Давид серед филистимлян

27 Але Давид замислився: «Колись мене знищить рука Саула. Найкраще, що я можу зробити—це втекти на землі филистимлян. Тоді Саул перестане розшукувати мене по всьому Ізраїлю, і я вислизну з-під його руки».

² Отак Давид та ще шістсот людей, що були з ним, перейшли до царя Ґата Ахіша, сина Маоха. ³ Давид зі своїми людьми осів у Ґаті у Ахіша. У кожного воїна тут була родина. Давид мав дві дружини: Агіноам з Єзреела та Абіґайл із Кармела, вдову Навала. ⁴ Коли Саулу донесли, що Давид утік до Ґата, він уже не пішов його переслідувати.

⁵ Тоді Давид сказав Ахішу: «Якщо я завоював прихильність у твоїх очах, виділи одне з навколишніх містечок, щоб я там міг поселитися. Навіщо твоєму рабу жити в царській столиці разом з тобою?»

⁶ І того ж дня Ахіш віддав йому Зиклаґ, отож Зиклаґ належить царям Юдеї аж по сьогодні. ⁷ Давид жив на филистимських землях рік і чотири місяці.

⁸ Якось Давид зі своїми воїнами пішов воювати з ґешурійцями, ґірзійцями та амаликійцями, які жили там з прадавніх часів^[a] від Шура до Єгипту. ⁹ На всіх землях, на які Давид нападав, він не милував ні чоловіка, ані жінку, але забирав овець, худобу, віслюків, верблюдів, одяг. Після цього він повернувся до Ахіша.

¹⁰ Коли Ахіш запитував: «Де ти ходив, на кого нападав сьогодні?»—Давид часто відповідав: «На Неґев юдейську» або ж «на Неґев єрамеелійців», або «на Неґев кенійську»^[b]. ¹¹ Він не дарував життя ні чоловіку, ні жінці, Давид не забирав жодного чоловіка чи жінку в Ґат, тому що думав так: «Вони можуть донести на нас, сказати: „Ось що Давид вчинив”». І так тривало доти, доки він жив на землях филистимських. ¹² Ахіш довіряв Давидові й пояснював собі його дії так: «Він зробився таким ненависним власному народові Ізраїлю, що вічно буде моїм рабом».

Саул і ендорська відьма

28 У ті часи филистимляни згуртували сили, щоб воювати проти Ізраїлю. Ахіш звернувся до Давида: «Знай, що ти зі своїми людьми підете у бій зі мною».

² Давид відповів: «Тоді сам пересвідчишся, на що здатен твій раб». Ахіш відповів: «Чудово. Я зроблю тебе своїм постійним охоронцем».

³ (Коли помер Самуїл, і весь Ізраїль його оплакував, поховавши його в рідному місті Рамі. Саул вигнав з краю віщунів та провидців).

⁴ Филистимляни зібралися й вирушили до Шунема, де й отаборилися, а Саул зібрав усіх ізраїльтян і розкинув табір у Ґілбоа. ⁵ Коли Саул побачив филистимський табір, він так перелякався, що жах скував його серце. ⁶ Він звернувся до Господа, але Господь не відповів йому ні в снах, ні через урим, ні через пророків. ⁷ Тоді Саул сказав своїм слугам: «Знайдіть мені жінку-ясновидицю, щоб я міг у неї поспитатися».

«Така жінка живе в Ендорі»,—відповіли вони. ⁸ Тож Саул замаскувався, надягнувши на себе інший одяг, і вночі з двома чоловіками пішов до тієї жінки. Він спитав: «Поворожи мені, спитай духа й виклич мені того, кого назву».

⁹ Але жінка йому відповіла: «Адже ти знаєш, що зробив Саул. Він вигнав усіх чарівниць та ворожбитів з краю. Навіщо ти розставив пастки для мого життя й хочеш заподіяти мені смерть?»

¹⁰ Саул заприсягнувся їй Господом: «Присягаюся Господнім життям, тебе за це не покарають».

¹¹ Тоді жінка спитала: «Кого я маю викликати для тебе?»

«Виклич Самуїла»,—мовив він.

¹² Коли жінка побачила Самуїла, вона пронизливо закричала: «Навіщо ти мене обманув? Ти—Саул!»

¹³ Цар їй відповів: «Не бійся. Що ти бачиш?»

Жінка відповіла: «Я бачу дух, який виходить із землі^[c]».

¹⁴ «Як він виглядає?»—запитав він.

«Це старий, який піднімається й виходить у плащі»,—відказала вона.

Тоді Саул зрозумів, що то був Самуїл. Він схилився перед ним, припавши лицем до землі.

¹⁵ Самуїл звернувся до Саула: «Чому ти мене потурбував, викликавши сюди?»

«Біда велика трапилася зі мною,—відповів Саул.—Филистимляни воюють проти мене, і Бог також відвернувся від мене. Він мені вже не відповідає ні через пророків, ні в снах. Тому я тебе й викликав, щоб ти мені порадив, що робити».

¹⁶ Самуїл сказав: «Чому ти просиш у мене поради саме тоді, коли від тебе відвернувся Господь, коли Він став твоїм ворогом? ¹⁷ Господь вчинив те, що Він прорік тобі через мене. Господь вирвав царство з твоїх рук і віддав його одному з твоїх ближніх—Давидові. ¹⁸ А через те, що ти не послухався Господа, не втілив Його страшного гніву на амаликійців, Господь саме це й вчинив тобі сьогодні. ¹⁹ Господь передасть як Ізраїль, так і тебе филистимлянам, а завтра і ти, й твої сини будуть тут зі мною. Господь передасть филистимлянам також ізраїльське військо».

²⁰ Саул зразу ж упав, простягнувшись на землі, він був дуже переляканий, почувши Самуїлові слова. Сили його залишили, адже він крихти в роті не тримав цілу добу.

²¹ Коли жінка підійшла до Саула й побачила, що він страшенно наляканий, вона сказала: «Послухай, твоя рабиня підкорилася тобі. Я ризикнула своїм життям і зробила те, що ти попросив. ²² Тепер ти послухай свою слугу: дозволь мені дати тобі щось поїсти, щоб ти набрався сил і зміг піти своїм шляхом».

²³ Він відмовився: «Я не їстиму».

Але слуги Саула почали його теж просити, і він таки послухався їх усіх. Підвівся з землі й присів на ліжко.

²⁴ У жінки вдома було відгодоване теля, яке вона відразу ж зарізала. Вона взяла трохи борошна, замісила і спекла прісний хліб. ²⁵ Потім поставила його перед Саулом та його слугами. Ті з’їли що було принесене, тієї ж ночі підвелися й пішли.

Ахіш відсилає Давида до Зиклаґа

29 Филистимляни зібрали всі свої війська в Афеку, а ізраїльтяни отаборилися біля струмка в Єзреелі. ² Спершу проходили филистимські полководці зі своїми сотнями та тисячами, а Давид зі своїми людьми ішов позаду з Ахішем. ³ Филистимські воєначальники здивувалися: «Що ці гебрейці тут роблять?»

Ахіш відповів: «Це Давид, слуга Саула, царя Ізраїлю! Він давно, вже роки при мені. З того дня, як він залишив Саула, й до цього часу я ні в чому не можу йому дорікнути».

⁴ Але филистимські полководці розгнівалися на нього й зажадали: «Відішли цього чоловіка, нехай повернеться туди, де ти призначив йому бути. Він не повинен з нами йти в бій, інакше в найзапеклішу мить він почне проти нас боротися. Чим же краще він завоює прихильність свого царя, як не тим, що почне знімати голови наших людей? ⁵ Хіба це не той Давид, про якого співали, пританцьовуючи:

⁶ Довелося Ахішу викликати до себе Давида й повідомити: «Присягаюсь життям Господа, ти був надійним чоловіком, і я був би дуже втішений, аби ти служив мені у війську. Відтоді, як ти прийшов до мене, і до цього часу не мав я від тебе ніякої шкоди, але командири не схвалюють тебе^[d]. ⁷ Повертайся і йди собі з миром, не роби нічого такого, щоб не розлютити филистимських начальників».

⁸ «Але що я зробив?—Спитав Давид.—Що ти знайшов проти свого раба від того дня, як я прийшов до тебе, й дотепер? Чому я не можу виступити на бій проти ворогів мого володаря-царя?»

⁹ Ахіш відповів: «Я знаю, що ти втішний очам моїм, немовби Ангел Божий. Однак филистимські полководці сказали: „Він не повинен іти разом з нами в бій”. ¹⁰ Тож піднімися раненько разом з рабами твого володаря, які при тобі, та й залиште нас, як тільки почне світати».

¹¹ Отак Давид із своїми людьми прокинувся вранці, щоб повернутися в филистимські краї, а филистимляни підійшли до Єзреела.

Ісус закликає до покаяння

13 Дехто з присутніх розповіли Ісусові про ґалилеян, яких забили й кров яких з наказу Пилата змішали з кров’ю тварин, принесених у жертву. ² Ісус запитав людей, які розповіли цю історію: «Чи ви вважаєте, що вони були гіршими грішниками, ніж інші ґалилеяни, й тому так постраждали? ³ Ні! Істинно кажу вам: якщо ви не покаєтеся, то й ви так само повмираєте, як вони. ⁴ Або ж згадайте тих вісімнадцять чоловік, які загинули, коли на них завалилася башта в Силоамі. Чи ви вважаєте, що вони були більш винними, ніж інші мешканці Єрусалиму? ⁵ Ні! Якщо ви не покаєтеся, загинете й ви всі так само, як вони!»

Притча про фіґове дерево

⁶ По тому Ісус розповів таку притчу: «В одного чоловіка в саду росло фіґове дерево. Пішов він якось пошукати на дереві плоди, але не знайшов жодного. ⁷ І сказав він садівникові: „Послухай, ось уже три роки приходжу я до цього фіґового дерева, але жодного плода так і не знайшов. Тож зрубай його. Навіщо воно виснажує ґрунт?”

⁸ Садівник відповів йому: „Господарю, лиши це дерево ще на один рік. Я обкопаю його, угною землю. ⁹ Можливо, після цього наступного року воно дасть урожай. Якщо ж ні, тоді зрубаєш його”».

Ісус зцілює каліку в суботу

¹⁰ Якось у суботу Ісус навчав у синагозі. ¹¹ Там була жінка, в яку вселився злий дух. І через це вона вже вісімнадцять років була немічна: вона була скорчена й не могла розпрямитися. ¹² Побачивши жінку, Ісус покликав її до Себе і сказав їй: «Жінко, ти звільнена від хвороби твоєї!» ¹³ Тоді Він поклав руки на неї, і тієї ж митті жінка випросталась та почала славити Бога.

¹⁴ Тут озвався старший синагоги. Його розлютило те, що Ісус зцілив немічну в суботу. Він звернувся до народу: «Є шість днів на те, щоб працювати. Тож приходьте й зцілюйтеся в ті дні, а не в суботу!»

¹⁵ Господь відповів йому так: «Ви, лицеміри, чи є серед вас такий, хто б не відв’язав свого вола чи віслюка від ясел у суботу й не повів напувати? ¹⁶ А тут же перед нами дочка Авраамова^[a], яку сатана тримав зв’язаною протягом вісімнадцяти років. То як же не звільнити її від цих пут у суботу?»

¹⁷ Як Він це сказав, усім супротивникам Його стало соромно, а весь натовп радів усім чудесним діянням Ісусовим.

Притча про гірчичне зерно

(Мт. 13:31-33; Мк. 4:30-32)

¹⁸ Він говорив: «До чого подібне Царство Боже? З чим його порівняти? ¹⁹ Царство Боже подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік садить у своїй городині. Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини, неначе дерево—з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її вітті».

²⁰ І далі вів Ісус: «З чим іще порівняти Царство Боже? ²¹ Воно подібне до дрібки дріжджів, які жінка змішує з трьома мірками борошна, і залишає так, поки все тісто зійде».

Брама, що веде до Царства Божого

(Мт. 7:13-14, 21-23)

²² Ісус ходив містами й селами й навчав людей. Шлях Його лежав до Єрусалиму.