2 Самуїлова 12-13
Ukrainian Bible
12 І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий.
2 У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої.
3 А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.
4 І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов...
5 І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке.
6 А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.
7 І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.
8 І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.
9 І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.
10 А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.
11 Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.
12 Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем.
13 І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом! А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!
14 Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре.
15 І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.
16 А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.
17 І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.
18 І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.
19 А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло.
20 І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.
21 І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?
22 А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?
23 А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене...
24 І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім'я йому: Соломон. І Господь полюбив його,
25 і послав пророка Натана, і той назвав ім'я йому: Єдід'я, ради Господа.
26 А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.
27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.
28 А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім'ям.
29 І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.
30 І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.
31 А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі. І так робив він усім аммонітським містам. І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.
13 І сталося по тому, мав Авесалом, син Давидів, уродливу сестру, а ім'я їй Тамара. І покохав її Амнон, син Давидів.
2 І вболівав Амнон так, що він аж захворів через свою сестру Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зробити.
3 А Амнон мав товариша, а ім'я йому Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонадав був чоловік дуже хитрий.
4 І він сказав йому: Чого ти, царевичу, такий марний щоранку? Чи ж не розповіси мені? І сказав йому Амнон: Я кохаю Тамару, сестру брата свого Авесалома.
5 І сказав йому Йонадав: Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли прийде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай підкріпить мене хлібом, і нехай зробить на моїх очах ту їжу, щоб я бачив та їв із руки її.
6 І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай спече на моїх очах два млинці, і я попоїм з її руки.
7 І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: Іди до дому твого брата Амнона, і приготов йому їжу.
8 І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла вона тіста, і замісила, і приготовила на очах його, та й спекла млинці.
9 І взяла вона сковорідку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: Випровадь від мене всіх людей. І повиходили від нього всі люди.
10 І сказав Амнон: Принеси їжу до кімнати, і я з'їм із твоєї руки. І взяла Тамара млинці, що приготовила, та й принесла своєму братові Амнонові до кімнати.
11 І вона принесла до нього, щоб їв, а він схопив її, та й сказав до неї: Ходи, ляж зо мною, моя сестро!...
12 А вона йому відказала: Ні, брате мій, не безчесть мене, бо не робиться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидоти.
13 І куди я понесу свою ганьбу? А ти станеш, як один із мерзотників в Ізраїлі. Ти переговори з царем, і він не відмовить віддати мене тобі...
14 Та він не хотів слухати її голосу. І був він сильніший від неї, і збезчестив її, і лежав із нею...
15 І по цьому дуже зненавидів її Амнон великою ненавистю, бо ця ненависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: Уставай, іди собі...
16 А вона відказав йому: Через це велике зло, по тому, що зробив ти зо мною, хочеш ще вигнати мене? Та він не хотів її слухати.
17 І покликав він юнака свого, слугу свого, та й сказав: Виженіть оцю від мене геть, і замкни за нею двері...
18 А на ній була квітчаста туніка, бо так завжди вбиралися царські дочки, панни. І його слуга випровадив її назовні, і замкнув за нею двері.
19 А Тамара посипала попелом свою голову, а квітчасту туніку, що була на ній, роздерла, і поклала руку свою на голову свою, і все ходила та голосила...
20 І сказав до неї брат її Авесалом: Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, сестро моя, мовчи, брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого... І осіла Тамара, знівечена, у домі брата свого Авесалома.
21 А цар Давид почув про це все, і сильно розгнівався!
22 І не говорив Авесалом з Амноном ні про добре, ні про зле, бо Авесалом зненавидів Амнона за те, що той збезчестив сестру його Тамару.
23 І сталося по двох роках, і мав Авесалом стриження овець у Баал-Хацорі, що при Єфремі, і Авесалом закликав усіх царських синів.
24 І прийшов Авесалом до царя та й сказав: Ось у раба твого стриження, нехай піде цар та раби його з твоїм рабом.
25 І сказав цар до Авесалома: Ні, сину мій, не підемо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагословив його.
26 І сказав Авесалом: А як ні, нехай піде з нами брат мій Амнон! І сказав йому цар: Чого від піде з тобою?
27 Та Авесалом сильно просив його, і він послав з ним Амнона та всіх царських синів.
28 А Авесалом загадав юнакам своїм, говорячи: Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! і ви вб'єте його. Не бійтеся, чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважні!...
29 І зробили Авесаломові юнаки Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські сини повставали, і сіли верхи кожен на мула свого, та й повтікали.
30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла до Давида така: Авесалом повбивав усіх царських синів, і не позосталося з них ні одного...
31 І цар устав, і роздер шати свої, та й упав на землю, і всі слуги його стояли при ньому з роздертими шатами.
32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: Нехай не каже мій пан: Усіх юнаків, царських синів, повбивали, бо помер тільки сам Амнон. Бо на наказ Авесалома це було вирішене від дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські сини повмирали, бо помер тільки сам Амнон.
34 І Авесалом утік. А юнак вартівник звів свої очі й побачив, аж ось численний народ іде дорогою, що була за ним, від боку гори.
35 І сказав Йонадав до царя: Ось прийшли царські сини, як слово раба твого, так сталося.
36 І сталося, як скінчив він говорити, аж ось поприходили царські сини, і піднесли свій голос та й плакали. А також цар та всі слуги його плакали вельми ревним плачем...
37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні.
38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешуру, і пробув там три роки.
39 І перестав цар Давид гніватися на Авесалома, бо він був зчасом потішений за Амнона, що помер.
2 Царств 12-13
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Натан звертається до Давида
12 Господь послав Натана до Давида. Прийшовши до Давида, він сказав: «В одному місті жили два чоловіки: один був багатий, а другий—бідний. 2 У багача була сила-силенна овець та худоби, 3 а в бідного не було нічого, крім маленької овечки, яку він купив. Він доглядав її, і вона виросла разом з його дітьми. Овечка їла те, що й він, пила з його чашки й навіть спала в його обіймах. Вона була йому за дочку. 4 Якось прийшов мандрівник, але багач не захотів зарізати вівцю чи худобину, щоб нагодувати подорожнього, який до нього прийшов. Натомість він забрав ягничку в того бідака й зготував її для прибулого чоловіка».
5 Давид спалахнув від гніву на того чоловіка й сказав Натану: «Заприсягаюсь Господнім життям, що чоловік, який так вчинив, заслуговує на смерть! 6 Він мусить у чотири рази[a] заплатити за ягнятко, бо він, не маючи жалю, так негідно вчинив».
Натан говорить з Давидом про його гріх
7 Натан сказав Давидові: «Тим чоловіком є ти! Ось що говорить Господь, Бог Ізраїлю: „Я помазав[b] тебе царем Ізраїлю, Я врятував тебе від руки Саула. 8 Я ввірив тобі дім твого володаря і дружин твого володаря. Я дав тобі доми Ізраїля та Юди. І якби всього цього було замало, Я б дав тобі ще більше. 9 Чому ж ти знехтував Господнім словом і зробив те, що є злом в Його очах? Ти згубив мечем Урію-хиттита, а дружину забрав собі. Ти вбив його мечем аммонійців. 10 Ось чому меч ніколи тепер не залишить твій дім, бо ти зневажив Мене і взяв дружину хиттита Урії собі за дружину”.
11 Ось що Господь говорить: „Я нашлю на тебе горе, яке вийде з твого ж дому. На твоїх очах Я заберу твоїх дружин і віддам тому, хто дуже близький тобі, а він серед білого дня ляже з твоїми дружинами. 12 Ти зробив це потай він усіх, а Я вчиню так серед білого дня на очах усього Ізраїлю!”»
13 Давид зізнався Натану: «Я згрішив проти Господа».
Натан відповів: «Господь зняв з тебе гріх, ти не помреш. 14 Але за те, що ти зневажив Господа, син, який народиться в тебе, помре».
Немовля Давида і Батшеби помирає
15 Після того, як Натан пішов додому, Господь уразив дитя, яке народилося в Урієвої дружини та Давида. Маля захворіло. 16 Давид благав Господа спасти, помилувати дитя. Він постився і, усамітнившись у домі, проводив ночі, лежачи на долівці.
17 Коли старші домашні оточили його, намагаючись підняти з землі, він відмовився підвестися, не їв з ними. 18 На сьомий день дитина померла. Давидові слуги боялися сказати йому, що дитя вже мертве, тому що думали: «Коли ще жило маля, ми казали Давидові, але ж він не слухав. Як ми можемо йому сповістити, що дитя мертве? Він може щось страшне вчинити».
19 Давид помітив, що слуги перешіптуються, і зрозумів, що дитя мертве.
«Дитина померла?»—запитав він.
«Так,—відповіли йому,—малюк мертвий».
20 Давид підвівся на ноги з землі. Умившись, він змастив себе оливою, перевдягнувся й пішов у Господній Дім поклонитися Йому. Потім повернувся до себе й попросив, щоб йому принесли щось поїсти і почав їсти.
21 Слуги його запитали: «Чому ти так поводишся? Коли дитя ще жило, ти постився й плакав, а тепер, коли дитя мертве, ти підвівся й почав їсти!»
22 Він відповів: «Коли ще дитя жило, я голодував і тужив тому, що я думав: „Хто знає? Може Господь змилостивиться й залишить дитя жити. 23 А тепер, коли воно померло, навіщо мені поститися? Хіба я можу повернути його до життя? Колись я піду до нього, а не воно повернеться до мене”».
Народження Соломона
24 По тому Давид утішив дружину Батшебу, пішов у покої її і ліг з нею. Вона народила сина, якого вони назвали Соломоном. Господь його любив, 25 і оскільки Господь полюбив його, Він послав звістку через пророка Натана, щоб дитину назвали Єдидією[c].
Давид здобуває Равву
26 Між тим Йоав воював з аммонійським столицею Раввою. Захопивши царську фортецю, 27 він послав людей до Давида, щоб ті передали таке: «Я бився за Равву й захопив водопостачання. Збери 28 ще воїнів, оточи місто й захопи його. Інакше я захоплю місто, і його назвуть моїм іменем».
29 Зібрав Давид усе військо й вирушив на Равву, вступив у бій і захопив місто. 30 Він зняв корону з голови їхнього царя[d]. Прикрашена дорогоцінними каміннями, золота корона важила один талант[e]. Її було покладено на голову Давида. І ще він захопив у місті багато здобичі.
31 Він вивів людей, що мешкали в місті і змусив їх працювати пилами, залізними кирками та сокирами або примусив їх працювати в цегельні[f]. Таке сталося з усіма аммонійськими містами, а потім Давид з усім військом повернувся до Єрусалима.
Амнон і Тамар
13 Ішов час. Амнон, Давидів син, закохався в Тамар, вродливу сестру Авесалома, сина Давида. 2 Амнон настільки закохався у свою сестру Тамар, що аж захворів[g] від бажання, адже вона була незайманою. Амнон не міг уявити, як він може бути з нею.
3 Він мав друга на ім’я Йонадав, який доводився сином Шимеа, Давидового брата. Йонадав був дуже хитрий. 4 Він запитав Амнона: «Чому це ти, царевичу, такий сумний щоранку? Чи не розкажеш мені?» Амнон йому зізнався: «Я закохався в Тамар, сестру мого брата Авесалома».
5 Йонадав дав йому таку пораду: «Лягай у ліжко й прикинься хворим, та коли прийде тебе провідати батько, скажи йому: „Я б хотів, щоб сестра Тамар прийшла до мене й принесла поїсти. Нехай вона зготує їжу в мене на очах, щоб я міг дивитися на неї і з її рук їсти”».
6 Ось Амнон ліг і почав удавати з себе хворого. Коли цар прийшов його провідати, Амнон сказав йому: «Мені хотілося, щоб сестра Тамар прийшла і зготувала мені хлібці, а я б поїв з її рук».
7 Давид послав людину до Тамар переказати таке: «Іди в дім брата свого Амнона і зготуй йому попоїсти».
Тамар готує їжу для Амнона
8 Ось Тамар прийшла в оселю брата Амнона, який лежав. Вона взяла тісто, замісила його при ньому, виробила хлібці й спекла їх. 9 Потім взяла зі сковорідки хлібці й поставила перед братом, але він відмовився їх їсти. «Нехай усі звідси вийдуть»,—звелів Амнон. Всі вийшли.
Амнон ґвалтує Тамар
10 Амнон промовив: «Принеси їжу сюди в опочивальню, щоб я поїв з твоїх рук».
Взяла Тамар хлібці, які спекла, і принесла братові Амнону в кімнату, де він лежав. 11 Але коли вона піднесла їх ближче до брата, він схопив її і сказав: «Ляж зі мною в ліжко, сестричко моя!»
12 «Ні, брате,—відмовила вона,—не ґвалтуй мене. Не слід таке робити в Ізраїлі. Не роби цього зла! 13 Що буде зі мною? Як я звільнюся тоді від ганьби. А що буде з тобою? Ти ж перетворишся на ганебного паскудника в Ізраїлі. Поговори, будь-ласка, з царем; він не заперечуватиме проти того, щоб я одружилася з тобою».
14 Але він не захотів її послухатися, а що був сильнішим, то ліг із нею й зґвалтував її. 15 І відразу ж зненавидів Амнон сестру. Він дійсно зненавидів її дужче, ніж кохав. Амнон сказав їй: «Піднімайся і забирайся геть!»
16 «Ні,—відповіла дівчина,—якщо ти відішлеш мене, це буде ще більшим злом, ніж те, що ти вже зробив зі мною».
Але він і слухати її не хотів. 17 Покликав слугу і наказав йому: «Вижени цю жінку звідси й замкни за нею двері». 18 А вона була вбрана в довгу туніку—вбрання незайманої дочки царя. Слуга випровадив її і замкнув за нею двері. 19 Тамар посипала голову попелом, розідрала довгу туніку, охопила голову руками й, голосячи від горя, пішла геть.
20 Брат Авесалом спитав її: «З тобою був Амнон, брат твій? Заспокойся, сестричко. Він твій брат, не бери це близько до серця». Невтішна[h] Тамар залишилася жити у домі брата свого Авесалома.
21 Коли до царя Давида дійшла ця звістка, він розлютився, але навіть після того він не хотів покарати Амнона, то му що той був старшим та найулюбленішим сином[i]. 22 Авесалом не мовив Амнону жодного слова: ні доброго, ні поганого. Він зненавидів Амнона, бо той знечестив його сестру Тамар.
Авесаломова помста
23 Через два роки, коли стригалі Авесалома були в Ваал-Хазорі, біля кордону з Ефраїмом, він запросив усіх царських синів до себе. 24 Авесалом прийшов до царя й сказав: «У твого раба стрижуть зараз овець. Запрошую до себе царя та його слуг».
25 «Ні, мій сину,—відмовився цар,—не слід нам усім приєднуватися до тебе; ми тільки заважатимемо тобі». Хоч як домагався Авесалом, цар усе одно відмовлявся йти, але благословив його.
26 Авесалом погодився: «Що ж, тоді дозволь моєму брату Амнону піти з нами». Цар запитав: «Чому він має йти з тобою?» 27 Проте Авесалом дуже наполягав. От і послав цар Амнона разом з іншими своїми синами.
Убивство Амнона
28 Авесалом звелів своїм слугам: «Спостерігайте за Амноном. Коли він сп’яніє від вина й розвеселиться, тоді я подам вам команду: „Вдарте його і вбийте його. Не бійтеся нічого. Адже це я накажу вам це зробити. Будьте сильними й сміливими”».
29 Так і зробили слуги Авесалома з Амноном—усе, що звелів він. А інші цареві сини побігли до своїх мулів, скочили на них і повтікали.
Давид дізнається про Амнонову смерть
30 Ще були вони в дорозі, як долетіла до Давида звістка: «Авесалом убив усіх царевих синів, жодного не лишив живим».
31 Цар звівся на ноги, розірвав одяг, а тоді кинувся на землю. Над ним з’юрмилися раби в розірваному вбранні.
32 Аде Йонадав, син Шимеа і Давидів брат, заспокоїв: «Не варто думати моєму володарю, що вони повбивали всіх царевичів. Тільки Амнон убитий. Ще того дня, як Амнон знечестив його сестру Тамар, Авесалом твердо вирішив помститися. 33 Тож хай мій володар не думає, що всіх царевих дітей убито. Ні. Вбито лише Амнона».
34 Тим часом Авесалом утік. А чоловік, який стояв на варті, помітив на дорозі, що вела на захід, багато людей, які спускалися з узвишшя. Вартовий прийшов до царя й повідомив: «Я бачу людей на схилі гори, що рухаються до нас». 35 Йонадав сказав цареві: «От бачиш, цареві сини повертаються; сталося так, як твій раб тобі казав».
36 Тільки-но він замовк, зайшли царевичі, ридаючи на весь голос. Гірко заплакав цар Давид, а за ним і його раби.
Авесалом тікає до Ґешура
37 Авесалом утік до Талмая[j], сина Аммігуда, ґешуритського царя. А цар Давид щодня тужив за сином. 38 У Ґешурі, куди втік Авесалом, він жив три роки. 39 А цар перестав гніватися на Авесалома, бо змирився зі смертю Амнона.
Footnotes
- 12:6 у чотири рази У деяких древньогрецьких рукописах—«у сім разів».
- 12:7 помазав Тобто «обрав». Див.: «помазати».
- 12:25 Єдидією Єдидія означає «Господній улюбленець».
- 12:30 корону… царя Або «голову Мілкома». Див.: «Мілком».
- 12:30 один талант Приблизно 34,5 кг.
- 12:31 Він вивів… в цегельні Значення цього речення в давньоєврейському тексті незрозуміле.
- 13:2 захворів Він видавав себе за хворого, намагаючись заволодіти дівчиною.
- 13:20 Невтішна Або «Збезчещена».
- 13:21 але навіть… сином Цей варіант міститься виключно у деяких древньогрецьких перекладах та кумранських рукописах.
- 13:37 Талмай Талмай був дідом Авесалома. Див.: 2 Сам. 3:3.
Від Луки 16
Ukrainian Bible
16 Оповів же Він й учням Своїм: Один чоловік був багатий, і мав управителя, що оскаржений був перед ним, ніби він переводить маєток його.
2 І він покликав його, і до нього сказав: Що це чую про тебе? Дай звіт про своє управительство, бо більше не зможеш рядити.
3 І управитель почав міркувати собі: Що я маю робити, коли пан управительство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь.
4 Знаю, що я зроблю, щоб мене прийняли до домів своїх, коли буду я скинений із управительства.
5 І закликав він нарізно кожного з боржників свого пана, та й питається першого: Скільки винен ти панові моєму?
6 А той відказав: Сто кадок оливи. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдесят.
7 А потім питається другого: А ти скільки винен? І той відказав: Сто кірців пшениці. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдесят.
8 І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла.
9 І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель.
10 Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий.
11 Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить?
12 І коли ви в чужому не були вірні, хто ваше вам дасть?
13 Жаден раб не може служить двом панам, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові й мамоні служити!
14 Чули все це й фарисеї, що були сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього.
15 Він же промовив до них: Ви себе видаєте за праведних перед людьми, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидота.
16 Закон і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовіститься, і кожен силкується втиснутись в нього.
17 Легше небо й земля проминеться, аніж одна риса з Закону загине.
18 Кожен, хто дружину свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить перелюб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить перелюб.
19 Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував.
20 Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий,
21 і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому...
22 Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали.
23 І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його.
24 І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!...
25 Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся.
26 А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас.
27 А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого,
28 бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!
29 Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх!
30 А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються.
31 Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!
От Луки 16
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Притча про несправедливого управителя
16 Ісус сказав Своїм учням: «В одного багатія був управитель, якого звинувачували в тому, що він краде гроші свого господаря. 2 Хазяїн покликав свого управителя й запитав: „Що означають ці чутки про тебе? Дай мені докладний звіт про те, як ти розпоряджався моїми грішми, оскільки надалі ти не можеш виконувати ці обов’язки”.
3 Тоді управитель сказав собі: „Як же мені бути? Хазяїн вигнав мене з роботи. Я не такий дужий, щоб землю копати, а жебракувати соромно. 4 Я знаю, що зробити, щоб, коли мене з управління скинуть, люди прийняли мене в своїх оселях”.
5 Він покликав кожного з господаревих боржників. Першого з них запитав: „Скільки ти винен господареві?” 6 Той відповідає: „Сто мір[a] оливи”. Управитель каже: „Візьми свою розписку, сідай і перепиши швидко—хай буде п’ятдесят”.
7 Іншого боржника він запитав: „А ти скільки винен?” Той каже: „Сто мірок[b] пшениці”. Управитель тоді йому: „Візьми розписку й перепиши, зроби вісімдесят мірок”.
8 І господар похвалив свого безчесного управителя за те, що той діяв так винахідливо. Мирський люди більш винахідливі у повсякденних справах одне з одним, ніж духовні. 9 Тож кажу вам: „Витрачайте блага земні, щоб завести собі друзів. Потім, коли ці блага минуться, вас привітають у вічних оселях”.
10 Чоловікові, якому вірять у малому, повірять і у великому, а той, хто безчесний в малому, і у великому чесний не буде. 11 І якщо ви не гідні довіри в багатствах земних, то хто довірить вам справжнє багатство? 12 І якщо ви не гідні довіри в поводженні з тим, що належить іншим, хто дасть вам те, що належить вам?»
Не можна служити двом господарям
13 «Не може слуга служити двом господарям, бо зненавидить одного й полюбить іншого або буде відданий одному і зневажатиме іншого. Не можна водночас поклонятися Богові й грошам»[c].
Закон Божий неможливо змінити
(Мт. 11:12-13)
14 Все те чули фарисеї, та вони насміхалися з Ісуса, бо були ласі до грошей. 15 А Він сказав їм: «Ви ті, хто намагається переконати людей в своїй добропорядності, але Богові відомі ваші серця. Те, що люди вважають цінним, Богові мерзотне.
16 Закон Мойсеїв і пророки існували до приходу Іоана Хрестителя. Але відтоді, як проповідується Благовість про Царство Боже, кожен прагне ввійти в Нього. 17 Швидше зникнуть небо і земля, ніж втратить силу жодна рисочка хоч однієї з літер Закону Мойсеєвого».
Про розлучення
18 «Кожен, хто розлучається зі своєю дружиною і бере шлюб з іншою жінкою, чинить перелюб. І кожен, хто одружується з розведеною жінкою, також чинить перелюб».
Притча про багатія і Лазаря
19 Далі Ісус розповів таку притчу: «Був собі багатий чоловік, який жив у розкоші, та завжди одягався у найвишуканіші шати. 20 А біля його воріт лежав бідний чоловік на ймення Лазар. На тілі його були виразки. 21 Він мріяв наїстися тими залишками, що перепадуть зі столу багатія. Тільки собаки підходили й зализували його рани.
22 А згодом бідняк помер, і Ангели забрали його й віднесли до Авраама. Помер також і багач, і був похований. 23 І в країні мертвих[d], страждаючи від мук, багатій поглянув угору й побачив удалині Авраама, а поруч із ним Лазаря. 24 І вигукнув багач: „Отче Аврааме, змилуйся наді мною, пошли Лазаря, щоб він змочив у воді кінчик пальця й охолодив мій язик, бо я так страждаю в цім вогні!”
25 Та Авраам відповів йому: „Сину мій, пригадай: протягом усього свого життя на землі ти мав усі блага, в той час, як Лазареві на долю випали всі страждання. Та тепер він утішений, а ти терпиш муки.
26 Але опріч усе це, глибока прірва пролягла між нами і вами. Хоч як би хто прагнув перейти звідси до вас,—не зміг би, так само й з вашого боку ніхто не в змозі цю прірву здолати”.
27-28 Той каже: „Тоді я прошу тебе, отче, пошли Лазаря до дому мого батька, бо там у мене п’ятеро братів. Хай він застереже їх, щоб і вони були не потрапили до цього місця страждань”.
29 Та Авраам відповів: „У них є Мойсей та пророки. Хай твої брати їх слухають”. 30 Багатій заперечив: „Ні, отче, це якби до них прийшов хтось із померлих, тоді б вони покаялися”. 31 Але Авраам сказав: „Якщо вони не слухаються Мойсея та пророків, то навіть коли встане хтось із померлих, їх усе одно не переконає”».
Footnotes
- 16:6 Сто мір Або «сто батів». Одна міра рідини приблизно дорівнювала 22 літрам.
- 16:7 Сто мірок Або «сто корів». Це була міра рідини, що приблизно дорівнювала 220 літрам.
- 16:13 грошам Буквально «мамоні». На арамійській це слово означає «багатство» або «гроші». У давніх сирійців та халдеїв Мамона був богом багатства й наживи.
- 16:23 країні мертвих Буквально «пеклі».
Copyright © 2007 by Bible League International