Add parallel Print Page Options

12 І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий.

У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої.

А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.

І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов...

І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке.

А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.

І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.

І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.

10 А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

11 Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.

12 Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем.

13 І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом! А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!

14 Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре.

15 І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.

16 А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.

17 І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.

18 І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.

19 А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло.

20 І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.

21 І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?

22 А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

23 А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене...

24 І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім'я йому: Соломон. І Господь полюбив його,

25 і послав пророка Натана, і той назвав ім'я йому: Єдід'я, ради Господа.

26 А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.

27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

28 А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім'ям.

29 І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

30 І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.

31 А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі. І так робив він усім аммонітським містам. І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.

13 І сталося по тому, мав Авесалом, син Давидів, уродливу сестру, а ім'я їй Тамара. І покохав її Амнон, син Давидів.

І вболівав Амнон так, що він аж захворів через свою сестру Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зробити.

А Амнон мав товариша, а ім'я йому Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонадав був чоловік дуже хитрий.

І він сказав йому: Чого ти, царевичу, такий марний щоранку? Чи ж не розповіси мені? І сказав йому Амнон: Я кохаю Тамару, сестру брата свого Авесалома.

І сказав йому Йонадав: Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли прийде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай підкріпить мене хлібом, і нехай зробить на моїх очах ту їжу, щоб я бачив та їв із руки її.

І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай спече на моїх очах два млинці, і я попоїм з її руки.

І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: Іди до дому твого брата Амнона, і приготов йому їжу.

І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла вона тіста, і замісила, і приготовила на очах його, та й спекла млинці.

І взяла вона сковорідку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: Випровадь від мене всіх людей. І повиходили від нього всі люди.

10 І сказав Амнон: Принеси їжу до кімнати, і я з'їм із твоєї руки. І взяла Тамара млинці, що приготовила, та й принесла своєму братові Амнонові до кімнати.

11 І вона принесла до нього, щоб їв, а він схопив її, та й сказав до неї: Ходи, ляж зо мною, моя сестро!...

12 А вона йому відказала: Ні, брате мій, не безчесть мене, бо не робиться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидоти.

13 І куди я понесу свою ганьбу? А ти станеш, як один із мерзотників в Ізраїлі. Ти переговори з царем, і він не відмовить віддати мене тобі...

14 Та він не хотів слухати її голосу. І був він сильніший від неї, і збезчестив її, і лежав із нею...

15 І по цьому дуже зненавидів її Амнон великою ненавистю, бо ця ненависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: Уставай, іди собі...

16 А вона відказав йому: Через це велике зло, по тому, що зробив ти зо мною, хочеш ще вигнати мене? Та він не хотів її слухати.

17 І покликав він юнака свого, слугу свого, та й сказав: Виженіть оцю від мене геть, і замкни за нею двері...

18 А на ній була квітчаста туніка, бо так завжди вбиралися царські дочки, панни. І його слуга випровадив її назовні, і замкнув за нею двері.

19 А Тамара посипала попелом свою голову, а квітчасту туніку, що була на ній, роздерла, і поклала руку свою на голову свою, і все ходила та голосила...

20 І сказав до неї брат її Авесалом: Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, сестро моя, мовчи, брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого... І осіла Тамара, знівечена, у домі брата свого Авесалома.

21 А цар Давид почув про це все, і сильно розгнівався!

22 І не говорив Авесалом з Амноном ні про добре, ні про зле, бо Авесалом зненавидів Амнона за те, що той збезчестив сестру його Тамару.

23 І сталося по двох роках, і мав Авесалом стриження овець у Баал-Хацорі, що при Єфремі, і Авесалом закликав усіх царських синів.

24 І прийшов Авесалом до царя та й сказав: Ось у раба твого стриження, нехай піде цар та раби його з твоїм рабом.

25 І сказав цар до Авесалома: Ні, сину мій, не підемо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагословив його.

26 І сказав Авесалом: А як ні, нехай піде з нами брат мій Амнон! І сказав йому цар: Чого від піде з тобою?

27 Та Авесалом сильно просив його, і він послав з ним Амнона та всіх царських синів.

28 А Авесалом загадав юнакам своїм, говорячи: Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! і ви вб'єте його. Не бійтеся, чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважні!...

29 І зробили Авесаломові юнаки Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські сини повставали, і сіли верхи кожен на мула свого, та й повтікали.

30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла до Давида така: Авесалом повбивав усіх царських синів, і не позосталося з них ні одного...

31 І цар устав, і роздер шати свої, та й упав на землю, і всі слуги його стояли при ньому з роздертими шатами.

32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: Нехай не каже мій пан: Усіх юнаків, царських синів, повбивали, бо помер тільки сам Амнон. Бо на наказ Авесалома це було вирішене від дня, як той збезчестив сестру його Тамару.

33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські сини повмирали, бо помер тільки сам Амнон.

34 І Авесалом утік. А юнак вартівник звів свої очі й побачив, аж ось численний народ іде дорогою, що була за ним, від боку гори.

35 І сказав Йонадав до царя: Ось прийшли царські сини, як слово раба твого, так сталося.

36 І сталося, як скінчив він говорити, аж ось поприходили царські сини, і піднесли свій голос та й плакали. А також цар та всі слуги його плакали вельми ревним плачем...

37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні.

38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешуру, і пробув там три роки.

39 І перестав цар Давид гніватися на Авесалома, бо він був зчасом потішений за Амнона, що помер.

16 Оповів же Він й учням Своїм: Один чоловік був багатий, і мав управителя, що оскаржений був перед ним, ніби він переводить маєток його.

І він покликав його, і до нього сказав: Що це чую про тебе? Дай звіт про своє управительство, бо більше не зможеш рядити.

І управитель почав міркувати собі: Що я маю робити, коли пан управительство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь.

Знаю, що я зроблю, щоб мене прийняли до домів своїх, коли буду я скинений із управительства.

І закликав він нарізно кожного з боржників свого пана, та й питається першого: Скільки винен ти панові моєму?

А той відказав: Сто кадок оливи. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдесят.

А потім питається другого: А ти скільки винен? І той відказав: Сто кірців пшениці. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдесят.

І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла.

І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель.

10 Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий.

11 Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить?

12 І коли ви в чужому не були вірні, хто ваше вам дасть?

13 Жаден раб не може служить двом панам, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові й мамоні служити!

14 Чули все це й фарисеї, що були сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього.

15 Він же промовив до них: Ви себе видаєте за праведних перед людьми, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидота.

16 Закон і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовіститься, і кожен силкується втиснутись в нього.

17 Легше небо й земля проминеться, аніж одна риса з Закону загине.

18 Кожен, хто дружину свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить перелюб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить перелюб.

19 Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував.

20 Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий,

21 і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому...

22 Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали.

23 І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його.

24 І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!...

25 Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся.

26 А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас.

27 А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого,

28 бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!

29 Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх!

30 А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються.

31 Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!