⁴⁴ Наші прабатьки мали з собою в пустелі святий намет. Він був зроблений, як Бог наказав Мойсею за тим зразком, який той бачив. ⁴⁵ Одержавши цей намет, наші прабатьки принесли його з собою, коли Ісус^[a] повів їх захопити землю інших народів. Та Бог виганяв їх, коли наші пращури наступали. Святий намет лишався з ними аж до часів Давидових.

⁴⁶ Бог був дуже задоволений Давидом, і той попросив Господа дозволити йому звести оселю Богові Якова^[b]. ⁴⁷ Але то вже Соломон збудував храм Божий. ⁴⁸ Втім, Всевишній не живе в будинках, зведених руками людськими. Як казав пророк^[c]:

⁵¹ О вперті вожді юдейські! Ви відвернули серця ваші від Господа і не бажаєте слухати Його! Ви завжди опираєтеся Духові Святому. Ви такі ж, як ваші пращури. ⁵² Чи був хоч один пророк, якого б ваші предки не переслідували? Вони повбивали навіть тих, хто провіщав прихід Праведного. А зараз ви зрадили і вбили Його. ⁵³ Ви ж ті, хто прийняли від Ангелів Закон, але не стали його дотримуватися».

Убивство Степана

⁵⁴ Почувши це, вожді юдейські були розлючені, вони скреготіли зубами на Степана. ⁵⁵ Але він, сповнений Духа Святого, підвів очі до неба й побачив Божу славу й Ісуса, Який стояв праворуч від Бога. ⁵⁶ І сказав Степан: «Послухайте! Я бачу, як розкрилися Небеса. Я бачу Сина Людського. Він стоїть праворуч від Бога».

^57-58 У відповідь на ці слова вони закричали у гніві й позатуляли вуха, щоб не чути його. Потім усі разом кинулися на Степана, витягли його за місто й почали закидувати камінням. А свідки поскладали плащі свої до ніг юнака, якого звали Савлом. ⁵⁹ У той час, коли вони кидали в Степана каміння, він молився кажучи: «Господи Ісусе, прийми мій дух». ⁶⁰ А потім він упав на коліна й голосно скрикнув: «Господи, не зараховуй їм цей гріх». По цьому слові Степан помер.