Павло вирушає до Македонії та Греції

20 Коли припинилися заворушення, Павло покликав учнів Ісусових і, звернувшись до них із втішним словом, попрощався з ними, й подався до Македонії. ² Мандруючи тими краями, він знаходив багато слів, які підбадьорювали людей. ³ Потім Павло дістався до Греції, де пробув три місяці. А як зібрався відплисти до Сирії, юдеї змовилися проти нього, і тому він вирішив повертатися до Сирії через Македонію. ⁴ Супроводжували Павла Сопатер, син Пирра з Верії, Аристарх та Секунд із Солуні, Ґай з Дервії, Тимофій та Тихик і Трохим з Малої Азії. ⁵ Вони вийшли раніше й чекали нас у Троаді. ⁶ Ми ж відпливли з Филипії після свята Опрісноків і через п’ять днів приєдналися до них у Троаді, де й пробули сім днів.

Павло повертає до життя мертвого

⁷ У неділю^[a], коли учні зібралися всі разом для вечері Господньої^[b], Павло розмовляв з ними. Маючи намір відбути наступного дня, він говорив до півночі. ⁸ У верхній кімнаті, де ми зібралися, горіло багато світильників. ⁹ Поки Павло говорив, молодик, на ім’я Евтих, який сидів на підвіконні, став потихеньку засинати. Нарешті, сон зовсім здолав його і він упав з третього поверху. Коли люди підняли його, він був мертвий.

¹⁰ Павло, зійшовши униз, припав до юнака, обняв його й промовив: «Не хвилюйтеся, він іще живий». ¹¹ Потім Павло піднявся нагору, переломив хліб і поїв. І він довго говорив, аж до світанку, а потім пішов. ¹² А юнака живого повели додому, і всі були дуже втішені.

Павло проповідує в Мілеті

¹³ Ми ж вирушили далі й попливли до Асси, де збиралися зустріти Павла. Це він сам так усе спланував, бо мав намір йти до того міста пішки. ¹⁴ Коли він зустрів нас в Ассі, ми взяли його на корабель і попливли до Мітилена. ¹⁵ Звідти ми вийшли наступного дня й пристали до берега неподалік від Хіоса. Наступного дня перетнули затоку й пристали до Самоса, а ще через день дісталися до Мілета.

¹⁶ Павло вирішив не заходити в Ефес, щоб не витрачати час в Малій Азії. Він дуже поспішав, аби дістатися в Єрусалим до дня П’ятидесятниці.

Павлова промова до старійшин

¹⁷ З Мілета він послав гінця до Ефеса, щоб той запросив старійшин церкви. ¹⁸ Коли вони прибули, Павло сказав їм: «Ви знаєте, як я жив увесь цей час, коли був із вами, з першого дня, як прибув до Малої Азії. ¹⁹ Я покірно і з сльозами служив Господу, незважаючи на всі випробування, що випали на мою долю через змови юдеїв. ²⁰ Ви знаєте, що я завжди проголошував усе те, що було б корисне для вас. Я навчав вас Благовісті про Христа без вагань, привселюдно, а також ідучи з дому в дім. ²¹ Юдеям, як і грекам, свідчив я про покаяння та навернення до Бога, про віру в Господа нашого Ісуса Христа.

²² І тепер, за велінням Святого Духа, йду я в Єрусалим, не знаючи, що там зі мною станеться. ²³ Знаю тільки, що в кожному місті Дух Святий застерігає мене про те, що ув’язнення й випробування чекають на мене в Єрусалимі. ²⁴ Я не вважаю життя своє цінним для себе. Найважливіше—закінчити справу та служіння, яке дав мені Господь Ісус—розповідати людям Благовість про Божу милість.

²⁵ І тепер я знаю, що ніхто з вас, з ким я ходив, проповідуючи про Царство Боже, більше ніколи не побачить мене. ^26-27 Ось чому сьогодні я й проголошую вам, що Господь не судитиме мене, якщо хтось не буде врятований, бо без вагань проповідував я вам волю Божу.

²⁸ Пильнуйте себе і всіх тих, кого Господь ввірив вам^[c]. Дух Святий обрав вас, аби ви стали пастирями церкви Божої^[d], яку Він викупив кров’ю Свого власного Сина^[e]. ²⁹ Знаю я, що після того, як я піду, деякі люди, немов люті вовки з’являться поміж вас. І не помилують вони стада. ³⁰ Навіть серед вас заведуться такі люди, які перекрутять правду, щоб потягнулися за ними учні. ³¹ Тож будьте обережні! Пам’ятайте, як я невпинно закликав зі сльозами кожного з вас день і ніч, протягом трьох років, триматися істинного життя. ³² А тепер доручаю вас Богу і Слову Його милості. Слово Господнє може укріпити вас і дати вам спадщину милості Божій серед усіх людей святих.

³³ Ніколи я не зазіхав на чиєсь срібло, золото або гарне вбрання. ³⁴ Ви самі знаєте, що мої руки служили потребам моїм і тих людей, які були зі мною. ³⁵ Кожним своїм вчинком я показував, що тяжкою працею ми мусимо допомагати немічним. Необхідно пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він сказав: „Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати”».

³⁶ Як промовив це Павло, всі стали на коліна молитися. ³⁷ Віруючі дуже тужили й ридали, кидалися Павлові на шию, обіймали й цілували його. ³⁸ Найбільше всіх засмутили його слова про те, що вони більше його не побачать. Потім вони провели Павла до корабля.