¹¹ (102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!

¹² (102-13) А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід.

¹³ (102-14) Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,

¹⁸ (102-19) Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,

¹⁹ (102-20) бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,

²⁰ (102-21) щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,

²¹ (102-22) щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,

²² (102-23) коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.

²³ (102-24) Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив...

²⁴ (102-25) Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки.

²⁵ (102-26) Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,

²⁶ (102-27) позникають вони, а Ти будеш стояти... і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони...

²⁷ (102-28) Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!

²⁸ (102-29) Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!