Вдовина олива

4 Дружина чоловіка, який належав до громади пророків^[a], звернулася з благанням до Еліші: «Мій чоловік був наче слугою тобі, та зараз він мертвий. Ти знаєш, як він шанував Господа. А нині чоловік, у якого він позичав гроші, намірився відібрати в мене двох моїх хлопчиків, щоб йому служили».

² Еліша їй відповів: «Чим я можу тобі допомогти. Скажи-но, що є в твоєму домі?»

«Твоя рабиня не має нічогісінько, крім дзбанка оливи»,—відповіла вона.

³ Еліша запропонував: «Обійди всіх своїх сусідів і попроси в них порожній посуд. Та не проси трохи. ⁴ Потім зайди в дім і зачини за собою й синами двері. Налий оливи в усі посудини. Як тільки доллєш до вінця, так і відставляй дзбани вбік».

⁵ Вона пішла від нього, тоді замкнула за собою й синами двері. Вони зносили дзбани, а вона наливала в них. ⁶ Коли заповнили всі посудини, вона звернулася до сина: «Принеси ще один». Але він сказав: «Вже немає порожнього посуду». Тоді олива перестала текти.

⁷ Вона пішла до Божого чоловіка й розповіла про все. А він сказав: «Іди продай оливу й розрахуйся з боргами. Ти з синами будеш жити на те, що залишиться».

Воскресіння сина шунамитянки

⁸ Якось Еліша пішов до Шунема. Там одна багата жінка запросила його до себе поїсти. Відтоді хоч коли б він бував у тих місцях, він заходив до неї поїсти. ⁹ Вона сказала своєму чоловікові: «Я знаю, що цей чоловік, який часто приходить, святий Божий чоловік. ¹⁰ Влаштуймо йому кімнатку на даху! Занесем туди ліжко, стіл, стілець і світильник для нього. Тоді він може залишатися там, коли приходитиме до нас».

¹¹ Одного разу коли Еліша прийшов, він піднявся до своєї кімнатки й ліг спочити. ¹² Він попросив слугу Ґегазі: «Поклич шунамитянку». Той покликав її, і вона стала перед ним. ¹³ Еліша сказав йому: «Передай їй ось що: „Ти подбала про нас. А що можна зробити для тебе? Може, щось попросити від твого імені в царя чи командуючого військом?”»

Вона відповіла: «Я живу серед свого народу і тому мені нічого не бракує».

¹⁴ «Що можна для неї зробити?»—спитав Еліша. Ґегазі відповів: «У неї немає сина, а її чоловік уже старий».

¹⁵ Тоді Елішав наказав: «Поклич її!» Слуга погукав її, і вона з’явилася на порозі кімнати.

¹⁶ «Десь у цей час наступного року,—сказав Еліша,—ти триматимеш на руках сина».

«Ні, мій пане-володарю,—заперечила вона.—Не вводь свою рабиню в оману, Божий чоловіче!»

¹⁷ Але жінка таки завагітніла й наступного року о тій же порі народила сина, як і пообіцяв їй Еліша.

¹⁸ Дитя зростало. Одного дня хлопчик пішов до батька, який був з женцями. ¹⁹ «Моя голова! Моя голова!»—поскаржився хлопчик батькові. Батько звелів слузі: «Віднеси його до матері». ²⁰ Після того, як слуга підняв хлопчика й відніс його до неньки, хлопець до обіду посидів у неї на колінах та й помер. ²¹ Вона піднялася нагору й поклала його на ліжко Божого чоловіка, причинила двері й пішла.

²² Тоді покликала чоловіка й сказала йому: «Приведи мені котрогось із слуг та віслюка, щоб я могла швидко з’їздити до Божого чоловіка й повернутися додому».

²³ «Навіщо тобі до нього їхати сьогодні?—Запитав він.—Адже нині не субота й не молодик».

«Все гаразд»^[b],—відказала вона.

²⁴ Вона осідлала віслюка й наказала слузі: «Ходімо, поспішаймо. Не притишуй ходи заради мене, аж доки я тебе не попрошу». ²⁵ Ось вона вирушила в дорогу й приїхала до Божого чоловіка на гору Кармел. Коли Божий чоловік побачив її ще звіддалік, він сказав слузі Ґегазі: «Поглянь! Он з’явилася шунамітянка! ²⁶ Біжи їй назустріч і розпитай: „Чи все в тебе гаразд? Як чоловік ся має? Чи дитя здорове?”» «Все гаразд»,—відповіла жінка.

²⁷ Коли вона прийшла до Божого чоловіка в горах, вона схопила його за ноги. Ґегазі відштовхнув її, але Божий чоловік сказав: «Не чіпай її! Вона гірко засмучена, але Господь приховав це від мене й не розповів мені цього».

²⁸ Вона сказала: «Хіба я просила в тебе сина, мій пане? Хіба я не казала тобі: „Не збивай мене з пантелику?”»

²⁹ Еліша наказав Ґегазі: «Заткни одяг за пасок, візьми мого ціпка й поспіши. Якщо зустрінеш когось, не вітайся, а якщо тебе хтось привітає, не відповідай. Покладеш мого ціпка на хлопчикове обличчя». ³⁰ Але мати того хлопчика промовила: «Присягаюся життям Господа й твоїм життям, що я не піду без тебе». Еліша підвівся й пішов з жінкою.

³¹ Ґегазі пішов попереду й поклав ціпок на хлопчикове обличчя, але той не подав ніяких ознак життя. Тож Ґегазі вернувся до Еліші й сказав: «Хлопчик не прокинувся».

³² Коли Еліша дійшов до будинку, на ліжку лежав мертвий хлопчик. ³³ Еліша зайшов, замкнув за собою двері. В кімнаті більше нікого не було, крім них. Еліша почав молитися Господу. ³⁴ Потім він підійшов до ліжка, ліг на хлопчика так, щоб устами торкатися уст хлопця, очима—його очей, руками—його рук. Коли він притулився, тіло хлопчика почало теплішати. ³⁵ Еліша підвівся, пройшовся кімнатою з одного кінця в інший, а потім ще раз ліг на хлопчика. Хлопчина сім разів чхнув і розплющив очі.

³⁶ Еліша покликав Ґегазі й сказав: «Поклич шунамитянку!» Той погукав. Коли вона прийшла, він сказав: «Візьми сина». ³⁷ Вона підійшла, кинулася в ноги й низько перед ним вклонилася. Тоді взяла сина на руки й вийшла.

Смерть у горщику

³⁸ Еліша повернувся в Ґілґал. Там саме лютував голод. Оскільки гурт пророків сидів перед ним, він наказав слузі: «Постав на багаття великий горщик і зготуй щось попоїсти для цих людей». ³⁹ Один із пророків пішов у поле пошукати якихось трав для варива і знайшов дику виноградну лозу. Зірвав кілька плодів, схожих на кабачки, загорнув край плаща й поклав їх туди. Повернувшись до багаття, він їх розрізав, вкинув у киплячий горщик, хоча ніхто не знав, що то за плоди. ⁴⁰ Але коли поклав людям того варива, вони, щойно почавши їсти, відразу закричали: «О Божий чоловіче! В горщику отрута!» Не змогли вони того їсти. ⁴¹ Еліша сказав: «Дайте борошна». Він вкинув його в горщик і сказав: «Налийте людям, нехай їдять». І нічого шкідливого в горщику не було.

Чудесне нагодування ста чоловік

⁴² З Ваал-Шаліші прийшов чоловік і приніс Божому чоловікові двадцять ячмінних буханців, випечених з першого зібраного зерна, та кілька колосків нового врожаю. «Роздай людям, щоб з’їли»,—сказав Еліша.

⁴³ «Як я можу нагодувати ними сотню людей?»—запитав його слуга. Однак Еліша відповів: «Віддай, нехай люди їдять. Ось що Господь каже: „Вони їстимуть, і ще зостанеться”».

⁴⁴ Потім він розклав хлібці перед людьми, і вони їли, та ще й лишилося щось після обіду, як і сказав Господь.

Нааман, зцілений від корости

5 Нааман очолював військо арамійського царя^[c]. В очах царя був він видатною, високоповажною людиною, адже через нього дав Господь перемогу Араму. Він був хоробрим воїном, але хворів на коросту.

² Загони арамійців ходили в походи і з якогось набігу захопили з собою молоду ізраїльтянку, яка стала служницею дружини Наамана. ³ Вона сказала своїй пані: «От якби мій володар побачився з пророком, який мешкає в Самарії! Той би його вилікував від прокази!»

⁴ Нааман пішов до свого володаря й повідомив йому все, що сказала ізраїльтянка. ⁵ «Неодмінно піди,—погодився цар Арама.—Я пошлю листа царю Ізраїлю». Отак і поїхав Нааман, прихопивши з собою десять талантів^[d] срібла, шість тисяч шекелів^[e] золота і ще десять перемін одягу. ⁶ В листі, який він мав вручити ізраїльському царю, писалося: «З цим листом я посилаю до тебе свого слугу Наамана, сподіваючись, що ти вилікуєш його від прокази».

⁷ Прочитавши листа, цар Ізраїлю розірвав на собі одяг, промовляючи: «Та чи ж я Бог? Хіба я можу вбивати й оживляти? Чому цей чоловік посилає когось до мене, аби я зцілив від прокази. Ви тільки погляньте, як він намагається роздмухати між нами сварку!»

⁸ Коли Еліша, Божий чоловік, прочув, що цар Ізраїлю порвав на собі одяг, він послав йому звістку: «Навіщо ти одяг на собі порвав? Пришли до мене цього чоловіка, і він довідається, що в Ізраїлі є пророк».

⁹ Так Нааман з усіма кіньми й колісницями опинився біля дверей Елішевої оселі. ¹⁰ Еліша вислав до нього посланника з такими словами: «Піди до Йордану й помийся в ньому сім разів, так зцілиш своє тіло й очистишся».

¹¹ Але Нааман розлютився й сказав: «Я гадав, він неодмінно вийде мені назустріч, стане переді мною, звернеться до імені Господа Бога свого, змахне рукою над ураженим місцем на моєму тілі й вилікує від прокази. ¹² Хіба ж Авана й Арпар, річки Дамаска, не кращі за будь-які води Ізраїлю? Хіба я не міг помитися в них і очиститись?» Тож він повернувся й, розлючений, подався геть. ¹³ До Наамана підійшли його слуги й почали вмовляти: «Батьку^[f] наш, якби пророк говорив тобі щось надзвичайне, хіба ти не зробив би того? Наскільки ж більше, коли він сказав тобі: „Помийся й очистишся!”»

¹⁴ То він спустився до Йордану й сім разів омився в ньому, як наказав Божий чоловік. Тіло його зцілилося, шкіра очистилася й стала такою, як у юнака.

¹⁵ За тим Нааман зі своїми слугами повернувся до Божого чоловіка. Він підійшов до Еліші й мовив: «Тепер я знаю, що немає в усьому світі Бога, тільки в Ізраїлі. Прошу прийняти дарунок від твого раба».

¹⁶ Пророк відповів: «Присягаюся життям Господа, Якому служу, що не візьму подарунка». Хоч як благав його Нааман, та він так і не взяв того дарунка.

¹⁷ «Якщо ти відмовляєшся,—сказав Нааман,—прошу ласкаво дозволити твоєму рабові взяти стільки землі, скільки двоє віслюків зможуть везти. Адже твій раб більше ніколи не приноситиме пожертви всеспалення якомусь іншому богу. Лише Господу! ¹⁸ Нехай би ще Господь пробачив твоєму рабу таке: коли мій володар входить у храм Риммона, щоб поклонитися, він спирається на мою руку, і я теж схиляюся там. Коли я поклонюся в храмі Риммона, нехай Господь простить твого раба за це».

¹⁹ «Іди з миром»,—сказав Еліша. ²⁰ Коли Нааман уже поїхав, Ґегазі, слуга Еліші, Божого чоловіка, вирішив для себе: «Мій пан дуже легко відпустив цього арамійця, нічого не взявши з того, що він приніс. Присягаюся життям Господа, наздожену його хутко й візьму щось у нього».

²¹ Тож Ґегазі поспішив наздоганяти Наамана. Коли Нааман побачив, що той намагається його наздогнати, він зійшов з колісниці йому назустріч.

«Усе гаразд?»—запитав він.

²² Ґегазі відповів: «Так, так, усе добре. Мій володар послав мене сказати: „Два юнаки з громади пророків^[g] саме зійшли до мене з гір Ефраїмових. Дай їм талант срібла^[h], будь-ласка, й дві зміни одягу”».

²³ «Будь ласка, візьми, ось два таланти^[i]»,—сказав Нааман. Він упросив Ґегазі прийняти їх, а потім зв’язав два таланти срібла в два мішки, і ще дав дві зміни одягу. Віддав їх двом рабам, і ті понесли їх попереду Ґегазі. ²⁴ Коли Ґегазі підійшов до міста, він забрав ношу в рабів і заніс додому. Рабів відпустив, і вони пішли. ²⁵ Потім він зайшов до оселі і став перед своїм володарем Елішею.

«Де ти був, Ґегазі»,—запитав його Еліша. «Твій слуга нікуди не відлучався»,—відповів Ґегазі.

²⁶ Але Еліша сказав йому: «Хіба не було з тобою мого серця, коли чоловік зійшов з колісниці тобі назустріч? Хіба час збирати гроші, брати одяг, оливки, виноградники, череди, отари, слуг чи служниць? ²⁷ Проказа Наамана назавжди прилипне до тебе й твоїх нащадків».

Пішов Ґегазі з очей Еліші, уже прокажений і білий, як сніг.

Чудесне добуття сокири з води

6 З громади пророків Елішу попросили: «Послухай-но, те місце, де ми живемо перед тобою, занадто тісне для нас. ² Ходімо до Йордану, кожен зможе взяти по деревині, й збудуємо там хату, де й оселимося».

Еліша погодився: «Ходімо».

³ Потім котрийсь із пророків його запитав: «А чи не зміг би ти прийти зі своїми рабами?»

«Гаразд»,—погодився Еліша ⁴ й пішов з ними. Вони підійшли до Йордану й почали валити ліс. ⁵ Коли один із них рубав дерево, залізна сокира упала в воду.

«О мій володарю,—скрикнув він,—вона ж позичена!»

⁶ Божий чоловік запитав: «Де вона впала?» Коли той показав йому місце, він вирізав лозину і кинув її в воду, змусивши сокиру виплисти.

⁷ «Вийми її»,—сказав він. Тоді чоловік простягнув руку і взяв її.

Еліша перемагає арамійців

⁸ Сталося так, що арамійський цар воював з Ізраїлем. Порадившись із підданими, він сказав: «Я розташую табір там-то й там-то». ⁹ Еліша, Божий чоловік, послав своє попередження ізраїльському цареві: «Остерігайся того місця, не проходь там, бо саме туди направляються арамійці».

¹⁰ Тож ізраїльський цар перевірив те місце, на яке вказав Божий чоловік. Знову й знову застерігав Еліша царя, щоб той був обережним у певних місцях, і тим самим врятував життя багатьом^[j] ізраїльтянам.

¹¹ Це розлютило арамійського царя. Він покликав своїх підданих і почав їх допитувати: «Чи не скажете мені, хто з нас на боці царя Ізраїлю?»

¹² «Ніхто, мій володарю-царю,—сказав один із підданих,—але Еліша, пророк, який живе в Ізраїлі, переповідає ізраїльському царю всі ті слова, які ти вимовляєш в опочивальні».

¹³ «Піди й відшукай, де він є,—наказав цар,—щоб я міг послати людей схопити його». Цареві прийшло повідомлення: «Він у Дотані».

¹⁴ Тоді цар послав коней, колісниці, багато воїнів. Вони дісталися до міста вночі й оточили його. ¹⁵ Коли слуга Божого чоловіка наступного ранку прокинувся й вийшов надвір, місто було оточене військом, кіньми й колісницями. «О мій володарю, що нам робити?»—запитав слуга.

¹⁶ Еліша відповів: «Не бійся! Військо, що воює за нас,—більше, ніж це військо».

¹⁷ Тоді Еліша почав молитися: «О Господи, розплющ йому очі, щоб він побачив». Тоді Господь розкрив очі слузі, той подивився і побачив, що схили гір заповнені кіньми й вогненними колісницями, які обступили Елішу. ¹⁸ Коли вороги підступилися до нього, Еліша помолився Господу: «Удар цих людей сліпотою». От Він і наслав на людей сліпоту, як просив Еліша. ¹⁹ Еліша їм сказав: «Це не та дорога, це не те місто. Йдіть за мною, і я вас виведу до того чоловіка, якого ви шукаєте». Так він повів їх до Самарії^[k].

²⁰ Коли вони ввійшли в місто, Еліша попросив: «Господи, відкрий очі цим людям, щоб вони бачили». Тоді Господь відкрив їм очі, вони поглянули й побачили, що опинилися в Самарії. ²¹ Коли ізраїльський цар побачив їх, він запитав Елішу: «Мені що, вбити їх, батьку? Їх повбивати?»

²² «Не вбивай їх,—відповів він.—Хіба ж убив би ти полонених власним мечем чи з лука? Поклади перед ними їжу й питво, щоб вони могли поїсти й випити, й повернутися до володаря». ²³ Тож він влаштував для них бучне частування, а коли вони наїлися й напилися, відіслав їх, і вони повернулися до свого пана. Так арамійські орди більше не нападали на Ізраїльську землю.

Голод у Самарії

²⁴ Згодом Бен-Гадад, арамійський цар, зібрав усе військо, вирушив на Самарію і оточив її. ²⁵ У місті лютував голод, облога так надовго затяглася, що голову віслюка продавали за вісімдесят шекелів^[l] срібла, а чвертка кава^[m] голубиного посліду коштувала п’ять шекелів^[n].

²⁶ Коли цар Ізраїлю проходив по муру, до нього кинулася з криком жінка: «Допоможи мені, мій володарю-царю!»

²⁷ Цар відізвався: «Якщо тобі не допомагає Господь, де можу знайти для тебе поміч я? На току, чи на винокурні?» ²⁸ Потім запитав її: «Що сталося?» Вона відповіла: «Ця жінка сказала мені: „Віддай нам сина, щоб ми могли його сьогодні з’їсти, а завтра з’їмо мого сина”». ²⁹ От ми й зварили мого сина й з’їли його, а іншого дня я сказала їй: «Віддай свого сина, щоб ми його з’їли, але вона його сховала».

³⁰ Коли цар почув жінчині слова, він розірвав на собі шати. Як він ішов по муру, люди дивилися на нього, а під одягом у нього була жалобна волосяниця. ³¹ Він сказав: «Хай Бог зі мною нещадно обійдеться, якщо голова Еліші, сина Шафата, залишиться сьогодні на його плечах!»

³² Еліша тим часом сидів удома, були там і старійшини. Цар вислав спершу посланця до нього. Але ще до його прибуття Еліша звернувся до старійшин: «Хіба ви не бачите, що цей убивця засилає чоловіка до мене, щоб відсікти мені голову? Послухайте, коли прибуде посланець, добре тримайте двері, щоб він не ввійшов. Хіба за ним не чутно кроків його пана?»

³³ Він ще говорив, а вже прийшов посланець^[o] і сказав: «Це лихо прийшло до нас від Господа! Навіщо ще чогось чекати від Господа?»

Ісус являється Своїм учням

(Мт. 28:16-20; Мк. 16:14-18; Ін. 20:19-23; Дії 1:6-8)

³⁶ Коли вони все це розповідали, Сам Ісус став між ними, сказавши: «Мир вам!» ³⁷ Але їх охопив страх. Вони затремтіли, бо подумали, що бачать привід.

³⁸ Але Він сказав їм: «Чого ви так стривожилися? Чому сумніви заворушилися в ваших серцях? ³⁹ Погляньте на Мої руки й ноги. Ви ж бачите: це справді Я. Торкніться Мене й подивіться на Мене. Привиди не мають м’яса й кісток. Як ви бачите—Я маю». ⁴⁰ І промовляючи це, Він показував їм руки й ноги.

⁴¹ Поки вони ще не вірили, і дивувалися, і раділи, Ісус спитав їх: «Чи маєте ви тут щось поїсти?»

⁴² Апостоли дали Йому шмат печеної риби. ⁴³ Він узяв і почав їсти перед ними. ⁴⁴ І сказав їм Ісус: «Це слова, що казав Я вам, коли ще був із вами: все сказане про Мене в Законі Мойсеєвім, у пророків і в псалмах—мусить збутися». ⁴⁵ І Він розкрив їх розум, щоб вони могли розуміти Святе Писання. ⁴⁶ І промовив Ісус: «Так сказано у Святому Писанні: Христос страждатиме й воскресне з мертвих на третій день. ^47-48 Ви—свідки цих подій. Ви повинні проповідувати покаяння для прощення гріхів усім народам, починаючи з Єрусалиму. ⁴⁹ Пам’ятайте, що Я пошлю вам Того, Кого обіцяв Отець Мій, але залишайтеся в місті, аж доки ви одержите силу з небес».

Вознесіння Ісуса на небо

(Мк. 16:19-20; Дії 1:9-11)

⁵⁰ Потім Ісус вивів учнів Своїх із Єрусалиму, та повів аж до Віфанії, а опісля, піднявши руки, благословив їх. ⁵¹ Благословляючи, Ісус залишив їх і вознісся на небо. ⁵² Апостоли вклонилися Йому, а потім повернулися до Єрусалиму, сповнені великої радості. ⁵³ І весь час, перебуваючи в храмі, вони славили Бога.

Read full chapter