Притча про сіяча

(Мт. 13:1-9; Лк. 8:4-8)

4 Одного разу, коли Ісус проповідував біля озера, навколо Нього зібрався величезний натовп. Тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. ² Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.

³ Він сказав: «Послухайте! Вийшов селянин і заходився сіяти. ⁴ Коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. ⁵ Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, ⁶ та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. ⁷ Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки, і ті не дали врожаю. ⁸ Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більше від посіяного». ⁹ Потім Він додав: «Той, хто має вуха, нехай почує!»

Чому Ісус навчав за допомогою притч

(Мт. 13:10-17; Лк. 8:9-10)

¹⁰ Коли натовп залишив Ісуса, то дванадцять апостолів та інші Його послідовники запитали Його про притчі. ^11-12 І Він їм сказав: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах:

Пояснення притчі про сіяча

(Мт. 13:18-23; Лк. 8:11-15)

¹³ Ісус сказав учням Своїм: «Хіба ви не зрозуміли цієї притчі? Якщо ви не зрозуміли цієї, як же ви зрозумієте інші притчі? ¹⁴ Сіяч сіє Слово Боже в людях. ¹⁵ Одні люди, як ті зерна при дорозі, де Слово посіяне. Як тільки вони чують його, з’являється сатана і віднімає посіяне в них Слово.

¹⁶ Інші люди, як зерна, посіяні у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. ¹⁷ Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри.

^18-19 Зерно, що впало серед теренів—це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші бажання душать Слово, і воно не дає плодів^[a].

²⁰ Іще інші—зерно, що було посіяне в добру землю. Це ті, хто чують Слово, приймають його і приносять щедрий врожай: у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більший від посіяного».

Не приховуйте світла

(Лк. 8:16-18)

²¹ І сказав їм Ісус: «Звичайно, ви заносите в приміщення світильник не для того, щоб поставити його під перевернуту посудину або під ліжко, а для того, щоб поставити його на підставку. ²² Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, що не стане відомим. ²³ Той, хто має вуха, нехай почує!» ²⁴ І далі Він сказав: «Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Господь Всевишній надасть вам розуміння згідно з тим, скільки розуміння в вас зараз є. Та будьте впевнені, Він надасть вам більше, ніж ви заслуговуєте. ²⁵ Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить».

Про Царство Боже

²⁶ Потім Ісус сказав: «Царство Боже подібно чоловіку, який висіває в землю зерно. ²⁷ Чоловік спить чи прокидається, а у цей час зерно пускає пагони і росте днями й ночами—як, він навіть сам не знає. ²⁸ Земля сама творить зерно: спершу стеблину, потім суцвіття, і нарешті—повен колос. ²⁹ Коли збіжжя визріває, чоловік негайно береться за серп, бо настали жнива».

Притча про гірчичне зерно

(Мт. 13:31-32, 34-35; Лк. 13:18-19)

³⁰ Ісус мовив: «З чим порівняти Царство Боже? Яку притчу Мені розповісти? ³¹ Царство Боже подібне до гірчичного зернятка. Воно є найменшою зерниною, яку у землю висівають. ³² Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її затінку».

³³ Багатьма притчами на зразок цієї Ісус доносив Слово до людей—стільки, скільки могли вони зрозуміти. ³⁴ Ісус завжди говорив притчами до людей, але тільки тоді, коли учні Його зоставалися самі, Він усе їм пояснював.

Ісус вгамовує бурю

(Мт. 8:23-27; Лк. 8:22-25)

³⁵ Увечері того дня Ісус сказав Своїм учням: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!» ³⁶ Вони залишили натовп й сіли у човен, де вже знаходився Ісус. Інші човни послідували за ними.

³⁷ Та налетів штормовий вітер, хвилі перехлюпували через борт, й човен уже був майже повен води. ³⁸ Але Ісус на кормі спав собі на подушці. Вони збудили Його й кажуть: «Вчителю, невже тобі байдуже, що ми гинемо?» ³⁹ Тоді Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям: «Тихо! Заспокойтеся!» Тоді ж вітер вгамувався, і на озері запала велика тиша. ⁴⁰ І звернувся Він до учнів Своїх: «Чого ви злякалися, маловіри?» ⁴¹ Але вони були страшенно налякані й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»