Давидова доброта до Саулового роду

9 Давид якось запитав: «Чи залишився ще хтось із дому Саула? Я б виявив ласку до нього заради Йонатана».

² А був собі раб на ім’я Зіва, який служив у Сауловому домі. Його покликали до Давида. Цар його запитав: «Ти Зіва?»

«Так, твій слуга»,—відповів той.

³ Цар запитав: «Чи залишився ще хтось із дому Саула, кому б я подарував Божу ласку?»

Зіва відповів царю: «Ще залишався син Йонатана, він кульгавий на обидві ноги».

⁴ «Де він?»—запитав цар.

Зіва відповів: «Він у домі Макіра, сина Амміела з Ло-Девара».

⁵ Цар Давид наказав своїм слугам приставити його з дому Макіра, сина Амміела з Ло-Девара. ⁶ Коли Мефівошет, син Йонатана, сина Саула, прийшов до Давида, він схилився, вшановуючи Давида. Давид сказав: «Мефівошете!»

«Твій слуга»,—відповів той.

⁷ «Не бійся,—звернувся до нього Давид,—я неодмінно виявлю ласку до тебе заради твого батька Йонатана. Я віддам тобі весь край, яким володів твій дід Саул, і ти завжди їстимеш за моїм столом».

⁸ Мефівошет уклонився й відповів: «Чи варто тобі помічати такого слугу, який схожий на мертвого пса?»

⁹ Тоді цар покликав Зіву, Саулового слугу, й наказав йому: «Я віддав онуку твого володаря все, що належало Сауловому роду. ¹⁰ І ти, і твої сини й твої слуги маєте обробляти йому землю, збирати врожай, щоб онука твого володаря завжди мав їжу. А Мефівошет, онука твого пана, завжди їстиме за моїм столом».

У Зіви було п’ятнадцять синів та двадцять слуг.

¹¹ Зіва відповів царю: «Твій слуга зробить усе, що мій володар-цар звелить мені зробити». Тож Мефівошет їв за Давидовим столом, як цареві сини.

¹² У Мефівошета був маленький син, якого звали Михей. Всі, хто жив у домі Зіви, служили Мефівошету. ¹³ Мефівошет жив у Єрусалимі, адже він завжди їв за царевим столом. А був він калікою: кривим на обидві ноги.

Ганун осоромив Давидових посланців

10 Згодом помер Нагаш, цар аммонійців, а після нього став царювати його син Ганун. ² Давид сказав: «Я маю виявити прихильність до Гануна, сина Нагаша, як і його батько колись був прихильний до мене». Отож Давид вирядив своїх людей, щоб висловити співчуття Гануну з приводу смерті його батька. Коли Давидові слуги прибули до земель аммонійців, ³ аммонійські придворні спитали Гануна, свого володаря: «Ти гадаєш, що Давид вшановує твого батька, пославши своїх людей, щоб висловити співчуття? Чи не послав їх Давид, аби вони роздивилися все в місті, розвідали, а потім знищили його?»

⁴ Ганун схопив Давидових посланців, зголив кожному півбороди, обрізав їхнє вбрання аж до сідниць та й відіслав їх геть.

⁵ Коли про це доповіли Давидові, він послав людей, щоб зустріти посланців, адже їх страшенно принизили. Цар наказав: «Залишайтеся в Єрихоні, аж доки не відростуть бороди, а тоді повертайтеся».

Війна з аммонійцями

⁶ Коли аммонійці зрозуміли, що дуже образили Давида, вони найняли двадцять тисяч арамійців: піхотинців з Бет-Регова й Зови, а також царя Мааки з тисячею воїнів і ще дванадцять тисяч воїнів з Това.

⁷ Почувши про це, Давид вислав Йоава з цілим військом могутніх воїнів. ⁸ Аммонійці виступили назустріч, вишикувалися в бойовому порядку біля брами міста, а арамійці з Зови та Регова, і ще воїни з Това й Мааки залишилися на відкритій місцевості.

⁹ Йоав побачив військові лаштунки, що збиралися виступити проти нього, як попереду, так і позаду. Тоді він відібрав найкращі ізраїльські загони й послав їх битися з арамійцями. ¹⁰ Усіх, хто залишився, він передав під командування свого брата Авішая і розташував їх проти аммонійців. ¹¹ Йоав попередив: «Якщо арамійці виявляться сильнішими за мене, тоді ти мусиш прийти мені на допомогу, а якщо аммонійці будуть сильнішими за тебе, тоді я допоможу тобі. ¹² Будь сміливим, поборемося хоробро заради нашого народу та міст нашого Бога. І нехай Господь зробить так, як вважає за потрібне».

¹³ Йоав зі своїм військом пішов в наступ на арамійців, і ті повтікали від нього. ¹⁴ Коли аммонійці побачили, що арамійці втекли, вони також кинулися навтіч від Авішая і сховалися в місті. А Йоав після бою з аммонійцями повернувся до Єрусалима.

Арамійці знову надумали воювати

¹⁵ Коли арамійці побачили, що ізраїльтяни їх перемогли, вони перегрупувалися. ¹⁶ Хададезер^[a] послав за арамійцями, що жили на іншому боці ріки Євфрат. Вони прийшли в Гелам під командуванням Шоваха, полководця війська Хададезерового.

¹⁷ Давидові про це доповіли, він зібрав усіх ізраїльських воїнів, перейшов з військом через Йордан і попрямував до Гелама. Арамійці вишикувалися бойовими лавами, чекаючи Давида. Зав’язався бій. ¹⁸ Арамійці кинулися тікати, і військо Давида знищило сімсот їздових на колісницях та сорок тисяч піших воїнів. Вони також вразили Шоваха, командуючого військом, і той помер там.

¹⁹ Коли всі царі, які були підданими Хададезера, побачили, що зазнали поразки від ізраїльтян, вони уклали угоду про мир з ізраїльтянами й почали їм служити. Після цього арамійці вже боялися надалі допомагати аммонійцям.

Давид зустрічається з Батшебою

11 Навесні, коли царі виходять на війну, Давид послав на війну Йоава, якому дав своїх слуг і все ізраїльське військо. Вони винищили аммонійців і облягли Равву. Сам Давид залишився в Єрусалимі.

² Якось увечері Давид підвівся з ліжка й пішов прогулятися по даху своєї оселі. Згори він помітив жінку, що купалася. Вона була красунею, ³ і Давид послав слугу, щоб той усе про неї довідався. Як дізнався посланець, то була Батшеба, дочка Еліама і дружина Урії-хиттита.

⁴ Тоді Давид послав людей, щоб її привели. Вона прийшла, і вони спали разом. Очистившись від нечистоти, вона повернулася додому. ⁵ Жінка зачала й послала звістку Давидові: «Я вагітна».

Давид намагається приховати гріх

⁶ Давид послав слугу до Йоава зі словами: «Пришли до мене Урію-хиттита». Йоав послав його до Давида. ⁷ Коли Урія з’явився, Давид його розпитав, як живе Йоав, чим займаються воїни, як іде війна. ⁸ Тоді Давид сказав Урії: «Повертайся додому і спи зі своєю дружиною». Урія пішов з палацу, за ним понесли царський подарунок.

⁹ Проте Урія ліг спати біля входу в царський дім разом зі слугами свого володаря і не повернувся додому. ¹⁰ Коли Давидові про це розповіли, він запитав його: «Хіба ти не прийшов здалеку? Чому ти не пішов додому?»

¹¹ Урія відповів Давидові: «Ковчег, Ізраїль і Юдея в наметах, а мій володар Йоав та його люди отаборилися на відкритій місцевості. Як я міг повернутися додому, їсти, пити, бавитися з дружиною? Присягаюся життям твоїм, я не зроблю цього!»

¹² Давид йому наказав: «Гаразд, залишайся ще на один день, а завтра я відішлю тебе». Так Урія залишився в Єрусалимі до наступного дня. ¹³ Запрошений Давидом, він їв і пив з ним. Давид його напоїв. Але наступного дня ввечері Урія пішов спати на рядні разом з рабами свого володаря і не вирушив таки додому.

Давид замислив смерть Урії

¹⁴ Вранці Давид написав листа Йоаву й передав його з Урією. ¹⁵ В листі він написав: «Пошли Урію в перші лави, де точаться найзапекліші бої. Потім відступись від нього, тоді його вдарять, і він загине».

¹⁶ І ось коли Йоав обложив місто, він послав Урію туди, де, як він знав, будуть битися найсміливіші захисники. ¹⁷ Коли захисники міста вийшли й кинулися на воїнів Йоава, деякі бійці Давидового війська в цій сутичці загинули, Урія-хиттит також помер.

¹⁸ Йоав відправив Давидові посланця, щоб той розповів йому про всі подробиці битви. ¹⁹ Він наказав посланцю: «Коли ти закінчиш свою розмову про сутичку, ²⁰ цар може скипіти гнівом і запитати тебе: „Чому ви так близько підступили до міста й ув’язалися в бій. Хіба ви не знали, що вони пускатимуть у вас стріли через мур? ²¹ Хто убив Авімелеха, сина Єруб-Бешета^[b]? Хіба не жінка скинула на нього з муру верхній камінь жорен так, що він помер у Тевезі? Чому ви так близько підступилися до муру?” Якщо він запитає тебе про це, відповідай йому ось як: „Помер і твій слуга—хиттит Урія”».

²² Посланець пішов, а коли він прибув до Давида, то розповів йому все, як звелів Йоав. ²³ Посланець сказав Давидові: «Вони були сильнішими за нас і кинулися на нас у відкритому полі, але ми їх погнали назад до брами міста. ²⁴ Тоді лучники почали обстрілювати твоїх воїнів через мур, і деякі цареві люди загинули. А ще помер й твій слуга—Урія-хиттит».

²⁵ Давид наказав посланцеві: «Ось що передай Йоаву. Нехай це тебе не засмучує: меч не шукає, кого згубити. Зберися з силами й кинь їх на місто Равву, щоб знищити його. Скажи так, щоб підбадьорити Йоава».

Давид одружується з Батшебою

²⁶ Коли дружина Урії почула, що її чоловік загинув, вона оплакувала його. ²⁷ А після того, як жалоба пройшла, Давид забрав її у свій дім. Вона стала його дружиною і народила сина. Але те, що Давид зробив, засмутило Господа.

Притча про блудного сина

¹¹ І сказав Ісус: «У одного чоловіка було двоє синів. ¹² Молодший син якось попросив: „Батьку, віддай мені мою частку майна”. І батько розділив своє добро між синами. ¹³ А незабаром молодший син продав майно, забрав усі гроші й вирушив у далекі краї. Жив він там безладно й розтринькав усі гроші.

¹⁴ І коли він витратив останнє, напав на ту країну, де він мешкав, жорстокий голод, та син впав у нужду. ¹⁵ Тоді він пішов і найнявся до одного з мешканців тієї країни. Той послав його в свій маєток годувати свиней. ¹⁶ Годуючи свиней, він ладен був набити живіт хоча б лушпинням, що їли свині, але й того йому не давали.

¹⁷ Опам’ятавшись, він сказав собі: „Наймані робітники в мого батька мають їжі вволю, а я тут з голоду гину! ^18-19 Відразу вирушу до свого батька і скажу йому: „Батьку, я грішний перед Богом і перед тобою; я не гідний більше називатися твоїм сином. Дозволь мені бути одним із твоїх наймитів”. ²⁰ І підвівшись, він подався до свого батька. Батько ще здалеку побачив, що він наближається, і сповнився милосердя до нього. Він побіг назустріч синові, обняв його й поцілував».

²¹ Син промовив до нього: „Батьку, я грішний перед небом і перед тобою. Я більше не гідний називатися твоїм сином”. ²² Але батько наказав слугам: „Мерщій принесіть найкраще вбрання і вдягніть його. Надіньте перстень на руку йому й сандалі на його ноги.

²³ І приведіть вгодоване теля. Заріжте його й приготуйте обід—ми будемо святкувати! ²⁴ Бо цей мій син, який помер, а тепер повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!” І вони почали святкувати».

²⁵ «Тим часом старший син був у полі. Коли він, повертаючись, наблизився до дому, то почув музику й танці. ²⁶ Він покликав одного із слуг і поцікавився, що це все означає. ²⁷ Слуга відповів: „Твій брат прийшов. Батько твій звелів зарізати вгодоване теля на радощах, що повернувся його син живий і здоровий”.

²⁸ Старший син розлютився й не хотів заходити до хати. Отже батько вийшов і намагався заспокоїти його. ²⁹ Та він відповів батькові: „Послухай! Усі ці роки я вірно служив тобі, й жодного разу не було так, щоб я не виконав твій наказ! Але ти жодного разу не дозволив мені зарізати навіть козу, щоб я міг запросити своїх друзів повеселитися! ³⁰ А коли до тебе повернувся твій син, який розтринькав все твоє добро з повіями, ти наказав зарізати для нього вгодоване теля!”

³¹ Тоді батько сказав йому: „Сину мій, ти завжди зі мною. Все, що я маю, належить тобі. ³² Але ми мусили відсвяткувати цю щасливу подію. Адже брат твій, який помер, повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!”»