Ілля тікає до Хорева

19 Тепер Агав розповів Єзевел усе, що зробив Ілля, і як він порубав усіх пророків. ² Тож Єзевел послала посланця до Іллі сказати: «Нехай я матиму справу з богами, нехай мене покарають вони, якщо завтра до цього часу я не зроблю твоє життя таким же, як у когось із них». ³ Ілля злякався і втік, щоб врятувати своє життя. Коли він пішов до Беершеби в Юдеї, то залишив там свого слугу, ⁴ а сам тим часом пішов на день блукати пустелею. Він підійшов до ракити, сів під нею і молився, щоб умерти. «Годі з мене, Господи,—сказав він.—Візьми моє життя. Я не кращий від своїх пращурів». ⁵ Потім він ліг під деревом і заснув. Аж Ангел торкнувся його і сказав: «Вставай і поїж». ⁶ Він озирнувся й над головою побачив буханку хліба, спечену на вугіллі і жбан води. Він поїв і попив, а потім ліг знову.

⁷ Ангел Господній повернувся вдруге, торкнувся його і сказав: «Вставай і поїж, інакше не будеш достатньо сил для далекої мандрівки». ⁸ Він підвівся, поїв і попив. Зміцнів від тієї їжі. Він подорожував сорок днів і сорок ночей, доки не дістався до Хореву, гори Божої. ⁹ Там він зайшов у печеру і перебув ніч.

Господь являється Іллі

І слово Господнє було йому: «Що ти тут робиш, Іллє?»

¹⁰ Він відповів: «Я дуже потерпів за Господа Бога Всемогутнього. Ізраїльтяни відмовилися від Твого Заповіту, зламали Твої вівтарі й віддали мечу Твоїх пророків. Я єдиний, хто залишився, і тепер вони хочуть убити й мене».

¹¹ Господь сказав: «Іди й стань на горі перед Господом, оскільки Господь тут скоро проходитиме»^[a].

Тоді великий вітер розбив гори й струсив скелі перед Господом, але Господь був не у вітру. Після вітру був землетрус, але Господь був не в землетрусі. ¹² Після землетрусу спалахнув вогонь, але Господь був не у вогні. А після вогню прошелестів ніжний шепіт^[b]. ¹³ Коли Ілля почув його, він натягнув плащ на обличчя, пішов і став біля входу в печеру.

Тоді голос сказав йому: «Що ти тут робиш, Іллє?»

¹⁴ Він відповів: «Я дуже потерпав за Господа Бога Всемогутнього. Ізраїльтяни відмовилися від Твого Заповіту, зламали Твої вівтарі й віддали мечу Твоїх пророків. Я єдиний, хто залишився, і тепер вони хочуть убити й мене».

¹⁵ Господь сказав йому: «Повертайся звідки прийшов і йди до пустелі Дамаської. Коли ти туди дістанешся, помаж Газаела царем арамійським. ¹⁶ Також помаж Єгу, сина Німші, царем ізраїльським, і помаж Елішу, сина Шафата з Авель-Мехоли, який стане пророком після тебе. ¹⁷ Єгу повбиває всіх, хто втече від меча Газаела, а Еліша повбиває всіх, хто втече від меча Єгу. ¹⁸ Але Я дозволю вціліти семи тисячам чоловік в Ізраїлі—всім тим, чиї коліна не схилялися перед Ваалом, і чиї вуста не цілували його».

Покликання Еліші

¹⁹ Тож Ілля пішов звідти і знайшов Елішу, сина Шафата. Він орав дванадцятьма упряжками волів, і сам вів дванадцяту пару^[c]. Ілля підійшов до нього й огорнув його своїм плащем^[d]. ²⁰ Еліша тоді залишив своїх биків і подався за Іллєю. «Дозволь мені поцілувати мого батька й мою матір на прощання,—сказав він,—а тоді я піду з тобою».

«Повертайся,—відповів Ілля.—Що я можу тобі зробити? Як я зможу тебе зупинити?»

²¹ Тож Еліша залишив його й повернувся. Він узяв пару своїх волів і зарізав їх. Він спалив знаряддя для оранки й приготував м’ясо, і роздав його людям, і вони з’їли. Потім він вирішив іти за Іллєю і став його помічником.

Бен-Гадад нападає на Самарію

20 В цей час Бен-Гадад, цар арамійський, скликав усе своє військо. Його супроводжували тридцять два царі зі своїми кіньми та колісницями, він пішов і обложив Самарію, і напав на неї. ² Він послав посланців до міста ізраїльського царя Агава з такими словами: «Ось що Бен-Гадад каже: ³ „Ваше срібло й золото належать мені, і найкращі ваші жінки та діти належать мені”».

⁴ Цар Ізраїлю відповів: «Як ти кажеш, мій володарю-царю, я і все, що я маю,—твоє».

⁵ Посланці повернулися й сказали: «Ось що Бен-Гадад каже: „Я посилав до тебе, щоб вимагати твоє срібло і золото, твоїх жінок і твоїх дітей. ⁶ Але в цей час завтра я збираюся послати своїх урядовців, щоб вони обшукали твій палац і будинки твоїх урядовців. Вони заберуть усе, що ти цінуєш, і винесуть геть”».

⁷ Цар Ізраїлю закликав усіх старійшин цих земель і сказав їм: «Дивіться, як цей чоловік шукає клопоту! Коли він послав по моїх жінок і дітей, по моє срібло й золото, я не відмовив йому, але зараз він бажає забрати все, чим володію я!»

⁸ Старійшини й народ відповіли: «Не слухай його й не погоджуйся на його вимоги».

⁹ Тож він відповів посланцям Бен-Гадада: «Скажіть моєму володарю-царю: „Твій слуга зробить те, що ти вимагав у перший раз, але цієї вимоги я не можу виконати”». Вони пішли й понесли цю відповідь Бен-Гададові.

¹⁰ Тоді Бен-Гадад послав інше повідомлення до Агава: «Нехай я матиму справу з богами, якщо залишиться в Самарії хоча б пригорща пороху для кожного мого чоловіка».

¹¹ Цар Ізраїлю відповів: «Скажіть йому: „Нехай не хвалиться той, хто бере зброю, як той, хто її залишається в живих, щоб зняти її саморучно”».

¹² Бен-Гадад почув цю відповідь, коли пив із царями в своєму наметі. Цар Бен-Гадад наказав своїм людям приготуватися до бою, тож вони підготувалися напасти на місто.

Агав перемагає Бен-Гадада

¹³ Тим часом пророк прийшов до Агава, царя ізраїльського, і проголосив: «Ось що каже Господь: „Ви бачите це велике військо? Я віддам його сьогодні у ваші руки, і тоді ви дізнаєтеся, що Я—Господь”».

¹⁴ «Але хто це зробить?»—спитав Агав. Пророк відповів: «Ось що каже Господь: „Молода старшина правителів тих земель зробить це”».

«А хто розпочне битву?»—спитав він. Пророк відповів: «Ти».

¹⁵ Тож Агав закликав молоду старшину правителів земель—двісті тридцять два чоловіки. Потім він зібрав решту ізраїльтян—всього сім тисяч. ¹⁶ Вони виступили опівдні, поки Бен-Гадад і з ним тридцять два царі лежали в наметах і пиячили. ¹⁷ Молода старшина правителів виступила першою.

Тоді Бен-Гадад вирядив своїх розвідників, які повідомили: «Люди просуваються від Самарії».

¹⁸ Він сказав: «Захопіть їх живцем, не зважаючи на те, йдуть вони миром чи війною».

¹⁹ Молода старшина правителів земель крокувала від міста, а за ними йшло військо, ²⁰ і кожен убив ворога. Тут арамійці кинулися навтіч, а ізраїльтяни їх переслідували. Однак Бен-Гадад, цар арамійський, утік верхи разом із кількома вершниками. ²¹ Цар Ізраїлю захопив коней і колісниці і завдав тяжких втрат арамійцям.

²² Після цього пророк прийшов до царя Ізраїлю і сказав: «Зміцни свої укріплення й подивися, що треба зробити, оскільки наступної весни цар арамійський знову нападе на тебе».

²³ Тим часом урядовці царя арамійського порадили йому: «Їхні боги—це боги узвиш. Ось чому вони були занадто дужі для нас. Але якщо ми битимемося з ними на рівнині, напевне, ми будемо дужчі за них. ²⁴ Зроби так: зніми всіх царів з командування й заміни їх іншими командирами. ²⁵ Підніми своє військо, щоб було таке ж, як те, що ти втратив: коня за коня, колісницю за колісницю—щоб ми могли битися з Ізраїлем на рівнині. Тоді напевно ми будемо міцнішими за них». Він погодився з ними і зробив належне.

²⁶ Наступної весни Бен-Гадад скликав арамійців і пішов до Афека, щоб знову битися з Ізраїлем. ²⁷ Коли ізраїльтян також було скликано і їм роздали провізію, вони вирушили, щоб зустрітися з ними. Ізраїльтяни розташувалися навпроти них, як два маленькі стада кіз, у той час, як арамійці заповнили все навкруги.

²⁸ Божий чоловік прийшов і сказав царю Ізраїлю: «Ось що каже Господь: „Оскільки арамійці думають, що Господь є Богом узвиш, а не долин, Я віддам це велике військо в твої руки, і ти дізнаєшся, що Я—Господь”».

²⁹ Протягом семи днів вони стояли таборами одне навпроти одного, а на сьомий день розпочалася битва. Ізраїльтяни вразили сто тисяч арамійських піхотинців того дня. ³⁰ Решта втекла до міста Афека, де мур обвалився на двадцять сім тисяч із них. І Бен-Гадад утік до міста й сховався там у внутрішніх кімнатах.

³¹ Його урядовці сказали йому: «Слухай, ми чули, що царі дому Ізраїльського милостиві. Давай підемо до царя Ізраїлю в підперезаній волосяниці і з мотуззям навколо голови^[e]. Може, він врятує твоє життя».

³² Одягнувши волосяниці й мотуззя навколо голови, вони пішли до царя Ізраїлю і сказали: «Твій слуга Бен-Гадад каже: „Прошу, залиш мене живим”».

Цар відповів: «Він іще й досі живий? Він—мій брат^[f]».

³³ Люди прийняли це за добрий знак і швидко відповіли: «Так, твій брат Бен-Гадад»,—сказали вони.

«Підіть і приведіть його»,—сказав цар. Коли Бен-Гадад прийшов, Агав посадив його в свою колісницю.

³⁴ «Я поверну міста, які мій батько забрав у твого батька,—запропонував Бен-Гадад.—Ти влаштуєш свої торгові осередки в Дамаску, як мій батько робив у Самарії».

Агав сказав: «На засадах угоди я тебе звільняю». Тож він уклав із ним угоду й відпустив його.

Пророк засуджує Агава

³⁵ За наказом Господа один із синів пророка сказав своєму товаришу: «Вдар мене». Але той відмовився.

³⁶ Тоді пророк сказав: «Оскільки ти не послухався Господа, то як тільки підеш від мене, тебе уб’є лев». І після того, як чоловік пішов, його знайшов лев і вбив.

³⁷ Пророк знайшов іншого чоловіка і сказав йому: «Вдар мене, будь ласка». Тож чоловік ударив його і поранив. ³⁸ Тоді пророк пішов і став біля дороги, чекаючи на царя. Він не хотів, щоб його впізнали, тож накинув на очі наголівну пов’язку. ³⁹ Коли цар проходив, пророк гукнув до нього: «Твій слуга був у гущі битви, і хтось підійшов до мене з полоненим і сказав: „Постережи цього чоловіка. Якщо він зникне, ти заплатиш життям за його життя або талантом^[g] срібла”. ⁴⁰ Поки твій слуга був зайнятий тим-сим, чоловік зник».

«Це твої слова,—сказав цар Ізраїлю,—ти сам це виголосив свій вирок».

⁴¹ Тоді пророк швидко зняв пов’язку з очей, і цар Ізраїлю впізнав, що це один з його пророків. ⁴² Він сказав царю: «Ось що каже Господь: „Ти звільнив чоловіка, а Я сказав, він має померти. Ось чому ти заплатиш життям за його життя, своїми людьми за його людей”». ⁴³ Засмучений і розгніваний, цар Ізраїлю пішов до свого палацу в Самарії.

Суд у Понтія Пилата

(Мт. 27:1-2, 11-14; Мк. 15:1-5; Ін. 18:28-38)

23 Тож всі вони підвелися й відвели Ісуса до Пилата. ² І почали вони звинувачувати Ісуса кажучи: «Ми чули, як цей Чоловік заводив в оману наших людей. Він стверджує, що ми не повинні сплачувати податки цезареві і називає Себе Христом—Царем Юдейськім». ³ Тоді Пилат запитав Ісуса: «Ти—Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав».

⁴ Тоді Пилат звернувся до головних священиків і натовпу: «Я не бачу ніякої вини за цим Чоловіком». ⁵ Та головні священики наполягали, кажучи: «Він Своїм вченням підбурює людей по всій Юдеї: Він почав у Ґалилеї та дійшов аж до сюди».

⁶ Почувши це, Пилат запитав, чи цей Чоловік ґалилеянин. ⁷ Довідавшись, що Ісус із тієї землі, якою править Ірод, Пилат відправив Його до Ірода, бо той саме перебував в Єрусалимі.

Ісус перед Іродом

⁸ Коли Ірод побачив Ісуса, то був дуже задоволений, бо ж багато чув про Нього та від давнього часу прагнув побачити Його. Він сподівався стати свідком якихось дивних знамень, створених Христом. ⁹ Він почав про все розпитувати Ісуса, але Той на жодне з запитань не відповів йому.

¹⁰ При цьому були присутні головні священики й книжники, які весь час запально звинувачували Його. ¹¹ Ірод та його воїни насміхалися над Ісусом, одягнувши Його у пишні шати, подібні до тих, котрі носили царі. Опісля він знову відіслав Ісуса до Пилата.

¹² У той день Ірод з Пилатом подружилися, хоч раніше вони ворогували.

Пилат намагається звільнити Ісуса

(Мт. 27:15-26; Мк. 15:6-15; Ін. 18:39—19:16)

^13-14 Пилат, скликавши головних священиків, юдейських вождів та простий народ, звернувся до них: «Ви привели до мене Цього Чоловіка, звинувативши Його в тому, що Він вводив людей в оману. Отут, у вашій присутності, я допитав Його і не знайшов ніяких підстав для ваших звинувачень проти Нього. ¹⁵ Так само ніяких підстав не знайшов і Ірод. Тож він відіслав Ісуса знову до нас. Як бачите, Він не зробив нічого такого, за що заслуговував би смерті. ¹⁶ Отже, я покараю Його батогами, а потім відпущу».

¹⁷ [Щороку, під час святкування Пасхи, правитель, за звичаєм, відпускав на волю одного з в’язнів, за якого просив народ]^[a]. ¹⁸ У відповідь натовп загукав: «Нехай Ісуса розіпнуть на хресті! Відпусти нам Варавву!» ¹⁹ (Варавву було кинуто до в’язниці за участь у заколоті в місті й за вбивство).

²⁰ Тоді знову Пилат звернувся до людей, кажучи, що він хотів би відпустити Ісуса. ²¹ Та вони й далі вигукували: «Розіп’ясти Його! Нехай Його розіпнуть на хресті!»

²² І втретє Пилат звернувся до народу, питаючи: «Який на Ньому злочин? Я не знайшов проти Нього нічого, за що слід було б карати смертю. Тож я покараю Його батогами й відпущу».

^23-24 Але й далі народ голосно вимагав стратити Ісуса, і цей крик досяг такої сили, що Пилат вирішив задовольнити їхню вимогу. ²⁵ Він наказав відпустити Варавву, чоловіка, якого було кинуто до в’язниці за участь у заколоті і вбивство, бо натовп просив саме за нього. А Ісуса, за волею народу, Пилат віддав на розп’яття.