Add parallel Print Page Options

Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...

Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...

Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...

10 Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

11 Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

12 Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

14 Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...

15 Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

16 Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

17 І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...

18 Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...

Вступ

Ось слова Когелета[a], сина Давида, царя єрусалимського: «Все марне!—Каже Когелет.—Усе безглузде. Який з тяжкої праці зиск людині, що все життя[b] трудиться невтомно? На зміну поколінню прийде інше, лише земля лишається тією ж вічно. То сходить, то заходить сонце, спішить туди, де сходити йому. На південь мчить і повертається на північ вітер, тоді вертає знов, і знов своїм шляхом полетить і вернеться назад.

Вливаються у море всі потоки, та не заповнюється море вщерть. Вода вертається до витоків своїх. Усі слова набриднути можуть[c], не здатен висловити думку чоловік[d]. Побаченим не нагодуєш око, почутим слух не напоїш. Те, що було, те знову буде. Що скоєне, здійсниться знову. Під сонцем не нове ніщо. 10 Якщо й існує щось, про що ти скажеш: „Поглянь, та це ж нове!”—будь певен, що воно вже існувало, коли про нас іще і гадки не було. 11 Не буде пам’яті про тих, що вже пішли, немає пам’яті про тих, прийдешніх, не буде пам’яті й про тих, які за ними прийдуть».

Марнотність знання

12 Я, Когелет, був царем Ізраїлю, правив у Єрусалимі. 13 Я себе дослідженню й вивченню мудрості віддав: всього того, що відбувається під небесами. Тяжкий це тягар, який Господь поклав на людину! 14 Я був свідком усього, що діється під сонцем. Я відкрив для себе, що все—марнота, все, що відбувається—лиш вітер в полі. 15 Того, що зігнуте, не випрямити, того, чого бракує, не врахувати. 16 Я собі подумав: «Я став великим, набрався мудрості над усіма своїми попередниками, що правили Єрусалимом. Я серцем ввібрав мудрість і знання». 17 Тож я розумом осягнув мудрість і знання, безумство й глупоту. Але я знову збагнув, що все це—той же вітер в полі. 18 Де мудрості багато, там печаль зростає. Чим більше знань, тим дужчий смуток.

Footnotes

  1. 1:1 Когелета Тобто «Вчителя» або «Проповідника».
  2. 1:3 все життя Або «під сонцем». Також див.: Екл. 1:9, 13.
  3. 1:8 набриднути можуть Або «слабі», чи «не можуть виразити того, що я хочу сказати».
  4. 1:8 не здатен… чоловік Або «та все ж людина продовжує говорити».