Йов 10-21
Ukrainian Bible: Easy-to-Read Version
Йов у розпачі
10 «Як я ненавиджу своє життя!
Тож розповім про всі свої страждання,
відкрию болі та образи всі.
2 Звернусь до Бога я: „Не звинувачуй,
дозволь дізнатися, у чому завинив.
3 Хіба радий Ти з того, що мене гнітиш
і зневажаєш діло рук Твоїх,
хіба щасливий тим, що нечестивці замишляють?
4 Чи маєш очі Ти людські?
Чи вмієш бачить, як людина?
5 Чи дні Твої подібні до людських?
Чи лічиш роки, як лічу я дні?
6 Бо Ти вишукуєш в мені безчестя,
гріхи мої пізнати хочеш.
7 Хоча Ти знаєш, що я ні в чому не завинив,
що від Твоєї кари не втечу.
8 Мене створили Твої руки, і тілу форму надали,
та несподівано вони мене схопили, щоб згубити.
9 Благаю пам’ятати, що з глини Ти мене зліпив,
тож раптово, не перетворюй Ти мене на глину знов.
10 Хіба мене не виливав, як молоко,
і затвердіти, як той сир, мені не дав?
11 Ти одягнув мене у шкіру й тіло,
зв’язавши жилами й кістками.
12 Дав звідати мені, що є життя й нев’януча любов,
твоє дбання мій дух плекало.
13 Але у серці потай задуми плекав;
я знаю, то мета Твоя була:
14 Якщо на шлях гріха я поверну,
Ти наглядатимеш і непокараним не лишиш.
15 Якщо я поведуся зле—горе мені!
Якщо невинний, то не можу й голови підвести,
безчестям сповнений, приниженням напоєний.
16 Лиш звести голову збираюсь,
на мене, мов на лева, полювання затіваєш
і знову виявляєш Свою силу.
17 Нових приводиш свідків проти мене,
примножуєш Свій гнів,
та нові війська на мене насилаєш.
18 Навіщо вивів Ти мене із лона?
Я мав би вмерти, щоб не бачив мене світ.
19 Хотів би я не жити ніколи,
піти в могилу б з материнської утроби.
20 Мені зосталось жити лиш кілька днів,
дай спокій, відступись від мене!
Дозволь хоч трохи радості пізнати
21 до того, як піду туди, де залишаються навіки:
у світ печалі й темряви,
22 у землю мороку, де ходить привид смерті,
туди, де хаос править, де померлих тіні,
де навіть світло, наче ніч”».
Слово Зофара
11 Зофар із Наамата відповів:
2 «Невже залишиться без відповіді ця багатослівність?
Чи може язикатий бути правим?
3 Чи балачки твої затулять рота всім,
чи не знайдеться хтось, щоб гідно відповісти,
коли блазнюєш перед ним?
4 Ти твердиш: „Маю вірну думку
і чистий в Божих я очах”.
5 Але хотів би я, щоб Бог заговорив,
довівши, що хибні скарження твої.
6 Тоді б тобі Він тайну мудрості відкрив,
адже двобічною тямущість може бути.
Знай, що карає Бог не так жорстоко,
як Він міг би.
7 Чи можеш Бога таємницю ти збагнути?
А чи дано тобі Його величність, Всемогутність осягнуть.
8 Що можеш вдіяти,
коли ідеться про недосяжну висоту небес?
І що намислиш ти про те, що нижче, ніж Шеол?
9 Мудрість Божа—не для вимірів земних,
і широчінь думок Його не порівняти з морем.
10 Хто може зупинить Його,
якщо Він явиться і поведе за ґрати
або на суд людину призове?
11 Бог справді знає ціну брехунам.
А вже коли насилля зустрічає,
то як же може Він того не пам’ятати?
12 Скоріше ослиця розродиться дитям людським,
ніж тугий на розум мудрість Божу збагне.
13 Спочатку серцем приготуйся,
тоді до Бога руки простягни.
14 Якщо відмиєш зло із рук своїх
і не дозволиш беззаконню оселитись в домі,
15 тоді обличчя безневинне підведеш до неба,
безпеку й спокій ти тоді спізнаєш.
16 В минуле всі турботи відійдуть,
їх пам’ятатимеш, як воду, що зникає за мить.
17 Життя твоє зійде ясніш, ніж сонце пополудні,
а чорні дні, немов ранкові зорі, збліднуть.
18 Ти будеш впевнений, бо житиме в тобі надія,
захищеним себе відчуєш, ляжеш спати спокійно.
19 Ніхто тебе не потривожить, коли спочить захочеш,
лише потягнуться до тебе інші, щоб допоміг їм.
20 І згаснуть очі у злостивих,
вони ніде не зможуть притулитись,
надії їхні всі переростуть у відчай».
Відповідь Йова
12 Йов відповів на те:
2 «Ну що ж, не стане вас, і зникне мудрість,
бо ви—останні мудреці.
3 Але ж і в мене є такий же розум,
не гірше вас я здатен бачить й осягати світ.
Хіба цього хоч хто не знає?
4 Для друзів і знайомих посміховиськом я стану:
„Це той, хто з Богом спілкувався
і від Нього відповіді чув”.
Праведника невинного здіймуть на глум.
5 Хто горя не знає, той бідака зневажає,
він зіб’є з ніг того, хто раз спіткнутись встиг.
6 Але намет розбійника—в безпеці.
Кому Бог Свою силу дарував
і хто кидає виклик Богу, ті в безпеці.
7 Ви кажете: „Звернись до звірів,
в них знайдеш пораду.
Птахів небесних потурбуй, ті скажуть.
8 Чи нахилися до землі, вона підкаже,
та й риби в морі, ті також навчать.
9 Хто з-поміж всіх живих не знає,
що все йде від Господньої руки?
10 І подих кожної живої плоті—все в Його руках.
11 Хіба не вухо розрізняє слова,
хіба не піднебіння відчуває їжі смак?
12 Мудрість приходить з роками,
розуміння дають дні прожити.
13 І сила, й мудрість—все Йому належить.
Порада й розуміння—це Його.
14 Все, що зруйнує Він, того не відновити,
в кого свободу відбере,—не матиме той волі.
15 Як дощ затримає—струмки всі пересохнуть,
коли ж звелить їм бігти—то заллють всю землю.
16 У Нього сила і знання премудрість,
Йому підвладні й скривджений, і кривдник.
17 Він з радників вбрання зриває,
Він суддів змушує відчути божевільними себе.
18 Він розриває пута, якими цар скував людей,
натомість оперезує цареві міцно стегна[a].
19 Священиків Він позбавляє ряси
скидає тих, хто думав вічно править.
20 Він слова позбавляє тих, хто завжди радить
і відбирає розважливість у сивих.
21 Правителів вельможних Він зневажить,
у сильних владу відбере.
22 Таємне зробить явним,
і виведе на світло те, що темрявою вкрите.
23 Народам славу й велич Він дарує,
а потім розганяє їх.
Розширює Він їм кордони,
а потім споглядає, як гибіють народи.
24 Затьмарює Він голови правителів земних
і змушує бродити без дороги і мети.
25 Вони збиваються в юрбу в пітьмі, без світла,
хитаючись, збиваючись на манівці, мов п’яні”».
13 «Усе це бачило насправді моє око
і вухо чуло й осягнуло до кінця.
2 І знаю достеменно я те саме, що й вам відоме,
бо я не нижчий, аніж ви.
3 Але хотів би я до Всемогутнього звернутись
посперечатися у своїй справі з Ним.
4 Нікчемність вашу ви брехнею готові покривати;
ви, як лжелікарі, що к лікуванню не придатні,
всі ви—цілителі й лікарі нікчемні.
5 А хто вас змусив мовчати,
тоді б на мудреців були ви трохи схожі.
6 Послухайте, які переконання маю,
прислухайтесь до доказів моїх.
7 Чи будете неправду говорити Богу,
чи будете в оману вводити Його?
8 Покажете, що ви Його служаки ревні,
чи почнете скаржитися Богу?
9 Якщо пошле випробування, то чи будете ви раді?
Чи будете брехати Йому, як смертному якомусь?
10 Звичайно, Бог поправить вас,
якщо ви віддані Йому в душі.
11 Коли Він постає велично перед вами,
чи то не лячно, чи не огортає жах нараз?
12 Вся ваша мудрість непотрібна, як той попіл,
всі відповіді ваші марні[b].
13 Замовкніть, дайте говорить мені,
а далі вже як буде.
14 Чому терзаю я зубами тіло,
чому рукам своє життя ввіряю?
15 Він, звісно, може вбити мене. Надії марні[c].
І все ж я захищатимусь перед Його лицем.
16 У цьому мені бачиться рятунок,
адже безбожники не сміють віч-на-віч стати перед Богом.
17 Послухайте уважно, що кажу,
що хочу я донести в ваші вуха.
18 Я впевнений, я гідний виправдання,
ось гляньте, які докази зібрав.
19 Якщо знайдеться той, хто вину мою докаже,
тоді замовкну я навік.
20 Однак Тебе благаю, Боже:
лиш два послаблення мені зроби.
Погодишся, тоді не буду я ховатися від Тебе.
21 Прийми Свою правицю з мене,
і перестань наводить жах.
22 Тоді поклич, у мене відповідь готова,
або дозволь мені сказати,
а потім будеш говорити Сам.
23 Які гріхи і злочини я маю?
Скажи, де я згрішив, коли закон порушив?
24 Чому від мене лик ховаєш Свій?
Чом мене ворогом Своїм вважаєш?
25 Хіба листок, що вітер котить, станеш доганяти?
Чи переслідувати суху соломинку почнеш?
26 Ти ж гострі звинувачення мені кидаєш
і змушуєш страждати за юнацькі помилки.
27 В кайдани ноги Ти мені скував
поставив варту на моїх дорогах.
Де слід мій, там чатуєш Ти.
28 А чоловік цей гасне, мов гнила колода,
як те вбрання, що сточене на порох міллю».
14 «Ми—люди, що народжені жінками.
Короткі дні нашого життя минають у турботах.
2 Мов квітка, виростає чоловік, а потім швидко в’яне.
Він, наче тінь, яка тікає вмить, якої не зловити.
3 Але однак Ти зупиняєш погляд на такій нікчемі
і позиватися його у суд ведеш?
4 Хто може витворити чисте із брудного? Ніхто.
5 Якщо людина має повний вік прожить,
і Ти їй дні і місяці життя злічив,
якщо Ти визначив, як довго жити людині,
й вона не в змозі подолати ту межу,
6 тоді вже не пильнуй, не стеж, дай спокій чоловіку,
нехай би тішився наймит, поки вдається.
7 Надію має дерево завжди,
якщо його зрубати, воно загине,
та пагони проб’ються молоді.
8 Якщо уже коріння постаріло,
і пень уже вмирає у землі.
9 Як тільки перші крапельки дощу напоять землю,
гілля відродиться і юно забуяє знов.
10 А дужий чоловік, коли вмирає, губить сили;
життя його кінчається, а потім де він?
11 Скоріше море й ріки можна вичерпати руками,
12 ніж людина, яка ляже в домовину,
зможе знову піднятися в цей світ.
Доки не зникне небо, не прокинуться померлі,
їм сон склепив повіки міцно.
13 Коли б мене сховав Ти у могилі,
аж поки не вгамується Твій гнів,
поки на прийде час Тобі згадати про мене.
14 Якщо людина загине, то чи буде знову жити? Ні!
Я з радістю винесу усі страждання,
з нетерпінням чекаючи звільнення.
15 Якби мене гукнув Ти, я б озвався,
коли б хотів Ти рук Своїх творіння бачить.
16 Тоді, напевне, Ти б мій кожен крок беріг
і вже гріхи б мої не згадував мені,
17 мої провини зав’язав би в торбу,
замурував би кривду.
18 Але руйнується гора, обвалюється скеля, рушиться каміння,
19 струмки останні вимивають ґрунт.
Так і людські надії Ти змиваєш, Боже.
20 Залякуючи силою, ламаєш чоловіка
й розчарувавши, відсилаєш в інший світ.
21 Чи діти його в шані, він того не знає.
А чи зневажені—того він теж не бачить.
22 Свого лиш тіла біль він відчуває,
він тужить за собою».
Відповідь Еліфаза
15 Еліфаз теманійський тоді йому сказав:
2 «Чи став би мудрий чоловік
кидати дурні слова на вітер
або переливати із пустого у порожнє?
3 А чи завів би надаремне мову,
вживаючи слова, що нічогісінько не варті?
4 Ти ж, навпаки, благоговіння перед Богом відкидаєш
і нехтуєш молитвами до Нього.
5 Ти, безперечно, вводиш в гріх себе словами цими,
слова гадюками повзуть із уст твоїх.
6 І не мені тебе судити.
Неправоту свою засвідчив тут ти сам.
7 Хіба на світ з’явився ти раніш, ніж гори?
8 Чи втаємничений у задум Божий був?
Чи мудрість, думаєш, лише тобі належить?
9 Що ти такого знаєш, чого би ми не знали?
На чому розумієшся, до чого ми не доросли?
10 Ми вже на світі пожили немало.
Є серед нас і сивочолі, й старші твого батька.
11 Чи співчуття Господнього тобі замало,
чи обережно сказані слова тебе не тішать?
12 Що твоє серце увібрало
й очі відмовляються признати?
Де ти набравсь бундючності такої,
13 що виступаєш злісно проти Бога
й вустами сиплеш звинувачення негідні?
14 Чи може бути чистою людина,
чи може праведним, невинним бути рід людський[d]?
15 Поглянь, Він навіть Ангелам[e] Своїм не довіряє,
Він не вважає чистими і Небеса.
16 Наскільки нижчим є той чоловік мерзенний,
що зло як воду п’є.
17 Я розповім тобі. Послухай,
розповім тобі, що бачив сам на власні очі,
18 чим поділилися зі мною мудрі люди
й чого від них батьки не приховали їхні.
19 Хазяйнували предки на землі,
усі знають їхні імена.
20 Усе життя страждає нечестивий чоловік,
насильнику відведено рахунок літ земних.
21 Знайде його нещастя в час,
коли все ніби ладиться у нього.
22 І вже не сподівайся повернутися із Країни Мертвих,
судилося тобі загинуть від меча.
23 Він дні життя проводив в пошуках поживи
і знає: неминучий чорний день,
коли Шеол накриє його пазурами смерті.
24 Біда і гніт його терзають розум,
захоплюють зненацька, як чужинський цар,
який лаштується до бою.
25 Бо кинув виклик Богу він,
до Всемогутнього він дорівнятися хотів.
26 На Бога кинутися вперто прагне,
ховаючись за щит, спішить напасти.
27 Хоча обріс багатством й жиром чоловік,
і успіх у житті пізнав не раз,
28 селитись буде у зруйнованих містах,
в халупках кинутих, де можуть бути тільки смітники.
29 Заможністю безбожник тішитись недовго буде,
і силою хвалитись не повік йому,
тому що багатства він примножити не зможе на землі.[f]
30 І не уникнути йому Країни Мертвих.
Вогонь засушить його юність,
палючий Божий подих рознесе його.
31 У марноту нехай не вірить ревно,
на нього ждуть лише розбиті сподівання.
32 Зав’яне він до часу,
його галуззя не заквітне знов.
33 Він буде наче ягода, відірвана від ґрона,
як квітка, зірвана з оливкового дерева.
Не будуть визрівати плоди його турбот.
34 Безбожників юрма нічого доброго не зробить,
поглине полум’я житло усіх, хто хабарі бере.
35 Вони приховують біду і злу дають життя,
а їхні черева брехню плекають».
Відповідь Йова Еліфазу
16 Йов відповів так:
2 «Всі ваші просторікування я вже чув,
а ваше співчуття породжує лише страждання.
3 Чи буде край балаканині нескінченній?
Чи так стурбовані, що важко вам змовчати?
4 Так само міг би я вам дорікати,
якби ми помінялися місцями.
Я б звинувачень сипав рій невпинно
і скрутно головою би хитав.
5 Та міг би я і підбадьорити, і втішить,
я б ваші болі заспокоїть міг.
6 Страждань не зменшу тим, що я скажу вам,
якщо ж мовчатиму, то не вгамую біль ніколи.
7 Навіть тепер мене замучує мій ворог,
усю сім’ю мою понищив він.
8 Ти зморшками покрив чоло.
Це проти мене свідчення, як і охляле тіло,
і запалі очі, що промовисто говорять.
9 Зневага й Божий гнів роз’ятрили всі рани.
Чому скрегоче Він зубами в гніві?
У ворогів моїх з очей ненависть сипле.
10 Вони роззявили роти до мене,
ущипливо кусаючись словами,
юрмляться, підступаючись все ближче.
11 Віддав мене збоченцям Бог,
під владу нечестивців.
12 Я жив спокійно, але Бог мені вчепився у загривок,
трясти почав, розбив моє життя,
мішенню вибрав для стрільби.
13 Вже лучники Його кільце замкнули.
Безжалісно проколює Він нирки,
і виливається на землю жовч моя[g].
14 Наносить рану Він за раною.
Він стрімко наступає, мов воїн у бою.
15 Волосяницею прикрив я тіло,
я переможений, я збитий з ніг.
16 Лице від сліз набрякло і почервоніло,
лягла під очі смерті чорна тінь.
17 Хоча не знали утиску й насильства мої руки
і чисту я творив молитву повсякчас.
18 О земле, кров мою не приховуй[h],
нехай мій плач лунає навкруги.
19 Є й зараз високо на небі свідок,
що може свідчити на захист мій.
20 Хай перекладачем моїм він буде,
хай буде моїм другом перед Богом,
коли з моїх очей струмують сльози.
21 За мене заступиться він перед Богом,
розсудить він між смертним[i] і його сусідом.
22 Бо не мине і кілька років,
як я піду туди, звідки немає вороття».
17 «Мій дух понищено, життя поволі гасне,
могила—ось на мене що чекає.
2 Усяк мене на глум здіймає,
а я лише дивлюся, як зрадливо мене шпиняють.
3 Прийми, о Боже, безневинності обітницю мою,
бо хто, крім тебе, це підтвердить може?
4 Ти запечатав розум їм, відняв здоровий глузд,
тому від них не жди пошани.
5 Існує істина, що заради друга
можна й про дітей забути;[j]
однак всі мої друзі, зрадою відмінні,
війною на мене йдуть.
6 Бог мене виставив на посміховисько юрбі.
І кожен у лице мені плює.
7 На очі сльози набігають так, що ледве бачу,
від голоду вже перетворився я перетворився я на тінь.
8 Вражає праведних людей мій жалюгідний стан,
тому невинні постають проти безбожних.
9 Людина віддана не схибить з обраного шляху,
зміцниться той, у кого чисте є сумління.
10 Ідіть усі у наступ знову,
немає мудреця між вами, щоб звинуватити мене,
я не знайду такого.
11 Життя скінчилося,
зруйновані всі вимріяні серцем наміри й бажання.
12 Змішалось все у них:
їм день як ніч, а морок світлом виглядає.
13 Якщо Шеол бажаю мати за притулок
і розстеляти ліжко в темряві могильній,
14 якщо кажу могильній ямі, що вона мені за батька,
а червам—що вони мені за матір чи сестру,
15 то де тоді живе моя надія,
хто сподівань моїх побачить може слід?
16 Чи спуститься вона до брам Шеолу,
чи нам разом судилося перетворитися на порох?»
Слово Білдада
18 Тоді відповів Білдат із Шуа:
2 «Як довго ще чекати кінця таких розмов?
Прийди до тями, вніми порадам нашим.
3 Чому в твоїх очах ми виглядаємо дурними,
чому звертаєшся до нас, немов до дурнів?
4 Терзаєш собі душу гнівом марним.
Хіба спустошиться земля заради тебе,
чи скеля з місця рушить?
5 Без сумніву, що світло кривдників погасне,
і їх не грітиме вогонь життя.
6 Вже темрява прокралась у шатро безбожника,
вгас світильник, що висів у нім.
7 Повільною стає його швидка хода,
і з ніг його збивають власні наміри підступні.
8 Піймається нога у пастку, ним поставлену,
коли він ступить в замасковану решітку.
9 Капкан уп’ється в його ногу,
захопить туго, вирватись не дасть.
10 Десь є на світі мотузок прихований,
щоб буть сильцем для нього,
та пастка на його шляху.
11 Його повсюди переслідують нещастя
і звідусюди навздогін йому спішать.
12 Біда за ним полює, зголодніла,
страждання вже крокує поруч,
ладне з ніг звалити вмить.
13 Ввіп’ється в його тіло болячка невситима,
смерть поїсть його і м’язи, і кістки.
14 Його відірвуть від надійного над головою даху
і змусять вирушити до царя жахів[k].
15 В його оселі будь-хто зможе оселитися тоді,
мов сіркою[l] очистять місце, де він жив.
16 Як корінь спраглого деревця відсихає,
а гілля в’яне, відмирає,
17 так само з пам’яті земної зникне він,
на вулицях його ім’я не буде чутно.
18 Його штовхнуть із світла в морок
і викреслять із цього світу.
19 Немає в нього ані сина, ні онука,
ніхто не вижив там, де він селився.
20 На заході народ нажаханий, що випало йому!
На сході люди вражені, як трапитись таке могло.
21 Таке життя, без сумніву, на богохульника чекає,
хто відступається від Бога, той іншого нехай не жде».
Відповідь Йова
19 Озвався Йов на це:
2 «Як довго будете мені ятрити душу,
як довго убивати будете словами?
3 Разів з десяток ображали;
хіба не соромно вам дошкулять мені щораз?
4 Якщо я й справді помилявся, то помилки—мої,
і вам з них немає ніякого діла.
5 Якщо і справді вам здається, що мені до вас далеко,
якщо мої приниження—моя провина,
6 то знайте, то знайте, Бог мене принизив
і розкидав навколо мене Свої сіті.
7 Кричу: „Допоможіть!”—
то ані слова я у відповідь не чую.
Коли ж про допомогу я благаю,
то справедливості нема ніде.
8 Він на шляху мені наставив незборимі перешкоди,
не можу я пройти, коли він мороком стежину перекрив.
9 Позбавив мене шани Він
і збив з моєї голови корону.
10 Він розбивав мене з усіх боків.
Я, переможений, втікаю.
Й надію вже останню вириває Він,
мов дерево, з корінням.
11 Він розпалився, гнівом заярів на мене,
повівся так, неначе ворога зустрів.
12 Його війська, що наступають дружно,
мені перекривають відступ,
намет мій у кільце беруть.
13 В краї далекі Він моїх братів заслав,
а близькі й друзі відвернулися від мене, мов не знають.
14 Не стало в мене родичів,
приятелі давно мене забули.
15 І гості мої, й слуги, навіть,
поводяться зі мною, як з чужинцем.
Здається їм, що зайда я, не свій.
16 Звертаюсь я до служки, той мовчить,
хоч я прошу у нього співчуття.
17 Моє дихання спротивіло дружині,
від мене відвернулися гидливо діти.
18 А що вже дітки, й ті ненавидять мене,
кепкують, ледь почну я говорити.
19 Усі найближчі друзі зневажають,
бридким я став для тих, кого любив.
20 Перетворився я на шкіру та кістки,
я ледве животію.
21 Благаю, заклинаю, згляньтесь, любі друзі,
бо вразила мене Божа рука.
22 Чому мене ви переслідуєте так, як Бог,
чому постійно відчуваю ваші збиткування на собі?
23 О, як би я хотів, аби мої слова записані були,
щоб в книзі слід вони лишили.
24 Нехай би стилом і різцем залізним
закарбували їх на скелі на віки.
25 Тому що знаю: Рятівник—живий,
на захист встане він на цій землі.
26 І навіть після того, як залишу я це тіло,
як зотліє моя шкіра, я побачу Бога.
27 Я сам Його побачу,
на власні очі, не чужі, побачу Бога!
Затамувавши подих, дня того чекаю.
28 Коли ви кажете: „Як можем переслідувати Його?”—
коли у Ньому корінь всіх нещасть.
29 Про меч караючий самі не забувайте,
бо гнів ваш, то є гріх, також меча достойний.
Тоді ви зрозумієте, що справедливість є на все».
Слово Зофара
20 Сказав тоді Зофар із Наамата:
2 «Мої передчуття тривожні змушують мене
тобі відповісти про те, що відчуваю.
3 Від Йова чую нарікання,
які образливо звучать для мене,
і розуміє серце, що мовчать не може.
4 Хіба не знав ти з незапам’ятних часів,
коли ще на землі з’явилася людина[m].
5 Хіба тоді відомо не було,
що торжество зловмисників минуще,
що свято кривдника триває тільки мить?
6 Бо його пиха тягнеться до неба,
а голова сягає хмар.
7 Як той послід, назавжди зникне він,
хто бачив його, лиш запитає: „Де ж він?”
8 Мов сон[n] вчорашній, відлетить,
примарою нічною щезне,
його ніхто не зможе відшукати.
9 Хто часто бачився із ним, його вже не побачить,
й домашні не зустрінуться очима з ним удома.
10 Почнуть у жебраків жебрачить його діти,
а загребущі руки повернуть
усе нахапане добро.
11 Були кістки його могутні по-юнацьки,
але на порох сила та зітреться.
12 Хоч зло у роті має смак солодкий,
і він ту смакоту ховає під язик.
13 Хоча не може він відмовитись від того,
і намагається утримати подовше,
14 але закисне їжа та, поки дійде до шлунку,
зміїною отрутою для нього стане.
15 Заковтує багатство він, а потім відригає,
Бог його змусить виригати все те.
16 Він живиться зміїною отрутою,
а потім смертельне гадюче жало увіп’ється в нього.
17 Він не побачить ні потоків повноводних,
ні рік молочних, ні медових берегів.
18 Все, що нажив, він мусить повернути,
бо загребти собі усе не зможе.
Плоди трудів йому утіхи не дадуть.
19 Тому що бідних він гнітить, штовхає до зубожіння.
Захоплює будинок, де й цвяха не забив.
20 Тому що він не знав,
коли наситить решту своїх прагнень,
але загарбане лише погибель принесе.
21 Адже ніщо не врятувалось від жаги його,
і через те його багатство згине.
22 Коли він матиме усього повну чашу,
посипляться на нього біди і нещастя,
сповна спізнає він страждання силу.
23 Як буде повним черево його,
Бог лють свою пошле на нього.
Вона проллється струмом нескінченним.
24 Якщо почне тікати злодіяка від меча,
тоді стріла із бронзи дожене його й проткне.
25 Він висмикнути спробує, витягне зі спини,
та вістря вже проткнуло жовчний міхур.
Тоді охопить жах його смертельний.
26 Скарби нагарбані залишаться в землі,
вогонь нищівний пожере їх.
Нікого не лишить живих у тій оселі.
27 Відкриють Небеса його провину,
і здибиться земля в протесті гнівнім.
28 Нестримна повінь гніву Господа його оселю проковтне.
29 Ось яку долю кривдник дістає від Бога,
такий от спадок Бог йому послав».
Відповідь Йова
21 Тоді сказав Йов:
2 «Послухайте, що вам кажу, уважно,
нехай це буде втіхою для вас.
3 Прошу вас потерпіти і дати мені сказати,
коли я виговорюсь, можна збиткуватися з мене.
4 А щодо мене, то чи я жаліюсь на людину?
Чому б мені не бути нетерплячим?
5 На мене гляньте, подивуйтесь
і з переляку рот закрийте.
6 Коли я думаю про це, то я жахаюся,
і мене всього трясе.
7 Чому, старіючи, з роками
нечестивці набирають сили?
8 Оточені вони нащадками своїми,
їх внуки крутяться у них перед очима.
9 У домі їхньому спокійно і безпечно,
і Божий гнів їм зовсім не страшний.
10 Бугай у них запліднює корів невтомно,
виношує і тілиться корова у належний час.
11 Вони своїх дітей, немов овечок, відпускають гратись.
Танцюють дітлахи, стрибають.
12 Вони співають, тамбурина й арфи звук почувши,
і веселяться, як сопілка озветься.
13 На схилі літ живуть вони заможно
і швидко та без болю йдуть в Шеол.
14 Вони говорять Богу: „Дай нам спокій,
бо ми не хочемо знання Твоїх шляхів.
15 Ну, хто такий той Всемогутній, щоб Йому служити?
Що матимемо з того, що Йому молитись будем?”
16 Звичайно, не в руках злостивих їх багатство,
і я не поділяю їхніх міркувань.
17 Як часто той світильник нечестивця гасне?
Як часто падає на їхні голови нещастя?
Як часто, гніваючись, Бог карає їх нещадно?
18 Вони беззахисні, як соломинка на швидкому вітру,
немов полова, що її кружляє вітроган.
19 Ви скажете: „Нещастя Бог тримає для синів,
нащадків нечестивця”.
А я скажу вам: „Хай злостивцеві відплатить Бог,
щоб знав нещасний”.
20 Нехай би очі його бачили, як сам же він конає,
хай знав би силу гніву Всемогутнього.
21 Тому що дім, сім’я хіба йому потрібні,
коли вже лік життя іде на дні?
22 Чи вчити Бога, як вирішує Він сам,
кого підносити найвище.
23 Цей в повнім розквіті вмирає,
цілком спокійний і безпечний.
24 Тіло вгодоване, кістки міцні.
25 А той нещасний гірко помирає,
не звідавши ніколи, що є щастя.
26 Ці двоє разом ляжуть в домовину,
і знайдеться пожива червам.
27 Вам не сховати думок своїх від мене,
не приховати, що ви плетете змову.
28 Тому що ви питали: „Де палац,
в якому мешкає вельможний пан?
Де той намет, в якому кривдники живуть?”
29 Хіба ви не про це питали перехожих,
хіба не згодилися з їхніми словами,
30 що той, хто творить зло, спасеться від нещастя,
що знайде порятунок в судний день?
31 Хто кинув у лице йому гіркі докори звинувачень?
Хіба йому відплатить хтось за зло, яке він заподіяв?
32 Коли його несуть ховати,
біля могили є кому стояти і оплакувати його.
33 Тож і земля такому буде пухом,
і тисячі людей ітимуть за труною.
34 Як можете втішати пустослів’ям?
Тож ваша відповідь нічим не допоможе».
Footnotes
- 12:18 оперезує… стегна Ця дія свідчить про владу над людиною.
- 13:12 марні Або «м’які, неначе глина».
- 13:15 Він… марні Або «Навіть якщо Бог вирішить вбити мене, я буду вірити в Нього».
- 15:14 рід людський Буквально «ті, що народжені жінками».
- 15:15 Ангелам Буквально «святим».
- 15:29 і силою… на землі Значення древньогебрейського тексту непевне. У грецькому варіанті «він зникне без сліду, навіть тіні його не залишиться на землі».
- 16:13 Безжалісно… моя Можливе подвійне розуміння. Вважалося, що в нирках містяться почуття, особливо, горе. Тому Йов міг скаржитися на те, що Бог не звертав уваги на його муки.
- 16:18 кров мою не приховуй Тобто «не приховуй мої гріхи». Див.: Бут. 4:10-11.
- 16:21 смертним Буквально «сином людським».
- 17:5 що заради… забути Буквально «людина обіцяє другові, а очі її дитини сліпнуть».
- 18:14 царя жахів Тобто «смерті».
- 18:15 сірка Сірка у давні часи вживалася для дезінфекції.
- 20:4 людина Або «Адам».
- 20:8 сон Або «видіння». Див.: «видіння».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International