Судьи 19-21

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Левит і наложниця

19 Царя тоді в Ізраїлі не було. А був собі один левит у віддаленому місці гір Ефраїмових. Він узяв собі наложницю з Віфлеєма юдейського. ² Наложниця та розсердилася на чоловіка й пішла від нього до батьківської хати у Віфлеєм юдейський, і пробула там чотири місяці. ³ Тоді чоловік її зібрався й пішов за нею, щоб сердечно поговорити з нею й повернути її. Узяв він з собою слугу свого й пару ослів. Як підійшов він до оселі її батька, той побачив його, зрадів і вийшов назустріч.

⁴ Тесть його, батько молодої жінки, умовив левита лишитися на три доби. Отож вони там їли й пили, й ночували. ⁵ На четвертий день, як повставали, левит налагодився йти. Але тесть сказав йому: «Підкріпися, поїж спершу, а тоді підеш». ⁶ То вони сіли й разом їли та пили. І сказав йому батько наложниці: «Прошу тебе, прийми моє запрошення! Побудь тут іще ніч і втіш своє серце». ⁷ Чоловік той зібрався йти, але тесть умовляв його залишитися ще на одну.

⁸ Левит підвівся рано-вранці на п’ятий день, щоб іти, але батько молодої жінки сказав йому: «Підкріпися, поїж, лишися до вечора». Отак вони вдвох їли й пили. ⁹ Як підвівся чоловік, щоб іти з наложницею та своїм слугою, тесть каже: «Дивись, день котиться до ночі. Будь ласка, лишайся на ніч. Бач, день кінчається, побудь тут ніч і втіш своє серце. Завтра вдосвіта встанете, й вирушиш до свого намету».

¹⁰ Але чоловік не схотів залишатися на ніч. Він підвівся й пішов. І прийшов він до місця навпроти Євуса (тобто Єрусалима). З ним були його наложниця й пара осідланих віслюків. ¹¹ Вони були вже біля Євуса, коли почало сутеніти. Слуга сказав своєму хазяїну: «Давай зайдемо в це місто євуситське і там переночуємо». ¹² Хазяїн відповів йому: «Ми не будемо заходити до незнайомого міста, в якому живуть неізраїльтяни. Підемо до Ґівеа^[a]». ¹³ Він сказав своєму служці: «Ходімо, дістанемося до одного з цих місць, заночуємо в Ґівеа чи Рамі».

¹⁴ Тож ішли вони далі, і сонце зайшло, як були вони біля міста Ґівеа, яке належало коліну Веніаминовому. ¹⁵ Вони звернули в місто, щоб заночувати в Ґівеа. Він увійшов до міста і сів на відкритому майдані^[b], але ніхто не запросив його на ніч у дім.

¹⁶ Якраз того вечора один старий чоловік повертався додому з роботи в полі. Чоловік той був з гір Ефраїмових, але в той час він мешкав серед людей Ґівеа (люди цієї місцевості належали коліну Веніаминовому). ¹⁷ Коли підвів він очі, то побачив подорожнього на відкритому майдані міста. Тоді той літній чоловік спитав: «Куди ти йдеш і звідки ти?»

¹⁸ Левит відповів йому: «Ми мандруємо з Віфлеєма юдейського в далекий край у горах Ефраїмових, я родом звідти. Я ходив у Віфлеєм юдейський, а зараз іду додому^[c]. Та от ніхто не запросив мене до себе на нічліг. ¹⁹ Я маю солому й пашу для ослів, хліб і вино для мене, моєї наложниці та мого слуги. Ми ні в чому не маємо нестатку».

²⁰ Старий сказав: «Прошу до моєї оселі. Я у всьому подбаю про тебе, тільки не ночуй на відкритому майдані міста». ²¹ Отож забрав його старий до себе додому, нагодував віслюків. Вони ж обмили ноги, поїли й попили. ²² Поки насолоджувалися відпочинком, кілька міських розпусників, оточили дім і почали стукати в двері. Вони сказали старому, господарю оселі: «Віддай нам того чоловіка, який прийшов до твоєї хати, ми його зґвалтуємо».

²³ Хазяїн вийшов до них і сказав: «Ні, брати мої, не робіть такої ганьби! Цей чоловік—гість у моєму домі, тож не чиніть гріха. ²⁴ Погляньте, ось моя донька невинна і його наложниця. Давайте я віддам їх вам. Знущайтеся з них і робіть, що хочете. Але не чиніть гріха з цим чоловіком».

²⁵ Однак розпусники відмовилися послухати його. Тож чоловік схопив свою наложницю й виштовхнув до них за двері. Вони зґвалтували її і знущалися з неї всю ніч, аж до самого ранку. І відпустили її аж на зорі. ²⁶ Жінка прийшла на світанку і впала на порозі того дому, де був її володар і лежала там, доки сонце не зійшло. ²⁷ Хазяїн її встав уранці, відкрив двері і вийшов, щоб далі йти своєю дорогою. А там біля входу лежить жінка, його наложниця, розкинувши руки.

²⁸ Він сказав їй: «Вставай і ходімо». Але вона не відповіла, бо була мертвою. Отож підняв він її, поклав на віслюка, сам сів і поїхав додому. ²⁹ Як приїхав він додому, то взяв ніж і розрізав свою наложницю на дванадцять частин і розіслав по всій землі ізраїльській. ³⁰ І кожен, хто бачив те, казав: «Такого не траплялося і не бачено було з часів, коли ізраїльтяни покинули землю єгипетську, аж донині. Подумайте про неї, поміркуйте, що ж нам далі робити».

Підготовка до війни

20 Тоді виступили всі сини Ізраїлю від Дана до Беершеби, навіть із землі Ґілеадської^[d]. І зібрались вони всі як один перед Господом у Міцпі. ² Вожді всього народу, всіх колін ізраїльських були присутні на тому зібранні людей Божих: чотириста тисяч воїнів, озброєних мечами.

³ Люди Веніаминові прочули, що ізраїльтяни зібралися в Міцпі. Ізраїльтяни сказали: «Скажіть, як же таке лихо сталося?» ⁴ Левит, хазяїн тієї закатованої жінки, відповів: «Я прийшов до Ґівеа, міста, що належить людям Веніаминовим, зі своєю наложницею, щоб заночувати. ⁵ Але заможні мешканці Ґівеа намірилися на мене. Вночі вони оточили будинок. Вони хотіли вбити мене і зґвалтували мою наложницю, і вона померла. ⁶ Тоді взяв я наложницю свою, порізав її на шматки й розіслав по всіх усюдах ізраїльських спадкоємних земель, бо вчинили вони ганебний і безглуздий гріх в Ізраїлі. ⁷ Отож тепер, усі присутні тут ізраїльтяни, давайте зараз зберемося й порадимося!»

⁸ Всі люди як один підвелися й сказали: «Жоден із нас не піде до свого намету, ніхто не повернеться додому. ⁹ Але зараз ось що ми маємо зробити з Ґівеа. Ми підемо на нього за жеребом. ¹⁰ Ми візьмемо по десять чоловік із кожної сотні з колін ізраїльських і по сотні з кожної тисячі, і по тисячі з кожних десяти тисяч, щоб узяли продовольство для війська, щоб піти й заподіяти Ґівеа Веніаминовому такий же гріх, як і той, що вони заподіяли в Ізраїлі».

¹¹ Отож усі сини ізраїльські як один зібралися проти міста. ¹² Коліна ізраїльські розіслали своїх людей по всіх поселеннях коліна Веніаминового з такими словами: «Що то за лихо, що поміж вами скоїлося? ¹³ Видайте зараз нам тих розпусників, які ховаються у Ґівеа, щоб ми повбивали їх і викорінили зло з Ізраїлю». Але люди Веніаминові не послухалися ізраїльтян.

¹⁴ Люди Веніаминові з усіх міст посходилися до Ґівеа, щоб виступити проти ізраїльтян. ¹⁵ У той день з різних міст зібралося двадцять шість тисяч воїнів Веніаминових, озброєних мечами. А крім того, ще й сімсот спеціально тренованих воїнів і мешканців Ґівеа. ¹⁶ А ще було сімсот відібраних добірних воїнів, навчених вести бій лівою рукою. І кожен міг влучити з пращі у волосинку, і ніколи б не схибив.

¹⁷ Отож усі ізраїльтяни, крім людей Веніаминових, зібрали чотириста тисяч людей, озброєних мечами, всі добірні воїни. ¹⁸ Вони зібралися й пішли до Бетела, й ізраїльтяни звернулися до Бога: «Хто перший з-поміж нас має йти на битву з веніаминіями?» Господь відповів: «Юда—перший».

Війна

¹⁹ Отож ізраїльтяни вирушили вранці й розбили табір неподалік від Ґівеа. ²⁰ Ізраїльтяни виступили проти Веніамина. Вони підготувалися до битви під Ґівеа. ²¹ Люди Веніаминові вийшли проти них із міста Ґівеа. І того дня полягло двадцять дві тисячі синів Ізраїлю.

²² Військо ізраїльське зібралося з силами і знову приготувалося до битви на тому ж місці, де збиралося напередодні. ²³ Ізраїльтяни ридали й благали Господа до вечора, вони питали Його: «Чи маємо ми йти знову війною проти наших братів—людей Веніаминових?»

Господь відповів: «Ідіть і бийтеся з ними».

²⁴ Отож наступного дня ізраїльтяни виступили проти веніаминіїв. ²⁵ Веніаминові ж люди вийшли з Ґівеа наступного дня їм назустріч і поклали на полі бою ще вісімнадцять тисяч ізраїльських синів (усі вони були озброєні мечами).

²⁶ Тоді всі ізраїльтяни, все військо, піднялися й прийшли до Бетела. Вони сиділи там і плакали, і молили Господа. Вони постилися весь день аж до вечора. А потім принесли Господу жертву всеспалення і мирну пожертву. ^27-28 За тим ізраїльтяни запитали Господа (там був тоді ковчег Заповіту Божого, а Фінегас, син Елеазара й онук Аарона, був при ньому священиком): «Чи маємо ми знову виступити з боєм проти наших братів веніаминіїв, чи вже годі?» І Господь відповів: «Ідіть, бо завтра Я віддам їх вам у руки».

Перемога

²⁹ Отже, ізраїльтяни влаштували засідки навколо Ґівеа. ³⁰ І виступили сини Ізраїля проти коліна Веніаминового на третій день. Вони підготувалися до битви біля Ґівеа, як і раніш. ³¹ Коли люди Веніаминові вийшли назустріч супротивнику, той відтягнув їх від міста. Як і напередодні, веніаминії почали нападати й убивати воїнів на двох головних дорогах, що вели одна до Бетела, а друга—до Ґівеа, а також на відкритому місці. Вони вбили близько тридцяти ізраїльських воїнів. ³² Люди Веніаминові думали: «Ми перемагаємо, як і раніше». А ізраїльтяни сказали: «Давайте відступати, аби відтягнути їх від міста на дороги».

³³ Тоді всі ізраїльтяни вискочили зі своїх схованок і згуртувалися на битву при Ваал-Тамарі, і ті ізраїльтяни, що сиділи в засідках в околицях Ґеви, теж вийшли. ³⁴ Десять тисяч тренованих воїнів із усього Ізраїлю напали на Ґівеа. Битва була жорстока. Та люди Веніаминові й гадки не мали, яка халепа на них чигала.

³⁵ І Господь розгромив Веніамина перед Ізраїлем. Ізраїльтяни у той день знищили двадцять п’ять тисяч сто озброєних синів Веніаминових. ³⁶ Нарешті люди Веніаминові зрозуміли, що їх розбито. Ізраїльтяни відступили, бо покладалися на воїнів, що були в засідці біля Ґівеа.

³⁷ Вони з засідки кинулися в Ґівеа, розбіглися по місту і віддали його мечу. ³⁸ Ізраїльтяни домовилися з тими воїнами, які були в засідці, що вони подадуть димовий сигнал із міста, ³⁹ і тоді ізраїльтяни знову розпочнуть битву. Веніаминії кинулися в атаку і вбили близько тридцяти ізраїльтян. І вони, певно, думали собі: «Мабуть, ми вщент розтрощили їх, як і в першій битві».

⁴⁰ Але сигнал, а то був стовп диму, почав здійматися над містом, і коли люди Веніаминові озирнулися, то ціле місто димом здіймалося в небо! ⁴¹ Тоді ж ізраїльтяни знову кинулись в атаку, а люди Веніаминові запанікували, бо зрозуміли, яке лихо спіткало їх. ⁴² То повернули вони від ізраїльтян до пустелі, але битва наздоганяла їх, і тих, що виходили з міста, знищували разом з людьми Веніаминовими.

⁴³ Людей Веніаминових оточили й невтомно переслідували й винищували далеко на схід від Ґівеа. ⁴⁴ Вбито було вісімнадцять тисяч людей Веніаминових, усі вони були хоробрі воїни. ⁴⁵ Коли вони повернули і врозсип кинулися тікати в пустелю, до скелі Риммон, ізраїльтяни вбили п’ять тисяч із них на головній дорозі й переслідували їх до місцини, що називалася Ґідом, і вбили там дві тисячі чоловік. ⁴⁶ Отож того дня полягло двадцять п’ять тисяч озброєних воїнів Веніаминових, усі вони були хоробрі воїни.

⁴⁷ Але шістсот чоловік звернули й зникли в пустелі у напрямку скелі Риммон. Вони провели у скелі чотири місяці. ⁴⁸ А ізраїльтяни повернулися назад до людей Веніаминових і віддали мечу кожне місто, в яке входили: людей і худобу—все, що знаходили.

Помилування

21 Ізраїльтяни присягнули в Міцпі: «Жоден із нас не віддасть своїх дочок заміж за синів коліна Веніаминового». ² Коли люди прийшли до Бетела, вони сіли перед Богом і до вечора вголос кричали й гірко ридали. ³ Вони голосили: «О Господи, Боже Ізраїлю, чому таке сталося в Ізраїлі, що сьогодні одним ізраїльським коліном стало менше?»

⁴ Наступного дня люди повставали рано, спорудили вівтар і принесли жертву всеспалення та мирну пожертву. ⁵ Тоді ізраїльтяни сказали: «Які з колін Ізраїлю не прийшли на зібрання до Господа?» Бо велика клятва була щодо тих, хто не прийшов до Господа в Міцпу: «Смерть йому».

⁶ Але ізраїльтянам стало шкода братів своїх із коліна Веніаминового. Вони сказали: «Сьогодні одне коліно ізраїльське винищене. ⁷ Як же бути з тими, хто з веніаминіїв залишився? Де знайти їм дружин? Адже ми поклялися Господу не віддавати заміж за них наших дочок».

⁸ Потім вони спитали: «Чи є хто з ізраїльських колін, хто не прийшов до Господа у Міцпу?» Та, звісно, ніхто не прийшов на зібрання з Явеш-Ґілеада. ⁹ Коли зробили перекличку, то з’ясувалося, що жодного мешканця Явеш-Ґілеада не було.

¹⁰ Отож громада послала туди дванадцять тисяч воїнів і наказала їм: «Ідіть і повбивайте всіх мешканців Явеш-Ґілеада, разом із жінками й дітьми. ¹¹ Ось що ви мусите зробити: вбийте всіх чоловіків і тих жінок, які пізнали чоловіка, а невинних дівчат залиште в живих». Так вони й зробили^[e].

¹² Поміж мешканців Явеш-Ґілеада знайшли вони чотириста молодих невинних дівчат, які не пізнали ще чоловіка. Вони привели їх у табір поблизу Шило, що на землі Ханаанській. ¹³ Тоді вся громада послала сказати веніаминіям, які переховувалися у скелі Риммон, про мир із ними. ¹⁴ І веніаминії повернулися. Ізраїльтяни віддали їм жінок з міста Явеш-Ґілеад, але тих жінок було недостатньо для всіх чоловіків цього коліна.

Викрадення в Шило

¹⁵ Люди жаліли веніаминіїв, бо Господь завдав втрат колінам ізраїлевим. ¹⁶ Старійшини громади сказали: «Як же нам бути з дружинами тих, хто залишився, адже всі жінки коліна Веніаминового знищені?» ¹⁷ І вони казали: «Треба було б щоб ті, хто залишився в живих, мали нащадків, аби не зникло одне з колін Ізраїлю. ¹⁸ Але ми не можемо віддати за них своїх дочок. Бо ізраїльтяни поклялися: „Прокляття тому, хто віддасть свою дочку за чоловіка з коліна Веніамина”».

¹⁹ Отож вони сказали: «Слухайте, тепер якраз щорічне свято на честь Господа в Шило, що на північ від Бетела, на схід від дороги, що веде від Бетела до Сихема, і на південь від Левони». ²⁰ Вони навчили веніаминіїв: «Ідіть і заляжте у виноградниках. ²¹ Чатуйте. Коли дівчата з Шило вийдуть водити танок, то вибігайте з виноградників і кожен крадіть собі жінку з дівчат Шило й повертайтеся на землю Веніаминову. ²² Коли їхні батьки й брати прийдуть до нас скаржитися, ми їм скажемо: „Вибачте їх на нашу поруку, бо не могли дати кожному з них дружину, захоплену в бою. Ви ж, звісно, не могли віддати за них своїх дочок, бо тоді ви були б винні”».

²³ Веніаминії так і зробили. Вони вибрали собі дружин з-поміж тих дівчат, які танцювали, і викрали їх. Вони втекли на свої спадкоємні землі, відбудували міста й оселилися в них. ²⁴ Отож розійшлися ізраїльтяни по своїх колінах та родинах. І кожен пішов у свою спадкоємну землю. ²⁵ У ті дні в Ізраїлі не було свого царя. Кожен робив, що заманеться.