Пасха

12 Господь говорив з Мойсеєм та Аароном в єгипетській землі так: ² «Цей місяць^[a] буде початком місяців для вас. Він буде для вас першим місяцем року. ³ Зверніться до всієї ізраїльської громади з такими словами: „На десятий день цього місяця нехай кожен візьме ягня на родину, одне на дім. ⁴ Якщо ж родина замала для ягняти, то візьміть його разом з найближчим сусідом відповідно до кількості людей. Розрахуйте так, щоб ягняти вистачило на всіх, скільки кожен з’їсть. ⁵ Це ягня має бути бездоганним самцем-однолітком. Можете взяти його з баранців або козенят. ⁶ І доглядайте його аж до чотирнадцятого дня цього місяця. А тоді всією громадою ізраїльською заб’єте його надвечір. ⁷ Вони візьмуть трохи крові, намажуть обидва одвірка й балку над дверима в оселях, де їстимуть його. ⁸ І їстимуть його м’ясо тієї ночі. Їсти його слід смаженим на вогні з прісним хлібом і гіркими травами. ⁹ Не їжте з нього нічого сирого чи звареного у воді, а лише засмажене на вогні: голову, ноги й потрохи його. ¹⁰ І нічого не лишайте до ранку. Що лишиться до ранку, спаліть на вогні.

¹¹ Ось як їстимете його: підперезавши крижі, з сандаліями на ногах та ціпками в руках, напоготові до великого переходу. І з’їдатиме його швидко, в ознаку того, як Всевишній Господь Ізраїлю хутко врятував народ Свій від єгипетської неволі. Бо це—Пасха Господня! ¹² І пройду Я тієї ночі Єгипетською землею і повбиваю там кожного первістка, як людей, так і тварин. І над усіма богами єгипетськими учиню суд. Я—Господь. ¹³ І буде знамення у вас—кров на долівках там, де ви перебуватимете. Побачивши кров, Я обійду вас^[b], пощаду вдарувавши. І не буде згубного удару вам, коли вражатиму Єгипетську землю. ¹⁴ Ця ніч стане ніччю пам’яті для вас, і ви, та всі ваші покоління будуть святкувати її як довічне свято Господнє. ¹⁵ Протягом семи днів ви мусите їсти хліб, замішений без дріжджів, і, звісно, першого дня заберете квашню з ваших домівок, бо кожен, хто з’їсть квашене з першого дня по сьомий, буде відторгнутий від решти Ізраїлю.

¹⁶ Першого і сьомого дня у вас буде священне зібрання. Ніяка робота не буде виконуватися в ці дні, тільки що споживання їжі—це єдине, що можна робити. ¹⁷ Дотримуйтесь Свята Опрісноків, бо саме цього дня Я вивів вас із Єгипетської землі. Ви святкуватимете цей день з покоління в покоління. Це правило—довічне! ¹⁸ З вечора чотирнадцятого дня аж до вечора двадцять першого дня першого місяця ви їстимете опрісноки.

¹⁹ Ви не повинні тримати ніякої квашні в своїх оселях протягом семи днів. Бо кожного, чи то чужинця, що живе там, чи то уродженого на тій землі, хто їстиме квашене, буде відділено від громади ізраїльської. ²⁰ Не їжте нічого заквашеного, ви мусите їсти прісний хліб у всіх ваших оселях”».

²¹ Мойсей скликав усіх ізраїльських старійшин і звернувся до них: «Візьміть виберіть ягня для ваших родин і забийте його як Пасхальне. ²² Візьміть в’язанку іссопу, вмочіть у кров і помажте нею балку над дверима й обидва одвірки. І ніхто з вас нехай не виходить зі свого дому аж до ранку. ²³ І коли Господь проходитиме, щоб уразити Єгипет, Він побачить кров на балці та обох одвірках і пройде повз хати, і не дозволить згубникові ввійти до ваших осель, і смертний вирок не торкнеться ваших дітей. ²⁴ Дотримуйтеся цього наказу як закону для себе й дітей своїх на віки.

²⁵ І прийшовши до землі, яку Господь вам дав, як і обіцяв, дотримуйтеся цього служіння. ²⁶ І коли ваші діти спитають вас: „Що це служіння означає?”— ²⁷ ви скажете: „Це пасхальна пожертва Господу, бо Він пройшов повз будинок Ізраїлевих дітей, коли вбивав єгиптян, та врятував наші оселі. Тоді люди падали на коліна й поклонилися лише Господу Всевишньому”».

²⁸ Отже, Ізраїлеві діти пішли й зробили так, як Господь наказав Мойсею та Аарону.

Десята кара—побиття первістків

²⁹ Опівночі Господь побив усіх первістків в єгипетській землі: від первістка фараона, що сидить на троні, до первістка невільника, що сидить у в’язниці, а також усіх первістків худоби. ³⁰ Фараон, усі його слуги й усі єгиптяни повставали тієї ночі, й був великий плач у Єгипті, бо не було такого дому, в якому б хтось не помер.

Вихід

³¹ І покликав вночі фараон Мойсея та Аарона й промовив: «Вставайте і йдіть геть з-поміж мого народу, ви самі й Ізраїлеві діти. Йдіть і служіть Господу. ³² Забирайте ваших овець і вашу худобу, як і просили. Йдіть! Благословіть також і мене».

³³ Єгиптяни підганяли народ ізраїльський, щоб швидше вигнати їх із землі, бо казали: «Ми всі будемо мертві». ³⁴ І взяли ті люди своє тісто, що ще не зійшло, свої діжі позагортали в одяг і понесли на плечах.

³⁵ Ізраїлеві діти вчинили так, як і казав був Мойсей. Вони випросили у єгиптян срібні й золоті речі, а також одяг. ³⁶ Господь дарував людям милість в очах єгиптян, і ті виконали їхні прохання. Отже, ізраїльтяни обібрали єгиптян.

³⁷ І вирушили Ізраїлеві діти від Рамзеса до Суккота. Ішло їх тисяч шістсот чоловіків, не рахуючи дітей. ³⁸ І йшло з ними безліч різного люду, а також величезні отари овець і стада худоби. ³⁹ І напекли вони з тіста, що принесли з Єгипту, прісних коржів, бо було те тісто незаквашене, оскільки їх виганяли з Єгипту, і вони не могли зволікати, не могли пригодувати собі харчі.

⁴⁰ Ізраїлеві діти жили в Єгипті чотириста тридцять років. ⁴¹ Отже, через чотириста тридцять років, того самого дня, усе воїнство (тому що народ підтримувався військового порядку) Господнє^[c] вийшло з Єгипетської землі. ⁴² То була ніч пильнування Господа, Який дбав, щоб вивести ізраїльтян з Єгипетської землі. Якраз ця ніч і є ніччю пильнування Господа за всіма Ізраїлевими дітьми для всіх поколінь.

⁴³ Господь мовив до Мойсея та Аарона: «Ось правило Пасхи: чужинець не їстиме її. ⁴⁴ Щодо раба, купленого за гроші, то він може її їсти після того, як зробиш йому обрізання. ⁴⁵ Ні тимчасовий поселенець, ані найманець не їстимуть її. ⁴⁶ Її слід їсти в одній оселі. Не виносьте ніякого м’яса з хати й ніяких кісток із нього не ламайте. ⁴⁷ Уся громада ізраїльська мусить цього дотримуватися. ⁴⁸ Якщо в тебе живе чужинець і хоче справити Пасху Господа, то всім чоловікам його слід зробити обрізання, і лише тоді він може прийти відзначати її. Він тоді буде наче свій у краї, але ніхто з необрізаних не може розділити святкову трапезу. ⁴⁹ І буде єдиним Закон для місцевого жителя й для зайди, що живе серед вас».

⁵⁰ Отже, Ізраїлеві діти зробили так, як Господь наказав Мойсею та Аарону. Так вони й діяли. ⁵¹ Того ж самого дня Господь вивів Ізраїлевих дітей з Єгипетської землі за їхніми полками.

Посвячення первістків Господу

13 Господь розмовляв з Мойсеєм, кажучи: ² «Присвяти Мені кожного первістка, кожного серед Ізраїлевих дітей, хто відкриває утробу: чи то в людей, чи то в худоби. Вони мої».

³ Мойсей сказав народу: «Запам’ятайте цей день, коли ви вийшли з Єгипту, з дому рабства, бо могутньою рукою Господь вивів вас звідти. І не їжте нічого заквашеного. ⁴ Сьогодні ви виходите, у місяці авіві.

⁵ Коли Господь приведе тебе до землі ханаанців, хиттитів, аморійців, хивійців та євуситів, яку присягав віддати твоїм пращурам, землю, що тече молоком і медом, відправляй таку службу цього місяця; ⁶ сім днів їстимеш опрісноки. Сьомого дня буде свято Господа. ⁷ Тож протягом семи днів слід їсти опрісноки. Нічого заквашеного щоб і видно не було ні в тебе, ані в землі твоїй. ⁸ І дітям своїм скажеш того дня: „Це за те, що Господь зробив для мене, коли я вийшов з Єгипту”».

⁹ І буде то знаком для тебе на твоїй руці і пам’яткою між твоїми очима^[d], щоб закон Господа був на устах твоїх, бо могутньою правицею Він вивів тебе з Єгипту. ¹⁰ Тож дотримуйся цього правила в призначений час з року в рік, ¹¹ коли Господь приведе тебе до землі ханаанців, як Він і присягав тобі й твоїм пращурам, і віддасть її тобі. ¹² І тоді присвячуватимеш Господу все, що відкриє утробу. Усяка первонароджена тварина чоловічої статі буде належати Господу. ¹³ Ти зможеш викупити кожного першого віслючка, принісши в жертву ягня. Якщо ж не викупиш, то зламай йому шию. І кожного хлопчика-первістка^[e] із своїх синів ти викуповуватимеш.

¹⁴ Коли твій син спитає тебе згодом: «Що це?»—скажеш йому: «Своєю могутньою рукою Господь вивів нас із Єгипту, з рабського дому. ¹⁵ Коли фараон уперто відмовлявся відпустити нас, то Господь повбивав кожного первістка в єгипетській землі, як первістка людини, так і первістка тварини. Ось чому я жертвую для Господа всіх первістків чоловічої статі серед тварин і викупаю кожного первістка-хлопчика серед моїх синів. ¹⁶ Це буде знаком на твоїй руці й пам’яткою між очима твоїми. Бо могутньою Своєю рукою Господь вивів нас із Єгипту».

Дорога до Червоного моря

¹⁷ Коли фараон відпустив людей, то Бог не вів їх шляхом до Филистимської землі, хоч то була близька дорога. Бог подумав: «Щоб народ не передумав, побачивши війну й не вернувся до Єгипту». ¹⁸ Бог повернув людей до пустелі перед Червоним морем^[f]. І вийшли Ізраїлеві діти, споряджені до бою, з Єгипетської землі.

¹⁹ Мойсей забрав із собою Йосипові останки, бо той узяв був клятву з Ізраїлевих синів: «Бог напевно прийде до вас, тож мусите забрати з собою звідси мої останки». ²⁰ Вони рушили з Суккота й зупинилися табором в Ефамі на краю пустелі.

²¹ Господь йшов поперед них удень стовпом хмар, вказуючи їм шлях, а вночі—вогняним стовпом, щоб світити їм, тож вони могли йти і вдень, і вночі. ²² І з-перед народу не зникав ні стовп хмар удень, ні вогняний стовп уночі.

Деякі люди не вірять владі Ісуса

(Мк. 8:11-13; Лк. 12:54-56)

16 Фарисеї та саддукеї підійшли до Ісуса, та, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. ² У відповідь Він мовив: «Коли сонце сідає, ви кажете: „Буде гарна погода, бо небо на заході червоне”. ³ Коли сонце сходить вранці, ви кажете: „Сьогодні буде непогода, бо небо червоне й похмуре”. Ви вмієте розпізнавати вигляд неба, та не вмієте розпізнавати знамення часу. ⁴ Тільки лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійснено, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони»^[a]. Тоді Ісус покинув їх і пішов геть.

Учні не розуміють Ісуса

(Мк. 8:14-21)

⁵ Його Ісуса переправилися на інший берег озера, але забули взяти з собою хліб. ⁶ Тоді Він сказав їм: «Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та саддукейської». ⁷ Учні почали обговорювати це між собою, міркуючи: «Можливо, Він це сказав, бо ми забули взяти з собою хліб».

⁸ Знаючи, про що вони говорять, Ісус спитав: «Маловіри, навіщо ви говорите один одному, що ви не взяли з собою хліба? ⁹ Невже й досі ви нічого не зрозуміли й не пам’ятаєте ті п’ять хлібин, що нагодували п’ять тисяч їдців, і скільки кошиків із залишками ви зібрали? ¹⁰ Чи не пам’ятаєте ви сім хлібин, що нагодували чотири тисячі чоловік, і скільки кошиків ви наповнили рештками? ¹¹ І як ви не розумієте, що не про хліб Я з вами говорив? Я казав, щоб ви остерігалися закваски фарисейської та саддукейської».

¹² Тільки тоді учні зрозуміли, що Ісус застерігав їх не від хлібної закваски, а від вчення фарисейського та саддукейського.

Петро називає Ісуса Христом

(Мк. 8:27-30; Лк. 9:18-21)

¹³ Коли Ісус прийшов до землі Кесарії Пилипової, то запитав Своїх учнів: «Що кажуть люди—хто Я?»^{[b] 14} Тоді вони відповіли: «Одні кажуть, що Ти—Іоан Хреститель, інші—Ілля, а дехто вважає, що Ти—Єремія або один із пророків».

¹⁵ Тоді Ісус мовив учням Своїм: «А ви як думаєте, хто Я такий?» ¹⁶ І відповів Йому Симон (якому Ісус дав ім’я Петро): «Ти—Христос, Син Бога Живого». ¹⁷ Ісус тоді йому відповів: «Благословенний ти, Симоне, сину Йони, бо не люди тобі відкрили це, а Мій Отець Небесний. ¹⁸ Я також кажу тобі, що ти—Петро^[c], й на цьому камені Я побудую Свою церкву, і сили смерті^[d] не переможуть її. ¹⁹ Я дам тобі ключі від Царства Божого і те, що ти засудиш на землі, буде осуджене на небі, і що буде прощене тобою на землі, на то буде й Господнє прощення»^[e].

²⁰ Тоді Він суворо застеріг Своїх учнів нікому не казати, що Він Христос.

Христос говорить про Свою смерть

(Мк. 8:31—9:1; Лк. 9:22-27)

²¹ Відтоді Ісус почав розкривати Своїм учням, що Йому необхідно піти до Єрусалиму, і що Він має дуже страждати від рук старійшин, головних священиків та законників. Він пояснив їм також, що Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне. ²² Тоді Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його: «Господи, не дай Бог! Це не повинно трапитися з Тобою!» ²³ Ісус обернувся до Петра і мовив: «Відступись від Мене, сатано!^[f] Ти—перешкода Мені, бо не про Боже ти думаєш, а про людське».

²⁴ Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Якщо хтось бажає йти за Мною, він мусить зректися себе^[g], узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. ²⁵ Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене, врятує його. ²⁶ Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! ²⁷ Син Людський прийде у славі Отця Свого зі Своїми Ангелами. І тоді Він віддячить кожному за його діла. ²⁸ Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Сина Людського, Який йтиме в Царстві Своєму».