Add parallel Print Page Options

Ти стрічаєш того, хто радіє та праведність чинить, отих, що вони на дорогах Твоїх пам'ятають про Тебе. Та розгнівався Ти, бо ми в тому згрішили навіки та несправедливими стали!

І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас...

І немає нікого, хто кликав би Ймення Твоє, хто збудився б триматися міцно за Тебе, бо від нас заховав Ти обличчя Своє й через нашу вину Ти покинув нас нидіти...

Тепер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі чин Твоєї руки!

Не гнівайся, Господи, сильно, і не пам'ятай повсякчасно провини! Тож споглянь, ми народ Твій усі!

Read full chapter

Ти підбадьорюєш усіх, хто праведні шляхи торує,
    хто пам’ятає про Твої путі.
Послухай-но, коли Ти за гріхи на нас гнівився,[a]
    в ті давні часи, ми б врятуватися могли!
В гріху брудними стали ми немов нечистий чоловік,
    всі наші добрі вчинки,
    мов одяг, кров’ю заплямований.
Мов лист пожухлий, падаємо, гинем,
    гріхи, неначе вітер нас несуть.
Нема нікого, хто б ім’я Твоє згадав,
    хто прагнув би Твоєї допомоги,
тому що Ти від нас своє обличчя заховав
    і залишив нас знищувати себе провинами своїми.
Але ж бо Ти—Отець наш, Боже,
    усі ми—глина, Ти—гончар,
    ми всі—творіння рук Твоїх.
Не гнівайся довічно, Господи, на нас,
    забудь колись провини наші.
    Поглянь на нас, будь ласка!

Read full chapter

Footnotes

  1. 64:5 коли… гнівився Або «Ти прогнівився на нас та згрішили ми».