Add parallel Print Page Options

22 І пішов Давид звідти, і втік до печери Адуллам. А брати його та ввесь дім батька його почули про це, та й посходилися до нього туди.

І позбиралися до нього кожен пригноблений, і кожен, хто був задовжений, і кожен огірчений в душі, і він став над ними провідником. І було їх із ним близько чотирьох сотень люда.

І пішов Давид ізвідти до Моавської Міцпи, та й сказав до моавського царя: Нехай прийде батько мій та мати моя, і будуть із вами, аж поки я буду знати, що зробить мені Бог.

І він привів їх до моавського царя, і вони осілися з ним на всі дні Давидового перебування в твердині.

А пророк Ґад сказав до Давида: Ти не будеш сидіти в твердині, іди, і перейдеш собі до Юдиного краю! І пішов Давид, і прийшов до лісу Херет.

І почув Саул, що пізнаний Давид та люди, хто з ним. А Саул сидів у Ґів'ї під тамариском на узгір'ї, а спис його був у руці його, і всі його раби стояли при ньому.

І сказав Саул до слуг своїх, що стояли при ньому: Послухайте, веніяминівці! Чи вже ж Єссеїв син дасть усім вам поля та виноградники? Чи вже ж настановить усіх вас тисячниками та сотниками,

що всі ви змовилися на мене, і не донесли до вуха мого, що син мій склав умову з Єссеєвим сином, і ніхто з вас не змилосердився надо мною, і не відкрив мені, що син мій поставив мого раба чатувати на мене, і те діється і цього дня?

І відповів ідумеянин Доеґ, а він стояв при Саулових слугах, і сказав: Я бачив Єссеєвого сина, що приходив до Нова, до Ахімелеха, Ахітувового сина,

10 і він питав для нього Господа, і дав йому поживи на дорогу, і дав йому меча филистимлянина Ґоліята.

11 І послав цар покликати священика Ахімелеха, сина Ахітувового, та ввесь дім його батька, священиків, що в Нові. І всі вони прибули до царя.

12 А Саул сказав: Слухай но, сину Ахітувів! А той відказав: Ось я, мій пане!

13 І сказав до нього Саул: Нащо ви змовилися на мене, ти та Єссеїв син, коли ти дав йому хліба та меча, і питав для нього Бога, щоб повстав він на мене й чигав, як цього дня?

14 І відповів Ахімелех цареві та й сказав: А хто серед усіх рабів твоїх вірний, як Давид, царів зять, і має приступ до тайної ради, і шанований у твоєму домі?

15 Хіба сьогодні зачав я питати для нього Бога? Борони мене Боже! Нехай цар не кладе закиду на раба свого та на ввесь дім батька мого, бо в усьому тому твій раб не знає нічого, ані малого, ані великого.

16 А цар сказав: Конче помреш, Ахімелеху, ти та ввесь дім батька твого!

17 І сказав цар слугам, що стояли при ньому: Підійдіть, і повбивайте Господніх священиків, бо й їхня рука разом із Давидом, бо вони знали, що втікає він, та не донесли до вуха мого. Та не хотіли цареві раби простягнути своєї руки, щоб діткнутися до Господніх священиків.

18 Тоді цар сказав до Доеґа: Підійди ти, і вдар священиків! І підійшов ідумеянин Доеґ, та й ударив священиків, і вбив того дня вісімдесят і п'ять чоловіка, що носять лляного ефода.

19 А Нов, священиче місто, цар побив вістрям меча все, від чоловіка й аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, і вола, і осла, і дрібну худобину, усе побив вістрям меча.

20 Та втік один син Ахімелеха, Ахітувового сина, а ім'я йому: Евіятар. І втік він до Давида.

21 І Евіятар доніс Давидові, що Саул повбивав Господніх священиків.

22 А Давид сказав до Евіятара: Я знав того дня, що там ідумеянин Доеґ, який конче розповість Саулові. Я став причиною загибелі всіх душ дому твого батька!

23 Зостанься ж зо мною, не бійся, бо той, хто шукатиме моєї душі, шукатиме й душі твоєї, та ти будеш стережений у мене.

23 І донесли Давидові, говорячи: Ось филистимляни облягли Кеїлу, і грабують клуні.

І запитав Давид Господа, говорячи: Чи піду й переможу тих филистимлян? А Господь сказав до Давида: Іди, і поб'єш филистимлян та спасеш Кеїлу.

А Давидові люди сказали до нього: Ось ми боїмося тут у Юді, а що ж буде, коли підемо в Кеїлу, проти филистимських лав?

А Давид ще далі питався Господа, і Господь відповів та сказав йому: Устань, зійди до Кеїли, бо Я даю филистимлян у твою руку.

І пішов Давид та люди його до Кеїли, та й воював із филистимлянами, і зайняв їхню худобу, і наніс їм велику поразку. І спас Давид мешканців Кеїли.

І сталося, коли втікав Евіятар, син Ахімелеха, до Давида в Кеїлу, то ефод був у його руці.

А Саулові донесено, що Давид увійшов у Кеїлу. І сказав Саул: Бог віддав його в мою руку, бо він замкнув себе, коли ввійшов до міста з воротами та засувом.

І скликав Саул увесь народ на війну, щоб зійти до Кеїли облягти Давида та людей його.

І дізнався Давид, що Саул задумує лихо на нього, і сказав до священика Евіятара: Принеси ефода!

10 І Давид сказав: Господи, Боже Ізраїлів! Дослухуючися, чув Твій раб, що Саул хоче ввійти до Кеїли, щоб вигубити місто через мене.

11 Чи видадуть мене громадяни Кеїли в його руку? Чи зійде Саул, як чув твій раб? Господи, Боже Ізраїлів, розповіж же Своєму рабові! І сказав Господь: Зійде.

12 І запитався Давид: Чи видадуть громадяни Кеїли мене та людей моїх у Саулову руку? А Господь сказав: Видадуть.

13 І встав Давид та його люди, близько шости сотень чоловіка, та й вийшли з Кеїли, і ходили, де можна було ходити. А Саулові донесено, що Давид утік із Кеїли, і він занехаяв похід.

14 І осівся Давид у пустині в твердинях, і осівся на горі в пустині Зіф. А Саул шукав його повсякденно, та Бог не дав його в руку йому.

15 І побачив Давид, що Саул вийшов шукати душі його, а Давид пробував у пустині Зіф у Хореші.

16 І встав Йонатан, Саулів син, і пішов до Давида до Хорешу, і зміцнив його на дусі в Бозі,

17 та й сказав до нього: Не бійся, бо не знайде тебе рука мого батька Саула! І ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду тобі заступником. І це знає й батько мій Саул.

18 І вони обидва склали умову перед Господнім лицем. І осівся Давид у Хорешу, а Йонатан пішов до свого дому.

19 А зіфеяни прийшли до Саула до Ґів'ї, говорячи: Ось Давид ховається в нас у твердинях у Хорешу, на взгір'ї Хахіла, що з півдня від Єшімону.

20 А тепер, за всім жаданням своєї душі, о царю, конче зійди, а нам хіба видати його в цареву руку.

21 І сказав Саул: Благословенні ви в Господа, бо змилосердилися надо мною!

22 Ідіть же, приготуйте ще, і розпізнайте, і побачте місце його, де буде нога його, хто його там бачив, бо казали мені: сильно хитрує він!

23 І подивіться, і розізнайте всі схованки, де він ховається, і вернетесь до мене з певною звісткою, і я піду з вами. І буде, якщо він є в Краю, то пошукаю його по всіх Юдиних тисячах.

24 І встали вони, і пішли в Зіф перед Саулом. А Давид та його люди були в Маонській пустині в Араві, на південь від Єшімону.

25 А Саул та його люди пішли шукати. І донесли про це Давидові, і він зійшов до Сели, і спинився в Маонській пустині. А Саул прочув, та й гнався за Давидом до Маонської пустині.

26 І пішов Саул з цього боку гори, а Давид та його люди з того боку гори. І поспішав Давид відійти перед Саулом, а Саул та люди його оточували Давида та людей його, щоб схопити їх.

27 І прийшов посланець до Саула, говорячи: Іди поспішно, бо филистимляни кинулися на Край!

28 І вернувся Саул з погоні за Давидом, і пішов навперейми филистимлян. Тому то назвали ім'я тому місцю: Села-Гаммахлекот.

29 (24-1) А Давид вийшов звідти, і осівся в твердинях Ен-Ґеді.

24 (24-2) І сталося, як вернувся Саул із погоні за филистимлянами, то донесли йому, говорячи: Ось Давид у пустині Ен-Ґеді.

(24-3) І взяв Саул три тисячі війська, вибраних з усього Ізраїля, і пішов шукати Давида та людей його на поверхні газельських скель.

(24-4) І прийшов він до кошар на отари при дорозі, а там печера. І Саул увійшов туди для потреби, а по боках печери сиділи Давид та люди його.

(24-5) І сказали люди Давида до нього: Оце той день, що Господь говорив до тебе: Ось Я даю ворога твого в твою руку, і ти зробиш йому, як буде добре в твоїх очах. А Давид устав, і тихо відтяв полу Саулового плаща.

(24-6) І сталося потім, і серце Давидове все докоряло йому, що він відтяв полу Саулового плаща.

(24-7) І сказав він до своїх людей: Борони мене, Господи, щоб зробити ту річ моєму панові, Господньому помазанцеві, щоб простягнути руку свою на нього, бо він помазанець Господній!

(24-8) І Давид стримав цими словами людей своїх, і не дав їм повстати на Саула. А Саул устав із печери, і пішов дорогою.

(24-9) А потому Давид устав, і вийшов із печери, та й закричав за Саулом, говорячи: Пане мій, о царю! А Саул озирнувся назад, а Давид схилився обличчям до землі та й поклонився.

(24-10) І сказав Давид до Саула: Нащо ти слухаєш слів того, хто каже: Давид хоче тобі зла?

10 (24-11) Ось цього дня очі твої бачать те, що Господь дав був тебе сьогодні в мою руку в печері. І радили мені забити тебе, та я змилосердився над тобою й сказав: Не простягну своєї руки на свого пана, бо він помазанець Господній!

11 (24-12) І подивися, батьку мій, і поглянь на полу плаща свого в моїй руці, бо коли я відрізував цю полу плаща твого, то я не забив тебе. Пізнай та побач, що в моїй руці нема зла та гріха, і не згрішив я проти тебе, а ти чигаєш на душу мою, щоб забрати її!

12 (24-13) Нехай розсудить Господь між мною та між тобою, і нехай пімститься Господь тобі за мене, а моя рука не буде на тобі!

13 (24-14) Як говорить стародавня приказка: Від безбожних виходить безбожність, а моя рука не буде на тобі!

14 (24-15) За ким вийшов Ізраїлів цар? За ким ти ганяєшся? За мертвим псом, за однією блохою?

15 (24-16) І нехай буде Господь за суддю, і нехай Він розсудить між мною та між тобою. І побачить Він, і заступиться за мою справу, і висудить мене з твоєї руки.

16 (24-17) І сталося, як Давид скінчив говорити ці слова до Саула, то Саул сказав: Чи це твій голос, сину мій Давиде? І підняв Саул голос свій, та й заплакав.

17 (24-18) І сказав він до Давида: Справедливіший ти від мене, бо ти робив мені добро, а я робив тобі лихо.

18 (24-19) Бо ти сьогодні засвідчив, що зробив зо мною добро тим, що Господь видав мене в твою руку, а ти не вбив.

19 (24-20) Як чоловік знайде свого ворога, то хіба відпускає його доброю дорогою? І Господь відплатить тобі добром за те, що ти зробив мені цього дня.

20 (24-21) А тепер я ось пізнав, що дійсно будеш ти царювати, і стане в руці твоїй Ізраїлеве царство.

21 (24-22) А тепер присягни мені Господом, що не вигубиш насіння мого по мені, і що не вигубиш імени мого з дому батька мого.

22 (24-23) І Давид заприсягнув Саулові. І пішов Саул до дому свого, а Давид та люди його ввійшли до твердині.

Давид у Адулламі й Міцпі

22 Давид пішов з Ґата й заховався у печері[a] Адуллама. Коли про це довідалися брати й родичі батькові, усі пішли до нього. Довкола нього зібралися всі потерпілі: чи то від боргів, чи від горя, чи від невдоволення—а він став їхнім проводирем. Близько чотирьохсот чоловіків набралося.

Звідти Давид вирушив до Міцпи в Моаві. Він спитав царя Моава: «Ти дозволиш батьку й матері прийти й пожити біля тебе, доки я не довідаюся, що Бог для мене зробить». Ось він і залишив їх біля моавського царя; вони лишалися з ним, доки Давид перебував у фортеці.

Але пророк Ґад сказав Давидові: «Не залишайся у фортеці. Йди в землі Юдеї». Давид вирушив до лісу Герета.

Саул убиває нобських священиків

Саул прочув, що об’явився Давид із своїми прихильниками. Саул якраз сидів під тамариском на узвишші в Ґівеа, зі списом у руці, оточений своїми слугами. Саул сказав слугам, що стояли довкола нього: «Послухайте, люди Веніамина. Чи дасть вам усім син Єссея[b] поля та виноградники? Чи він поставить вас усіх командирами тисяч і сотень? Чи не тому ви всі змовилися проти мене? Ніхто мені не доніс, що мій власний син складає угоду з сином Єссея. Ніхто з вас не подбав про мене й не сказав мені, що мій власний син намовив мого раба проти мене, як злодій, що він і зробив сьогодні».

Тоді озвався Доеґ едомійський, який стояв поміж Сауловими слугами: «Я бачив, як син Єссея ходив до Агімелеха, сина Агітува з Ноба. 10 Агімелех питав Господа про нього; він також дав йому харчі й меч Ґоліафа, филистимлянина».

11 Тоді цар послав по священика Агімелеха, сина Агітува і наказав прийти до нього з усім батьковим домом, священикам, що були в Нобі. Всі вони прийшли до царя. 12 Саул спитав: «Послухай-но, сину Агітува».

«Я тут, мій володарю»,—відповів той.

13 Саул йому дорікнув: «Чому ви змовилися проти мене, ти й син Єссея? Ти дав йому хліба, меч, ще й у Господа про нього запитав, щоб він повстав проти мене, зачаївся, як він сьогодні це й зробив?»

14 Агімелех відповів царю: «Хто ще з усіх твоїх рабів такий відданий, як Давид, зять царя, головний серед царських охоронців і високо шанований у твоєму домі? 15 Хіба тоді я вперше питав Бога про нього? Звісно ж, ні! То ж не слід царю звинувачувати свого раба чи будь-кого з родини його батька, бо твій раб нічого не знає».

16 Але цар сказав: «Ти неодмінно помреш, Агімелеху, ти, і вся родина твого батька».

17 Цар наказав слугам, що стояли поруч: «Ідіть, убийте священиків Господа, бо вони теж змовилися з Давидом. Вони знали, що він тікає, але мені не доповіли». Проте цареві слуги не хотіли заносити руку на священиків Господа.

18 Тоді цар наказав Доеґу: «Іди оточи священиків і напади на них». Доеґ едомійський оточив священиків і напав на них. Того дня він убив вісімдесят п’ять чоловік, що носили лляні ефоди[c]. 19 Він також скарав мечем Ноб, місто священиків, усіх підряд: чоловіків і жінок, дітей і немовлят, худобу, віслюків та овець.

20 Але Авіатару, сину Агімелеха, сина Агітува, вдалося втекти до Давида. 21 Він розповів Давидові, що Саул убив Господніх священиків. 22 Давид сказав Авіатару: «Того дня, коли Доеґ едомійський був тут, я відчув, що він, звісно, розкаже Саулу про все. Це через мене загинула вся родина твого батька. 23 Залишайся зі мною, не бійся; людина, яка полює на твоє життя, зазіхає і на моє. Ти будеш у безпеці тут, біля мене».

Давид рятує Кейлу

23 Коли Давидові сказали: «Поглянь, филистимляни напали на Кейлу, забирають зерно, розтягуючи його з токів»,— він звернувся до Господа, питаючи: «Чи треба мені йти війною на филистимлян?»

Господь йому відповів: «Іди, бийся з филистимлянами і врятуй Кейлу».

Але Давидові люди не погодилися: «Ми боїмося тут, в Юдеї, а ще більше боятимемось, якщо підемо до Кейли битися з филистимським військом».

Знову Давид спитав Господа, і Господь йому відказав: «Вирушай до Кейли, бо Я збираюся віддати филистимлян у твої руки». Тож Давид зі своїм військом вирушив до Кейли воювати з филистимлянами, забрав їхню худобу. Він завдав тяжкої поразки филистимлянам і врятував жителів Кейли.

Авіатар, син Агімелеха, коли тікав до Давида в Кейлу, узяв з собою ефод.

Саулу донесли, що Давид пішов у Кейлу, і він сказав: «Бог віддав його мені, тому що Давид сам себе ув’язнив, зайнявши місто з брамами й засувами».

Саул зібрав усе своє військо, щоб вирушити до Кейли й оточити там Давида з його людьми. Коли Давид почув, що Саул проти нього намислив, він попросив Авіатара, священика: «Принеси ефод». 10 Давид промовив: «О Господи Боже Ізраїлю, твій раб достеменно знає, що Саул збирається прийти і знищити через мене все місто. 11 Чи видадуть жителі Кейли мене йому? Чи прийде Саул, як почув про це Твій слуга?»

І Господь відповів: «Так, він прийде».

12 Давид знову запитав: «Чи здадуть вожді Кейли Саулові мене й моїх людей?» І Господь промовив: «Вони видадуть тебе».

13 Через це Давид із своїми людьми, а було їх близько шестисот, вийшов із Кейли й помандрував краєм. Коли Саулу донесли, що Давид утік з Кейли, він туди й не пішов. 14 Давид був в укріпленнях, що розкидані по пустелі, та на пагорбах пустелі Зиф. День у день Саул шукав його, але Бог[d] не видав Давида в його руки.

15 Коли Давид зрозумів, що Саул вирушив на пошуки Давида, щоб убити його, він був у Хореші, в пустелі Зиф. 16 А син Саула, Йонатан, прийшов до Давида в Хореш і допоміг йому утвердитися в Божій допомозі. 17 «Не бійся,—промовив він,—мій батько Саул не здійме на тебе руку. Ти будеш царем Ізраїлю, а я буду другим при тобі. Про це знає навіть мій батько, Саул».

18 Вони удвох присягнули перед Господом. Після цього Йонатан вирушив додому, а Давид залишився у Хореші.

19 Зифійці прийшли до Саула в Ґівеа і повідомили: «Давид ховається в наших краях, в укріпленнях Хореша, на узвишші Гакіла, на південь від Єшимона. 20 Прийди ж, царю, коли тобі схочеться, а ми обіцяємо, що передамо його в твої руки!»

21 Саул відповів: «Нехай Господь благословить вас за вашу турботу про мене. 22 Повертайтеся ж і готуйтеся. Довідайтеся, куди Давид має звичку ходити і хто його там бачив. (Саул думав: „Можливо, він задумав щось хитре”). 23 Розвідайте всі місця, де він ховається, й повертайтесь до мене з точними відомостями. Тоді ми разом вирушимо. Якщо він буде в тому краї, я вистежу його серед усіх родів Юдеї».

24 Вони знялися й вирушили до Зифа поперед Саула. А Давид зі своїми людьми був у пустелі Маон, що лежить в Араві, на південь від Єшимона. 25 Саул зі слугами вдався до пошуків. Коли Давиду про це розказали, він пішов до певної скелі в Маонській пустелі. Прочувши про це, Саул кинувся наздоганяти Давида в пустелі Маон.

26 Саул ішов з одного боку гори, а Давид з людьми йшов з іншого боку, поспішаючи втекти від Саула. Коли Саул зі своїм військом мали от-от схопити Давида, 27 до Саула прийшов посланець зі звісткою: «Вирушай негайно! Филистимляни спустошують землі».

28 Кинув Саул переслідувати Давида й пішов боротися з филистимлянами. Ось чому це місце назвали Села Гаммалекот[e].

29 А Давид звідти вийшов і перейшов жити до укріплень Ен-Ґеді.

Давид захоплює Саула

24 Коли Саул повернувся додому після сутичок з филистимлянами, йому донесли, що Давид переховується в пустелі Ен-Ґеді. Саул зібрав з усього Ізраїлю добірне військо з трьох тисяч воїнів і вирушив на пошуки Давида та його людей до скель Диких Кіз.

Він підійшов до овечих кошар, що нагодилися по дорозі. Там була печера. Саул зайшов туди з потреби. Давид з військом перебували в глибині печери.

Ось Давиду й кажуть його спільники: «Це якраз той день, про який Господь тобі говорив: „Я віддам ворога в твої руки, щоб ти з ним що хочеш, те й зробив”». Підповз Давид непомітно до Саула й відтяв край Саулового плаща. А потім Давид посоромився, що відтяв шматок його плаща.

Він сказав своїм людям: «Боронь Боже, щоб я таке чинив моєму володарю, помазаному Господом або піднімав на нього руку, адже його Сам Господь помазав[f]». З цими словами Давид дорікнув своїм людям і не дозволив їм піти проти Саула. Саул встав, вийшов з печери й повернувся на дорогу.

Тоді Давид вийшов з печери й крикнув Саулу: «Мій володарю-царю!» Коли Саул озирнувся, Давид поклонився й упав долілиць перед ним.

Він звернувся до Саула: «Чому ти слухаєш, коли люди говорять, що Давид наміряється завдати тобі шкоди? 10 Сьогодні ти на власні очі переконався, як Господь вручив тебе в мої руки в печері. Дехто підбурював мене, щоб я тебе вбив, але я пожалів тебе. Я сказав: „Я не підніму руки на мого володаря, тому що він Господом помазаний! 11 Отче, подивися на цей шматок плаща в моїй руці. Я відрізав край твого плаща, але не вбив тебе. Зрозумій же й визнай, що я ні в чому не винен: не робив нічого лихого, не повставав проти тебе. Я нічим не завинив перед тобою, а ти мене переслідуєш і хочеш позбавити життя. 12 Нехай Господь буде нам суддею. Нехай Господь помститься за все те лихе, що ти мені вчинив, але моя рука на тебе не підніметься. 13 Як говориться у давній притчі:

„Злі справи творять злі люди”.

Тому рука моя тебе не торкнеться. 14 За ким ти пішов, царю Ізраїлю? Кого ти переслідуєш? Дохлого пса чи блоху? 15 Нехай Господь буде нам суддею, нехай Він нас розсудить. Нехай Він розгляне мою справу й підтримає мене. Нехай Він виправдає мене і врятує від твоєї руки”».

16 Коли Давид скінчив говорити, Саул запитав: «Це твій голос, Давиде, сину мій?»—і зразу ж заридав у голос. 17 Саул сказав Давидові: «Ти справедливіший, ніж я, бо ти добре до мене ставився, але я був недобрий до тебе. 18 Ти показав сьогодні, скільки добра ти мені зробив. Господь віддав мене в твої руки, але ти не вбив мене. 19 Коли чоловік знаходить свого ворога, хіба він відпускає його, не завдавши йому зла? Нехай Господь тебе щедро винагородить за те, як ти зі мною вчинив сьогодні. 20 Тепер я знаю, що ти неодмінно станеш царем і що царство Ізраїлю зміцніє в твоїх руках. 21 Присягни ж Господом, що ти не вигубиш моїх нащадків, що ти не зітреш моє ім’я з батькового роду».

22 Так Давид присягнув Саулу. Тоді Саул повернувся додому, а Давид зі своїми людьми пішов до укріплення.

Footnotes

  1. 22:1 печері Або «фортеці».
  2. 22:7 син Єссея Називаючи Давида «сином Єссея», Саул бажав образити Давида.
  3. 22:18 чоловік… ефоди Тобто «священиків».
  4. 23:14 Бог Цей варіант міститься у деяких древньогебрейських текстах. У древньогрецьких та кумранських рукописах—«Господь».
  5. 23:28 Села Гаммалекот Села Гаммалекот означає «Слизька Скеля».
  6. 24:6 помазав Або «обрав царем». Також див.: 1 Сам. 24:10.

12 Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти перш до учнів Своїх: Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство!

Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться.

Тому все, що казали ви потемки, при світлі почується, що ж шептали на вухо в коморах, на дахах проповідане буде.

Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!

Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!

Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.

Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!

Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.

Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.

10 І кожному, хто скаже слово на Людського Сина, йому проститься; а хто зневажатиме Духа Святого, не проститься.

11 А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити,

12 Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!

13 І озвався до Нього один із народу: Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною.

14 А Він відказав йому: Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?

15 І промовив до них: Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його.

16 І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно нива вродила була.

17 І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?

18 І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток.

19 І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!

20 Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?...

21 Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.

22 І промовив Він учням Своїм: Через це кажу вам: Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.

23 Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.

24 Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!

25 Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?

26 Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?

27 Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!

28 І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!

29 І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.

30 Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.

31 Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!

Read full chapter

Ісусові застереження проти фарисейської науки

12 Отож, коли зібрався багатотисячний натовп, аж топтали один одного, Ісус почав говорити спершу до Своїх учнів: «Остерігайтеся фарисейської закваски—їх лицемірства. Немає нічого прихованого, що не відкриється, і нічого таємного, що не стане відомим. Тому все, що ви сказали у пітьмі[a], буде почуте при світлі[b]. І те, що ви прошепотіли комусь на вухо в замкненій кімнаті, проголошуйте, щоб усі почули».

Бійтеся Бога, не людей

(Мт. 10:28-31)

Після того Ісус наказав людям: «Але кажу вам, друзі Мої, більше не бійтеся тих, хто може вбити тіло ваше, але більш нічого вдіяти не здатні. Я покажу, кого вам слід боятися: бійтеся Бога, Який вбивши, має владу ввергнути вас у пекло. Тож кажу вам: Його й бійтеся.

Чи не за два гроші продаються п’ять горобців? Та жодного з них Бог не забуде. Господь навіть знає скільки волосся на головах ваших! То ж не бійтеся—ви значно важливіші, ніж зграя горобців».

Не соромтеся своєї віри

(Мт. 10:32-33; 12:32; 10:19-20)

«Не соромтеся віри своєї. І ще скажу вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, Син Людський також визнає[c] перед Ангелами Божими. Якщо ж хтось зречеться Мене перед людьми, того і Син Людський зречеться перед Ангелами Божими. 10 Тому кажу Я вам, чоловік може отримати прощення всіх своїх гріхів та блюзнірств, що він мовить проти Бога, але той, хто поганить ім’я Духа Святого, не матиме прощення. 11 Коли ж вас поведуть на суд до синагоги перед можновладцями й правителями, не турбуйтеся про те, як вам виправдовуватись і що матимете казати. 12 Дух Святий у належний час підкаже вам правильні слова».

Притча про багатія

13 Хтось із натовпу попросив Його: «Вчителю, скажи моєму братові, щоб поділився зі мною батьковою спадщиною!» 14 Та Ісус мовив до нього: «Чоловіче, хто ставив мене за суддю або посередника між вами?» 15 І звернувся Ісус до всіх присутніх: «Пильнуйте себе, остерігайтеся зажерливості, бо не наслідуватиме людина життя від майна свого».

16 І розповів Ісус притчу: «В одного багатого чоловіка земля добре родила. 17 Він думав собі: „Що ж мені робити, адже я не маю де зберігати врожай?” 18 А потім вирішив: „я розберу свої клуні й збудую нові, більші. Та й звезу туди весь урожай і все своє добро”. 19 Тоді я скажу собі: „Я маю удосталь добра на багато років. То ж більше не перейматимуся я клопотами, та тільки буду їсти, пити та тішитися”.

20 Але Бог сказав йому: „Нерозумний чоловіче, цієї ночі ти втратиш своє життя. Кому дістанеться добро, що ти надбав?” 21 Отак буває з тими, хто збирає собі земні скарби, та в Божих очах вони не багатіють».

Дбайте насамперед про Царство Небесне

(Мт. 6:25-34, 19-21)

22 Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Отже, кажу Я вам: не піклуйтеся про їжу та одяг, аби підтримати життя своє. 23 Напевне, життя є важливіше їжі, а тіло—одягу! 24 Погляньте на птахів: вони не сіють, не жнуть, не збирають зерна до комори, але ж Господь годує їх. А наскільки ж ви, люди, важливіші за птахів!

25 Ніхто з вас не зможе хвилюванням своїм подовжити життя своє хоча б на годину. 26 Якщо ж навіть на таку дрібничку ви не здатні, то навіщо ж переймаєтеся всім іншим? 27 Погляньте, як ростуть дикі квіти: вони не працюють, не шиють одягу собі. Та ж кажу вам, що й Соломон у розквіті слави своєї не вдягався у такі вишукані шати, як вони. 28 Якщо Бог одягає в таку розкіш траву польову, що сьогодні росте, а завтра потрапить у вогонь, то наскільки ж певніше одягне Він вас, о маловіри!

29 Тож не піклуйтеся й не переймайтеся, що їстимете і що питимете. 30 То лише погани увесь час дбають про таке, але ж Батько ваш знає, чого ви потребуєте.

31 Натомість, дбайте насамперед про Царство Боже, й тоді усе інше Господь неодмінно вам надасть.

Read full chapter

Footnotes

  1. 12:3 у пітьмі Тобто «у тайні».
  2. 12:3 при світлі Тобто «відкрито».
  3. 12:8 також визнає Або «скаже, що цей чоловік є одним з людей Христових».