Обман Якова

27 Коли Ісаак став старий і очі його перестали бачити, він покликав свого старшого сина Ісава і сказав: «Сину мій». Ісав озвався: «Так». ² Ісаак сказав: «Послухай-но, я вже старий і не знаю, коли прийде смерть. ³ Тож візьми свою зброю, сагайдак зі стрілами й лук, іди в поле і вполюй дичину для мене. ⁴ Зготуй мені смачну, мою улюблену страву і дай мені поїсти, щоб я зміг благословити тебе перед тим, як помру».

⁵ Ревекка слухала, як він промовляв до сина Ісава. Ісав вирушив у степ полювати дичину для батька. ⁶ Тоді Ревекка мовила до свого сина Якова: «Слухай. Я чула, як твій батько сказав твоєму братові Ісаву: ⁷ „Принеси мені дичини і приготуй мою улюблену страву, а потім я благословлю тебе перед Господом, поки не помер”. ⁸ Тож послухайся мене, сину, і зроби так, як я накажу. ⁹ Піди в отару, візьми пару добрих молодих кіз і принеси мені, і я приготую з них для батька твого його улюблену смачну страву. ¹⁰ А ти віднесеш йому, щоб він поїв і благословив тебе перед своєю смертю».

¹¹ Яків тоді й каже своїй матері: «Але ж мій брат волохатий, а в мене шкіра гладенька. ¹² Може статися, що батько торкнеться мене і впізнає, і зрозуміє, що я намагаюся обдурити його. І тоді він не благословить мене, а прокляне».

¹³ Тоді мати сказала Якову: «Сину мій, нехай тоді прокляття, сказане на твою адресу, впаде на мене. Але послухай мене і зроби так, як я сказала. Принеси мені двох козенят».

¹⁴ Тож Яків пішов, упіймав двох козенят і приніс їх матері, а вона приготувала батькову улюблену смачну страву. ¹⁵ Тоді Ревекка взяла щонайкраще вбрання свого старшого сина Ісава, що було в хаті, та й вбрала в нього Якова, свого молодшого сина. ¹⁶ Руки ж його й шию обгорнула козячим хутром. ¹⁷ Дала вона в руки своєму синові Якову смачно приготовлене м’ясо та хліб, що спекла.

¹⁸ Пішов Яків до свого батька та й каже: «Батьку мій». Ісаак озвався: «Що тобі? Ти хто, мій сину?» ¹⁹ А Яків відповідає: «Це я, Ісав, твій первісток. Я зробив, як ти звелів мені. Сідай поїж дичини, а потім благослови мене». ²⁰ Ісаак тоді й питає свого сина: «Як це тобі вдалося так швидко впоратися з дичиною, мій сину?» Яків відказав: «Бо Господь Бог твій допоміг мені швидко знайти дичину». ²¹ Тоді Ісаак і каже Якову: «Підійди ближче, дай мені торкнутися тебе, щоб пересвідчитися, чи й справді ти мій син Ісав, чи ні».

²² Яків підійшов до свого батька Ісаака, і той, торкнувшись його, мовив: «У тебе голос Якова, але руки такі ж, як в Ісава». ²³ Ісаак не впізнав Якова, бо руки його були волохаті, як і в брата його Ісава. Тож Ісаак благословив Якова. ²⁴ Тоді питає: «Чи справді ти мій син Ісав?» Яків відповів: «Так».

Благословення Якова

²⁵ Ісаак йому й каже: «Принеси мені дичини, сину, щоб я поїв, а тоді благословлю тебе». Тож приніс Яків поїсти Ісаакові, й той поїв; він приніс вина, й той випив.

²⁶ І сказав Ісаак сину своєму Якову: «Підійди й поцілуй мене, сину». ²⁷ Яків підійшов до батька й поцілував його. Почувши запах Ісавового вбрання, Ісаак благословив його, мовивши:

Благословення Ісава

³⁰ Щойно Ісаак скінчив своє благословення Якову, тієї ж миті, як Яків вийшов від свого батька Ісаака, брат Якова Ісав повернувся з полювання. ³¹ Він також приготував смачну страву, приніс її батькові, та й каже йому: «Тату, ось сядь, поїж дичини, що я приготував, а потім благослови мене». ³² Його батько Ісаак питає: «Хто ти такий?» Ісав відповів: «Я твій син, твій первісток Ісав».

³³ Тоді Ісаак затрусився, мов у пропасниці, й спитав: «Хто ж це тоді вполював дичину, приготував і приніс мені її? Я поїв та й благословив його перед твоїм приходом. І він залишиться благословенний».

³⁴ Почувши батькові слова, Ісав скрикнув гірко й розлючено і мовив: «Тоді й мене також благослови, батьку».

³⁵ Та Ісаак відповів: «Твій брат прийшов до мене перевдягнений і забрав твоє благословення». ³⁶ Ісав тоді й каже: «Не дарма ж його звуть Яковом^[a]. І це вже вдруге він ошукав мене. Спершу він видурив моє право на спадщину^[b] і ось тепер забрав моє благословення». Ісав запитав: «Невже в тебе не лишилося благословення для мене?»

³⁷ Ісаак відповів Ісаву: «Я зробив його твоїм володарем. Я віддав усіх його братів йому служити. Я обдарував його хлібом і вином. Що ж я для тебе зможу зробити, сину мій?» ³⁸ Ісав запитав батька: «Невже в тебе лиш одне благословення, мій батьку? Благослови й мене, мій батьку!» Ісав підвищив голос і заплакав.

³⁹ Тоді його батько Ісаак промовив:

Погрози Ісава

⁴¹ Тож зненавидів Ісав свого брата Якова через те, що того благословив його батько, та й сказав собі: «Скоро прийде час сумувати за батьком моїм. А по тому я вб’ю брата Якова». ⁴² Дізнавшись про те, що сказав її старший син Ісав, Ревекка покликала свого молодшого сина Якова і сказала: «Слухай, для твого брата Ісава втішно було б убити тебе. ⁴³ Тож, сину мій, послухайся мене. Зараз же тікай до мого брата Лавана в Гаран. ⁴⁴ Перечекай у нього якийсь час, доки лють у твого брата мине, ⁴⁵ доки гнів твого брата вгамується і він забуде про те, що ти заподіяв йому. Тоді я пришлю слугу по тебе, щоб ти вертався додому. Я не хочу в один день втратити вас обох». ⁴⁶ Потім Ревекка сказала Ісаакові: «Я дуже розчарована життям своїм через отих дочок (невісток) хиттитових. Як ще й Яків візьме собі хиттитку, то нащо мені жити?»

Яків шукає собі жінку

28 Тож Ісаак покликав Якова, благословив його й дав йому наказ: «Не бери шлюб з ханаанкою. ² Йди звідси у Паддан-Арам до дому Бетуїла, свого діда, батька твоєї матері, й візьми собі за жінку одну з дочок Лавана, твого дядька, материного брата. ³ Нехай Бог Усемогутній^[c] благословить тебе, хай дасть тобі багато дітей, щоб ти став батьком багатьох народів. ⁴ Нехай Він благословить тебе, а також нащадків твоїх благословенням Авраама, щоб ти володів землею, на якій живеш чужинцем, яку Бог дарував Авраамові».

⁵ Отже, відіслав Ісаак Якова, і той подався до Паддан-Арама, до Лавана, сина арамійця Бетуїла, брата Ревекки, матері Якова та Ісава. ⁶ Ісав дізнався, що Ісаак благословив Якова й відіслав його до Паддан-Арама взяти собі звідти жінку. Він дізнався, що благословляючи, Ісаак наказав Якову: «Не одружуйся з ханаанкою». ⁷ Довідався він також, що Яків послухався своїх батька й матір і подався до Паддан-Арама. ⁸ І зрозумів Ісав, що ханаанські жінки не до вподоби батькові його Ісааку. ⁹ Він пішов до Ізмаїла, Авраамового сина, і взяв собі його дочку Магалат, Невайотову сестру. І стала вона його дружиною, як і ті, кого він уже мав.

Божий дім—Бетел

¹⁰ Яків залишив Беершебу й подався до Гарана. ¹¹ Дійшовши до певного місця, він вирішив заночувати, бо сонце вже сіло. Взявши один з каменів на тому місці, він поклав його собі під голову й ліг спати. ¹² І приснилися йому сходи, що вели з землі й аж до самого Неба, і Божі Ангели походжали тими сходами вгору і вниз. ¹³ І Господь стояв над ними, і Він мовив: «Я Господь, Бог твого пращура Авраама і Бог Ісаака. Я дам тобі землю, на якій оце ти лежиш, тобі та твоїм нащадкам. ¹⁴ А будуть твої нащадки численні, й буде їх стільки, як того пороху земного. І поширяться вони на захід і на схід, на північ і на південь. І всі народи на землі благословенні будуть через тебе й твоїх нащадків. ¹⁵ І послухай. Я з тобою і захищатиму тебе, хоч би куди ти йшов. Я приведу тебе знову на цю землю, бо не залишу тебе, доки не виконаю того, що обіцяв тобі».

¹⁶ Прокинувшись, Яків промовив: «І справді, Господь присутній у цьому місці, а я й не знав». ¹⁷ Він налякався й сказав: «Це величне місце! Це, певно, оселя Божа, брама небесна». ¹⁸ Тож, уставши рано вранці, Яків узяв камінь, на якому спав, поставив його й полив зверху оливою, зробивши пам’ятник Богові. ¹⁹ І назвав він те місце Бетел^[d]. А раніше воно звалося Луз.

^20-21 Тоді Яків поклявся такими словами: «Якщо Бог буде зі мною і захищатиме мене на моєму шляху, дасть мені харчі, щоб їсти, й одяг, щоб носити, поверне мене з миром у дім мого батька, то Господь буде моїм Богом. ²² Оцей камінь, що я поставив як пам’ятник, буде Божим домом. І я віддам Тобі, Боже, десяту частину того, що Ти даєш мені».

Хто може бути Ісусовим учнем

(Лк. 9:57-62)

¹⁸ Побачивши натовп, Ісус наказав Своїм учням переплисти на інший берег озера. ¹⁹ Тоді один із законників, підійшовши до Нього, мовив: «Учителю, я піду за Тобою, хоч куди б Ти йшов».

²⁰ Ісус відповів на те: «Лисиці мають нори, а птахи небесні—гнізда, але Син Людський не має місця, де Він зможе відпочити».

²¹ Інший учень сказав Йому: «Господи, дозволь мені спершу піти та поховати мого батька». ²² Однак Ісус відповів: «Йди за Мною, нехай мертві самі ховають своїх померлих».

Ісус вгамовує бурю

(Мк. 4:35-41; Лк. 8:22-25)

²³ Ісус сів у човен, а за Ним й усі Його учні. ²⁴ Після того, як вони відпливли від берега, налетів штормовий вітер, та такий дужий, що хвилі почали заливати човен, але Ісус спав. ²⁵ Тоді учні розбудили Його й кажуть: «Господи! Порятуй нас, ми гинемо!» ²⁶ Ісус сказав їм: «Чого ви злякалися, маловіри?» Тоді Він встав і наказав вітру й хвилям вгамуватися, і на озері запала тиша.

²⁷ Всі учні були здивовані й спитали: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»

Ісус зціляє двох біснуватих

(Мк. 5:1-20; Лк. 8:26-39)

²⁸ Коли Ісус переплив на протилежний берег озера до землі Ґадаринської^[a], двоє одержимих нечистими духами вийшли до Нього з-за гробниць. Вони були такі люті, що ніхто не наважувався ходити тією дорогою. ²⁹ Вони кричали: «Що Тобі треба від нас, Сину Божий? Чи прийшов Ти сюди, щоб мучити нас іще до призначеного часу?» ³⁰ Неподалік паслося велике стадо свиней. ³¹ І демони почали благати Його: «Якщо Ти маєш намір вигнати нас із цих людей, то пошли нас у свиней, аби ми могли вселитися в них». ³² Ісус їм відповів: «Ідіть!» Тож демони повиходили з людей і вселилися в свиней. Тоді все стадо кинулося з крутого берега в озеро й потонуло. ³³ Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях, а особливо про те, що сталося з біснуватими. ³⁴ Тоді все місто, налякане, вийшло назустріч і, побачивши Ісуса, всі почали благати Його залишити їхню землю.