Add parallel Print Page Options

І сказав Давид: Чи є ще хто, хто позостався з Саулового дому? Я зроблю йому ласку ради Йонатана.

А при Сауловім домі був раб, а ім'я йому Ціва. І покликали його до Давида, а цар сказав йому: Чи ти Ціва? А той відказав: Раб твій!

І сказав цар: Чи нема вже кого з Саулового дому, щоб я зробив йому Божу ласку? І сказав Ціва до царя: Є ще син Йонатанів, кривий на ноги.

І сказав йому цар: Де він? А Ціва відказав цареві: Ось він у домі Махіра, Амміїлового сина, в Ло-Деварі.

І цар Давид послав, і взяв його з дому Махіра, Амміїлового сина, із Ло-Девару.

І прийшов Мефівошет, син Йонатана, Саулового сина, до Давида, і впав на обличчя своє й поклонився. І Давид сказав: Мефівошете! А той відказав: Ось твій раб!

І сказав йому Давид: Не бійся, бо справді зроблю тобі ласку ради батька твого Йонатана, і зверну тобі все поле твого батька Саула. А ти будеш завжди їсти хліб при моєму столі.

А той уклонився й сказав: Що твій раб, що ти звернувся до такого мертвого пса, як я?

А цар кликнув до Ціви, Саулового слуги, і до нього сказав: Усе, що було Саулове та всього його дому, я дав синові твого пана.

10 І будеш працювати йому на землі ти й сини твої та раби твої. І будеш приносити з урожаю, і буде хліб для сина твого пана, і він буде його їсти. А Мефівошет, син пана твого, буде завжди їсти хліб при моєму столі. А Ціва мав п'ятнадцять синів та двадцять рабів.

11 І сказав Ціва до царя: Усе, як накаже мій пан цар своєму рабові, так зробить твій раб. А Мефівошет сказав цар буде їсти при моєму столі, як один із царських синів.

12 А Мефівошет мав малого сина, а ім'я йому Міха. І всі, хто мешкав у домі Ціви, були раби для Мефівошета.

13 А Мефівошет сидів в Єрусалимі, бо він завжди їв при царському столі. І він був кривий на обидві свої ноги.

10 І сталося по тому, і помер цар аммонітський, а замість нього зацарював син його Ганун.

І сказав Давид: Зроблю я ласку Ганунові, Нахашевому синові, як батько його зробив був ласку мені. І послав Давид, щоб його порадувати, щодо батька його, через своїх рабів. І прибули Давидові раби до аммонітського краю.

А аммонітські князі сказали до пана свого Гануна: Чи Давид шанує батька твого в очах твоїх тим, що послав тобі потішителів? Чи ж Давид послав до тебе своїх слуг не на те, щоб оглянули місто та щоб його вивідати, а потім знищити його?

І взяв Ганун Давидових слуг, та й оголив половину їхньої бороди, та обрізав їхню одежу на половину, аж до сидіння їх, та й відпустив їх.

І донесли про це Давидові, а він послав назустріч їм, бо ті мужі були дуже осоромлені. І цар їм сказав: Сидіть в Єрихоні, аж поки відросте вам борода, потім повернетесь.

І побачили аммонітяни, що вони зненавиджені в Давида. І аммонітяни послали й найняли Арам-Бет-Рехову й Арам-Цови, двадцять тисяч піхотинців, та царя Маахи, тисячу чоловіка, і тов'ян дванадцять тисяч чоловіка.

А коли Давид прочув про це, то послав Йоава та все лицарське військо.

І повиходили аммонітяни, і встановилися до бою при вході до брами. А Арам-Цова, і Рехов, і Тов'янин, і Мааха, вони самі були на полі.

І побачив Йоав, що бойовий фронт звернений на нього спереду та позаду, то вибрав Ізраїлевих вибраних, та й установив їх навпроти Арама.

10 А решту народу дав під руку свого брата Авшая, і встановив навпроти аммонітян,

11 і сказав: Якщо Арам буде сильніший від мене, то будеш мені на поміч, а якщо аммонітяни будуть сильніші від тебе, то я піду допомагати тобі.

12 Будь мужній, і станьмо міцно за народ наш та за міста нашого Бога, а Господь нехай зробить, що добре в очах Його!

13 А коли Йоав та народ, що був із ним, підійшли на бій з Арамом, то ті повтікали перед ним.

14 А аммонітяни побачили, що втік Арам, то й вони повтікали перед Авішаєм, і ввійшли до міста. І вернувся Йоав від аммонітян і ввійшов до Єрусалиму.

15 А коли побачив Арам, що він побитий Ізраїлем, то вони позбиралися разом.

16 І послав Гадад'езер, і вивів Арама, що з другого боку Річки, і ввійшли вони до Геламу. А Шовах, провідник Гадад'езерового війська, був перед ними.

17 І було донесено Давидові, і він зібрав усього Ізраїля, і перейшов Йордан, та прийшов до Геламу. А Арам установився навпроти Давида, і воював із ним.

18 І побіг Арам перед Ізраїлем, а Давид повбивав з Араму сім сотень колесниць та сорок тисяч верхівців. І вбив він Шоваха, зверхника війська його, і той там помер.

19 А коли всі царі, підлеглі Гадад'езера, побачили, що вони побиті Ізраїлем, то замирилися з Ізраїлем, і служили йому. І Арам уже боявся допомагати аммонітянам.

11 І сталося по року, у час виходу царів на війну, то послав Давид Йоава й своїх слуг із ним, та всього Ізраїля, і вони вигубили аммонітян й облягли Раббу. А Давид сидів в Єрусалимі.

І сталося надвечір, і встав Давид із ложа свого, і проходжувався на даху царського дому. І побачив він із даху жінку, що купалася. А та жінка була дуже вродлива.

І послав Давид, і запитався про ту жінку. А посланий сказав: Таж то Вірсавія, Еліямова дочка, жінка хіттеянина Урії!

І послав Давид посланців, і взяв її. І вона прийшла до нього, і він поклався з нею. А вона очистилася з нечистости своєї, і вернулася до свого дому.

І завагітніла та жінка. І послала вона, і донесла Давидові й сказала: Я завагітніла!

А Давид послав до Йоава: Пошли мені хіттеянина Урію. І Йоав послав Урію до Давида.

І прийшов Урія до нього, а Давид запитався про стан Йоава, і про стан народу, і про стан війни.

І сказав Давид до Урії: Іди до свого дому та обмий свої ноги. І вийшов Урія з царського дому, а за ним понесли гостинця царського.

Та Урія спав при вході до царського дому з усіма слугами пана свого, а до свого дому не пішов.

10 І донесли Давидові, говорячи: Урія не пішов до дому свого. І сказав Давид до Урії: Чи ж не з дороги ти приходиш? Чому ти не пішов до свого дому?

11 І сказав Урія до Давида: Ковчег і Ізраїль та Юда сидять у шатрах, а пан мій Йоав та раби мого пана таборують на голому полі. А я піду до свого дому, щоб їсти й пити та лежати зо своєю жінкою? Клянуся життям твоїм та життям душі твоєї, що не зроблю я такої речі!

12 І сказав Давид до Урії: Позостанься тут і сьогодні, а взавтра я відпущу тебе. І позоставався Урія в Єрусалимі того дня та дня другого.

13 І покликав його Давид, і той їв та пив перед ним, а він підпоїв його. І вийшов він увечорі, щоб покластися на ложі своїм разом зо слугами пана свого, а до дому свого не пішов.

14 І сталося ранком, і написав Давид листа до Йоава, і послав через Урію.

15 А в листі тому він написав так: Поставте Урію напереді найтяжчого бою, і відступіте від нього, щоб він був ударений, і помер.

16 І сталося, коли Йоав обложував місто, то поставив Урію на те місце, про яке знав, що там хоробрі мужі.

17 І вийшли люди того міста, і воювали з Йоавом, і впали дехто з народу, із Давидових слуг, і повмирали, також хіттеянин Урія.

18 І послав Йоав, і доніс Давидові про всі справи того бою.

19 І наказав він послові, говорячи: Як покінчиш ти оповідати цареві про всі справи того бою,

20 і буде, якщо ти розгніваєш царя, і він скаже тобі: Чого ви так близько підійшли до міста воювати? Чи ви не знали, що будуть кидати на вас з-над муру?

21 Хто забив був Авімелеха, Єруббешетового сина? Чи не жінка кинула на нього горішнього каменя від жорен з муру, і він помер у Тевеці? Чого ви близько підійшли до муру? То ти скажеш: Помер також хіттеянин Урія.

22 І пішов посол і прийшов, і доніс Давидові все, що послав був Йоав.

23 І сказав посол Давидові: Вони стали сильніші за нас, і вийшли проти нас на поле, та ми були переможцями над ними аж до входу в браму.

24 А стрільці стріляли на твоїх рабів з муру, і померли дехто з царевих рабів, а також помер твій раб хіттеянин Урія.

25 І сказав Давид до посла: Так скажеш до Йоава: Нехай не буде злою в очах твоїх ця річ, бо меч пожирає то цього, то того. Підсиль війну свою проти міста, та й розвали його! І підбадьор його, Йоава!

26 І прочула Урієва жінка, що помер її чоловік Урія, і голосила за своїм чоловіком.

27 А як минула жалоба, то Давид послав, і забрав її до свого дому, і вона стала йому за жінку, і породила йому сина. Та в Господніх очах була злою та річ, що оце зробив був Давид.

Давидова доброта до Саулового роду

Давид якось запитав: «Чи залишився ще хтось із дому Саула? Я б виявив ласку до нього заради Йонатана».

А був собі раб на ім’я Зіва, який служив у Сауловому домі. Його покликали до Давида. Цар його запитав: «Ти Зіва?»

«Так, твій слуга»,—відповів той.

Цар запитав: «Чи залишився ще хтось із дому Саула, кому б я подарував Божу ласку?»

Зіва відповів царю: «Ще залишався син Йонатана, він кульгавий на обидві ноги».

«Де він?»—запитав цар.

Зіва відповів: «Він у домі Макіра, сина Амміела з Ло-Девара».

Цар Давид наказав своїм слугам приставити його з дому Макіра, сина Амміела з Ло-Девара. Коли Мефівошет, син Йонатана, сина Саула, прийшов до Давида, він схилився, вшановуючи Давида. Давид сказав: «Мефівошете!»

«Твій слуга»,—відповів той.

«Не бійся,—звернувся до нього Давид,—я неодмінно виявлю ласку до тебе заради твого батька Йонатана. Я віддам тобі весь край, яким володів твій дід Саул, і ти завжди їстимеш за моїм столом».

Мефівошет уклонився й відповів: «Чи варто тобі помічати такого слугу, який схожий на мертвого пса?»

Тоді цар покликав Зіву, Саулового слугу, й наказав йому: «Я віддав онуку твого володаря все, що належало Сауловому роду. 10 І ти, і твої сини й твої слуги маєте обробляти йому землю, збирати врожай, щоб онука твого володаря завжди мав їжу. А Мефівошет, онука твого пана, завжди їстиме за моїм столом».

У Зіви було п’ятнадцять синів та двадцять слуг.

11 Зіва відповів царю: «Твій слуга зробить усе, що мій володар-цар звелить мені зробити». Тож Мефівошет їв за Давидовим столом, як цареві сини.

12 У Мефівошета був маленький син, якого звали Михей. Всі, хто жив у домі Зіви, служили Мефівошету. 13 Мефівошет жив у Єрусалимі, адже він завжди їв за царевим столом. А був він калікою: кривим на обидві ноги.

Ганун осоромив Давидових посланців

10 Згодом помер Нагаш, цар аммонійців, а після нього став царювати його син Ганун. Давид сказав: «Я маю виявити прихильність до Гануна, сина Нагаша, як і його батько колись був прихильний до мене». Отож Давид вирядив своїх людей, щоб висловити співчуття Гануну з приводу смерті його батька. Коли Давидові слуги прибули до земель аммонійців, аммонійські придворні спитали Гануна, свого володаря: «Ти гадаєш, що Давид вшановує твого батька, пославши своїх людей, щоб висловити співчуття? Чи не послав їх Давид, аби вони роздивилися все в місті, розвідали, а потім знищили його?»

Ганун схопив Давидових посланців, зголив кожному півбороди, обрізав їхнє вбрання аж до сідниць та й відіслав їх геть.

Коли про це доповіли Давидові, він послав людей, щоб зустріти посланців, адже їх страшенно принизили. Цар наказав: «Залишайтеся в Єрихоні, аж доки не відростуть бороди, а тоді повертайтеся».

Війна з аммонійцями

Коли аммонійці зрозуміли, що дуже образили Давида, вони найняли двадцять тисяч арамійців: піхотинців з Бет-Регова й Зови, а також царя Мааки з тисячею воїнів і ще дванадцять тисяч воїнів з Това.

Почувши про це, Давид вислав Йоава з цілим військом могутніх воїнів. Аммонійці виступили назустріч, вишикувалися в бойовому порядку біля брами міста, а арамійці з Зови та Регова, і ще воїни з Това й Мааки залишилися на відкритій місцевості.

Йоав побачив військові лаштунки, що збиралися виступити проти нього, як попереду, так і позаду. Тоді він відібрав найкращі ізраїльські загони й послав їх битися з арамійцями. 10 Усіх, хто залишився, він передав під командування свого брата Авішая і розташував їх проти аммонійців. 11 Йоав попередив: «Якщо арамійці виявляться сильнішими за мене, тоді ти мусиш прийти мені на допомогу, а якщо аммонійці будуть сильнішими за тебе, тоді я допоможу тобі. 12 Будь сміливим, поборемося хоробро заради нашого народу та міст нашого Бога. І нехай Господь зробить так, як вважає за потрібне».

13 Йоав зі своїм військом пішов в наступ на арамійців, і ті повтікали від нього. 14 Коли аммонійці побачили, що арамійці втекли, вони також кинулися навтіч від Авішая і сховалися в місті. А Йоав після бою з аммонійцями повернувся до Єрусалима.

Арамійці знову надумали воювати

15 Коли арамійці побачили, що ізраїльтяни їх перемогли, вони перегрупувалися. 16 Хададезер[a] послав за арамійцями, що жили на іншому боці ріки Євфрат. Вони прийшли в Гелам під командуванням Шоваха, полководця війська Хададезерового.

17 Давидові про це доповіли, він зібрав усіх ізраїльських воїнів, перейшов з військом через Йордан і попрямував до Гелама. Арамійці вишикувалися бойовими лавами, чекаючи Давида. Зав’язався бій. 18 Арамійці кинулися тікати, і військо Давида знищило сімсот їздових на колісницях та сорок тисяч піших воїнів. Вони також вразили Шоваха, командуючого військом, і той помер там.

19 Коли всі царі, які були підданими Хададезера, побачили, що зазнали поразки від ізраїльтян, вони уклали угоду про мир з ізраїльтянами й почали їм служити. Після цього арамійці вже боялися надалі допомагати аммонійцям.

Давид зустрічається з Батшебою

11 Навесні, коли царі виходять на війну, Давид послав на війну Йоава, якому дав своїх слуг і все ізраїльське військо. Вони винищили аммонійців і облягли Равву. Сам Давид залишився в Єрусалимі.

Якось увечері Давид підвівся з ліжка й пішов прогулятися по даху своєї оселі. Згори він помітив жінку, що купалася. Вона була красунею, і Давид послав слугу, щоб той усе про неї довідався. Як дізнався посланець, то була Батшеба, дочка Еліама і дружина Урії-хиттита.

Тоді Давид послав людей, щоб її привели. Вона прийшла, і вони спали разом. Очистившись від нечистоти, вона повернулася додому. Жінка зачала й послала звістку Давидові: «Я вагітна».

Давид намагається приховати гріх

Давид послав слугу до Йоава зі словами: «Пришли до мене Урію-хиттита». Йоав послав його до Давида. Коли Урія з’явився, Давид його розпитав, як живе Йоав, чим займаються воїни, як іде війна. Тоді Давид сказав Урії: «Повертайся додому і спи зі своєю дружиною». Урія пішов з палацу, за ним понесли царський подарунок.

Проте Урія ліг спати біля входу в царський дім разом зі слугами свого володаря і не повернувся додому. 10 Коли Давидові про це розповіли, він запитав його: «Хіба ти не прийшов здалеку? Чому ти не пішов додому?»

11 Урія відповів Давидові: «Ковчег, Ізраїль і Юдея в наметах, а мій володар Йоав та його люди отаборилися на відкритій місцевості. Як я міг повернутися додому, їсти, пити, бавитися з дружиною? Присягаюся життям твоїм, я не зроблю цього!»

12 Давид йому наказав: «Гаразд, залишайся ще на один день, а завтра я відішлю тебе». Так Урія залишився в Єрусалимі до наступного дня. 13 Запрошений Давидом, він їв і пив з ним. Давид його напоїв. Але наступного дня ввечері Урія пішов спати на рядні разом з рабами свого володаря і не вирушив таки додому.

Давид замислив смерть Урії

14 Вранці Давид написав листа Йоаву й передав його з Урією. 15 В листі він написав: «Пошли Урію в перші лави, де точаться найзапекліші бої. Потім відступись від нього, тоді його вдарять, і він загине».

16 І ось коли Йоав обложив місто, він послав Урію туди, де, як він знав, будуть битися найсміливіші захисники. 17 Коли захисники міста вийшли й кинулися на воїнів Йоава, деякі бійці Давидового війська в цій сутичці загинули, Урія-хиттит також помер.

18 Йоав відправив Давидові посланця, щоб той розповів йому про всі подробиці битви. 19 Він наказав посланцю: «Коли ти закінчиш свою розмову про сутичку, 20 цар може скипіти гнівом і запитати тебе: „Чому ви так близько підступили до міста й ув’язалися в бій. Хіба ви не знали, що вони пускатимуть у вас стріли через мур? 21 Хто убив Авімелеха, сина Єруб-Бешета[b]? Хіба не жінка скинула на нього з муру верхній камінь жорен так, що він помер у Тевезі? Чому ви так близько підступилися до муру?” Якщо він запитає тебе про це, відповідай йому ось як: „Помер і твій слуга—хиттит Урія”».

22 Посланець пішов, а коли він прибув до Давида, то розповів йому все, як звелів Йоав. 23 Посланець сказав Давидові: «Вони були сильнішими за нас і кинулися на нас у відкритому полі, але ми їх погнали назад до брами міста. 24 Тоді лучники почали обстрілювати твоїх воїнів через мур, і деякі цареві люди загинули. А ще помер й твій слуга—Урія-хиттит».

25 Давид наказав посланцеві: «Ось що передай Йоаву. Нехай це тебе не засмучує: меч не шукає, кого згубити. Зберися з силами й кинь їх на місто Равву, щоб знищити його. Скажи так, щоб підбадьорити Йоава».

Давид одружується з Батшебою

26 Коли дружина Урії почула, що її чоловік загинув, вона оплакувала його. 27 А після того, як жалоба пройшла, Давид забрав її у свій дім. Вона стала його дружиною і народила сина. Але те, що Давид зробив, засмутило Господа.

Footnotes

  1. 10:16 Хададезер У грецьких рукописах «Хадарезер». Також див.: 2 Сам. 10:19.
  2. 11:21 Єруб-Бешет Єруб-Бешет також відомий як Єруб-Ваал (тобто Ґідеон).

11 І Він оповів: У чоловіка одного було два сини.

12 І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток.

13 А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.

14 А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.

15 І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.

16 І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

17 Тоді він спам'ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!

18 Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе...

19 Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...

20 І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

21 І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...

22 А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.

23 Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти,

24 бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.

25 А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.

26 І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке?

27 А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв.

28 І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.

29 А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я...

30 Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...

31 І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!

32 Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!

Read full chapter

Притча про блудного сина

11 І сказав Ісус: «У одного чоловіка було двоє синів. 12 Молодший син якось попросив: „Батьку, віддай мені мою частку майна”. І батько розділив своє добро між синами. 13 А незабаром молодший син продав майно, забрав усі гроші й вирушив у далекі краї. Жив він там безладно й розтринькав усі гроші.

14 І коли він витратив останнє, напав на ту країну, де він мешкав, жорстокий голод, та син впав у нужду. 15 Тоді він пішов і найнявся до одного з мешканців тієї країни. Той послав його в свій маєток годувати свиней. 16 Годуючи свиней, він ладен був набити живіт хоча б лушпинням, що їли свині, але й того йому не давали.

17 Опам’ятавшись, він сказав собі: „Наймані робітники в мого батька мають їжі вволю, а я тут з голоду гину! 18-19 Відразу вирушу до свого батька і скажу йому: „Батьку, я грішний перед Богом і перед тобою; я не гідний більше називатися твоїм сином. Дозволь мені бути одним із твоїх наймитів”. 20 І підвівшись, він подався до свого батька. Батько ще здалеку побачив, що він наближається, і сповнився милосердя до нього. Він побіг назустріч синові, обняв його й поцілував».

21 Син промовив до нього: „Батьку, я грішний перед небом і перед тобою. Я більше не гідний називатися твоїм сином”. 22 Але батько наказав слугам: „Мерщій принесіть найкраще вбрання і вдягніть його. Надіньте перстень на руку йому й сандалі на його ноги.

23 І приведіть вгодоване теля. Заріжте його й приготуйте обід—ми будемо святкувати! 24 Бо цей мій син, який помер, а тепер повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!” І вони почали святкувати».

25 «Тим часом старший син був у полі. Коли він, повертаючись, наблизився до дому, то почув музику й танці. 26 Він покликав одного із слуг і поцікавився, що це все означає. 27 Слуга відповів: „Твій брат прийшов. Батько твій звелів зарізати вгодоване теля на радощах, що повернувся його син живий і здоровий”.

28 Старший син розлютився й не хотів заходити до хати. Отже батько вийшов і намагався заспокоїти його. 29 Та він відповів батькові: „Послухай! Усі ці роки я вірно служив тобі, й жодного разу не було так, щоб я не виконав твій наказ! Але ти жодного разу не дозволив мені зарізати навіть козу, щоб я міг запросити своїх друзів повеселитися! 30 А коли до тебе повернувся твій син, який розтринькав все твоє добро з повіями, ти наказав зарізати для нього вгодоване теля!”

31 Тоді батько сказав йому: „Сину мій, ти завжди зі мною. Все, що я маю, належить тобі. 32 Але ми мусили відсвяткувати цю щасливу подію. Адже брат твій, який помер, повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!”»

Read full chapter