Саул намагається вбити Давида

19 Саул наказав синові Йонатану та всім своїм слугам убити Давида. Але Йонатану Давид подобався, ² тому він попередив Давида: «Мій батько Саул шукає можливості вбити тебе. Будь обережний завтра вранці, сховайся й не виходь нікуди. ³ Я вийду й стоятиму з батьком на полі там, де ти ховатимешся. Я поговорю з ним про тебе, а потім тобі розповім, що вивідаю».

⁴ Йонатан добре говорив про Давида Саулові, батьку своєму. Він сказав: «Нехай цар не заподіє зла своєму рабу Давидові; він не провинився перед тобою, а навпаки, зробив тільки те, що пішло на користь тобі. ⁵ Коли він вийшов на филистимлянина, то важив своїм життям. Господь здобув велику перемогу для всього Ізраїлю. Ти це бачив і був щасливий. Навіщо ж тоді чинити несправедливо з невинним чоловіком—убивати безпричинно Давида?»

⁶ Саул вислухав Йонатана і поклявся: «Заприсягаюсь Господнім життям, що Давида не стратять».

⁷ Тоді Йонатан покликав Давида й передав йому дослівно розмову з батьком. Він привів його до Саула, і Давид, як і раніше, жив при ньому.

⁸ Почалася знову війна. Давид пішов воювати й переміг филистимлян. Він завдав їм такої нищівної поразки, що вони кинулися навсібіч.

⁹ Проте на Саула зійшов злий дух від Господа, коли він сидів вдома зі списом у руці. Давид розважався музикою, ¹⁰ а Саул вирішив списом пришпилити його до стіни. Але Давид ухилився, а спис увігнався в стіну. Тієї ночі Давид утік від Саула.

¹¹ Саул підіслав своїх людей до оселі Давида, щоб підстерегти його і вранці вбити. Але Міхал, Давидова дружина, попередила: «Якщо ти сьогодні вночі не втечеш, завтра тебе уб’ють».

¹² Тож Міхал випустила Давида через вікно, він утік і врятувався. ¹³ А Міхал взяла боввана, поклала в ліжко, голову йому вкрила козячою шкурою й накрила його одягом.

¹⁴ Коли Саул підіслав слуг, щоб схопити Давида, Міхал сказала: «Він хворий».

¹⁵ Саул знову наказав своїм людям піти й зустрітися з Давидом: «Несіть його прямо з ліжком, щоб я міг його вбити». ¹⁶ Але коли посланці пройшли до кімнати, у ліжку лежав бовван, на голові якого стирчала козяча вовна.

¹⁷ Саул спитав Міхал: «Чому ти мене так обдурила, чому дала змогу втекти моєму ворогові?»

Міхал відповіла: «Він сказав мені: „Дай мені змогу втекти, інакше я тебе вб’ю”».

¹⁸ Коли Давид утік від Саулових людей, він пішов до Самуїла в Раму й розповів про все, що йому заподіяв Саул. Потім вони разом дісталися до Найота^[a], де й залишилися жити. ¹⁹ Саул сказали: «Послухай, Давид у Найоті в Рамі». ²⁰ Він відправив посланців, щоб зловили його. Але коли вони побачили гурт провидців, які пророкували, та Самуїла, що їх очолював, на Саулових посланців зійшов Господній Дух, і вони теж почали пророкувати. ²¹ Саулові доповіли про цей випадок, і він послав іще більше людей, а ті теж почали в пророкувати. Втретє послав своїх людей Саул, й ті теж зайнялися пророкуванням.

²² Нарешті він сам вирушив у Раму і дістався до великої водойми в Секу. Він запитав: «Де Самуїл та Давид?»

«Вони в Найоті, це в Рамі»,—відповіли йому.

²³ Пішов Саул до Найота, що в Рамі. Але на нього зійшов Божий Дух, і він дорогою почав пророкувати, аж доки не дійшов до Найота в Рамі. ²⁴ Він зірвав з себе одяг і почав пророкувати в присутності Самуїла. Так він лежав без вбрання цілий день і цілу ніч. Ось чому люди питають: «Хіба Саул теж серед пророків?»

Давид і Йонатан

20 Давид утік з Найота в Рамі, прийшов до Йонатана та й питає: «Що я зробив? В чому моя провина? Чим я завинив перед твоїм батьком, що він намагається позбавити мене життя?»

² «Ніколи ти не помреш! Послухай-но, батько не робить жодної ні великої, ані малої справи, не порадившись зі мною. Навіщо йому це приховувати від мене? Це не так!»

³ Але Давид йому на це навіть присягнувся: «Твій батько дуже добре знає, що я знайшов прихильника в тобі, тож думає: „Йонатан не повинен знати цього, інакше він засумує,^[b] але присягаюся життям Господа, твоїм життям присягаюся, що між мною та смертю лише один крок”».

⁴ Йонатан пообіцяв: «Я зроблю все для тебе, хоч би чого ти попросив!»

⁵ Тож Давид і каже: «Слухай, завтра свято Молодого місяця, і я маю обідати з царем, але дозволь мені піти в поле й сховатися там до післязавтрашнього вечора. ⁶ Якщо батько помітить мою відсутність, скажи йому: „Давид дуже просив дозволити йому поспішити до рідного міста Віфлеєма, бо там складатиметься річна жертва для всього роду”». ⁷ Якщо він відповість: «Дуже добре»,—тоді твоєму рабу нічого не загрожує. Але якщо він закипить гнівом, можеш бути впевнений, що він має намір заподіяти мені лихо. ⁸ Прояви ж бо свою милість, ти зі мною уклав Угоду зі своїм слугою перед лицем Господа. Якщо я винний, тоді своєю рукою убий мене! Навіщо передавати мене батькові?»

⁹ «Ніколи,—промовив Йонатан.—Якби я мав щонайменший сумнів, що батько збирається заподіяти тобі лихо, чи б я не сказав тобі?»

¹⁰ Давид запитав: «Хто мені скаже, якщо батько твій розлютиться?»

¹¹ «Ходімо разом у поле»,—сказав Йонатан. Ось вони й пішли удвох у поле.

¹² Йонатан сказав Давиду: «Присягаюся Господом Богом Ізраїлю, що я дізнаюся до післязавтра, чи батько лихий на тебе! Якщо він прихильний до тебе, то я пошлю тобі звістку, щоб ти знав. ¹³ Але якщо батько збирається завдати тобі лихо, нехай Господь заподіє щось батькові, і навіть більше, та я тебе сповіщу й відправлю в безпечне місце. Нехай Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком. ¹⁴ Якщо я житиму, вияви до мене свою милість незрадливу, як і Господь її дарує. Але якщо я помру, ¹⁵ не позбавляй мій рід своєї щирої любові, навіть якщо Господь знищить усіх Давидових ворогів^[c], змете їх з лиця землі, якщо ¹⁶ ім’я Йонатанове буде стерте з дому Давида, нехай Господь зведе рахунок з Давидовими ворогами»^[d].

¹⁷ Йонатан знову поклявся Давидові в своїй любові до нього, тому що любив Давида, як себе самого.

¹⁸ Йонатан сказав Давидові: «Завтра Молодий місяць, за тобою скучатимуть, якщо твоє місце буде порожнім. ¹⁹ Через три дні Саулові бракуватиме тебе. Іди на те місце, де ти ховався, коли почалися ці неприємності. Чекай біля скелі Езел. ²⁰ Я випущу три стріли в тому напрямку, нібито збираюся вцілити. ²¹ Потім я пошлю хлопця, щоб він знайшов ті стріли. Якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріли між тобою і мною. Підбери їх!”—тоді виходь, тому що, присягаюся життям Господа, ти будеш у безпеці й спокої. ²² Але якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріла позаду тебе”,—тоді тікай, Господь відсилає тебе. ²³ Тому, про що ми з тобою розмовляли, Господь свідок назавжди».

²⁴ Тож Давид сховався в полі, а коли настало свято Молодого місяця, цар сів трапезувати. ²⁵ Він зайняв звичне місце біля стіни навпроти Йонатана, Авнер сів поруч із Саулом, а Давидове місце залишилося вільним. ²⁶ Саул промовчав того дня, бо подумав: «Напевне, щось трапилося з Давидом, що зробило його нечистим». ²⁷ Але ж і наступного, другого дня Молодого місяця Давидове місце знову було незайняте. Тут Саул уже спитав свого сина Йонатана: «Чому син Єссея не прийшов на трапезу ні вчора, ані сьогодні?»

²⁸ Йонатан відповів Саулові: «Давид дуже просився відпустити його в Віфлеєм. ²⁹ Він сказав: „Відпусти мене, бо наш рід складає жертву в місті, а брат мені наказав прийти. Якщо я знайшов милість в твоїх очах, дозволь мені піти й побачитися з братами”. Ось чому він не прийшов на трапезу до царя».

³⁰ Розгнівався Саул на Йонатана і розкричався: «Ти—негідник, непокірної та впертої жінки ти син! Хіба я не знаю, що ти, на свій сором та на сором твоєї матері, що народила тебе, почав водитися з сином Єссея^[e]? ³¹ Доки син Єссея житиме на цій землі, ні ти, ні твоє царство не буде встановлене. Зараз же пошли за ним, нехай його сюди приведуть, бо смерть йому!»

³² «Чому його слід убити? Що він зробив?»—запитав батька Йонатан. ³³ Тоді Саул метнув списа в нього, щоб убити. Йонатан зрозумів, що батько намірився згубити Давида.

³⁴ Йонатан підвівся з-за столу, страшенно розгнівавшись; другого дня Молодого місяця він не торкнувся їжі, бо його дуже засмутило ганебне ставлення батька до Давида.

³⁵ Вранці Йонатан пішов у поле, щоб зустрітися з Давидом. З ним був хлопчик. ³⁶ Він звернувся до хлопчика: «Побіжи й знайди стріли, які я випущу». Коли хлопець побіг, він випустив стрілу поперед нього. ³⁷ Коли хлопець наблизився до того місця, де впала стріла, Йонатан крикнув йому услід: «Хіба стріла не впала поперед тебе?» ³⁸ Потім він додав: «Поспіши! Швидше! Не зупиняйся!» Хлопець підняв стрілу й приніс її до хазяїна. ³⁹ Хлопчина ні про що не здогадався, лише Йонатан і Давид про це знали. ⁴⁰ Йонатан віддав свою зброю хлопчині й попросив: «Повертайся, віднеси цю зброю до міста».

⁴¹ Коли хлопчина відійшов, Давид підвівся з південного боку скелі й тричі торкнувся чолом землі, поклонившись Йонатану. Тоді вони розцілувалися й почали плакати, особливо тужив Давид.

⁴² Йонатан сказав Давидові: «Іди з миром, адже ми поклялися у взаємній дружбі в ім’я Господа, адже ми сказали: „Господь є свідком між мною й тобою та між твоїми й моїми нащадками назавжди”».

З цим і пішов Давид, а Йонатан повернувся до міста.

Давид у Нобі

21 Давид пішов до Ноба^[f], щоб побачитися зі священиком Агімелехом. Агімелех затремтів, побачивши його, й запитав: «Чому ти один? Чому з тобою нікого немає?»

² Давид відповів священику Агімелеху: «Цар наказав мені зробити одну справу і звелів: „Ніхто нічого не повинен знати про твоє завдання і про ті вказівки, які я тобі дав”. А своїм людям я наказав зустріти мене в призначеному місці. ³ Тепер скажи мені, що у тебе є під рукою? Дай мені п’ять буханців хліба або будь-що, що знайдеться».

⁴ Священик відповів Давиду: «У мене немає під рукою звичайного хліба, проте є трохи посвяченого хліба ось тут, якщо твої слуги тримались подалі від жінок^[g]».

⁵ Давид відповів священику: «Жінок з нами не було; ще як я вирушав, мої слуги очищалися навіть для звичайної подорожі. Чоловічі тіла^[h] чисті навіть тоді, коли їхні справи такими не назвеш. А тим паче сьогодні, коли вони очистилися для справи військової!»

⁶ Тож священик дав їм посвяченого хліба, оскільки не знайшлося ніякого іншого, крім хліба, який лежав перед Господом, і який належало прибрати, щоб замінити на теплий, свіжий хліб.

⁷ Якраз того дня перед Господом був слуга Саула. Його звали Доеґ, що був едомійцем та головним пастухом^[i] Саула.

⁸ Давид запитав Агімелеха: «Хіба в тебе немає тут ні списа, ні меча? Я не приніс ні меча, ні списа, тому що царева справа була дуже терміновою».

⁹ Священик відповів: «Меч Ґоліафа, филистимлянина, якого ти вбив у долині Ела, стоїть за ефодом, загорнутий у полотно. Якщо хочеш, візьми його; ніякого іншого меча, крім цього, немає».

Давид погодився: «Немає іншого такого, як цей; дай-но його мені».

Давид у Ґаті

¹⁰ Того ж таки дня, як Давид утік від Саула, він подався до Ахіша, царя Ґата. ¹¹ Ахішу сказали його слуги: «Хіба це не той Давид, цар краю? Хіба це не той, про якого співають, танцюючи:

¹² Давид зважив на їхні слова і дуже злякався Ахіша, царя Ґата. ¹³ Тому він прикидався блаженним, поки перебував серед них. Він поводився, як божевільний: плював на брами, пускав слину, що текла по бороді.

¹⁴ Ахіш запитав слуг: «Погляньте на цього чоловіка! Та йому ж бракує розуму! Чому ви його до мене привели? ¹⁵ Невже мені своїх божевільних не вистачає, що ви вирішили привести цього бідолаху сюди, щоб він ще й переді мною таке витівав? Чи мусить такий чоловік заходити в мій дім?»

Деякі люди не вірять владі Ісуса

(Мт. 12:38-42; Мк. 8:12)

²⁹ Оскільки натовп зростав, Ісус почав говорити: «Тільки лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійснено, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони^[a]. ³⁰ Бо так само, як Йона був знаменням для ниневитян, так і Син Людський буде знаменням для цього покоління.

³¹ В Судний День цариця Півдня^[b] стане проти людей цього покоління й засудить їх, бо вона сама прийшла здалеку, щоб послухати мудрості Соломонової. А тут є Хтось^[c] величніший ніж Соломон. ³² Люди Ниневії стануть на Суді проти цього покоління й засудять його, бо вони розкаялися у відповідь на проповіді Йони. А тут же є Хтось величніший ніж Йона».

Живіть у світлі

(Мт. 5:15; 6:22-23)

³³ «Ніхто не ставить запалений світильник у таємному місці або під перевернуту посудину. Навпаки, його ставлять на підставку, щоб кожен, хто зайде в приміщення, бачив світло. ³⁴ Око—єдине джерело світла для тіла. Отже, якщо ви бачите людину, та бажаєте допомогти їй, то й усе тіло ваше буде наповнене світлом. Але якщо ви дивитеся на людину егоїстично, то й усе тіло ваше буде в темряві. ³⁵ Тож стережіться, щоб світло в вас не перетворилося на темряву! ³⁶ Якщо ж усе тіло ваше сповнене світла, і не має темних закутків, то буде так, ніби світильник осяяв вас своїм промінням».

Ісус викриває фарисеїв

(Мт. 23:1-36; Мк. 12:38-40; Лк. 20:45-47)

³⁷ Коли Ісус замовк, один з фарисеїв запросив Його пообідати разом. Ісус увійшов до його оселі й зайняв місце за столом. ³⁸ Фарисей побачив, що Ісус не омив руки^[d] перед їжею, й здивувався.

³⁹ Та Господь сказав йому: «Ви, фарисеї, миєте чаші й тарілки ззовні, але зсередини ви повні жадоби й лиха. ⁴⁰ Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє? ⁴¹ Намагайтеся очистити себе зсередини. Не обминайте бідних, та буде вам повне очищення. ⁴² Та горе вам, фарисеї, бо віддаєте десятину з рути, м’яти і всяких інших садових рослин^[e], але оминаєте Закон і любов до Бога. Але ж саме Закон і любов до Господа повинні бути головними. Слід виконувати головніше, не забуваючи й про інше.

⁴³ Горе вам, фарисеї, бо любите ви займати найпочесніші місця в синагогах, любите, щоб вас шанобливо вітали на базарах. ⁴⁴ Горе вам, бо ви, як непомічені могили—люди зверху ходять по них і не знають цього».

Ісус викриває законників

⁴⁵ Вислухавши всі ці слова, один із законників озвався: «Вчителю, кажучи це, Ти й нас ображаєш».

⁴⁶ Ісус відповів: «Горе й вам, законники, бо ви встановлюєте суворі правила, котрих важко дотримуватися, та звалюєте на людей цей непосильний тягар^[f], а самі й пальцем не поворухнете, щоб полегшити ту ношу. ⁴⁷ Горе вам, бо ви будуєте могили пророкам, але це ж ваші пращури вбили їх. ⁴⁸ Тож ви засвідчуєте свою згоду з діями ваших предків, бо вони вбивали, а ви будуєте могили.

⁴⁹ Щодо цього, то мудрість Божа також твердила: „Я пошлю до них пророків і апостолів^[g], і декого з них люди вб’ють, а інших переслідуватимуть”. ^50-51 Тож цей рід заплатить за кров усіх пророків, пролиту з часів створення світу—від крові Авеля до крові Захарії^[h], вбитого між вівтарем та храмом Божим. Так, кажу вам: цьому родові доведеться заплатити за все.

⁵² Горе вам, законники, бо ви забрали від людей ключ до знання Бога. Ви самі не входите і перешкоджаєте іншим—тим, хто прагне».

⁵³ Коли Ісус виходив звідти, книжники і фарисеї були вороже налаштовані до Нього і тиснули на Ісуса різноманітними запитаннями. ⁵⁴ Вони чекали, щоб зловити Його на слові.

Read full chapter