4 Царств 1-3
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Гріх царя Агазії
1 Після смерті Агава Моав повстав проти Ізраїлю. 2 Сталося так, що Агазія випав через ґрати своєї горішньої кімнати в Самарії і поранився. Ось він вирядив посланців, наказавши їм: «Ідіть і запитайте Ваал-Зевува, бога Екрона, чи здолаю я цю рану».
3 Однак Ангел Господній сказав Іллі тишвіту: «Підведись і вийди назустріч посланцям самарійського царя й запитай їх: „Невже немає в Ізраїлі Бога, що ви радитеся з Ваал-Зевавом, екронським богом?”» 4 Тому Господь ось що каже: «Ти не підведешся з ліжка, на якому лежиш. Ти справді помреш». І пішов Ілля.
5 Коли посланці повернувся до царя, той спитав їх: «Чому ви повернулися?» 6 Вони відповіли: «Нам вийшов назустріч чоловік і сказав нам, щоб ми повернулися до того царя, який вас послав, і сказали йому про те, що сповістив Господь: „Чи в Ізраїлі немає Бога, що ти посилаєш людей радитися з Ваал-Зевавом? Ось тому ти й не встанеш з ліжка, на якому лежиш. Ти справді помреш!”»
7 Цар запитав: «А що ж то за чоловік, що вийшов вам назустріч, який вам таке сказав?» 8 Вони відповіли: «Це був чоловік у шкурі[a], оперезаний шкіряним паском». Цар відповів: «То був Ілля тишвіт».
9 Тоді він послав до Іллі свого командира з загоном із п’ятдесяти воїнів. Підійшов командир до Іллі, що сидів на пагорбі, й мовив: «Божий чоловіче, цар наказав: „Спускайся”». 10 Ілля відповів на це командиру: «Якщо я Божий чоловік, нехай тоді вогонь зійде з небес і поглине тебе й твоїх п’ятдесят вояків!» І впав з небес вогонь, і пожер командира та його воїнів.
11 Тоді цар послав до Іллі іншого командира з п’ятдесятьма воїнами. Командир звернувся до Іллі: «Божий чоловіче, ось що цар наказує: „Мерщій зійди!”»
12 Тоді Ілля відгукнувся і сказав їм: «Якщо я Божий чоловік, нехай тоді вогонь зійде з небес і поглине тебе й твоїх п’ятдесят воїнів!» І зійшов з небес вогонь, і поглинув командира і його воїнів.
13 Цар послав третього командира з п’ятдесятьма воїнами. Цей проводир, наблизившись до Іллі, упав на коліна перед ним. «Божий чоловіче,—почав він благати,—вияви ласку до життя мого і ще п’ятдесяти чоловік, твоїх слуг! 14 Послухай, вогонь зійшов з небес і поглинув перших двох командирів разом з усіма їхніми воїнами. Зглянься ж над моїм життям!»
15 Господній Ангел звернувся до Іллі: «Зійди з ним, не бійся його». От і підвівся Ілля, і спустився разом з ним до царя. 16 Він сказав цареві: «Ось що говорить Господь: „Невже немає для тебе в Ізраїлі Бога, що ти вирядив посланців запитати Ваал-Зевава, екронського бога? За те, що ти так вчинив, ти ніколи не встанеш з ліжка, на якому лежиш. Ти напевне помреш!”»
17 І він помер, як сказав йому Ілля, передаючи Господні слова. А що не було в нього сина, то царювати після нього почав Йорам[b]. Це сталося на другий рік царювання Єгорама, сина Єгошафата, юдейського царя. 18 Що ж до всіх інших діянь Агазії і його справ, то всі вони описані в книгах Хронік Царів Ізраїлю.
Іллю взято на небо
2 Саме тоді, коли Господь збирався підняти смерчем Іллю на небеса, Ілля з Елішею поверталися з Ґілґала. 2 Ілля сказав Еліші: «Залишайся тут, Господь послав мене в Бетел». Проте Еліша відповів: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я не залишу тебе». От вони й пішли в Бетел.
3 До Еліші підійшли пророки з Бетела[c] й запитали його: «Ти знаєш, що Господь збирається розлучити тебе сьогодні з твоїм володарем?»
«Звісно, знаю,—відповів Еліша,—але не говоріть про це».
4 Потім Ілля сказав йому: «Залишайся тут, Елішо. Господь послав мене до Єрихона». Але той відповів: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я тебе не залишу». Так вони й вирушили до Єрихона.
5 У Єрихоні до Еліші підійшов гурт пророків. Вони його запитали: «Ти знаєш, що Господь збирається тебе розлучити сьогодні з твоїм володарем?»
«Звісно, знаю,—відповів він,—але не говоріть про це».
6 Потім Ілля звернувся до нього: «Залишайся тут, Господь послав мене до Йордану». Еліша знову не погодився: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я тебе не залишу». От вони й пішли далі вдвох.
7 П’ятдесят чоловік із числа пророків пішли слідом за ними й зупинилися віддалік, спостерігаючи за Іллєю та Елішею, коли ті підійшли до Йордану. 8 Ілля скинув плаща, згорнув його і вдарив ним по воді. Вода розступилася перед ними ліворуч і праворуч, і вони пройшли суходолом. 9 Коли вони перейшли через річку, Ілля сказав Еліші: «Скажи, що я можу зробити для тебе до того, як мене заберуть».
«Дозволь мені успадкувати від тебе подвійну частку духу твого»,—відповів Еліша.
10 «То дуже важко, про що ти просиш,—відповів Ілля.—І все ж, якщо ти побачиш, як мене розлучать з тобою, тоді він буде твоїм. Інакше не станеться того, чого ти хочеш».
11 Так вони йшли поруч і розмовляли, аж раптом вогняна колісниця з вогняними кіньми з’явилася перед ними, роз’єднавши їх. Ілля з вихором піднявся в небо. 12 Еліша помітив це і закричав: «Батьку мій! Батьку мій! Колісниці та верхові Ізраїлю!»[d] Більш нічого вже не побачив Еліша. Він узявся за своє вбрання і розірвав його на собі.
13 Він підхопив плаща Іллі, що спав з нього, і повернувся до берега Йордану. 14 Еліша узяв плаща, що спав з Іллі, і вдарив ним по воді. «Де нині Господь, Бог Іллі?»—запитав він. Коли він ударив по воді плащем, вода розділилася навпіл: ліворуч і праворуч—і він перейшов через річку.
15 Група пророків з Єрихона, що спостерігали за ним звіддалік, сказали: «На Елішу зійшов дух Іллі». Вони поспішили йому назустріч і низько вклонилися. 16 «Послухай,—сказали вони—нас п’ятдесят твоїх вдатних слуг. Нехай вони підуть і пошукають твого володаря. Напевне, Господній Дух підхопив і заніс його на якусь вершину чи скинув десь у долину».
«Ні,—заперечив Еліша,—не посилайте їх». 17 Але вони так наполягали на своєму, що йому стало соромно. Тому й сказав: «Пошліть їх». От вони й послали п’ятдесят чоловік, які за три дні обшукали все навколо, але не знайшли його. 18 Коли вони повернулися до Еліші, який перебував у Єрихоні, він їм сказав: «Хіба ж я не казав вам не ходити?»
Очищення води
19 Мешканці міста звернулися до Еліші: «Послухай, владико, це місто в гарній місцині, ти сам це бачиш. Але вода тут недобра, то й земля неродюча».
20 «Принесіть мені новий дзбан і покладіть туди солі»,—попросив Еліша. Вони йому все принесли. 21 Тоді він пішов до джерела і кинув у нього сіль, примовляючи: «Ось що говорить Господь: „Я оздоровив цю воду. І вже ніколи вона не призведе до смерті, ніколи не зробить землю неродючою”».
22 І дотепер ця вода лишається зціленою, як і обіцяв Еліша.
Закляття Еліші
23 Звідти Еліша попрямував до Бетела. По дорозі кілька юнаків вийшли з міста й почали глузувати з нього: «Гей ти, лисий, іди сюди. Йди-но сюди, ти, лисий». 24 Він обернувся, поглянув і послав на них закляття ім’ям Господа. Тут вийшли з лісу дві ведмедиці й задрали сорок два молодика. 25 А він пішов звідти до гори Кармел, а звідти повернувся в Самарію.
Війна з Моавом
3 Йорам, син Агава, став ізраїльським царем у Самарії на вісімнадцятий рік правління Єгошафата, царя Юдеї, а царював він протягом дванадцяти років. 2 І робив він недобрі справи в очах Господніх, але не так, як його батько чи мати. Він позбувся священного каменя Ваала, встановленого його батьком. 3 Однак він і далі коїв ті ж гріхи, що Єровоам, син Невата, вводячи Ізраїль у ті ж самі смертельні гріхи. Йорам від них не відступився.
4 У той час Меша, моавський цар, займався розведенням овець і постачав царю Ізраїлю сто тисяч ягнят та вовну зі ста тисяч баранів. 5 Але після смерті Агава моавський цар збунтувався проти ізраїльського царя. 6 Тому цар Йорам підняв на ноги весь Ізраїль і вирушив у похід із Самарії. 7 Він також відправив таке послання Єгошафату, царю Юдеї: «Проти мене повстав цар Моаву. Чи виступиш ти зі мною проти нього?»
«Так, я пристану до тебе,—відповів той.—Я такий, як і ти, мій народ, як твій народ, мої коні, як твої коні».
8 «Яким шляхом ми підемо на моавійців?»—запитав він.
«Через Едомську пустелю»,—відповів той.
9 От і вирушив на війну цар Ізраїлю разом з царями Юдеї та Едома. Пройшовши в обхід сім днів, вони залишилися без води не тільки для тварин, а й для війська.
10 «Як же так,—вигукнув цар Ізраїлю.—Невже Господь зібрав нас, трьох царів, тільки для того, щоб віддати Моаву?»
11 Але Єгошафат запитав: «Чи немає серед нас Господнього пророка, аби ми могли через нього довідатися в Господа?»
Один із урядовців ізраїльського царя відповів: «Тут є Еліша, син Шафата. Йому доводилося зливати на руки Іллі[e]».
12 Єгошафат сказав: «З ним слово Господнє». Тож зійшли до нього цар Ізраїлю, Єгошафат та цар Едома. 13 Еліша сказав цареві Ізраїлю: «Чого ти від мене хочеш? Іди до пророків батька свого і до пророків матері».
«Ні,—не погодився цар Ізраїлю.—Адже Господь зібрав нас, трьох царів, щоб передати в руки Моава».
14 Еліша промовив: «Присягаюся життям Господа Всемогутнього, Якому я служу, що якби я не поважав Єгошафата, юдейського царя, я і не глянув би на тебе, не помітив би тебе. 15 А нині приведи до мене гусляра».
Гусляр заграв, і на Елішу зійшла сила[f] Господня. 16 Еліша промовив: «Ось що говорить Господь: „Викопай у долині ями”. 17 Господь каже таке: „Не побачите ви ні вітру, ні дощу, але вся долина наповниться водою. Нап’єтеся і ви, і худоба ваша й інші тварини. 18 Для Господа це не важко. Він також передасть вам Моав. 19 Ви здолаєте всі укріплені міста, ви здолаєте кожне важливе поселення. Ви повирубуєте всі добрі дерева, зупините всі джерела, знищите кожне родюче поле, закидавши камінням”».
20 Наступного ранку, якраз у час принесення пожертви сталося те, що Господь обіцяв: з боку Едома потекла вода! Земля наповнилася водою. 21 Ось уже всі моавійці дізналися, що царі пішли на них війною, тому кожен чоловік: молодий і старий—всі, хто міг тримати зброю в руках, вирушили в похід і стали на кордоні. 22 Коли вони прокинулися вранці, сонце вже віддзеркалювалося в воді. Моавійцям, які стояли неподалік, вода здалася червоною, мов кров. 23 «Це кров!—Загукали вони.—Ті царі, мабуть, пересварилися й повбивали одне одного. Вперед, моавійці, по здобич!»
24 Але тільки-но моавійці підступили до ізраїльського табору, ізраїльтяни вискочили й кинулися на них, а ті—навтіч. Ізраїльтяни ж загарбали землі й рубали моавійців. 25 Вони знищили міста, позакидали камінням усі родючі поля, загатили всі джерела й позрубували всі добрі дерева. Лише в Кір-Гарешеті не розібрали каміння, але воїни з пращами оточили місто й напали на нього.[g]
26 Коли цар Моава зрозумів, що він програє битву, він зібрав сімсот воїнів з мечами, щоб прорватися до царя Едома, але вони не змогли. 27 Тоді він покликав свого первістка, який мав стати царем після нього, й приніс його в жертву всеспалення на міському валу. Лють на Ізраїль була великою. Ізраїльтяни відступили й повернулися на свої землі.
Footnotes
- 1:8 у шкурі Або «волохатий».
- 1:17 Йорам Або «Єгорам».
- 2:3 пророки з Бетела Буквально «сини пророків». Це були пророки й ті люди, що вчилися, щоб стати пророками.
- 2:12 Колісниці та верхові Ізраїлю! Можливо, це був «Господь та його Небесне військо».
- 3:11 доводилося… Іллі Тобто «він був слуга Іллі».
- 3:15 сила Буквально «рука».
- 3:25 Вони… нього Цей варіант міститься виключно у древньогрецьких текстах. У древньогебрейських рукописах значення цього вірша незрозуміле.
От Луки 24:1-35
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Звістка про Ісусове воскресіння
(Мт. 28:1-10; Мк. 16:1-8; Ін. 20:1-10)
24 У перший день тижня[a], рано-вранці жінки, взявши з собою пахощів, які вони приготували, прийшли до гробниці, де було поховано Ісуса. 2 Вони побачили, що той величезний камінь, який затуляв вхід до гробниці, було відкочено вбік. 3 Жінки ввійшли в склеп, але тіла Господа Ісуса там не знайшли.
4 Поки вони дивувалися тим, що трапилося, поруч із ними раптом з’явилися двоє чоловіків у сліпучому вбранні. 5 Налякані, жінки впали долілиць. Тоді чоловіки заговорили до них: «Чому ви шукаєте серед мертвих Того, Хто є живий? 6 Тут Його немає; Він воскрес! Згадайте, що Він говорив вам у Ґалилеї. 7 Він казав, що Сина Людського має бути віддано грішникам і розіп’ято, але на третій день Він воскресне знов».
8 І тоді жінки згадали Ісусові слова.
9 Вони повернулися до міста й розповіли про все це одинадцятьом апостолам і всім іншим учням Ісусовим. 10 Ті жінки були Марія Маґдалена, Іоанна й Марія, мати Якова. Вони, та інші жінки, які були з ними, розповіли апостолам про все, що сталося. 11 Але апостолам їхня розповідь здалася безглуздою, і вони жінкам не повірили.
12 Та Петро встав і побіг до могили. Він зайшов у печеру, але не знайшов там нічого, крім лляної тканини, в яку було завернуте тіло Ісуса. Він пішов назад, дивуючись—що то могло статися?[b]
По дорозі до Емауса
(Мк. 16:12-13)
13 Того ж дня двоє Ісусових учнів йшли до містечка Емауса, що в дванадцяти кілометрах[c] від Єрусалиму. 14 По дорозі вони обговорювали все, що сталося.
15 І от саме під час цієї розмови Сам Ісус наблизився до них, й пішов далі з ними разом. 16 Але ж їм не дозволено було впізнати Христа. 17 Ісус запитав їх: «Що це за речі, які ви обговорюєте між собою дорогою?» Вони зупинилися й сумно подивилися на Нього. 18 Один із них, якого звали Клеопа, сказав Ісусу: «Ти, мабуть, один такий, хто мешкає у Єрусалимі й не знає про те, що там сталося останніми днями».
19 Та Ісус спитав: «Про що це ти говориш?» А вони кажуть: «Про те, що сталося з Ісусом з Назарета. То був Чоловік, Який виявився пророком, могутній ділом і словом, перед Богом і всіма людьми. 20 І як наші головні священики й вожді віддали Його, щоб присудити до страти і розп’яття на хресті.
21 Ми сподівалися, що це був саме Той, Котрий збирався визволити Ізраїль. Але попри все, сьогодні, третього дня відтоді, як Його було страчено, 22 деякі наших жінок приголомшили нас: рано вранці вони пішли до могили, де Його було поховано, але не знайшли там Його тіла. 23 Вони прийшли й розповіли нам, що їм було видіння—вони бачили Ангелів. І Ангели сказали їм, що Ісус живий. 24 Тоді дехто з тих, хто був з нами, пішли до могили. Вони знайшли все точно так, як жінки розповіли, але не побачили Його».
25 Тоді Ісус сказав їм: «Ви такі нерозумні! І як тяжко вам повірити у те, про що говорили пророки! 26 Чи не мусив Христос прийняти ці страждання, а потім увійти у славу Свою?» 27 І так, починаючи з Мойсея, зупиняючись на кожному з пророків, Ісус пояснив тим двом Своїм учням те, що сказано про Нього в усьому Святому Писанні.
28 Вони підійшли до містечка, до якого прямували, та Ісус удав, ніби хоче йти далі. 29 Але вони дуже вмовляли Його: «Зостанься з нами, бо день майже закінчився й вже вечоріє». Тож Він погодився й залишився з ними.
30 Коли вони сіли за стіл, Ісус узяв хліб і віддав дяку, а потім розломив його й роздав їм. 31 І тут їхні очі відкрилися, й вони впізнали Ісуса, але Він зник. 32 І один із учнів сказав другому: «Чи не горіли наші серця в грудях, коли Він говорив з нами по дорозі, пояснюючи нам Святе Писання?»
33 Тієї ж миті вони підвелися й пішли назад до Єрусалиму. Вони знайшли одинадцятьох апостолів і інших учнів Христа, котрі зібралися разом з ними. 34 Апостоли та інші учні сказали: «Господь справді воскрес! Він з’явився Симонові». 35 Тоді ті двоє учнів розповіли про все, що з ними сталося на дорозі, і як вони впізнали Ісуса, коли Він розломив хліб.
Read full chapterCopyright © 2007 by Bible League International