Add parallel Print Page Options

Ти насадив їх, розрослись вони
    і навіть почали плодоносити.
Ти—на устах у них,
    але далеко від сердець.
Та ж Господи, мене Ти знаєш,
    бачив сам моє життя,
    Ти серце моє випробував неодночасно.
Ти відбери їх, ніби тих овець,
    що на заріз призначені.
Як довго ще землі тужити,
    як довго сохнути траві на полі?
За лиходійства тих, хто населяє їх,
    і звірі, і птахи пощезли.
Бо люди ці кажуть: «Єремія не зможе побачити,
    що нас чекає в наших днях прийдешніх,
    бо недовгі будуть дні його».

Read full chapter