Давид у Адулламі й Міцпі

22 Давид пішов з Ґата й заховався у печері^[a] Адуллама. Коли про це довідалися брати й родичі батькові, усі пішли до нього. ² Довкола нього зібралися всі потерпілі: чи то від боргів, чи від горя, чи від невдоволення—а він став їхнім проводирем. Близько чотирьохсот чоловіків набралося.

³ Звідти Давид вирушив до Міцпи в Моаві. Він спитав царя Моава: «Ти дозволиш батьку й матері прийти й пожити біля тебе, доки я не довідаюся, що Бог для мене зробить». ⁴ Ось він і залишив їх біля моавського царя; вони лишалися з ним, доки Давид перебував у фортеці.

⁵ Але пророк Ґад сказав Давидові: «Не залишайся у фортеці. Йди в землі Юдеї». Давид вирушив до лісу Герета.

Саул убиває нобських священиків

⁶ Саул прочув, що об’явився Давид із своїми прихильниками. Саул якраз сидів під тамариском на узвишші в Ґівеа, зі списом у руці, оточений своїми слугами. ⁷ Саул сказав слугам, що стояли довкола нього: «Послухайте, люди Веніамина. Чи дасть вам усім син Єссея^[b] поля та виноградники? Чи він поставить вас усіх командирами тисяч і сотень? ⁸ Чи не тому ви всі змовилися проти мене? Ніхто мені не доніс, що мій власний син складає угоду з сином Єссея. Ніхто з вас не подбав про мене й не сказав мені, що мій власний син намовив мого раба проти мене, як злодій, що він і зробив сьогодні».

⁹ Тоді озвався Доеґ едомійський, який стояв поміж Сауловими слугами: «Я бачив, як син Єссея ходив до Агімелеха, сина Агітува з Ноба. ¹⁰ Агімелех питав Господа про нього; він також дав йому харчі й меч Ґоліафа, филистимлянина».

¹¹ Тоді цар послав по священика Агімелеха, сина Агітува і наказав прийти до нього з усім батьковим домом, священикам, що були в Нобі. Всі вони прийшли до царя. ¹² Саул спитав: «Послухай-но, сину Агітува».

«Я тут, мій володарю»,—відповів той.

¹³ Саул йому дорікнув: «Чому ви змовилися проти мене, ти й син Єссея? Ти дав йому хліба, меч, ще й у Господа про нього запитав, щоб він повстав проти мене, зачаївся, як він сьогодні це й зробив?»

¹⁴ Агімелех відповів царю: «Хто ще з усіх твоїх рабів такий відданий, як Давид, зять царя, головний серед царських охоронців і високо шанований у твоєму домі? ¹⁵ Хіба тоді я вперше питав Бога про нього? Звісно ж, ні! То ж не слід царю звинувачувати свого раба чи будь-кого з родини його батька, бо твій раб нічого не знає».

¹⁶ Але цар сказав: «Ти неодмінно помреш, Агімелеху, ти, і вся родина твого батька».

¹⁷ Цар наказав слугам, що стояли поруч: «Ідіть, убийте священиків Господа, бо вони теж змовилися з Давидом. Вони знали, що він тікає, але мені не доповіли». Проте цареві слуги не хотіли заносити руку на священиків Господа.

¹⁸ Тоді цар наказав Доеґу: «Іди оточи священиків і напади на них». Доеґ едомійський оточив священиків і напав на них. Того дня він убив вісімдесят п’ять чоловік, що носили лляні ефоди^[c]. ¹⁹ Він також скарав мечем Ноб, місто священиків, усіх підряд: чоловіків і жінок, дітей і немовлят, худобу, віслюків та овець.

²⁰ Але Авіатару, сину Агімелеха, сина Агітува, вдалося втекти до Давида. ²¹ Він розповів Давидові, що Саул убив Господніх священиків. ²² Давид сказав Авіатару: «Того дня, коли Доеґ едомійський був тут, я відчув, що він, звісно, розкаже Саулу про все. Це через мене загинула вся родина твого батька. ²³ Залишайся зі мною, не бійся; людина, яка полює на твоє життя, зазіхає і на моє. Ти будеш у безпеці тут, біля мене».

Давид рятує Кейлу

23 Коли Давидові сказали: «Поглянь, филистимляни напали на Кейлу, забирають зерно, розтягуючи його з токів»,— ² він звернувся до Господа, питаючи: «Чи треба мені йти війною на филистимлян?»

Господь йому відповів: «Іди, бийся з филистимлянами і врятуй Кейлу».

³ Але Давидові люди не погодилися: «Ми боїмося тут, в Юдеї, а ще більше боятимемось, якщо підемо до Кейли битися з филистимським військом».

⁴ Знову Давид спитав Господа, і Господь йому відказав: «Вирушай до Кейли, бо Я збираюся віддати филистимлян у твої руки». ⁵ Тож Давид зі своїм військом вирушив до Кейли воювати з филистимлянами, забрав їхню худобу. Він завдав тяжкої поразки филистимлянам і врятував жителів Кейли.

⁶ Авіатар, син Агімелеха, коли тікав до Давида в Кейлу, узяв з собою ефод.

⁷ Саулу донесли, що Давид пішов у Кейлу, і він сказав: «Бог віддав його мені, тому що Давид сам себе ув’язнив, зайнявши місто з брамами й засувами».

⁸ Саул зібрав усе своє військо, щоб вирушити до Кейли й оточити там Давида з його людьми. ⁹ Коли Давид почув, що Саул проти нього намислив, він попросив Авіатара, священика: «Принеси ефод». ¹⁰ Давид промовив: «О Господи Боже Ізраїлю, твій раб достеменно знає, що Саул збирається прийти і знищити через мене все місто. ¹¹ Чи видадуть жителі Кейли мене йому? Чи прийде Саул, як почув про це Твій слуга?»

І Господь відповів: «Так, він прийде».

¹² Давид знову запитав: «Чи здадуть вожді Кейли Саулові мене й моїх людей?» І Господь промовив: «Вони видадуть тебе».

¹³ Через це Давид із своїми людьми, а було їх близько шестисот, вийшов із Кейли й помандрував краєм. Коли Саулу донесли, що Давид утік з Кейли, він туди й не пішов. ¹⁴ Давид був в укріпленнях, що розкидані по пустелі, та на пагорбах пустелі Зиф. День у день Саул шукав його, але Бог^[d] не видав Давида в його руки.

¹⁵ Коли Давид зрозумів, що Саул вирушив на пошуки Давида, щоб убити його, він був у Хореші, в пустелі Зиф. ¹⁶ А син Саула, Йонатан, прийшов до Давида в Хореш і допоміг йому утвердитися в Божій допомозі. ¹⁷ «Не бійся,—промовив він,—мій батько Саул не здійме на тебе руку. Ти будеш царем Ізраїлю, а я буду другим при тобі. Про це знає навіть мій батько, Саул».

¹⁸ Вони удвох присягнули перед Господом. Після цього Йонатан вирушив додому, а Давид залишився у Хореші.

¹⁹ Зифійці прийшли до Саула в Ґівеа і повідомили: «Давид ховається в наших краях, в укріпленнях Хореша, на узвишші Гакіла, на південь від Єшимона. ²⁰ Прийди ж, царю, коли тобі схочеться, а ми обіцяємо, що передамо його в твої руки!»

²¹ Саул відповів: «Нехай Господь благословить вас за вашу турботу про мене. ²² Повертайтеся ж і готуйтеся. Довідайтеся, куди Давид має звичку ходити і хто його там бачив. (Саул думав: „Можливо, він задумав щось хитре”). ²³ Розвідайте всі місця, де він ховається, й повертайтесь до мене з точними відомостями. Тоді ми разом вирушимо. Якщо він буде в тому краї, я вистежу його серед усіх родів Юдеї».

²⁴ Вони знялися й вирушили до Зифа поперед Саула. А Давид зі своїми людьми був у пустелі Маон, що лежить в Араві, на південь від Єшимона. ²⁵ Саул зі слугами вдався до пошуків. Коли Давиду про це розказали, він пішов до певної скелі в Маонській пустелі. Прочувши про це, Саул кинувся наздоганяти Давида в пустелі Маон.

²⁶ Саул ішов з одного боку гори, а Давид з людьми йшов з іншого боку, поспішаючи втекти від Саула. Коли Саул зі своїм військом мали от-от схопити Давида, ²⁷ до Саула прийшов посланець зі звісткою: «Вирушай негайно! Филистимляни спустошують землі».

²⁸ Кинув Саул переслідувати Давида й пішов боротися з филистимлянами. Ось чому це місце назвали Села Гаммалекот^[e].

²⁹ А Давид звідти вийшов і перейшов жити до укріплень Ен-Ґеді.

Давид захоплює Саула

24 Коли Саул повернувся додому після сутичок з филистимлянами, йому донесли, що Давид переховується в пустелі Ен-Ґеді. ² Саул зібрав з усього Ізраїлю добірне військо з трьох тисяч воїнів і вирушив на пошуки Давида та його людей до скель Диких Кіз.

³ Він підійшов до овечих кошар, що нагодилися по дорозі. Там була печера. Саул зайшов туди з потреби. Давид з військом перебували в глибині печери.

⁴ Ось Давиду й кажуть його спільники: «Це якраз той день, про який Господь тобі говорив: „Я віддам ворога в твої руки, щоб ти з ним що хочеш, те й зробив”». Підповз Давид непомітно до Саула й відтяв край Саулового плаща. ⁵ А потім Давид посоромився, що відтяв шматок його плаща.

⁶ Він сказав своїм людям: «Боронь Боже, щоб я таке чинив моєму володарю, помазаному Господом або піднімав на нього руку, адже його Сам Господь помазав^[f]». ⁷ З цими словами Давид дорікнув своїм людям і не дозволив їм піти проти Саула. Саул встав, вийшов з печери й повернувся на дорогу.

⁸ Тоді Давид вийшов з печери й крикнув Саулу: «Мій володарю-царю!» Коли Саул озирнувся, Давид поклонився й упав долілиць перед ним.

⁹ Він звернувся до Саула: «Чому ти слухаєш, коли люди говорять, що Давид наміряється завдати тобі шкоди? ¹⁰ Сьогодні ти на власні очі переконався, як Господь вручив тебе в мої руки в печері. Дехто підбурював мене, щоб я тебе вбив, але я пожалів тебе. Я сказав: „Я не підніму руки на мого володаря, тому що він Господом помазаний! ¹¹ Отче, подивися на цей шматок плаща в моїй руці. Я відрізав край твого плаща, але не вбив тебе. Зрозумій же й визнай, що я ні в чому не винен: не робив нічого лихого, не повставав проти тебе. Я нічим не завинив перед тобою, а ти мене переслідуєш і хочеш позбавити життя. ¹² Нехай Господь буде нам суддею. Нехай Господь помститься за все те лихе, що ти мені вчинив, але моя рука на тебе не підніметься. ¹³ Як говориться у давній притчі:

Тому рука моя тебе не торкнеться. ¹⁴ За ким ти пішов, царю Ізраїлю? Кого ти переслідуєш? Дохлого пса чи блоху? ¹⁵ Нехай Господь буде нам суддею, нехай Він нас розсудить. Нехай Він розгляне мою справу й підтримає мене. Нехай Він виправдає мене і врятує від твоєї руки”».

¹⁶ Коли Давид скінчив говорити, Саул запитав: «Це твій голос, Давиде, сину мій?»—і зразу ж заридав у голос. ¹⁷ Саул сказав Давидові: «Ти справедливіший, ніж я, бо ти добре до мене ставився, але я був недобрий до тебе. ¹⁸ Ти показав сьогодні, скільки добра ти мені зробив. Господь віддав мене в твої руки, але ти не вбив мене. ¹⁹ Коли чоловік знаходить свого ворога, хіба він відпускає його, не завдавши йому зла? Нехай Господь тебе щедро винагородить за те, як ти зі мною вчинив сьогодні. ²⁰ Тепер я знаю, що ти неодмінно станеш царем і що царство Ізраїлю зміцніє в твоїх руках. ²¹ Присягни ж Господом, що ти не вигубиш моїх нащадків, що ти не зітреш моє ім’я з батькового роду».

²² Так Давид присягнув Саулу. Тоді Саул повернувся додому, а Давид зі своїми людьми пішов до укріплення.

Ісусові застереження проти фарисейської науки

12 Отож, коли зібрався багатотисячний натовп, аж топтали один одного, Ісус почав говорити спершу до Своїх учнів: «Остерігайтеся фарисейської закваски—їх лицемірства. ² Немає нічого прихованого, що не відкриється, і нічого таємного, що не стане відомим. ³ Тому все, що ви сказали у пітьмі^[a], буде почуте при світлі^[b]. І те, що ви прошепотіли комусь на вухо в замкненій кімнаті, проголошуйте, щоб усі почули».

Бійтеся Бога, не людей

(Мт. 10:28-31)

⁴ Після того Ісус наказав людям: «Але кажу вам, друзі Мої, більше не бійтеся тих, хто може вбити тіло ваше, але більш нічого вдіяти не здатні. ⁵ Я покажу, кого вам слід боятися: бійтеся Бога, Який вбивши, має владу ввергнути вас у пекло. Тож кажу вам: Його й бійтеся.

⁶ Чи не за два гроші продаються п’ять горобців? Та жодного з них Бог не забуде. ⁷ Господь навіть знає скільки волосся на головах ваших! То ж не бійтеся—ви значно важливіші, ніж зграя горобців».

Не соромтеся своєї віри

(Мт. 10:32-33; 12:32; 10:19-20)

⁸ «Не соромтеся віри своєї. І ще скажу вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, Син Людський також визнає^[c] перед Ангелами Божими. ⁹ Якщо ж хтось зречеться Мене перед людьми, того і Син Людський зречеться перед Ангелами Божими. ¹⁰ Тому кажу Я вам, чоловік може отримати прощення всіх своїх гріхів та блюзнірств, що він мовить проти Бога, але той, хто поганить ім’я Духа Святого, не матиме прощення. ¹¹ Коли ж вас поведуть на суд до синагоги перед можновладцями й правителями, не турбуйтеся про те, як вам виправдовуватись і що матимете казати. ¹² Дух Святий у належний час підкаже вам правильні слова».

Притча про багатія

¹³ Хтось із натовпу попросив Його: «Вчителю, скажи моєму братові, щоб поділився зі мною батьковою спадщиною!» ¹⁴ Та Ісус мовив до нього: «Чоловіче, хто ставив мене за суддю або посередника між вами?» ¹⁵ І звернувся Ісус до всіх присутніх: «Пильнуйте себе, остерігайтеся зажерливості, бо не наслідуватиме людина життя від майна свого».

¹⁶ І розповів Ісус притчу: «В одного багатого чоловіка земля добре родила. ¹⁷ Він думав собі: „Що ж мені робити, адже я не маю де зберігати врожай?” ¹⁸ А потім вирішив: „я розберу свої клуні й збудую нові, більші. Та й звезу туди весь урожай і все своє добро”. ¹⁹ Тоді я скажу собі: „Я маю удосталь добра на багато років. То ж більше не перейматимуся я клопотами, та тільки буду їсти, пити та тішитися”.

²⁰ Але Бог сказав йому: „Нерозумний чоловіче, цієї ночі ти втратиш своє життя. Кому дістанеться добро, що ти надбав?” ²¹ Отак буває з тими, хто збирає собі земні скарби, та в Божих очах вони не багатіють».

Дбайте насамперед про Царство Небесне

(Мт. 6:25-34, 19-21)

²² Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Отже, кажу Я вам: не піклуйтеся про їжу та одяг, аби підтримати життя своє. ²³ Напевне, життя є важливіше їжі, а тіло—одягу! ²⁴ Погляньте на птахів: вони не сіють, не жнуть, не збирають зерна до комори, але ж Господь годує їх. А наскільки ж ви, люди, важливіші за птахів!

²⁵ Ніхто з вас не зможе хвилюванням своїм подовжити життя своє хоча б на годину. ²⁶ Якщо ж навіть на таку дрібничку ви не здатні, то навіщо ж переймаєтеся всім іншим? ²⁷ Погляньте, як ростуть дикі квіти: вони не працюють, не шиють одягу собі. Та ж кажу вам, що й Соломон у розквіті слави своєї не вдягався у такі вишукані шати, як вони. ²⁸ Якщо Бог одягає в таку розкіш траву польову, що сьогодні росте, а завтра потрапить у вогонь, то наскільки ж певніше одягне Він вас, о маловіри!

²⁹ Тож не піклуйтеся й не переймайтеся, що їстимете і що питимете. ³⁰ То лише погани увесь час дбають про таке, але ж Батько ваш знає, чого ви потребуєте.

³¹ Натомість, дбайте насамперед про Царство Боже, й тоді усе інше Господь неодмінно вам надасть.