Діяння Апостолів 27
Ukrainian Bible: Easy-to-Read Version
Подорож до Риму
27 Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру[a] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. 2 Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.
3 Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. 4 Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. 5 Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. 6 Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
7 Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. 8 Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.
9 Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст[b] уже пройшов. 10 Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». 11 Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.
12 Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. 13 Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
Буря
14 Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». 15 Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
16 Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. 17 Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. 18 Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, 19 а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
20 Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. 21 Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. 22 Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. 23 Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. 24 Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. 25 Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. 26 Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».
Порятунок
27 Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. 28 Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів[c]. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів[d]. 29 Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
30 Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. 31 Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». 32 Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
33 Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. 34 Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». 35 Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. 36 Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. 37 Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. 38 Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
39 А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. 40 Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. 41 Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
42 Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. 43 Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. 44 А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.
Footnotes
- 27:1 офіцеру Або «сотнику». Див.: «сотник».
- 27:9 Піст Юдейське свято, також відоме, як День Спокути, що відзначалося на десятий день місяця Тишрі (вересень—жовтень). Після цього свята, починався сезон штормів на морі.
- 27:28 біля сорока метрів Буквально «20 фатомів».
- 27:28 тридцять метрів Буквально «15 фатомів».
Atos 27
Almeida Revista e Corrigida 2009
Paulo é mandado para a Itália. O naufrágio do navio
27 Como se determinou que havíamos de navegar para a Itália, entregaram Paulo e alguns outros presos a um centurião por nome Júlio, da Coorte Augusta. 2 E, embarcando nós em um navio adramitino, partimos navegando pelos lugares da costa da Ásia, estando conosco Aristarco, macedônio de Tessalônica. 3 E chegamos no dia seguinte a Sidom, e Júlio, tratando Paulo humanamente, lhe permitiu ir ver os amigos, para que cuidassem dele. 4 E, partindo dali, fomos navegando abaixo de Chipre, porque os ventos eram contrários. 5 E, tendo atravessado o mar ao longo da Cilícia e Panfília, chegamos a Mirra, na Lícia. 6 Achando ali o centurião um navio de Alexandria, que navegava para a Itália, nos fez embarcar nele. 7 E, como por muitos dias navegássemos vagarosamente, havendo chegado apenas defronte de Cnido, não nos permitindo o vento ir mais adiante, navegamos abaixo de Creta, junto de Salmona. 8 E, costeando-a dificilmente, chegamos a um lugar chamado Bons Portos, perto do qual estava a cidade de Laseia.
9 Passado muito tempo, e sendo já perigosa a navegação, pois também o jejum já tinha passado, Paulo os admoestava, 10 dizendo-lhes: Varões, vejo que a navegação há de ser incômoda e com muito dano, não só para o navio e a carga, mas também para a nossa vida. 11 Mas o centurião cria mais no piloto e no mestre do que no que dizia Paulo. 12 E, como aquele porto não era cômodo para invernar, os mais deles foram de parecer que se partisse dali para ver se podiam chegar a Fenice, que é um porto de Creta que olha para a banda do vento da África e do Coro, e invernar ali.
13 E, soprando o vento sul brandamente, lhes pareceu terem já o que desejavam, e, fazendo-se de vela, foram de muito perto costeando Creta. 14 Mas, não muito depois, deu nela um pé de vento, chamado Euroaquilão. 15 E, sendo o navio arrebatado e não podendo navegar contra o vento, dando de mão a tudo, nos deixamos ir à toa. 16 E, correndo abaixo de uma pequena ilha chamada Cauda, apenas pudemos ganhar o batel. 17 E, levado este para cima, usaram de todos os meios, cingindo o navio; e, temendo darem à costa na Sirte, amainadas as velas, assim foram à toa. 18 Andando nós agitados por uma veemente tempestade, no dia seguinte, aliviaram o navio. 19 E, ao terceiro dia, nós mesmos, com as próprias mãos, lançamos ao mar a armação do navio. 20 E, não aparecendo, havia já muitos dias, nem sol nem estrelas, e caindo sobre nós uma não pequena tempestade, fugiu-nos toda a esperança de nos salvarmos.
21 Havendo já muito que se não comia, então, Paulo, pondo-se em pé no meio deles, disse: Fora, na verdade, razoável, ó varões, ter-me ouvido a mim e não partir de Creta, e assim evitariam este incômodo e esta perdição. 22 Mas, agora, vos admoesto a que tenhais bom ânimo, porque não se perderá a vida de nenhum de vós, mas somente o navio. 23 Porque, esta mesma noite, o anjo de Deus, de quem eu sou e a quem sirvo, esteve comigo, 24 dizendo: Paulo, não temas! Importa que sejas apresentado a César, e eis que Deus te deu todos quantos navegam contigo. 25 Portanto, ó varões, tende bom ânimo! Porque creio em Deus que há de acontecer assim como a mim me foi dito. 26 É, contudo, necessário irmos dar numa ilha.
27 Quando chegou a décima quarta noite, sendo impelidos de uma e outra banda no mar Adriático, lá pela meia-noite, suspeitaram os marinheiros que estavam próximos de alguma terra. 28 E, lançando o prumo, acharam vinte braças; passando um pouco mais adiante, tornando a lançar o prumo, acharam quinze braças. 29 E, temendo ir dar em alguns rochedos, lançaram da popa quatro âncoras, desejando que viesse o dia. 30 Procurando, porém, os marinheiros fugir do navio e tendo já deitado o batel ao mar, como que querendo lançar as âncoras pela proa, 31 disse Paulo ao centurião e aos soldados: Se estes não ficarem no navio, não podereis salvar-vos. 32 Então, os soldados cortaram os cabos do batel e o deixaram cair. 33 E, enquanto o dia vinha, Paulo exortava a todos a que comessem alguma coisa, dizendo: É já hoje o décimo quarto dia que esperais e permaneceis sem comer, não havendo provado nada. 34 Portanto, exorto-vos a que comais alguma coisa, pois é para a vossa saúde; porque nem um cabelo cairá da cabeça de qualquer de vós. 35 E, havendo dito isto, tomando o pão, deu graças a Deus na presença de todos e, partindo-o, começou a comer. 36 E, tendo já todos bom ânimo, puseram-se também a comer. 37 E éramos ao todo no navio duzentas e setenta e seis almas. 38 Refeitos com a comida, aliviaram o navio, lançando o trigo ao mar.
39 E, sendo já dia, não reconheceram a terra; enxergaram, porém, uma enseada que tinha praia e consultaram-se sobre se deveriam encalhar nela o navio. 40 Levantando as âncoras, deixaram-no ir ao mar, largando também as amarras do leme; e, alçando a vela maior ao vento, dirigiram-se para a praia. 41 Dando, porém, num lugar de dois mares, encalharam ali o navio; e, fixa a proa, ficou imóvel, mas a popa abria-se com a força das ondas. 42 Então, a ideia dos soldados foi que matassem os presos para que nenhum fugisse, escapando a nado. 43 Mas o centurião, querendo salvar a Paulo, lhes estorvou este intento; e mandou que os que pudessem nadar se lançassem primeiro ao mar e se salvassem em terra; 44 e os demais, uns em tábuas e outros em coisas do navio. E assim aconteceu que todos chegaram à terra, a salvo.
Дії 27
Ukrainian Bible
27 А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові, Юлієві на ім'я, з полку Августа.
2 І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня.
3 А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
4 А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були.
5 Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри.
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього.
7 І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні.
8 І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея.
9 А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
10 говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.
11 Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив.
12 А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.
13 А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
14 Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.
15 А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.
16 І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.
17 Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.
18 А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,
19 а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись...
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,
24 та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.
25 Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26 І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28 І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.
30 А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
31 то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!
32 Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34 Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
36 Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.
37 А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.
40 Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.
41 Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...
42 Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,
44 а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
Atos 27
Portuguese New Testament: Easy-to-Read Version
A viagem a Roma
27 Ficou então decidido que navegaríamos para a Itália. Paulo e alguns dos outros presos foram entregues a um oficial chamado Júlio, o qual pertencia ao Regimento Imperial. 2 Embarcamos num navio que estava pronto para partir da cidade de Adramítio para costear a região da Ásia. Aristarco, um macedônio da cidade de Tessalônica, estava conosco. 3 No dia seguinte, chegamos ao porto de Sidom. Júlio tratava Paulo com bondade, permitindo inclusive que ele fosse ver seus amigos e que recebesse deles o que precisasse. 4 De lá nós partimos e navegamos sob a proteção da ilha de Chipre, pois o vento nos era contrário. 5 Atravessamos os mares do litoral da Cilícia e da Panfília e chegamos à Mirra, cidade da região da Lícia. 6 Ali o oficial encontrou um barco da cidade de Alexandria com destino à Itália e nos embarcou nele.
7 Navegamos muito lentamente durante vários dias e foi a muito custo que chegamos perto da cidade de Cnido. O vento, porém, não nos deixava continuar nessa direção. Então navegamos sob a proteção da ilha de Creta, passando pelo porto de Salmona. 8 Assim fomos navegando bem perto do litoral e, ainda com dificuldade, chegamos a um lugar chamado Bons Portos, localizado perto da cidade de Laseia.
9 Tinha-se perdido muito tempo e agora se tornava perigoso navegar, pois o período do jejum[a] já tinha passado. Paulo, então, avisou a todos, 10 dizendo:
—Homens! Vejo que a nossa viagem será terrível e que trará muitos prejuízos, não somente para a carga e para o barco, como também para as nossas próprias vidas.
11 Mas o oficial romano dava mais crédito ao piloto e ao dono do navio do que ao que Paulo dizia. 12 Como o porto onde nós estávamos não era seguro para se passar o inverno, a maioria decidiu partir e tentar chegar à cidade de Fenice e passar o inverno ali. Fenice é um porto da ilha de Creta voltado para o sudoeste e para o noroeste.
A tempestade no mar
13 Um vento fraco começou a soprar do sul. Então todos pensaram que poderiam seguir viagem tranquilamente. Eles levantaram âncora e se puseram a navegar ao longo do litoral de Creta. 14 Pouco depois, porém, um vento muito forte chamado “Nordeste” veio da ilha. Ele era tão forte como um furacão, 15 e arrastou o navio de tal maneira que não conseguíamos avançar contra ele. Então desistimos e nos deixamos levar pelo vento. 16 Protegidos do vento por uma pequena ilha chamada Cauda, conseguimos, com muita dificuldade, amarrar o bote salva-vidas. 17 Depois de terem suspendido o bote, os marinheiros amarraram o navio com cabos de segurança. Eles tinham medo de que ele fosse levado para a costa e que ficasse encalhado em Sirte[b]. Depois baixaram a vela e deixaram que o navio fosse levado pelo vento. 18 No dia seguinte, como o vento continuava a soprar fortemente, eles começaram a jogar a carga no mar.[c] 19 E, no terceiro dia, eles, com as próprias mãos, atiraram a aparelhagem do navio no mar. 20 Durante muitos dias, não pudemos ver o sol, nem as estrelas, e o vento continuava soprando forte. Finalmente, perdemos toda a esperança de sermos salvos.
21 Como estávamos muito tempo sem comer nada, Paulo ficou de pé no meio deles, e disse:
—Homens, vocês deveriam ter me escutado e ficado em Creta. Assim se teria evitado este dano e perda. 22 Agora, porém, é preciso que vocês se alegrem pois nenhum de vocês morrerá, mas somente o barco se perderá. 23 Digo isto porque ontem à noite um anjo de Deus, a quem eu pertenço e sirvo, apareceu junto a mim 24 e me disse: “Não tenha medo, Paulo, pois você deve aparecer diante do Imperador e Deus, em sua bondade, lhe concedeu as vidas de todos os que estão navegando com você”. 25 Portanto, alegrem-se, homens! Eu tenho fé em Deus e creio que ele fará exatamente como o anjo me disse. 26 Mas nós temos que encalhar numa ilha.
27 Na décima quarta noite, estávamos sendo levados pelo vento através do Mar Adriático quando, por volta da meia-noite, os marinheiros perceberam que estávamos nos aproximando da terra. 28 Então, jogaram o prumo e viram que ali a água tinha cerca de 40 metros[d] de profundidade. Pouco tempo depois, eles mediram outra vez e deu cerca de 30 metros[e]. 29 Eles começaram a ficar com medo que o barco batesse contra as rochas. Então foram até a parte de trás do navio e jogaram quatro âncoras no mar. Depois disso começaram a orar para que o dia clareasse logo. 30 Os marinheiros tentaram escapar do navio. Eles baixaram o bote salva-vidas no mar fingindo estarem jogando a âncora na parte dianteira do barco. 31 Paulo, porém, disse ao oficial romano e aos soldados:
—Se esses homens não ficarem no navio, vocês não conseguirão se salvar.
32 Os soldados, então, cortaram as cordas do bote salva-vidas e deixaram que ele caísse ao mar.
33 Um pouco antes de amanhecer, Paulo pediu a todos que comessem alguma coisa, dizendo:
—Já faz duas semanas que vocês têm esperado sem comer nada. 34 Agora, porém, eu lhes peço que comam alguma coisa. Vocês precisam se alimentar para continuar vivendo, pois nenhum de vocês perderá sequer um fio de cabelo.
35 Depois de dizer isto, Paulo pegou um pedaço de pão e, agradecendo a Deus diante de todos, o partiu e começou a comer. 36 Todos se sentiram encorajados e também comeram um pouco. 37 Éramos ao todo duzentas e setenta e seis pessoas no barco. 38 Depois de terem comido o suficiente, eles jogaram o restante do trigo no mar a fim de aliviar o peso do navio.
O naufrágio
39 Quando amanheceu, eles não reconheceram a terra, mas viram certa baía com praia e resolveram fazer o possível para que o navio encalhasse lá. 40 Eles cortaram as âncoras e deixaram que elas caíssem no mar e também desamarraram as cordas que prendiam os remos. Depois eles levantaram a vela do lado dianteiro do navio ao vento e se dirigiram para a praia. 41 Porém bateram contra um banco de areia e o navio ficou encalhado. A parte da frente ficou presa e imóvel, e a parte de trás começou a se arrebentar por causa da força das ondas.
42 Os soldados, então, resolveram matar todos os prisioneiros, para que eles não nadassem para a terra e fugissem. 43 O oficial romano, porém, queria salvar Paulo e impediu que os soldados levassem seu plano adiante. Ele ordenou a todos aqueles que soubessem nadar que se atirassem primeiro no mar e que nadassem para a terra. 44 Mandou também que todos os outros seguissem agarrados em tábuas ou em pedaços do navio. Assim todos chegamos à terra sãos e salvos.
Footnotes
- 27.9 período do jejum A festa da Purificação, quando o sumo sacerdote oferecia os sacrifícios de animais pelos pecados do povo. A festa era celebrada no começo do inverno e, nessa época, as viagens por mar eram perigosas.
- 27.17 Sirte As águas perto do litoral da Líbia.
- 27.18 começaram a jogar a carga no mar Os homens fizeram isto para que o navio ficasse leve e não afundasse facilmente.
- 27.28 cerca de 40 metros Literalmente, “20 braças”.
- 27.28 cerca de 30 metros Literalmente, “15 braças”.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International
Copyright 2009 Sociedade Bíblica do Brasil. Todos os direitos reservados / All rights reserved.
© 1999, 2014, 2017 Bible League International