Притча про сіяча

(Мк. 4:1-9; Лк. 8:4-8)

13 Того ж дня Ісус вийшов з дому й сів на березі озера. ² Навколо Нього зібрався величезний натовп, тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. ³ Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.

Він сказав: «Вийшов селянин і заходився сіяти. ⁴ Коли він розкидав зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. ⁵ Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, ⁶ та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. ⁷ Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. ⁸ Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у сто, шістдесят, та тридцятеро разів більше від посіяного. ⁹ Той, хто має вуха, нехай почує!»

Чому Ісус навчав за допомогою притч

(Мк. 4:10-12; Лк. 8:9-10)

¹⁰ Ісусові учні підійшли до Нього й запитали: «Чому Ти притчами розмовляєш з людьми?»

¹¹ У відповідь Ісус мовив до них: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а їм—не дано. ¹² Адже хто має розуміння, тому додасться ще більше, й він матиме надмірно, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить. ¹³ Я говорю до них притчами, бо вони, дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють. ¹⁴ В цих людях справджується пророцтво Ісаї:

¹⁶ Блаженні очі ваші, бо вони бачать, а вуха—бо чують. ¹⁷ Істинно кажу вам: чимало пророків і праведників хотіли б побачити те, що ви бачите, але не бачили, хотіли б почути те, що ви чуєте, але не почули».

Пояснення притчі про сіяча

(Мк. 4:13-20; Лк. 8:11-15)

¹⁸ «Послухайте пояснення притчі про сіяча. ¹⁹ Ось що означає зерно, що впало при дорозі. До кожного, хто чує Слово про Царство Боже та не розуміє його, приходить лукавий і віднімає посіяне у нього в серці. ²⁰ Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. ²¹ Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри. ²² Зерно, що впало серед теренів—це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи та спокуса багатства душать Слово, і воно не дає плодів^[a]. ²³ А зерно, що впало на добру землю—це ті, хто чують і розуміють Слово. Вони приносять щедрий врожай: у сто, шістдесят і тридцятеро разів більший від посіяного».

Притча про бур’ян

²⁴ І розповів Ісус їм іншу притчу: «Царство Боже подібне до людини, яка посіяла добре зерно на своєму полі. ²⁵ Та коли всі спали, прийшов ворог, посіяв бур’ян серед пшениці та й пішов собі. ²⁶ Коли посіяне виросло й викинуло колосся, бур’ян також виріс. ²⁷ Слуги господаря прийшли до нього й питають: „Пане, ти посіяв добре зерно. То чому ж бур’ян виріс серед поля?” ²⁸ Тоді він їм відповів: „Це ворог зробив”. Слуги кажуть йому: „Може, ми підемо й виполемо бур’ян?” ²⁹ „Ні,—відповідає хазяїн,—бо ви при тому вирвете і пшеницю. ³⁰ Нехай ростуть разом аж до жнив”. Тоді я скажу женцям: „Збирайте спершу бур’ян та зв’язуйте його в снопи, щоб спалити, а пшеницю складайте до клуні”».

Притчі про гірчичне зерно та дріжджі

(Мк. 4:30-34; Лк. 13:18-21)

³¹ Ісус розповів їм іще одну притчу: «Царство Боже подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік посадив на своєму полі. ³² Воно є найменшою зерниною, але коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини, неначе дерево—з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її вітті».

³³ Ще одну притчу розповів Ісус: «Царство Небесне подібне до дрібки дріжджів, які жінка змішує з трьома мірками борошна і залишає так, поки все тісто зійде».

^34-35 Ісус про все говорив притчами до людей. Не було нічого, про що б Він мовив, не використовуючи притчі, щоб могло збутися сказане устами пророка:

Пояснення притчі про бур’ян

³⁶ Тоді Ісус відпустив натовп і пішов додому. Підійшли учні до Нього й попросили: «Поясни нам притчу про бур’ян у полі».

³⁷ І промовив Він у відповідь: «Той, хто сіє добре зерно,—то Син Людський. ³⁸ Поле—то світ. Добре зерно—то сини Царства Божого. Бур’ян—то сини лукавого. ³⁹ Ворог, що посіяв його—диявол. Жнива—то кінець світу. Женці—то Ангели. ⁴⁰ Отже, як збирають бур’ян і спалюють його у вогні, так буде і при кінці світу. ^41-42 Син Людський пошле Своїх Ангелів, і вони зберуть з Його Царства всіх, хто примушує людей грішити, й тих, хто чинить зло, і повкидають їх до вогняної печі, і буде чутне там волання людське і скрегіт зубів від болю. ⁴³ Тоді праведники, мов сонце, засяють у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає».

Притчі про скарб, перлину та невід

⁴⁴ «Царство Боже подібне до скарбу, схованого у полі. Чоловік знайшов його і знову заховав. І він був такий щасливий, що пішов та й продав усе, що мав, аби придбати собі те поле.

⁴⁵ Царство Небесне також нагадує купця, який розшукує гарні перли. ⁴⁶ Коли він побачив дуже цінну перлину, то пішов і продав усе, що мав, і придбав її.

⁴⁷ Царство Боже також подібне до закинутого в озеро невода, до якого потрапило багато різної риби. ⁴⁸ Коли він заповнився, рибалки витягли його на берег, сіли й відібрали велику рибу до кошиків своїх, а малу повикидали. ^49-50 Так буде й при кінці світу. Ангели прийдуть, відділять негідних від праведників і повкидають лихих до вогняної печі. І буде чути там плач людський і скрегіт зубів від болю».

⁵¹ Тоді Ісус запитав Своїх учнів: «Чи розумієте ви все це?» Вони відповіли Йому: «Так, розуміємо». ⁵² І мовив Він: «Тому кожен законник, який дізнався про Царство Небесне, отримав нове знання. Він подібний до того господаря, який дістає з комори як старі, так і нові речі».

Ісус повертається до Свого рідного міста

(Мк. 6:1-6; Лк. 4:16-30)

^53-54 Коли Ісус скінчив розповідати притчі, то вирушив звідти. Прийшовши до Свого рідного міста, Він навчав людей в синагозі, і всі дивувалися: «Звідки цей Чоловік володіє такою мудрістю та силою, що дива такі підвладні рукам Його? ⁵⁵ Хіба ж Він не син тесляра? Чи ж не матір Його Марією звати, а братів—Яковом, Йосипом, Симоном і Юдою? ⁵⁶ Чи не Його сестри ось тут серед нас? То звідки ж у Нього сила робити все це?» ⁵⁷ Земляки не бажали сприймати Його, але Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або ж у своєму домі». ⁵⁸ І через їхню невіру Він не робив там багато чудес.

Ірод думає що Іоан Хреститель повстав із мертвих

(Мк. 6:14-29; Лк. 9:7-9)

14 На той час до царя Ірода, правителя Ґалилеї, дійшла чутка про Ісуса. ² Він сказав своїм слугам: «Я вважаю, що цей Чоловік й насправді є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу».

Смерть Іоана Хрестителя

³ Іще раніше Ірод схопив Іоана, закував його в кайдани й кинув до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб.

^4-5 Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі жити з Іродіадою». Але ж Ірод не слухався Іоана, й хотів убити його, однак боявся людей, бо народ вважав Іоана пророком. ^6-7 Та коли настав день народження Ірода, дочка Іродіади танцювала перед ним і гостями та так догодила йому, що він пообіцяв виконати будь-яке її бажання. ⁸ Мати навчила її сказати: «Подай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці». ⁹ Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, які сиділи за столом, тож наказав виконати прохання дівчини. ¹⁰ Він послав людей до в’язниці, щоб ті стяли голову Іоанові.

¹¹ Голову Іоана принесли на тарілці й віддали дівчині, а та віднесла її своїй матері. ¹² Почувши про це, прийшли учні Іоанові, забрали тіло його й поховали. Потім вони пішли до Ісуса й розповіли про все, що сталося.

Як Ісус нагодував п’ять тисяч чоловіків

(Мк. 6:30-44; Лк. 9:10-17; Ін. 6:1-14)

¹³ Довідавшись про смерть Іоана, Ісус поплив на човні до безлюдного місця, щоб побути на самоті. Та коли люди дізналися, де Він, то послідували за Ним зі своїх міст. ¹⁴ Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей і зцілив хворих, яких вони привели з собою.

¹⁵ Наближався вечір. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно. Відпусти людей, щоб вони змогли піти по селах і придбати собі якоїсь їжі». ¹⁶ Та Ісус відповів апостолам: «Їм не треба йти звідси. Ви нагодуйте їх!» ¹⁷ Учні тоді Йому кажуть: «У нас нічого немає, крім п’яти хлібин та двох рибин». ¹⁸ І мовив Ісус: «Приведіть усіх до Мене».

¹⁹ Ісус звелів людям посідати на траву, тоді узяв п’ять хлібин й дві рибини, підвівши очі до неба, возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, а вони роздали народу. ²⁰ Всі поїли й наїлися, а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі. ²¹ А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.

Ісус іде по воді

(Мк. 6:45-52; Ін. 6:16-21)

²² Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, а Сам залишився, щоб відпустити людей. ²³ Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися. Коли ж настав вечір, Ісус залишався там на самоті.

²⁴ Човен відплив уже досить далеко від берега, і хвилі кидали його з боку на бік, бо вітер був зустрічний. ²⁵ Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. ²⁶ Коли учні побачили, що Ісус іде по воді, то жахнулись і з переляку закричали: «Це привід!»

²⁷ Тієї ж миті Ісус мовив до них: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!» ²⁸ На те Петро Йому сказав: «Господи, якщо це Ти, звели мені підійти до Тебе по воді». ²⁹ І сказав Ісус: «Іди!» Петро вийшов із човна, і пішов по воді, підійшовши до Ісуса. ³⁰ Раптом відчувши сильний вітер, Петро злякався, почав тонути і закричав: «Господи, спаси мене!» ³¹ Ісус одразу ж простягнув до нього руку, схопив його, мовивши: «Маловіре, чого ти засумнівався?» ³² А коли вони разом сіли в човен, то вітер вщух. ³³ Усі, хто був у човні, вклонилися Ісусові, мовивши: «Ти—істинно Син Божий!»

Зцілення недужих у землі Ґеннісаретській

(Мк. 6:53-56)

³⁴ Перетнувши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської. ^35-36 Коли мешканці Ґенісарета впізнали Ісуса, вони рознесли звістку про Його прихід по всіх околицях. І привели до Нього всіх хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, той одужував.