Плач Єремії 1-2
Ukrainian Bible
1 Як самітно сидить колись велелюдне це місто, немов удова воно стало! Могутнє посеред народів, княгиня посеред країн воно стало данницею!...
2 Гірко плаче по ночах вона, і сльози гарячі на щоках у неї... Нема потішителя в неї зо всіх, що кохали її, її зрадили всі її друзі, вони ворогами їй стали!
3 Юдея пішла на вигнання з біди та з роботи тяжкої, вона оселилася поміж поганами, спочинку собі не знайшла! Догнали її всі її переслідники серед тіснот...
4 Дороги сіонської доньки сумні, бо немає на свято прочан! Усі брами її попустіли, зідхає священство її, посумнілі дівчата її, а вона гірко їй!
5 Її грабівники взяли гору над нею, і добре ведеться її ворогам, бо їй завдав смутку Господь за численність у неї гріхів: Немовлята її до полону пішли перед ворогом...
6 І відійшла від сіонської доньки вся величність її... Її князі стали, немов олені ті, що паші собі не знаходять, і йдуть у безсиллі перед переслідником...
7 У дні лиха свого та страждання свого дочка єрусалимська спогадує всі свої скарби, що були від днів давніх, як народ її впав був у руку ворожу, і не було, хто б їй поміч подав... Вороги споглядали на неї, і сміялись з руїни її...
8 Дочка єрусалимська гріхом прогрішилась, тому то нечистою стала, усі, що її шанували, погорджують нею, наготу бо її вони бачили! І зідхає вона, й відвертається взад...
9 Нечистість її на подолках у неї. Вона не згадала свого кінця, та й упала предивно, і нікого нема, хто б потішив її... Побач, Господи, горе моє, бо звеличився ворог!
10 Гнобитель простяг свою руку на всі її скарби, і бачить вона, що в святиню її увіходять погани, про яких наказав Ти: Не ввійдуть вони в твої збори!
11 Увесь народ її стогне, шукаючи хліба, свої скарби коштовні за їжу дають, аби тільки душу свою проживити... Зглянься, Господи, і подивися, яка стала погорджена я!
12 Не вам кажучи, гляньте й побачте, усі, хто дорогою йде: чи є такий біль, як мій біль, що завданий мені, що Господь засмутив ним мене у день лютого гніву Свого?...
13 Із височини Він послав в мої кості огонь, і над ними він запанував! Розтяг сітку на ноги мої, повернув мене взад, учинив Він мене спустошілою, увесь день болящою...
14 Ярмо моїх прогріхів зв'язане міцно рукою Його, плетуться вони та приходять на шию мою! Він зробив, що спіткнулася сила моя, Господь передав мене в руки такого, що й звестись не можу...
15 Усіх моїх сильних Господь поскидав серед мене, мов на свято зібрання, Він скликав на мене, щоб моїх юнаків поторощити, як у чавилі, стоптав Господь дівчину, Юдину доньку...
16 За оцим плачу я, око моє, моє око слізьми запливає! бо далеко від мене втішитель, що душу мою оживив би; мої діти понехтувані, бо посилився ворог!
17 Сіонська дочка простягла свої руки, немає розрадника їй: Господь наказав проти Якова довкола нього його ворогам, донька єрусалимська нечистою стала між ними...
18 Справедливий Господь, а я слову Його неслухняна була... Послухайте но, всі народи, і побачте мій біль: дівчата мої та мої юнаки у неволю пішли!
19 Взивала до друзів своїх, та вони обманули мене! Священство моє й мої старші вмирають у місті, шукаючи їжі собі, щоб душу свою поживити...
20 Зглянься, Господи, тісно мені! Моє нутро бентежиться, перевертається серце моє у мені, бо була зовсім неслухняна... На вулиці меч осирочував, а в домі смерть...
21 Почули, що я ось стогну, й немає мені потішителя, вчули про лихо моє всі мої вороги, та й зраділи, що Ти це зробив... Спровадив Ти день, що його заповів, бодай сталося їм, як мені!
22 Бодай перед обличчя Твоє прийшло все їхнє лихо, і вчини їм, як Ти учинив ось мені за гріхи мої всі, бо численні стогнання мої, моє ж серце боляще...
2 Як захмарив Господь в Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув із неба на землю пишноту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про підніжка ногам Своїм,
2 понищив Господь, не помилував житла всі Яковові... Він позбурював у гніві Своїм у дочки Юди твердині, на землю звалив, збезчестив Він царство й князів усіх його...
3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг, правицю Свою відвернув Він від ворога, та й запалав проти Якова, мов той палючий огонь, що навколо жере!
4 Він нап'яв Свого лука, як ворог, противником стала правиця Його, і Він вибив усе, що для ока було пожадане, у скинії доньки сіонської вилив запеклість Свою, як огонь...
5 Господь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін!
6 Понищив горожу Свою, немов у садка, місце зборів Своїх попустошив, Господь учинив, що забули в Сіоні про свято й суботу, і відкинув царя та священика в лютості гніву Свого...
7 Покинув Господь Свого жертівника, допустив побезчестити святиню Свою, передав в руку ворога мури палаців її, вороги зашуміли в Господньому домі, немов би святкового дня!
8 Задумав Господь зруйнувати мур сіонської доньки, Він витягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумними вчинив передмур'я та мур, вони разом ослабли...
9 Її брами запалися в землю, понищив Він та поламав її засуви... Її цар і князі її серед поганів... Немає навчання Закону, і пророки її не знаходять видіння від Господа...
10 Сидять на землі та мовчать старші доньки сіонської, порох посипали на свою голову, підперезались веретами, аж до землі свою голову єрусалимські дівчата схилили...
11 Повипливали від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських.
12 Вони квилять своїм матерям: Де пожива й вино? І скулюються, як ранений, на площах міських, коли душі свої випускають на лоні своїх матерів...
13 Що засвідчу тобі, що вподоблю до тебе, о єрусалимськая дочко? Що вчиню тобі рівним, щоб тебе звеселити, о діво, о дочко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя, хто тебе полікує?
14 Пророки твої провіщали для тебе марноту й фальшиве, і не відкривали твого гріха, щоб долю твою відвернути, для тебе вбачали пророцтва марноти й вигнання...
15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посвистують та головою своєю хитають над донькою Єрусалиму та кажуть: Хіба це те місто, що про нього казали: Корона пишноти, розрада всієї землі?
16 Усі вороги твої пащу на тебе роззявлюють, свищуть й зубами скрегочуть та кажуть: Ми пожерли її... Оце справді той день, що чекали його, знайшли ми і бачимо його!...
17 Учинив Господь те, що задумав, Він виповнив слово Своє, що його наказав від днів давніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він рога підійняв супротивних твоїх...
18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о дочко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочинку собі, нехай не спочине зіниця твоя!
19 Уставай, голоси уночі на початку сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!...
20 Споглянь, Господи, і подивися, кому Ти зробив отаке? Чи конечним було, щоб жінки їли плід свій, своїх немовлят, яких виплекали? Щоб був у святині Господній забитий священик і пророк?
21 Лежать на землі на вулицях рядом юнак та старий... Попадали діви мої та мої парубки від меча, Ти побив їх в день гніву Свого, порізав, не мав милосердя...
22 Ти викликував, мов на день свята, жахоти мої із довкілля, і врятованого не було, і позостальця в день гніву Господнього, повигублював ворог мій тих, кого виплекала та зростила була...
Плач Иеремии 1-2
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Плач над зруйнованим Єрусалимом
1 Єрусалиме,[a] яке ж самітне місто ти,
хоча було колись могутнє, велелюдне!
Воно тепер, немов вдова.
Княгинею була, поміж людей пишалась,
а тепер працювати мусить, як рабиня та!
2 Єрусалим тепер вночі ридає гірко,
пекучі сльози на її щоках.
Ніхто з коханців не прийде втішити,
бо зрадили і стали ворогами їй.
3 Пішла у вигнання Юдея,
в життя тяжкої праці й рабства.
Між іншими народами їй не знайти спочинку.
Нападники її зловили на тісних стежках[b].
4 О суму сповнені шляхи Сіона!
Прочан не буде на її святах,
зітхають проповідники її, порожні її брами,
сумні[c] її дівчата, гірко їй самій.
5 Таки перемогли вороги Єрусалима,
тепер задовольняються життям.
Хіба не за гріхи численні Господь її страждати змусив?
За те й дітей її в полон забрали.
6 Чи не за те й краса її змарніла?
Князі її, мов олені, що пасовиська не знайшли,
ледь-ледь плетуться, утікаючи від ворогів.
7 Лише за днів приниження і безпритульності народу
Єрусалим пригадує усі скарби свої прадавні.
Коли народ її потрапив до ворожих рук
і нікому допомогти їй.
Збиткуються з її поразки вороги.
8 Єрусалим великий гріх вчинила,
тож і нечистою зробилася вона.
Хто вихваляв її колись, тепер принижує,
бо бачить голизну її.
Вона ж лиш стогне і ховає очі.
9 Нечистота на пелені у неї.
Не думала, що з нею станеться таке.
Всі вражені її падінням, і нікому утішити її.
Вона благає: «Зглянься, Господи, на мої муки,
бо ворог переміг мене».
10 Наклав він руку на усі її скарби.
Вона побачила,
що погани увійшли в її святиню—храм Господній.
Це саме ті, про кого Ти казав:
«Вони не повинні вступати до Твого зібрання».
11 Народ її стогне у пошуках хліба.
Вони свої скарби віддали за харчі,
щоби лишитися живими.
Говорить Єрусалим:
«Дивися, Господи, якою нікчемою я стала».
12 Нехай таке нікого не спіткає,
хто цим шляхом іде, отож пильнуйте.
Чи є ще біль такий!
Таке страждання заподіяв Господь мені
у день Свого палкого гніву.
13 Послав вогонь Він з неба на кістки мої,
зсередини мене він палить.
Напнув тенета, щоб мене зловити, і притяг мене.
Спустошив Він мене, я геть недужа.
14 З гріхів моїх зробив ярмо,
докупи сплетено гріхи Його рукою.
Воно на шиї в мене і знесилює мене.
Господь віддав мене у руки тих,
проти кого я встояти не можу.
15 Господь забракував усіх могутніх воїнів моїх,
тих, що захищали місто це.
Потім Він військо спорядив,
щоб воїнів тих згубити.
Наче виноград в давильні,
Господь потоптав Юдеї цнотливу дочку[d],
доки сік, як кров струмив з давильні тієї.
16 Тому я й плачу, й сльози по щоках течуть.
Далеко ж бо від мене мій розрадник,
що буде здатний відновити мої сили.
Сини мої розорені, здолав їх ворог.
17 Руки простягає Сіон, і нікому розрадити її.
Господь звелів ворогам Якова оточити її.
І став Єрусалим огидним серед них.
18 Зараз Єрусалим говорить:
«Я не послухалась Його,
тож Він поводиться зі мною справедливо.
Почуйте всі народи, побачте біль мій,
бо моїх дівчат і хлопців взято всіх в неволю.
19 Покликала я своїх коханих,
однак вони всі зрадили мене.
Мої священики й старійшини загинули у місті,
шукаючи окраєць хліба—сили відновить.
20 О зглянься, Господи, бо я в журбі,
у мене все всередині палає.
У мене серце обірвалося,
бо була я непокірна.
На вулицях повбивано дітей,
а вдома—смерть сама.
21 Вони почули стогін мій,
нема розрадника у мене.
Всі вороги мої почули про біду мою,
зраділи, що таке мені зробив Ти.
Пришвидши той день, який проголосив Ти,
щоб і вони зазнали всіх моїх страждань.
22 Нехай все їхнє зло перед Тобою стане,
будь з ними, як зі мною був Ти за мої гріхи.
Неміряні мої страждання, хворе моє серце».
Господь зруйнував Єрусалим
2 Дочку Сіону Господь зневажив у Своєму гніві.
З небес на землю гордість Ізраїлю скинув.
Він не згадав про Свій підніжок[e]
у день Свого гніву.
2 Господь усе понищив,
не пожалів Він жодного із Якового дому.
У люті повалив твердині дочки Юдеї[f].
Зрівняв Він їх з землею.
Ганьбою вкрив і царство, і його вельмож.
3 В палкому гніві вигубив всю міць Ізраїлю.
Від ворога Свою правицю відвернув
і запаливсь на Якова, мов той вогонь пекучий,
що пожирає все довкола.
4 Напнув Він лук Свій, наче ворог,
немов противник, напростав правицю
і повбивав усе, що оку миле.
В намет дочки Сіону
Він вилив лють Свою, немов вогонь.
5 Став ніби ворогом Господь.
Він Ізраїль пожер, понищив Він усі її твердині.
Він зруйнував усі її укріплені міста,
примножив голосіння й плач,
і стогін по землі Юдеї.
6 Спустошив Він притулок Свій[g], неначе сад,
Він знищив Своє місце зібрання.
Господь призвів до забуття в Сіоні свят і субот.
Царя й священика Він відштовхнув у Своїй люті.
7 Господь відкинув Свій вівтар,
від власної святині відсахнувся:
у руки ворогам віддав мури твердині.
Вороги у домі Всевишнього кричали з радості,
мов у свята Господнього день.
8 Господь намислив зруйнувати мур дочки Сіону.
Мотузкою відміряв все, що зруйнувати хоче,
і Він не стримував Себе.
Примусив Він укріплення й мури тужити,
та їхня міць пропала геть.
9 Ввійшли у землю брами Єрусалима.
Він розламав і потрощив залізні засуви.
Царя й князів її розкидано між племенами,
й ніяких правил не існує.
Пророки більше з’яв від Господа не мають.
10 Старійшини дочки Сіону
сидять, мовчать й ридають на землі.
Золою голови посипали вони, вдяглися у вереття[h].
Дівчата у Єрусалимі додолу голови схилили.
11 Немає більше сліз в очах моїх,
у мене все всередині кипить.
До самих печінок знедужаю
від гибелі дочки мого народу,
бо діти й немовлята мліють
від голоду на вулицях міських.
12 Вони питають матерів своїх:
«Де хліб, що пити?»
Неначе поранені бійці на вулицях міста,
вони непритомніють від безсилля.
Та згодом, вони вмирають в материнських обіймах.
13 Що можу я тобі сказати,
до чого ти подібна, дочко Єрусалим?
З чим можу порівняти тебе,
щоб втішити, дочко Сіону?
Твоя руїна неосяжна, ніби море.
Хто тебе зцілить?
14 Були твоїм пророкам з’яви,
пусті й оманливі про тебе.
Вони не викривали провин твоїх,
аби неволю відвернути.
Натомість бачили тебе
в брехливих та пустих пророцтвах.
15 Руками сплескують на тебе подорожні.
Вони свистять й хитають головами над Єрусалимом:
«Невже це місто, про яке розповідали,
що то неперевершена краса, утіха світу всього?»
16 Пащекували проти тебе вороги твої.
Вони свистять, зубами скреготять і кажуть:
«Ми проковтнули їх, це саме той день!
Його чекали ми, і він настав,
ми побачили його»!
17 Те учинив Господь, що Він замислив.
Свою погрозу Він виконав,
яку проголосив давно.
Він без пощади усе зруйнував.
Примусив ворога позбиткуватися з тебе,
зміцнив могутність ворогів твоїх.
18 До Господа взивайте серцем,[i]
мури дочки Сіону.
Хай сльози твої плинуть,
мов потік, і вдень, і уночі.
Не зупиняйтеся,
очам своїм спокою не давайте.
19 Вставай і голоси вночі з початком кожної сторожі.
Благай про милосердя перед Господом своїм.
Здійми до Нього руки задля життя дітей своїх,
що знепритомніли від голоду
на кожній вуличці міста.
20 О Господи, поглянь і зглянься,
кому Ти все це заподіяв.
Хіба так можна,
що жінки їдять своїх дітей, яких плекали?
В святині Господа священика й пророка вбито!
21 Малі й старі на вулицях лежать.
Мої дівчата й хлопці полягли від меча.
Ти вбив їх у день гніву Свого,
Ти їх забив немилосердно.
22 Ти поскликав людей здовкола,
щоб мордувати мене.
Ти їх немов на свято скликав,
тому ніхто й не втік,
не врятувався в день гніву Господа.
Мій ворог винищив усіх,
кого я випестила і виховала.
Footnotes
- 1:1 Єрусалиме У цьому вірші Єрусалим порівнюється з дівчиною.
- 1:3 на тісних стежках Або «там, де виходу немає».
- 1:4 сумні Цей варіант міститься виключно у древньогебрейських текстах. У древньогрецьких перекладах—«у полоні».
- 1:15 Юдеї… дочку Або «місто Єрусалим».
- 2:1 Свій підніжок Тобто «храм Єрусалимський».
- 2:2 дочки Юдеї Тобто «Юдеї». Також у 5 вірші. Див.: «Юдея».
- 2:6 притулок Свій Тобто «храм Єрусалимський».
- 2:10 Золою… вереття Два найбільш типових вияви горя.
- 2:18 До Господа… серцем Або «Їхні серця до Господа взивають».
До євреїв 10:1-18
Ukrainian Bible
10 Бо Закон, мавши тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приступає.
2 Інакше вони перестали б приноситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жадної свідомости гріхів.
3 Але в них спомин про гріхи буває щороку,
4 бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
5 Тому то, входячи в світ, Він говорить: Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував.
6 Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.
7 Тоді Я сказав: Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!
8 Він вище сказав, що жертви й приносу, та цілопалення й жертви покутної, які за Законом приносяться, Ти не жадав і Собі не вподобав.
9 Потому сказав: Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
10 У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз.
11 І кожен священик щоденно стоїть, служачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніколи не можуть зняти гріхів.
12 А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів,
13 далі чекаючи, аж вороги Його будуть покладені за підніжка Його ніг.
14 Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується.
15 Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
16 Оце заповіт, що його по цих днях встановляю Я з ними, говорить Господь, Закони вої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх.
17 А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю!
18 А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприношення за гріхи.
Read full chapter
К Евреям 10:1-18
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Христова жертва дарує нам очищення
10 У Законі була лише тінь того добра, що має прийти. В ньому немає чіткого відображення справжнього добра. Тож він, з пожертвами, що приносяться з року в рік, ніколи не зробить досконалими тих, хто приходить поклонитися Богу. 2 А якби міг, то чи не перестали б люди приносити ці жертви? Адже ті, хто поклоняються Богу, могли б воднораз і назавжди очиститися й ніколи більше не відчувати вини за свої гріхи. 3 Власне, навпаки, через ті жертви люди згадують про гріхи. 4 Бо ж неможливо цаповою та бичою кров’ю змити гріхи.
5 Через те, коли Христос входив у світ, Він казав:
«Ти не жадав ні пожертви, ні приношення,
лише тіло Ти Мені наготував.
6 Не мав Ти втіхи в спалених пожертвах
та в приношеннях за гріх.
7 Тоді Я сказав: „Ось Я прийшов!
Як сказано про Мене у книзі Закону,
явився Я здійснити Твою волю, о Боже”».(A)
8 Насамперед Він сказав: «Ти не жадав і не мав втіхи з пожертв і підношень, від спалених пожертв та в пожертвах за гріх». (Хоч Закон і вимагав цього). 9 А потім Він сказав: «Явився Я здійснити Твою волю». Отже, Він перше скасовує, щоб установити друге. 10 А саме завдяки волі Божій ми одержали святість. Бо Ісус Христос пожертвував Тілом Своїм навічно.
Христова жертва—досконала
11 Кожен священик стає і щодня виконує свої священицькі обов’язки. Щоразу він приносить такі самі жертви, але вони ніколи не знімають гріхів. 12 А коли Христос приніс одну жертву за гріхи на всі часи, Він зайняв Своє місце по праву руку від Бога. 13 І тепер Він чекає миті, коли вороги Його впадуть до Його ніг[a]. 14 Бо однією жертвою Він приніс досконалість на всі часи для тих, кому дано святість. 15 Про це нам і Дух Святий свідчить. По-перше, Він твердить:
16 «Настануть дні, коли Я укладу Нову Угоду[b]
з моїм народом,—так сказав Господь.—
Законом просвітлю Я серця людей,
і в їхнім розумі Я напишу його».(B)
17 Потім він каже:
«І Я ніколи вже не пам’ятатиму
їхні гріхи і злі вчинки».(C)
18 Там, де гріхи прощені, приносити за них жертви немає потреби.
Read full chapterCopyright © 2007 by Bible League International