над даниною, а Йосафат, син Ахілудів, був канцлером;

25 а Сева писарем, а Садок та Евіятар священиками.

26 А також яірянин Іра був священиком у Давида.

Жалоба Давидова

19 Йоаву донесли: «Цар тужить за Авесаломом, носить жалобу за своїм сином». Того дня для усього війська перемога перетворилася на жалобу, бо в той день почули воїни як цар побивається за сином.

Люди прокралися в місто того дня, як прокрадаються присоромлені втечею з бою. Цар закрив обличчя й голосно оплакував сина: «О мій сину, Авесаломе! О Авесаломе, мій сину, мій синку!»

У дім до царя прийшов Йоав і почав дорікати: «Сьогодні ти принизив увесь свій народ, який щойно врятував твоє життя, життя твоїх синів та дочок, життя твоїх дружин і наложниць. Ти любиш тих, хто ненавидить тебе, а ненавидиш тих, хто любить тебе. Ти сьогодні дав зрозуміти, що полководці та їхні воїни для тебе—ніщо. Я бачу, що ти був би втішений, якби Авесалом був сьогодні живий, а ми—мертві. Вийди-но й підбадьорь своїх людей. Присягаюся Господом, що якщо ти не вийдеш, до ночі жодного чоловіка тут не побачиш. Це буде гірше для тебе, ніж усі нещастя, які звалювалися на тебе з юності й до цього дня».

Давид знову цар

Підвівся цар і зайняв своє місце у брамі. Коли людям сказали, що цар сидить у брамі, вони всі посходилися. Ізраїльтяни повтікали до своїх наметів. В усіх ізраїльських племенах люди сперечалися між собою: «Цар нас визволив із рук ворогів; це він нас врятував від руки филистимлян. А тепер він утік з країни через Авесалома. 10 Авесалом же, якого ми помазали царювати, загинув у бою. Чому нічого не робиться, щоб повернути царя?»

11 Цар Давид послав звістку до священиків Задока й Авіатара: «Спитайте старійшин Юдеї про таке: „Чому ви серед останніх, хто прагне повернути царя в його дім?” Цар почув те, про що говорив цілий Ізраїль. 12 Ви—мої брати, моя плоть і кров. Чому вам бути останніми серед тих, хто просить царя повернутися?» 13 Скажіть Амазі: «Хіба ти не моя плоть і кров? Нехай Господь зі мною обійдеться суворо, якщо відтепер ти не проводир мого війська замість Йоава!»

14 І він завоював серця усіх до одного людей Юдеї, ніби вони були одним чоловіком. Вони послали царю такі слова: «Повертайся з усіма своїми слугами». 15 Так цар підійшов до Йордану. Народ Юди вийшов до Ґілґала, щоб зустріти царя й переправити його через Йордан.

Шимей просить царя простити його

16 Шимей, син веніаминія Ґери з Багурима, поспішив разом з народом Юдеї зустріти царя Давида. 17 Слідом за ним спустилися на зустріч тисяча веніаминіїв. Був серед них слуга Саулового дому Зіва з п’ятнадцятьма синами та двадцятьма слугами. Вони побігли до Йордану, де був цар, 18 перейшли через брід, щоб допомогти переправитися царевим домашнім і зробили те, що буде добре в його очах. Коли Шимей, син Ґери, перейшов через Йордан, він розпростерся перед царем 19 і сказав йому: «Нехай володар мій не вважає мене винним. Нехай не пам’ятає, як його слуга завинив того дня, коли мій володар-цар пішов з Єрусалима. Нехай цар забуде це. 20 Адже я, слуга твій, знаю, що я згрішив, але сьогодні я прийшов сюди першим з усього дому Йосипа, щоб зустріти свого володаря-царя».

21 Авішай, син Зеруї, мовив: «Хіба за цю провину не слід стратити Шимея? Адже він проклинав Господнього помазаника[a]

22 І Давид відповів: «Що в мене з вами спільного, сини Зеруї? Тепер ви стали моїми ворогами? Хіба треба когось убивати в Ізраїлі? Чи ж не відомо мені, що сьогодні я цар усього Ізраїлю?» 23 Тому цар пообіцяв Шимею: «Ти не помреш». Цар присягнувся, що не вб’є Шимея своїми руками[b].

Мефівошет приходить до Давида

24 А Мефівошет, онука[c] Саула, також зійшов у долину, щоб зустріти царя. Він не мив ніг, не підстригав вуса, не прав одяг відтоді, як цар пішов, і до того дня, коли він повернувся живий і здоровий. 25 Коли він прийшов з Єрусалима зустріти царя, той його спитав: «Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?»

26 Той відповів: «Мій володарю-царю, слуга мій підвів мене. Я, твій слуга, сказав йому: „Осідлай для мене віслюка, щоб я міг на ньому поїхати до царя”. Це необхідно, бо я, слуга твій,—кульгавий, але Зіва, мій слуга, зрадив мене. 27 Він звів наклеп на мене, твого раба, перед володарем-царем. Мій володар-цар, як Господній Ангел, тому й роби зі мною все, що вважаєш за потрібне. 28 Усі нащадки мого діда[d] заслужили лише смерті від мого володаря-царя, а ти дав своєму рабу місце серед тих, хто сидить за одним столом з тобою. Яке ж я маю тоді право про щось просити царя?»

29 І цар йому відповів: «Навіщо й далі говорити? Я наказав тобі й Зіві розділити поля».

30 А Мефівошет відповів царю: «Нехай усе забирає, адже мій володар-цар повернувся живим додому».

Давид просить Барциллая йти з ним

31 Ґілеадець Барциллай теж спустився з Роґеліму, щоб разом з царем перейти Йордан і провести царя далі. 32 Барциллай був дуже старий, йому було вісімдесят років. Коли цар жив у Маганаїмі, Барциллай його утримував, бо був дуже заможний. 33 Цар сказав Барциллаю: «Перейди річку зі мною і живи в Єрусалимі, а я піклуватимусь про тебе».

34 Але Барциллай відповів цареві так: «Скільки ще років я проживу? Чи слід мені йти з царем до Єрусалима? 35 Мені вже вісімдесят. Хіба можу я відрізнити, що є добре, а що зле? Хіба може відчути твій раб смак їжі й напоїв? Хіба я ще чую голоси співаків та співачок? Навіщо твоєму рабу бути зайвим тягарем своєму володарю-царю? 36 Твій слуга пройде трохи разом з тобою після переходу через Йордан. Але навіщо царю винагороджувати мене в такий спосіб? 37 Дозволь твоєму рабу повернутися, щоб померти в рідному місті, біля гробниці батька й матері. Але ось твій слуга Кімгам. Нехай він перейде Йордан разом із володарем моїм царем. Роби з ним усе, що тебе втішить».

38 Цар відповів: «Кімгам перейде зі мною річку, і я зроблю для нього все, що втішить тебе. А для тебе зроблю все, чого ти хочеш».

Давид повертається додому

39 Тож усі перейшли Йордан, а потім переправився й цар. Він поцілував Барциллая, благословив його, і той повернувся додому.

40 Дорогою до Ґілґала Кімгам ішов разом з царем. Усі воїни Юдеї і половина війська ізраїльського переправили царя.

Ізраїльтяни сперечаються з людьми Юдеї

41 Невдовзі всі ізраїльтяни зібрались у царя й почали його питати: «Чому наші побратими, народ Юдеї, украв царя й переправив його з домашніми та всіма слугами через Йордан?»

42 Усі юдеї відповіли ізраїльтянам: «Ми зробили так, бо цар—наш близький родич. Чому ви гніваєтеся на це? Чи ми щось з’їли з царських припасів? Чи ми взяли щось для себе?»

43 Ізраїльтяни не змовчали, відповіли людям Юдеї: «Нас у царя десять частин[e]. І безперечно, у нас більше прав на Давида, ніж у вас. Чому ви нас зневажаєте? Хіба ми не першими почали говорити про те, щоб повернути царя?» Але відповідь юдеїв ізраїльтянам була ще брутальнішою.

Шеба повстає проти Давида

20 Сталося так, що там був баламут Шеба, син веніаминія Бікрі. Він засурмив у сурму й вигукнув:

«Не маємо ми долі у Давида.
    Не маєм спадщини в сина Єссея!
Ізраїлю! Ходімо по своїх наметах».

І всі ізраїльтяни[f] покинули Давида. Вони пішли за Шебою, сином Бікрі. Але люди Юдеї супроводжували царя від Йордану до Єрусалима.

Коли Давид повернувся додому в Єрусалим, він відіслав десять наложниць, яких залишав стерегти дім, в окрему оселю[g], приставивши до них вартових. Він забезпечив їх, але вже не спав з ними. Так їх тримали в заточенні все життя аж до смерті.

Цар звернувся до Амази: «Заклич усіх людей Юдеї до мене, щоб з’явилися через три дні. І ти також будь». Амаза вирушив збирати юдеїв, але робив це довше часу, призначеного царем.

Давид наказує вбити Шебу

Давид сказав Авішаю: «Шеба, син Бікрі нашкодить нам більше, ніж Авесалом. Візьми слуг свого хазяїна й наздожени його, інакше він знайде укріплені міста і втече від нас».

Тож воїни Йоава, керетяни, пелетійці[h] та всі інші могутні воїни під командуванням Авішая вирушили навздогін Шебі. Вони виступили з Єрусалима, щоб наздогнати Шебу, сина Бікрі.

Йоав убиває Амазу

Коли вони проходили повз велику скелю в Ґівеоні, їм назустріч вийшов Амаза. Йоав був у військовому плащі, опоясаний ременем, з якого звисав меч у піхвах. Коли він ступив крок назустріч, меч випав із піхов. Йоав звернувся до Амаза: «Як живеш, брате мій?» Потім Йоав притягнув Амазу правою рукою за бороду, щоб поцілувати. 10 Амаза не звернув уваги на меч у руці Йоава. Йоав ударив ним прямо в живіт. Нутрощі Амази впали на землю. В другому ударі потреби не було, бо Амаза помер. А потім Йоав із братом Авішаєм погналися за Шебою, сином Бікрі.

Давидові воїни розшукують Шебу

11 Якийсь із воїнів Йоава зупинився перед Амазою і сказав: «Хто підтримує Йоава і хто за Давида, нехай ідуть за Йоавом!»

12 Амаза лежав, стікаючи кров’ю, посеред дороги. Якийсь чоловік помітив, що всі воїни зупиняються, що кожен, наблизившись до Амази, зупиняється перед ним. Він відтягнув того з дороги в поле й накинув на нього плащ. 13 Коли Амазу відтягли з дороги, всі воїни поспішили за Йоавом, щоб наздогнати Шебу, сина Бікрі.

Шеба втікає до Авеля, того що Бет-Маака

14 Шеба дістався Авель, того що Бет-Маака, пройшовши через усі племена Ізраїлю, через увесь край бірійців[i], які, зібравшись, приєдналися до нього. 15 Все військо Йоава підійшло до Авель-Бет-Маага й оточило місто. Воїни насипали вал біля зовнішнього боку укріпленої стіни. Коли вони почали розбивати стіну, 16 якась мудра жінка з міста вигукнула: «Послухайте! Послухайте! Скажіть Йоаву, щоб він прийшов, аби я могла поговорити з ним!»

17 Той підійшов, і вона спитала: «Ти Йоав?» «Так»,—відповів він. Вона мовила далі: «Послухай, що твоя рабиня має сказати». «Слухаю»,—відповів він.

18 Вона вела далі: «Колись давно була приказка: „Знайдеш відповідь в Авелі”. Так завжди й було. 19 Ми—мирне й правовірне в Ізраїлі місто. Чому ти хочеш знищити Господній спадок?»

20 «Нічого подібного, ні в якому разі,—заперечив Йоав.—Нізащо не хочу я ні зруйнувати, ні знищити його! 21 Це зовсім не так. Справа в тому, що чоловік на ймення Шеба, син Бікрі, з гірських країв Ефраїму, підніс руку на царя Давида. Видай цього чоловіка, і я відступлю від міста». Жінка сказала Йоаву: «Його голову викинуть тобі через стіну».

22 Жінка звернулася з мудрою порадою до всіх жителів міста, і вони відрубали голову Шебі, сину Бікрі, й перекинули її Йоаву. Він засурмив, і всі воїни Йоава відійшли від міста й розійшлися по своїх наметах. Сам Йоав повернувся до царя в Єрусалим.

Давидові урядовці

23 Йоав був полководцем усієї ізраїльської армії, Беная, син Єгояди, командував керетянами та пелетійцями. 24 Адонірам наглядав за примусовими роботами, а Єгошафат, син Агілуда, був літописцем. 25 Шева працював писарем, Задок та Авіатар були священиками, 26 Іра яїрський був Давидовим священиком[j].

Footnotes

  1. 19:21 помазаника Або «обраного царя».
  2. 19:23 Цар… руками Давид не вбив Шимея, але його син Соломон віддав розпорядження щодо його страти.
  3. 19:24 онука Буквально «син».
  4. 19:28 діда Буквально «батька».
  5. 19:43 десять частин Десять племен Ізраїлю на північному боці ріки Йордан входили в царство Ізраїльське.
  6. 20:2 всі ізраїльтяни Тобто «усі племена, які не приєдналися до Юди».
  7. 20:3 він відіслав… окрему оселю Син Давида Авесалом збезчестив наложниць свого батька. Див.: 2 Сам. 16:21-22.
  8. 20:7 керетяни, пелетійці Керетяни та пелетійці—відбірні частини Давидового війська; особиста охорона царя.
  9. 20:14 бірійців У деяких древньогрецьких та латинських рукописах—«бікрійців».
  10. 20:26 священиком Або «слугою», чи «радником».

18 І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом,

говорячи: У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився.

У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника!

Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся,

але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені.

І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний?

А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них?

Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?...

А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів.

10 Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.

11 Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.

12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!

13 А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!...

14 Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.

15 До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.

16 А Ісус їх покликав та й каже: Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже.

17 Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!

18 І запитався Його один із начальників, говорячи: Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкувати вічне життя?

19 Ісус же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, тільки Сам Бог!

20 Знаєш заповіді: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй свого батька та матір.

21 А він відказав: Усе це я виконав від юнацтва свого!

22 Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одного тобі ще бракує: Розпродай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!

23 А він, коли почув це, то засумував, бо був вельми багатий.

Read full chapter

Притча про несправедливого суддю та вдову

18 Ісус розповів їм притчу, щоб навчити їх, що треба постійно молитися й не втрачати надії. Він сказав: «В одному місті був собі суддя, який Бога не боявся та й людей не поважав. У той час була там собі вдова. Вона все ходила до судді й просила: „Захисти мене від мого супротивника!”

4-5 І тривалий час він не хотів її захищати. Та якось сказав собі: „Навіть опріч те, що я не боюся Бога й не поважаю людей, все ж через те, що ця вдова набридає мені, я допоможу їй, щоб не ходила й не докучала більше”».

І запитав тоді Господь: «Чули, що сказав той неправедний суддя? То чи ж не візьме Бог під захист цих обраних, що день і ніч кличуть Його? Чи ж баритиметься Він з допомогою їм? Повірте, Він швидко візьме їх під Свій захист. Однак, коли прийде Син Людський, то чи знайде Він віруючих в Господа на землі?»

Притча про збирача податків й фарисея

Для тих, хто був переконаний у своїй праведності й на інших дивився зверхньо, Ісус розповів таку притчу: 10 «Двоє чоловіків прийшли до храму помолитися. Один був фарисеєм, другий—збирачем податків. 11 Фарисей стояв один і так молився: „О Боже, дякую Тобі за те, що я не такий, як інші—розбійники, шахраї та розпусники або навіть, як отой збирач податків. 12 Я пощуся двічі на тиждень, сплачую десятину з усіх своїх прибутків”.

13 А збирач податків стояв віддалік і, навіть не підводячи очей до неба, він покірливо промовляв: „О Боже, змилуйся наді мною, грішником!” 14 Повірте, цей чоловік, а не той перший, пішов додому з прощеними гріхами. Бо кожен, хто намагається піднестися, буде принижений, а кожен принижений буде піднесений».

Ісус благословляє дітей

(Мт. 19:13-15; Мк. 10:13-16)

15 Деякі люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. 16 Але Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони. 17 Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде».

Ісус розмовляє з багатим чоловіком

(Мт. 19:16-30; Мк. 10:17-31)

18 Один із лідерів юдейських запитав Ісуса: «Вчителю Добрий, що мушу я робити, аби успадкувати вічне життя?» 19 Ісус відповів: «Чому ти називаєш Мене Добрим? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. 20 Тобі відомі заповіді: „Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не бреши про інших, шануй батька й матір своїх”(A).

21 А той каже: „З юності я дотримуюся цих заповідей”. 22 Коли Ісус почув ці слова, Він відповів: „Тобі бракує одного: продай усе, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним. І ти будеш мати багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною”».

23 Вислухавши Ісуса, той чоловік глибоко засмутився, бо був він дуже багатий.

Read full chapter