Add parallel Print Page Options

19 І говорив Саул до свого сина Йонатана та до всіх своїх рабів, щоб убити Давида. Та Йонатан, син Саулів, дуже кохав Давида.

І розповів Йонатан Давидові, говорячи: Батько мій Саул хоче вбити тебе. А тепер уранці стережися, сиди в укритті, і сховайся.

А я вийду, і стану при своєму батькові на полі, де ти будеш, і я буду говорити про тебе до свого батька. І що побачу, те розповім тобі.

І говорив Йонатан своєму батькові Саулові добре про Давида, і сказав йому: Нехай не згрішить цар проти раба свого, проти Давида, бо не згрішив він проти тебе, а вчинки його дуже добрі для тебе.

І наражав він на небезпеку життя своє, і вбив филистимлянина, і Господь учинив велике спасіння для всього Ізраїля. Ти це бачив та радів. І для чого згрішиш ти проти невинної крови, бажаючи вбити Давида безпричинно?

І послухався Саул Йонатанового голосу. І Саул присягнув: Як живий Господь, не буде той убитий!

І покликав Йонатан Давида, і переказав йому Йонатан усі ті слова. І привів Йонатан Давида до Саула, і він був перед ним, як давніше.

А війна була далі. І вийшов Давид, воював з филистимлянами, та й завдав їм велику поразку, і вони повтікали перед ним.

А злий дух від Господа був на Саулі, і він сидів у своїм домі, і спис його в руці його, а Давид грав рукою.

10 А Саул хотів ударити списом у Давида, прибити його до стіни, та відхилився той перед Саулом, і він увігнав списа в стіну, а Давид утік, і був урятований тієї ночі.

11 І послав Саул посланців до Давидового дому, щоб стерегли його й щоб убили його вранці. І розповіла Давидові його жінка Мелхола, говорячи: Якщо ти не врятуєш свого життя цієї ночі, то взавтра ти будеш забитий.

12 І Мелхола спустила Давида через вікно, і він пішов і втік, і врятувався.

13 І взяла Мелхола домашнього божка, і поклала до ліжка, а подушку з козячого волосу поклала в головах його, та й прикрила плащем.

14 І послав Саул посланців, щоб узяти Давида, а вона сказала: Він хворий!

15 І послав Саул тих посланців побачити Давида, говорячи: Принесіть його в ліжку до мене, щоб забити його!

16 І ввійшли ті посланці, аж ось у ліжку домашній божок, а в головах його подушка з козячого волосу!

17 І сказав Саул до Мелхоли: Нащо ти так обманила мене, і відпустила мого ворога, і він урятувався? А Мелхола відказала Саулові: Він сказав мені: Відпусти мене, бо інакше вб'ю тебе!

18 А Давид утік і врятувався. І прийшов він до Самуїла до Рами, і розповів йому все, що зробив йому Саул. І пішов він та Самуїл, та й осілися в Найоті.

19 І розповіджено Саулові, говорячи: Ось Давид у Найоті в Рамі.

20 І послав Саул посланців, щоб узяли Давида. І вони побачили громаду пророків, що пророкувала, а Самуїл стояв над ними. І на Саулових посланців злинув Дух Божий, і пророкували й вони.

21 І розповіли про це Саулові. І послав він інших посланців, та пророкували також і вони. А Саул послав посланців ще третіх, та пророкували й вони.

22 І пішов і він до Рами, і прийшов аж до великої ями, що в Сеху, і запитав, і сказав: Де Самуїл та Давид? А запитаний відказав: Ось у Найоті в Рамі.

23 І пішов він туди до Найоту в Рамі. І злинув Божий Дух також на нього, і він усе пророкував, аж поки не прийшов у Найот у Рамі.

24 І зняв і він одежу свою, і пророкував і він перед Самуїлом, і лежав нагий цілий той день та цілу ніч. Тому то й говорять: Чи й Саул між пророками?

20 І втік Давид з Найоту в Рамі, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: Що я зробив, яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?

А той відказав: Борони Боже, ти не помреш! Таж батько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не буде!

А Давид іще присягнув та й сказав: Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в очах твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засмучений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, між мною та смертю не більше кроку!

І сказав Йонатан до Давида: Що підкаже душа твоя, те зроблю тобі!

І сказав Давид до Йонатана: Ось узавтра новомісяччя, коли звичайно сиджу я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.

Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна жертва для всього роду його.

Якщо він скаже так: Добре! то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постановлене те зло від нього.

І зробиш милість своєму рабові, бо ти ввів свого раба в Господній заповіт із собою. А якщо є на мені провина, убий мене ти, а до батька твого пощо мене вести?

І відказав Йонатан: Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізнаю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу тобі?

10 І сказав Давид до Йонатана: Хто повідомить мене, якщо батько твій відповість тобі жорстоке?

11 А Йонатан сказав до Давида: Ходи ж, і вийдемо на поле. І вийшли вони обидва на поле.

12 І сказав Йонатан до Давида: Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього часу вивідаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю до тебе, і не сповіщу тебе,

13 так нехай зробить Господь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму батькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу тебе, і відішлю тебе, і ти підеш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком.

14 І ти, якщо я буду ще живий, хіба не зробиш зо мною Господньої милости? Коли ж я помру,

15 то не відбирай своєї милости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.

16 І нехай пошукає Господь душі від Давидових ворогів! І склав Йонатан умову з Давидовим домом.

17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.

18 І сказав йому Йонатан: Узавтра новомісяччя, і ти будеш згаданий, бо буде порожнє твоє місце.

19 А третього дня скоро зійдеш, і прийдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азел.

20 А я пущу три стрілі набік, ніби стріляючи собі до мети.

21 І ось пошлю я слугу: Іди, знайди ті стріли! Якщо, говорячи, скажу я до хлопця: Он ті стріли тут перед тобою, візьми їх, то приходь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!

22 А якщо я скажу до того юнака так: Он ті стріли з а тобою далі, то втікай, бо Господь відпускає тебе.

23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!

24 І сховався Давид у полі. І було новомісяччя, а цар засів до їжі.

25 І сів цар на стільці своїм, як раз-у-раз, на стільці при стіні. І встав Йонатан, а Авнер сів збоку Саула, а Давидове місце було порожнє.

26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: Це випадок, Давид не чистий, бо не очистився.

27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, було порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: Чому не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?

28 І відповів Йонатан Саулові: Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.

29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в очах твоїх, нехай я побіжу та побачу братів моїх. Тому не прийшов він до царського столу.

30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: Негідний і неслухняний сину! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?

31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи його до мене, бо він призначений на смерть.

32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: Чому він буде забитий? Що він зробив?

33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.

34 І встав Йонатан від столу, розпалений гнівом, і не їв хліба і другого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його образив його батько.

35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умовлений з Давидом час, а з ним був малий хлопець.

36 І сказав він до хлопця свого: Побіжи, знайди ті стріли, що я вистріляю. Хлопець побіг, а він пустив стрілу поза нього.

37 І прийшов хлопець до місця стріли, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: Он та стріла за тобою далі!

38 І кликнув Йонатан за хлопцем: Скоро, поспіши, не ставай! І зібрав Йонатанів хлопець стріли, та й прийшов до свого пана.

39 А той хлопець нічого не знав, тільки Йонатан та Давид знали ту справу.

40 І віддав Йонатан свою зброю юнакові, якого мав, та й сказав йому: Іди, занеси це до міста!

41 Той юнак пішов, а Давид устав із південного боку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один одного, і оплакували один одного, а Давид гірко плакав.

42 І сказав Йонатан до Давида: Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, нехай буде аж навіки! (21-1) І встав Давид і пішов, а Йонатан пішов до міста.

21 (21-2) І прийшов Давид до Нова, до священика Ахімелеха. А Ахімелех із тремтінням стрів Давида й сказав йому: Чому ти сам, і нікого немає з тобою?

(21-3) І сказав Давид до священика Ахімелеха: Цар наказав мені справу, і до мене сказав: Нехай ніхто не знає цього, тієї справи, за якою я посилаю тебе, і яку наказав тобі. А слуг я умовив на означене місце.

(21-4) А тепер, що є в тебе під рукою? П'ять хлібів дай у мою руку, або що знайдеться.

(21-5) А священик відповів Давидові та й сказав: Нема в мене звичайного хліба під рукою, а є тільки хліб святий, якщо твої слуги здержалися від жінки.

(21-6) І відповів Давид священикові, та й сказав йому: Так, бо жінок не було при нас як учора, так і позавчора, відколи я вийшов, і тіла слуг були чисті. А то хліб звичайний, особливо коли сьогодні замість цього інший хліб у посудині стане святим.

(21-7) І дав йому священик святе, бо не було там іншого хліба, крім хлібів показних, що були зняті з-перед Господнього лиця, щоб покласти теплий хліб того дня, коли його забирають.

(21-8) А там того дня знаходився один із Саулових рабів перед Господнім лицем, а ім'я йому Доеґ, ідумеянин, провідник пастухів, яких мав Саул.

(21-9) І сказав Давид до Ахімелеха: Чи нема тут у тебе під рукою списа або меча? Бо я не взяв до своєї руки ані меча свого, ані іншої зброї своєї, бо царська справа була нагла.

(21-10) А священик сказав: Є меч филистимлянина Ґоліята, що ти вбив його в долині Ела, ось він за ефодом, загорнений одежею. Якщо візьмеш його собі, візьми, бо тут нема іншого, окрім нього. І сказав Давид: Нема іншого такого, як він, дай його мені!

10 (21-11) І встав Давид, і втікав того дня перед Саулом, і прибув до Ахіша, царя ґатського.

11 (21-12) І сказали до нього Ахішеві раби: Чи ж не цей Давид цар Краю? Хіба ж не про нього співають у танцях, говорячи: Саул повбивав свої тисячі, а Давид десятки тисяч свої.

12 (21-13) І заховав Давид ті слова в своєму серці, і сильно боявся Ахіша, царя ґатського.

13 (21-14) І змінив він свій розум на їхніх очах, і шалів при них, і бив по дверях брами, і пускав слину свою на свою бороду.

14 (21-15) І сказав Ахіш до своїх рабів: Ось бачите чоловіка, що сходить із розуму. Нащо привели його до мене?

15 (21-16) Чи мені бракує безумних, що ви привели його, щоб сходив із розуму передо мною? Чи такий може входити до мого дому?

Саул намагається вбити Давида

19 Саул наказав синові Йонатану та всім своїм слугам убити Давида. Але Йонатану Давид подобався, тому він попередив Давида: «Мій батько Саул шукає можливості вбити тебе. Будь обережний завтра вранці, сховайся й не виходь нікуди. Я вийду й стоятиму з батьком на полі там, де ти ховатимешся. Я поговорю з ним про тебе, а потім тобі розповім, що вивідаю».

Йонатан добре говорив про Давида Саулові, батьку своєму. Він сказав: «Нехай цар не заподіє зла своєму рабу Давидові; він не провинився перед тобою, а навпаки, зробив тільки те, що пішло на користь тобі. Коли він вийшов на филистимлянина, то важив своїм життям. Господь здобув велику перемогу для всього Ізраїлю. Ти це бачив і був щасливий. Навіщо ж тоді чинити несправедливо з невинним чоловіком—убивати безпричинно Давида?»

Саул вислухав Йонатана і поклявся: «Заприсягаюсь Господнім життям, що Давида не стратять».

Тоді Йонатан покликав Давида й передав йому дослівно розмову з батьком. Він привів його до Саула, і Давид, як і раніше, жив при ньому.

Почалася знову війна. Давид пішов воювати й переміг филистимлян. Він завдав їм такої нищівної поразки, що вони кинулися навсібіч.

Проте на Саула зійшов злий дух від Господа, коли він сидів вдома зі списом у руці. Давид розважався музикою, 10 а Саул вирішив списом пришпилити його до стіни. Але Давид ухилився, а спис увігнався в стіну. Тієї ночі Давид утік від Саула.

11 Саул підіслав своїх людей до оселі Давида, щоб підстерегти його і вранці вбити. Але Міхал, Давидова дружина, попередила: «Якщо ти сьогодні вночі не втечеш, завтра тебе уб’ють».

12 Тож Міхал випустила Давида через вікно, він утік і врятувався. 13 А Міхал взяла боввана, поклала в ліжко, голову йому вкрила козячою шкурою й накрила його одягом.

14 Коли Саул підіслав слуг, щоб схопити Давида, Міхал сказала: «Він хворий».

15 Саул знову наказав своїм людям піти й зустрітися з Давидом: «Несіть його прямо з ліжком, щоб я міг його вбити». 16 Але коли посланці пройшли до кімнати, у ліжку лежав бовван, на голові якого стирчала козяча вовна.

17 Саул спитав Міхал: «Чому ти мене так обдурила, чому дала змогу втекти моєму ворогові?»

Міхал відповіла: «Він сказав мені: „Дай мені змогу втекти, інакше я тебе вб’ю”».

18 Коли Давид утік від Саулових людей, він пішов до Самуїла в Раму й розповів про все, що йому заподіяв Саул. Потім вони разом дісталися до Найота[a], де й залишилися жити. 19 Саул сказали: «Послухай, Давид у Найоті в Рамі». 20 Він відправив посланців, щоб зловили його. Але коли вони побачили гурт провидців, які пророкували, та Самуїла, що їх очолював, на Саулових посланців зійшов Господній Дух, і вони теж почали пророкувати. 21 Саулові доповіли про цей випадок, і він послав іще більше людей, а ті теж почали в пророкувати. Втретє послав своїх людей Саул, й ті теж зайнялися пророкуванням.

22 Нарешті він сам вирушив у Раму і дістався до великої водойми в Секу. Він запитав: «Де Самуїл та Давид?»

«Вони в Найоті, це в Рамі»,—відповіли йому.

23 Пішов Саул до Найота, що в Рамі. Але на нього зійшов Божий Дух, і він дорогою почав пророкувати, аж доки не дійшов до Найота в Рамі. 24 Він зірвав з себе одяг і почав пророкувати в присутності Самуїла. Так він лежав без вбрання цілий день і цілу ніч. Ось чому люди питають: «Хіба Саул теж серед пророків?»

Давид і Йонатан

20 Давид утік з Найота в Рамі, прийшов до Йонатана та й питає: «Що я зробив? В чому моя провина? Чим я завинив перед твоїм батьком, що він намагається позбавити мене життя?»

«Ніколи ти не помреш! Послухай-но, батько не робить жодної ні великої, ані малої справи, не порадившись зі мною. Навіщо йому це приховувати від мене? Це не так!»

Але Давид йому на це навіть присягнувся: «Твій батько дуже добре знає, що я знайшов прихильника в тобі, тож думає: „Йонатан не повинен знати цього, інакше він засумує,[b] але присягаюся життям Господа, твоїм життям присягаюся, що між мною та смертю лише один крок”».

Йонатан пообіцяв: «Я зроблю все для тебе, хоч би чого ти попросив!»

Тож Давид і каже: «Слухай, завтра свято Молодого місяця, і я маю обідати з царем, але дозволь мені піти в поле й сховатися там до післязавтрашнього вечора. Якщо батько помітить мою відсутність, скажи йому: „Давид дуже просив дозволити йому поспішити до рідного міста Віфлеєма, бо там складатиметься річна жертва для всього роду”». Якщо він відповість: «Дуже добре»,—тоді твоєму рабу нічого не загрожує. Але якщо він закипить гнівом, можеш бути впевнений, що він має намір заподіяти мені лихо. Прояви ж бо свою милість, ти зі мною уклав Угоду зі своїм слугою перед лицем Господа. Якщо я винний, тоді своєю рукою убий мене! Навіщо передавати мене батькові?»

«Ніколи,—промовив Йонатан.—Якби я мав щонайменший сумнів, що батько збирається заподіяти тобі лихо, чи б я не сказав тобі?»

10 Давид запитав: «Хто мені скаже, якщо батько твій розлютиться?»

11 «Ходімо разом у поле»,—сказав Йонатан. Ось вони й пішли удвох у поле.

12 Йонатан сказав Давиду: «Присягаюся Господом Богом Ізраїлю, що я дізнаюся до післязавтра, чи батько лихий на тебе! Якщо він прихильний до тебе, то я пошлю тобі звістку, щоб ти знав. 13 Але якщо батько збирається завдати тобі лихо, нехай Господь заподіє щось батькові, і навіть більше, та я тебе сповіщу й відправлю в безпечне місце. Нехай Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком. 14 Якщо я житиму, вияви до мене свою милість незрадливу, як і Господь її дарує. Але якщо я помру, 15 не позбавляй мій рід своєї щирої любові, навіть якщо Господь знищить усіх Давидових ворогів[c], змете їх з лиця землі, якщо 16 ім’я Йонатанове буде стерте з дому Давида, нехай Господь зведе рахунок з Давидовими ворогами»[d].

17 Йонатан знову поклявся Давидові в своїй любові до нього, тому що любив Давида, як себе самого.

18 Йонатан сказав Давидові: «Завтра Молодий місяць, за тобою скучатимуть, якщо твоє місце буде порожнім. 19 Через три дні Саулові бракуватиме тебе. Іди на те місце, де ти ховався, коли почалися ці неприємності. Чекай біля скелі Езел. 20 Я випущу три стріли в тому напрямку, нібито збираюся вцілити. 21 Потім я пошлю хлопця, щоб він знайшов ті стріли. Якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріли між тобою і мною. Підбери їх!”—тоді виходь, тому що, присягаюся життям Господа, ти будеш у безпеці й спокої. 22 Але якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріла позаду тебе”,—тоді тікай, Господь відсилає тебе. 23 Тому, про що ми з тобою розмовляли, Господь свідок назавжди».

24 Тож Давид сховався в полі, а коли настало свято Молодого місяця, цар сів трапезувати. 25 Він зайняв звичне місце біля стіни навпроти Йонатана, Авнер сів поруч із Саулом, а Давидове місце залишилося вільним. 26 Саул промовчав того дня, бо подумав: «Напевне, щось трапилося з Давидом, що зробило його нечистим». 27 Але ж і наступного, другого дня Молодого місяця Давидове місце знову було незайняте. Тут Саул уже спитав свого сина Йонатана: «Чому син Єссея не прийшов на трапезу ні вчора, ані сьогодні?»

28 Йонатан відповів Саулові: «Давид дуже просився відпустити його в Віфлеєм. 29 Він сказав: „Відпусти мене, бо наш рід складає жертву в місті, а брат мені наказав прийти. Якщо я знайшов милість в твоїх очах, дозволь мені піти й побачитися з братами”. Ось чому він не прийшов на трапезу до царя».

30 Розгнівався Саул на Йонатана і розкричався: «Ти—негідник, непокірної та впертої жінки ти син! Хіба я не знаю, що ти, на свій сором та на сором твоєї матері, що народила тебе, почав водитися з сином Єссея[e]? 31 Доки син Єссея житиме на цій землі, ні ти, ні твоє царство не буде встановлене. Зараз же пошли за ним, нехай його сюди приведуть, бо смерть йому!»

32 «Чому його слід убити? Що він зробив?»—запитав батька Йонатан. 33 Тоді Саул метнув списа в нього, щоб убити. Йонатан зрозумів, що батько намірився згубити Давида.

34 Йонатан підвівся з-за столу, страшенно розгнівавшись; другого дня Молодого місяця він не торкнувся їжі, бо його дуже засмутило ганебне ставлення батька до Давида.

35 Вранці Йонатан пішов у поле, щоб зустрітися з Давидом. З ним був хлопчик. 36 Він звернувся до хлопчика: «Побіжи й знайди стріли, які я випущу». Коли хлопець побіг, він випустив стрілу поперед нього. 37 Коли хлопець наблизився до того місця, де впала стріла, Йонатан крикнув йому услід: «Хіба стріла не впала поперед тебе?» 38 Потім він додав: «Поспіши! Швидше! Не зупиняйся!» Хлопець підняв стрілу й приніс її до хазяїна. 39 Хлопчина ні про що не здогадався, лише Йонатан і Давид про це знали. 40 Йонатан віддав свою зброю хлопчині й попросив: «Повертайся, віднеси цю зброю до міста».

41 Коли хлопчина відійшов, Давид підвівся з південного боку скелі й тричі торкнувся чолом землі, поклонившись Йонатану. Тоді вони розцілувалися й почали плакати, особливо тужив Давид.

42 Йонатан сказав Давидові: «Іди з миром, адже ми поклялися у взаємній дружбі в ім’я Господа, адже ми сказали: „Господь є свідком між мною й тобою та між твоїми й моїми нащадками назавжди”».

З цим і пішов Давид, а Йонатан повернувся до міста.

Давид у Нобі

21 Давид пішов до Ноба[f], щоб побачитися зі священиком Агімелехом. Агімелех затремтів, побачивши його, й запитав: «Чому ти один? Чому з тобою нікого немає?»

Давид відповів священику Агімелеху: «Цар наказав мені зробити одну справу і звелів: „Ніхто нічого не повинен знати про твоє завдання і про ті вказівки, які я тобі дав”. А своїм людям я наказав зустріти мене в призначеному місці. Тепер скажи мені, що у тебе є під рукою? Дай мені п’ять буханців хліба або будь-що, що знайдеться».

Священик відповів Давиду: «У мене немає під рукою звичайного хліба, проте є трохи посвяченого хліба ось тут, якщо твої слуги тримались подалі від жінок[g]».

Давид відповів священику: «Жінок з нами не було; ще як я вирушав, мої слуги очищалися навіть для звичайної подорожі. Чоловічі тіла[h] чисті навіть тоді, коли їхні справи такими не назвеш. А тим паче сьогодні, коли вони очистилися для справи військової!»

Тож священик дав їм посвяченого хліба, оскільки не знайшлося ніякого іншого, крім хліба, який лежав перед Господом, і який належало прибрати, щоб замінити на теплий, свіжий хліб.

Якраз того дня перед Господом був слуга Саула. Його звали Доеґ, що був едомійцем та головним пастухом[i] Саула.

Давид запитав Агімелеха: «Хіба в тебе немає тут ні списа, ні меча? Я не приніс ні меча, ні списа, тому що царева справа була дуже терміновою».

Священик відповів: «Меч Ґоліафа, филистимлянина, якого ти вбив у долині Ела, стоїть за ефодом, загорнутий у полотно. Якщо хочеш, візьми його; ніякого іншого меча, крім цього, немає».

Давид погодився: «Немає іншого такого, як цей; дай-но його мені».

Давид у Ґаті

10 Того ж таки дня, як Давид утік від Саула, він подався до Ахіша, царя Ґата. 11 Ахішу сказали його слуги: «Хіба це не той Давид, цар краю? Хіба це не той, про якого співають, танцюючи:

„Саул вбив тисячі ворогів,
    а Давид—десятки тисяч!”»

12 Давид зважив на їхні слова і дуже злякався Ахіша, царя Ґата. 13 Тому він прикидався блаженним, поки перебував серед них. Він поводився, як божевільний: плював на брами, пускав слину, що текла по бороді.

14 Ахіш запитав слуг: «Погляньте на цього чоловіка! Та йому ж бракує розуму! Чому ви його до мене привели? 15 Невже мені своїх божевільних не вистачає, що ви вирішили привести цього бідолаху сюди, щоб він ще й переді мною таке витівав? Чи мусить такий чоловік заходити в мій дім?»

Footnotes

  1. 19:18 Найот Табір, де залишалися пророки.
  2. 20:3 інакше він засумує Цей варіант міститься виключно у деяких древньогебрейських текстах. Деякі древньогрецькі переклади мають: «він скаже Давиду».
  3. 20:15 ворогів Або «нащадків».
  4. 20:14-16 Значення гебрейського тексту непевне.
  5. 20:30 сином Єссея Називаючи Давида «сином Єссея», Саул бажав образити Давида.
  6. 21:1 Ноб Місто біля Ранахи, де мешкало багато священиків.
  7. 21:4 тримались подалі від жінок Якщо чоловіки торкалися жінок, то вони ставали нечистими та не могли їсти нічого неосвяченого. Див.: 2 Сам. 11:11 та Повт. Закону 23:9-14.
  8. 21:5 тіла Або «посуд», чи «зброю».
  9. 21:7 пастухом Або «посланцем».

29 А як люди збиралися, Він почав промовляти: Рід цей рід лукавий: він ознаки шукає, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки пророка Йони.

30 Бо як Йона ознакою був для ніневітян, так буде й Син Людський для роду цього.

31 Цариця південна на суд стане з мужами роду цього, і їх засудить, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ось Хтось більший, аніж Соломон!

32 Ніневітяни стануть на суд із цим родом, і засудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ось Хтось більший, ніж Йона!

33 Засвіченого світильника ніхто в сховок не ставить, ані під посудину, але на свічник, щоб бачили світло, хто входить.

34 Око твоє то світильник для тіла; тому, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було, то й усе тіло твоє буде темне.

35 Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося темрявою!

36 Бо коли твоє тіло все світле, і не має жадної темної частини, то все буде світле, неначе б світильник осяяв блиском тебе.

37 Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі.

38 Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився.

39 Господь же промовив до нього: Тепер ви, фарисеї, он чистите зовнішність кухля та миски, а ваше нутро повне здирства та кривди!

40 Нерозумні, чи ж Той, Хто створив оте зовнішнє, не створив Він і внутрішнє?

41 Тож милостиню подавайте з унутрішнього, і ось все буде вам чисте.

42 Горе вам, фарисеям, бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того не лишати!

43 Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках!

44 Горе вам, бо ви як гроби непомітні, люди ж ходять по них і не знають того...

45 Озвався ж один із законників, і каже Йому: Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!

46 А Він відказав: Горе й вам, законникам, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтесь тягарів!

47 Горе вам, бо надгробки пророкам ви ставите, ваші ж батьки були їх повбивали...

48 Так, визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгробки будуєте!

49 Через те й мудрість Божа сказала: Я пошлю їм пророків й апостолів, вони ж декого з них повбивають, а декого виженуть,

50 щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від створення світу,

51 від крови Авеля аж до крови Захарія, що загинув між жертівником і храмом! Так, кажу вам, відомститься це все на цім роді!

52 Горе вам, законникам, бо взяли ви ключа розуміння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, боронили!

53 А коли Він виходив ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей,

54 вони чатували на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оскаржити Його).

Read full chapter

Деякі люди не вірять владі Ісуса

(Мт. 12:38-42; Мк. 8:12)

29 Оскільки натовп зростав, Ісус почав говорити: «Тільки лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійснено, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони[a]. 30 Бо так само, як Йона був знаменням для ниневитян, так і Син Людський буде знаменням для цього покоління.

31 В Судний День цариця Півдня[b] стане проти людей цього покоління й засудить їх, бо вона сама прийшла здалеку, щоб послухати мудрості Соломонової. А тут є Хтось[c] величніший ніж Соломон. 32 Люди Ниневії стануть на Суді проти цього покоління й засудять його, бо вони розкаялися у відповідь на проповіді Йони. А тут же є Хтось величніший ніж Йона».

Живіть у світлі

(Мт. 5:15; 6:22-23)

33 «Ніхто не ставить запалений світильник у таємному місці або під перевернуту посудину. Навпаки, його ставлять на підставку, щоб кожен, хто зайде в приміщення, бачив світло. 34 Око—єдине джерело світла для тіла. Отже, якщо ви бачите людину, та бажаєте допомогти їй, то й усе тіло ваше буде наповнене світлом. Але якщо ви дивитеся на людину егоїстично, то й усе тіло ваше буде в темряві. 35 Тож стережіться, щоб світло в вас не перетворилося на темряву! 36 Якщо ж усе тіло ваше сповнене світла, і не має темних закутків, то буде так, ніби світильник осяяв вас своїм промінням».

Ісус викриває фарисеїв

(Мт. 23:1-36; Мк. 12:38-40; Лк. 20:45-47)

37 Коли Ісус замовк, один з фарисеїв запросив Його пообідати разом. Ісус увійшов до його оселі й зайняв місце за столом. 38 Фарисей побачив, що Ісус не омив руки[d] перед їжею, й здивувався.

39 Та Господь сказав йому: «Ви, фарисеї, миєте чаші й тарілки ззовні, але зсередини ви повні жадоби й лиха. 40 Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє? 41 Намагайтеся очистити себе зсередини. Не обминайте бідних, та буде вам повне очищення. 42 Та горе вам, фарисеї, бо віддаєте десятину з рути, м’яти і всяких інших садових рослин[e], але оминаєте Закон і любов до Бога. Але ж саме Закон і любов до Господа повинні бути головними. Слід виконувати головніше, не забуваючи й про інше.

43 Горе вам, фарисеї, бо любите ви займати найпочесніші місця в синагогах, любите, щоб вас шанобливо вітали на базарах. 44 Горе вам, бо ви, як непомічені могили—люди зверху ходять по них і не знають цього».

Ісус викриває законників

45 Вислухавши всі ці слова, один із законників озвався: «Вчителю, кажучи це, Ти й нас ображаєш».

46 Ісус відповів: «Горе й вам, законники, бо ви встановлюєте суворі правила, котрих важко дотримуватися, та звалюєте на людей цей непосильний тягар[f], а самі й пальцем не поворухнете, щоб полегшити ту ношу. 47 Горе вам, бо ви будуєте могили пророкам, але це ж ваші пращури вбили їх. 48 Тож ви засвідчуєте свою згоду з діями ваших предків, бо вони вбивали, а ви будуєте могили.

49 Щодо цього, то мудрість Божа також твердила: „Я пошлю до них пророків і апостолів[g], і декого з них люди вб’ють, а інших переслідуватимуть”. 50-51 Тож цей рід заплатить за кров усіх пророків, пролиту з часів створення світу—від крові Авеля до крові Захарії[h], вбитого між вівтарем та храмом Божим. Так, кажу вам: цьому родові доведеться заплатити за все.

52 Горе вам, законники, бо ви забрали від людей ключ до знання Бога. Ви самі не входите і перешкоджаєте іншим—тим, хто прагне».

53 Коли Ісус виходив звідти, книжники і фарисеї були вороже налаштовані до Нього і тиснули на Ісуса різноманітними запитаннями. 54 Вони чекали, щоб зловити Його на слові.

Read full chapter

Footnotes

  1. 11:29 Йона Пророк за часів Старого Заповіту. Після трьох днів, проведених у череві великої риби, він вийшов з неї неушкодженим, подібно тому, як і Ісус вийде із гробниці на третій день після Своєї смерті.
  2. 11:31 цариця Півдня Цариця Шеви або цариця Савська, яка подолала довгий шлях (близько 1600 км), щоб навчитися Божої мудрості у Соломона. Див.: 1 Цар. 10:1-13.
  3. 11:31 Хтось Або «щось». Також див.: Лк. 11:32.
  4. 11:38 Ісус не омив руки Омивання рук було одним з єврейських обрядів. Фарисеї вважали, що цей обряд був одним з найважливіших.
  5. 11:42 віддаєте… рослин Відповідно з Законом Мойсея ізраїльтяни повинні були віддавати десяту частину худоби та врожаю Богу. Див.: Лев. 27:30-32; Повт. Закону 26:12. Однак у Законі не згадуються ці рослини. Тобто фарисеї віддавали більш, ніж вимагалося, щоб не порушити Закон.
  6. 11:46 непосильний тягар Або «ви вигадуєте численні закони, які неможливо виконувати».
  7. 11:49 пророки і апостоли Це були люди, яких обрав Бог нести Добру Звістку усім народам світу.
  8. 11:50-51 Авель і Захарія Згідно зі Старим Заповітом, це перший і останній з людей, які стали жертвами вбивства.