Утиски й праця

4 І знову озирнувся я й побачив, скільки гноблення під сонцем. Я бачив гноблених в сльозах, і нікому втішати їх, бо ті ж гнобителі і владу мають, і не знайшлося, кому втішить неборак. ² Я вирішив, що зараз легше тим, хто помер, ніж живим. ³ Але ще краще, ніж живим і мертвим, вмерлим при породіллі, хто ще не бачив зла, яке існує в світі цім^[a].

⁴ І збагнув я, що вся праця і все, що вона дає, суть заздрощі й суперництво між людьми. Це теж марнота, це теж вітер в полі^[b].

⁵ Ось люди кажуть: «Складає дурень руки й цим себе вбиває». ⁶ Можливо, правда це, але я кажу, що краще вдовольнятися малим, ніж увесь час жадати більшого багатства.

Краще жити вдвох

⁷ І знов спостерігав я марноту під сонцем. ⁸ Жив одинак, не мав ні сина, ані брата. Однак трудився безупинно. Та все ж багатство не втішало зір його. Він запитав себе: «Для кого гну я спину? Чом позбавляю радості себе?» Це теж марнота. Запитання непросте. ⁹ Краще жити вдвох, аніж одному, за свої труди тоді відплата краща. ¹⁰ Якщо впаде один, підвестись допоможе другий. Впаде самотній, хто йому прийде на поміч? ¹¹ Як люди сплять удвох, то тепло їм, а як самотньому зігрітись? ¹² Самотнього неважко подолати, а двоє можуть дати відсіч. Утричі зсукану мотузку важко розірвати.

¹³ Бідний, та мудрий і молодий кращий, ніж старий, та дурний володар, який уже не прислухається до застережень. ¹⁴ Навіть якщо молодий вийде з дому в’язнів, щоб стати царем або народився в бідняцькій родині. ¹⁵ Я помітив, що всі люди цього краю були на боці молодого володаря, який мав заступити на престолі старого правителя. ¹⁶ І було всіх тих людей, яких він повів за собою, дуже багато. Але ті, хто прийде пізніше, не буде ним задоволений. Бо це також безглуздо, також вітер у полі.

Про обіцянку

5 Дивись під ноги, коли піднімаєшся до Оселі Господньої. Краще наблизитися до Нього, щоб вслухатися, ніж приносити пожертви, як ті дурні. Адже не відають вони, що творять зло. ² Розплющить рота не спіши, не поспішай сказати раніше Бога. Тож Бог на Небесах, а ти—на землі. Тому хай буде мало слів твоїх.

⁴ Коли даєш обіцянку Богу, не зволікай з її виконанням. Бо Він не любить дурнів. Виконуй свою обіцянку. ⁵ Краще не обіцяти, ніж пообіцяти й не дотримати слова. ⁶ Не дозволяй устам призводити тебе до гріха, не говори священику^[c]: «Я ненавмисне». Навіщо гнівити Бога своїми словами і знищувати плоди своєї праці? ⁷ Адже насправді невгамовні мрії несуть у собі пустопорожні справи і слова. Побійся Бога!

Марнота багатства

⁸ Якщо бачиш, що на твоїй землі збиткуються з бідного й порушують права й справедливість, не дивуйся з цього, бо за кожним можновладцем спостерігає вищий, а за вищим—ще вищий. ⁹ У будь-якому разі країна має силу тоді, коли правитель, мов той раб, піклується старанно про її благополуччя.

¹⁰ Хто любить гроші, тому завжди буде мало. Хто любить множити багатство, тому його ніколи не достатньо. ¹¹ Зростає маєтність—збільшується кількість ротів. Яка ж бо користь для володаря, крім того, що усе те споглядати? ¹² Спокійно спочиває трудівник, пусте чи їсть багато він, чи мало. А багатій повік не стулить, бо стереже своє майно.

¹³ Велику тугу бачив я під сонцем^[d]: коли добро примножував собі на шкоду^[e] чоловік. ¹⁴ Так сталося, що втратив він усе через невдачу, що сина мав, так той лишивсь ні з чим. ¹⁵ Людина з лона материнського виходить гола, такою йде і в потойбічний світ. Нічого з того, що надбав трудяга за життя, в руках не понесе в могилу. ¹⁶ І в цьому теж великий сум: яким з’явився, таким і піде. Який набуток тим, хто трудиться на вітер? ¹⁷ Усе життя у сутінках він їсть, в роздратуванні, гніві, завжди хворий.

Насолоджуйся своєю працею

¹⁸ Ось що, як я збагнув, є добрим і прекрасним: людині належить їсти й пити, знаходити задоволення в праці, якій віддано всі дні життя під сонцем, даровані Богом, бо така її доля. ¹⁹ Ті ж, кому Бог дає багатство й маєтність, кому дозволяє тішитися ними, мати свою частку й знаходити насолоду в праці,—це Божий дарунок. ²⁰ Справді, така людина не перейматиметься днями життя свого, бо Господь займає її справами, що тішать її серце^[f].

Не в багатстві щастя

6 Лихий випадок бачив я під сонцем, це тяжким тягарем лягає на людину. ² Бог дає людині багатство, скарби, шану, тож вона має все, чого бажає, але Бог не дає людині насолоджуватися набутим. Замість неї чужинець користується всім. Це безглуздо й сумно.

³ Скажімо, у батька є сто дітей, і живе він багато років, але не може насолоджуватися щастям, його навіть не поховають як годиться. Як на мене, краще мертвонародженому, ніж йому. ⁴ Хоч із безглуздям він приходить і в темряву відходить, і темрява вкриває ім’я його. ⁵ Хоча він і не бачив сонця й нічого ще не пізнав, та має більше спокою, ніж згаданий чоловік. ⁶ Живи хоч дві тисячі років, але якщо не пізнаєш щастя, то хіба не всі ми йдемо в одне й те саме місце?

⁷ Людина трудиться весь час, щоб досхочу поїсти, та голод свій ніколи не вгамує. ⁸ Які ж бо переваги має мудрий над дурним? І що отримує бідняк, який уміє жити? ⁹ Все ж ліпше та синиця у руці, ніж недосяжний журавель у небі. Все це марнота, як ловити вітер в полі.

¹⁰ Все суще вже дістало ймення, і вже відомо, що таке людина. Не позмагаєшся із тим, хто дужчий. ¹¹ Адже що більше слів, то марнотніше. Яка із цього користь людям?

¹² Хто знає, що людині краще в цьому короткому безглуздому житті, через яке вона проходить, ніби тінь? Хто скаже їй, що буде після неї в цьому світі?

Особливе Боже благословення в житті Павла

12 Я мушу і далі хвалитися. Хвалитись мені невигідно, але я перейду до видінь та одкровень Господніх. ² Я знаю одного чоловіка^[a] в Христі, який чотирнадцять років тому був узятий на «третє небо» (не знаю, чи в тілі своєму, чи духом, одному Богу це відомо). ^3-4 Я знаю, що цей чоловік (чи то в тілі своєму, чи без нього, це лише Богу відомо) був узятий у рай і чув слова невимовні. Людині не дано їх вимовити. ⁵ Цим чоловіком я й хвалитимуся, а собою хвалитися не буду. Хіба що неміччю своєю.

⁶ Бо якщо хвалитимуся, то не буду нерозумним, тому що казатиму правду. Та краще стримаюсь, щоб ніхто не подумав про мене більше, ніж він бачить і чує від мене.

⁷ І щоб я не занадто звеличувався від надзвичайних видінь, що мені були, дано мені жало у тіло^[b]—посланця сатани, щоб той мучив мене, не даючи мені звеличитися. ⁸ Я благав Господа тричі, щоб забрав його від мене геть, але Він мовив до мене раз і назавжди: ⁹ «Досить для тебе милості Моєї, бо сила Моя повністю здійснюється у твоїй слабкості». Тож я маю бути дуже щасливий з того, що хвалюся слабкостями своїми, аби сила Христова залишалася зі мною. ¹⁰ Тому любо мені перебувати у слабкості своїй, у знущаннях, злиднях, гоніннях та труднощах в ім’я Христа. Бо коли я немічний, то набуваю силу.

Павло говорить про свою любов до коринтян

¹¹ Я хвалився, як нерозумний, але ви самі спонукали мене це робити. Це вам слід було хвалити мене, бо я ні в якому разі не нижчий від тих ваших «великих апостолів», навіть якщо я нічого не вартий. ¹² У всякому разі, коли я був з вами, то багато чого було здійснено на доказ того, що я апостол. Знамення, чудеса і дивовижні речі були виконані з великим терпінням. ¹³ То чим же ви гірші від інших церков, чого вам бракує? Хіба лише того, що я не був вам тягарем? Пробачте мені таку провину.

¹⁴ Ось зараз я вже втретє готовий прийти до вас й не буду для вас тягарем. Я не прагну заволодіти добром вашим, мені потрібні ви самі. Бо не діти повинні забезпечувати батьків своїх, а батьки—дітей. ¹⁵ Я ж, зі свого боку, з великою радістю віддам усе, що маю, навіть самого себе, заради вас. Якщо я любитиму вас дужче, то як же ви любитимете мене менше?

¹⁶ Хоч би як там було, але я не був тягарем для вас. Та ви кажете, що через свою підступність я вас перехитрував. ¹⁷ Чи, може, я обдурив вас, використавши у своїх цілях одного з тих, кого до вас посилав? Ні. ¹⁸ Я попросив Тита прийти до вас і послав одного з братів разом з ним. Чи, може, він вас обдурив? Ні. Він діяв так само чесно як і ми.

¹⁹ Чи ви думаєте, що ми весь цей час виправдовувалися перед вами? Ми ж насправді є послідовниками Христа й говоримо це перед Богом. І все, що ми робимо, мої любі друзі, це для того, щоб зміцнити вас духовно. ²⁰ Бо я боюся, що коли прийду, то можу знайти вас не такими, як хотілося б мені. І ви знайдете мене не таким, як хотілося б вам. Боюся, що почнуться серед вас чвари, ревнощі, злобливі сутички, суперництво, наклепи, плітки, зухвальство і безладдя. ²¹ Боюся, що коли прийду до вас знову, мій Бог принизить мене перед вами і оплакуватиму я всіх тих, хто грішив у минулому і не розкаявся у своїй нечистоті, розпусті й перелюбі, що вони чинили.