Add parallel Print Page Options

(3-33) І сталося, як почув Санваллат, що ми будуємо того мура, то він запалився гнівом, і дуже розгнівався, і сміявся з юдеїв.

(3-34) І говорив він перед своїми братами та самарійським військом і сказав: Що це роблять ці мізерні юдеї? Чи їм це позоставлять? Чи будуть вони приносити жертву? Чи закінчать цього дня? Чи оживлять вони ці каміння з куп пороху, а вони ж попалені?

(3-35) А аммонітянин Товійя був при ньому й сказав: Та й що вони будують? Якщо вийде лисиця, то вона зробить дірку в їхній камінній стіні!...

(3-36) Почуй, Боже наш, що ми стали погордою, і поверни їхню ганьбу на голову їхню, і дай їх на здобич у край полону!

(3-37) І не закрий їхньої провини, а їхній гріх нехай не буде стертий з-перед лиця Твого, бо вони образили будівничих!

(3-38) І збудували ми того мура, і був пов'язаний увесь той мур аж до половини його. А серце народу було, щоб далі робити!

(4-1) І сталося, як почув Санваллат, і Товійя, і араби, і аммонітяни, і ашдодяни, що направляється єрусалимський мур, що виломи в стіні стали затарасовуватися, то дуже запалилися гнівом.

(4-2) І змовилися вони всі разом, щоб іти воювати з Єрусалимом, та щоб учинити йому замішання.

(4-3) І ми молилися до нашого Бога, і поставили проти них сторожу вдень та вночі, перед ними.

10 (4-4) І сказав Юда: Ослабла сила носія, а звалищ багато, і ми не зможемо далі будувати мура!...

11 (4-5) А наші ненависники говорили: Вони не знатимуть і не побачать, як ми прийдемо до середини їх, і позабиваємо їх, та й спинимо працю!

12 (4-6) І сталося, як приходили ті юдеяни, що сиділи при них, то говорили нам про це разів десять, зо всіх місць, де вони пробували.

13 (4-7) Тоді поставив я сторожу здолу того місця за муром у печерах. І поставив я народ за їхніми родами, з їхніми мечами, їхніми ратищами та їхніми луками.

14 (4-8) І розглянув я це, і встав і сказав я до шляхетних, і до заступників, і до решти народу: Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші!

15 (4-9) І сталося, як почули наші вороги, що нам те відоме, то Господь зламав їхній задум, і всі ми вернулися до муру, кожен до праці своєї.

16 (4-10) І було від того дня, що половина моїх юнаків робили працю, а половина їх міцно тримала списи, щити, і луки та панцері, а зверхники стояли позад Юдиного дому.

17 (4-11) Будівничі працювали на мурі, а носії наладовували тягар, вони однією рукою робили працю, а однією міцно тримали списа...

18 (4-12) А в кожного будівничого його меч був прив'язаний на стегнах його, і так вони будували, а біля мене був сурмач.

19 (4-13) І сказав я до шляхетних, до заступників та до решти народу: Праця велика й простора, а ми повідділювані на мурі, далеко один від одного.

20 (4-14) Тому то в місце, де почуєте голос сурми, туди негайно збирайтеся до нас. Бог наш буде воювати для нас!

21 (4-15) І так ми робили працю, і половина їх міцно тримала списи від сходу ранньої зорі аж до появлення зір.

22 (4-16) Також того часу сказав я до народу: Кожен з юнаком своїм нехай ночують у середині Єрусалиму, і будуть вони для нас уночі сторожею, а вдень на працю.

23 (4-17) І ні я, ані брати мої, ані юнаки мої, ані сторожі, що були за мною, ми не здіймали своєї одежі, кожен мав свою зброю при своєму стегні.

І був великий крик народу та їхніх жінок на своїх братів юдеїв.

І були такі, що говорили: Ми даємо в заставу синів своїх та дочок своїх, і беремо збіжжя, і їмо й живемо!

І були такі, що говорили: Ми заставляємо поля свої, і виноградники свої, і доми свої, і беремо збіжжя в цьому голоді!

І були такі, що говорили: Ми позичаємо срібло на податок царський за наші поля та наші виноградники.

А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини як їхні сини. А ось ми тиснемо наших синів та наших дочок за рабів, і є з наших дочок утискувані. Ми не в силі робити, а поля наші та виноградники наші належать іншим...

І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова!

А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: Ви заставою тиснете один одного! І скликав я на них великі збори.

І сказав я до них: Ми викуповуємо своїх братів юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам? І мовчали вони, і не знаходили слова...

І сказав я: Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в боязні нашого Бога ви маєте ходити, через ганьбу від тих поганів, наших ворогів?

10 Також і я, брати мої та юнаки мої були позикодавцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг!

11 Верніть їм зараз їхні поля, їхні виноградники, їхні оливки, й їхні доми та відсоток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову оливу, що ви дали їм у заставу за них!

12 І вони сказали: Повернемо, і не будемо жадати від них! Зробимо так, як ти говориш! І покликав я священиків, і заприсягнув їх зробити за цим словом.

13 Витрусив я й свою пазуху та й сказав: Нехай отак витрусить Бог кожного чоловіка, хто не сповнить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай буде такий витрушений та порожній! І сказали всі збори: Амінь! І славили вони Господа, і народ зробив за цим словом.

14 Також від дня, коли цар наказав мені бути їхнім намісником в Юдиному краї від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксеркса, дванадцять літ не їв намісничого хліба ані я, ані брати мої.

15 А намісники попередні, що були передо мною, чинили тяжке над народом, і брали від них хлібом та вином одного дня сорок шеклів срібла; також їхні слуги панували над народом. А я не робив так через страх Божий.

16 також у праці того муру я підтримував, і поля не купували ми, а всі мої слуги були зібрані там над працею.

17 А за столом моїм були юдеї та заступники, сто й п'ятдесят чоловіка, та й ті, хто приходив до нас із народів, що навколо нас.

18 А що готовилося на один день, було: віл один, худоби дрібної шестеро вибраних, і птиця готувалася в мене, а за десять день виходило багато всякого вина. А при тому я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка на тому народі.

19 Запам'ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що я робив для цього народу!

І сталося, коли почув Санваллат, і Товійя, і араб Ґешем та решта наших ворогів, що я збудував мура, і що не позосталося в ньому вилому, але до цього часу дверей у брамах я не повставляв,

то послав Санваллат та Ґешем до мене, говорячи: Приходь, і вмовимося разом у Кефірімі в долині Оно! А вони замишляли зробити мені зло...

І послав я до них послів, говорячи: Я роблю велику працю, і не можу прийти. Нащо буде перервана ця праця, як кину її та піду до вас?

І посилали до мене так само чотири рази, а я відповідав їм так само.

І так само Санваллат п'ятий раз прислав до мене слугу свого, а в руці його був відкритий лист.

А в ньому написане: Чується серед народів, і Ґашму говорить: Ти та юдеї замишляєте відділитися, тому то ти будуєш того мура, і хочеш бути їм за царя, за тими словами.

Та й пророків ти понаставляв, щоб викрикували про тебе в Єрусалимі, говорячи: Цар в Юді! А тепер цар почує оці речі. Отож, приходь, і порадьмося разом!

І послав я до нього, говорячи: Не було таких речей, про які ти говориш, бо з серця свого ти їх повимишляв!...

Бо всі вони лякали нас, говорячи: Нехай ослабнуть їхні руки з цієї праці, і не буде вона зроблена! Та тепер, о Боже, зміцни мої руки!

10 І я ввійшов до дому Шемаї, сина Делаї, Мегетав'їлового сина, а він був задержаний. І він сказав: Умовмося піти до Божого дому, до середини храму, і замкнемо храмові двері, бо прийдуть забити тебе, власне вночі прийдуть забити тебе...

11 Та я відказав: Чи такий чоловік, як я, має втікати? І хто є такий, як я, що ввійде до храму й буде жити? Не ввійду!

12 І пізнав я, що то не Бог послав його, коли він говорив на мене те пророцтво, а то Товійя та Санваллат підкупили його...

13 Бо він був підкуплений, щоб я боявся, і зробив так, і згрішив. Це було для них на злий поговір, щоб образити мене.

14 Запам'ятай же, Боже мій, Товійї та Санваллатові за цими вчинками його, а також пророчиці Ноадії та решті пророків, що страхали мене!

15 І був закінчений мур двадцятого й п'ятого дня місяця елула, за п'ятдесят і два дні.

16 І сталося, як почули про це всі наші вороги, та побачили всі народи, що були навколо нас, то вони впали в очах своїх та й пізнали, що ця праця була зроблена від нашого Бога!

17 Тими днями також шляхетні юдеї писали багато своїх листів, що йшли до Товійї, а Товійїні приходили до них.

18 Бо багато-хто в Юдеї були заприсяженими приятелями йому, бо він був зять Шеханії, Арахового сина, а син його Єгоханан узяв дочку Мешуллама, Берехіїного сина.

19 І говорили передо мною добре про нього, а слова мої передавали йому. Товійя посилав листи, щоб настрахати мене.

Санваллат і Товія

Як почув Санваллат, що ми відбудовуємо мур, то дуже розлютився. Він висміював юдеїв перед своїми братами та військом Самарії. Він казав: «Що це роблять ті слабкодухі юдеї? Хіба ж самі вони спроможні? Чи будуть жертви приносити? Чи закінчать роботу за один день? Чи повернуть вони до життя каміння з купи пороху, до того ще й спалене?»

Товія, що стояв поруч, додав: «Ту кам’яну стіну, що вони відбудовують, навіть лисиця розвалить, заскочивши!»

Я, Неемія, мовив: «Послухай, о Боже наш, як із нас глузують. Пошли їхні збиткування на їхні ж голови. Хай самі вони стануть бранцями в чужій землі. Не прикривай вини їхньої, нехай гріх їхній не залишиться Тобою не помічений, бо вони ображали будівельників».

Отож, ми відбудували разом мур навкруги Єрусалиму до половини. Люди були запалені на роботу.

Роботи тривають

Коли Санваллат, Товія, аравійці, аммонійці та люди Ашдода почули, що відбудова муру Єрусалима просувається, що провалини замуровуються, вони страшенно розлютилися. Отож усі вони змовилися піти й напасти на Єрусалим, щоб посіяти там замішання.

Але ми молилися нашому Богу й виставили сторожу проти них, яка пильнувала вдень і вночі. 10 Але народ Юдеї сказав: «Робітники виснажені, бо дуже багато уламків. І самим нам ніколи не спромогтися відбудувати мур».

11 Та й наші вороги говорили: «Вони й не знатимуть і не помітять, як ми опинимось поміж них і повбиваємо їх, і зупинимо роботи».

12 Коли ж з усіх усюд приходили юдеї, що жили серед ворогів наших, вони десятки разів казали нам: «Повертайтеся до нас!»[a]

13 Тоді я розставив людей там, де мур найнижчий[b]. Я розташував людей за родами, з мечами, списами та луками. 14 Все оглянувши, я звернувся до шанованих людей, старійшин та всіх інших: «Не бійтеся їх. Пам’ятайте нашого Володаря, великого й могутнього. Бийтеся за братів своїх, за своїх синів і дочок, за жінок ваших та за свої домівки».

15 Коли ж наші вороги почули, що їхні наміри нам відомі, і що Бог зруйнував їхні плани, ми всі повернулися до муру, кожен до своєї роботи. 16 Відтоді половина моїх людей працювала на відбудові муру, а половина тримала напоготові списи, луки, щити й обладунки. Командири стояли за людьми Юдеї, 17 що відбудовували мур. Хто носив колоди, однією рукою тримав колоду, а другою—зброю. 18 У кожного будівельника, коли він працював, збоку висів меч. А біля мене стояв сурмач.

19 Я звернувся до знатних людей, старійшин та всіх інших: «Відбудовчі роботи дуже розширилися, і ми віддалені одне від одного вздовж муру. 20 Хоч де б ви почули сигнал сурмача, збирайтеся там. Наш Бог буде битися на нашому боці».

21 Отак робота тривала, половина людей тримали напоготові зброю від світання до смерку. 22 Тоді ж я сказав людям, щоб кожен зі своїми слугами ночував в Єрусалимі. І так вони будуть сторожею вночі й робітниками вдень. 23 Отож ні я, ні брати мої, ні слуги, ні охоронці, що були зі мною, навіть не роздягалися на ніч, та кожен мав зброю у правій руці.

Неемія допомагає бідним

Тоді прості люди та дружини їхні почали дуже скаржитися на братів своїх юдеїв. Дехто казав: «У нас великі родини, тож нам треба мати їжу, щоб вижити».

Інші говорили: «Ми закладаємо наші поля, виноградники та наші оселі, щоб спромогтися на зерно в голодні часи».

Ще інші нарікали: «Ми маємо сплачувати царські податки за наші поля й виноградники. Але ж ми однієї плоті з братами нашими, і у нас такі самі сини й дочки, та все ж ми маємо примушувати наших синів і дочок ставати рабами. Декого з наших дочок ми вже віддали в рабство, і нічого не можемо з цим удіяти, бо наші поля та виноградники тепер належать іншим».

Я дуже розгнівався, як почув їхні скарги і слова. Я про те поміркував і звинуватив у тому знатних людей та старійшин. Я сказав їм: «Ви забираєте майно своїх ближніх у застави під позики, що даєте своїм же братам. Отож я скликав заради них велике зібрання». Тоді я сказав їм: «Ми як тільки можемо, повертаємо наших братів-юдеїв, яких було продано в рабство іншим народам, а ви самі продаєте братів своїх, щоб потім ми їх викуповували знову!»

Вони мовчали, бо не мали чого на те відповісти.

Тоді я сказав: «Те, що ви робите, недобре. Хіба не мусите ви жити, шануючи нашого Бога, щоб запобігти збиткування ворожих народів? 10 Я теж, брати мої і слуги давали в позику гроші та зерно. Але давайте ж не обкладати відсотками ті наші позики. 11 Сьогодні ж поверніть їм їхні поля, виноградники, оливкові насадження та будинки. А також прибутки, що ви мали з їхніх грошей, зерна, вина та оливи».

12 На те вони відповіли: «Ми повернемо все й нічого більше не вимагатимемо від них. Ми зробимо так, як ти сказав».

Отож я скликав священиків і змусив їх присягнутися, що зроблять саме так, як щойно сказали. 13 Я також струсив порох зі свого одягу і сказав: «Так само хай Бог струсить кожного з його хати й позбавить майна, якщо хтось не дотримається слова Його».

Тоді все зібрання сказало: «Амінь». І вони воздали хвалу Господу. Всі люди зробили так, як і обіцяли.

14 А ще від того дня мене було призначено намісником землі юдейської на дванадцять років: від двадцятого року правління царя Артаксеркса по тридцять другий рік його ж правління[c]. Я та мої близькі родичі не їли хліба правителів. 15 Попередні правителі, які були до мене, обтяжували людей великим тягарем. Вони забирали в них їжу та вино, й до того ж сорок шекелів[d] срібла. Навіть слуги вельмож нещадно гнобили народ. Я ж такого не робив, бо боявся Бога. 16 Натомість я тяжко працював на відбудові муру, і землі ми не забирали. І всі мої слуги працювали разом. 17 За моїм столом збиралося сто п’ятдесят юдеїв та вельмож разом з усіма, хто приходив до нас із навколишніх народів. 18 Щодня за мій кошт готували одного бичка, шість вгодованих овець та домашню птицю. Щодесять днів виставлялися всілякі вина у великій кількості. І при тому всьому я не вимагав намісничого хліба, бо тяжко працювали люди. 19 Пам’ятай заради добра, о мій Боже, яке я зробив для цих людей.

Нові перешкоди

Коли Санваллату, Товії, Ґешему, Араву та іншим нашим ворогам повідомили про те, що я відбудував мур і що не залишилося в ньому ніяких проламів (хоча на той час я ще й не навісив ворота), Санваллат і Ґешем направили мені такого листа: «Приходь, зустрінемося в одному з поселень у долині Оно». Але вони щодо мене мали лихі наміри.

Отож я вирядив посланців, щоб ті передали таке: «Я виконую дуже важливу роботу й не можу до тебе прийти. Навіщо припиняти роботу, поки я ходитиму зустрічатися з тобою?»

Вони присилали мені листи такого змісту чотири рази, і щоразу я відповідав їм те саме. Потім уп’яте Санваллат направив до мене свого слугу. В руці той тримав розпечатаного листа. У ньому говорилося:

«Народи знають, і Ґешем це підтверджує, що ти та юдеї надумали заколот і через це відбудували мур. За цими відомостями, ти маєш намір стати їхнім царем і вже призначив пророків, які мають проголосити тебе в Єрусалимі царем юдейським.

Про це буде повідомлено царю. Отож приходь, зустрінемося».

Я послав йому такого листа: «Нічого такого, про що ти говориш, не відбувається, бо все це твої вигадки. Бо всі вони хотіли залякати нас, міркуючи так: „Руки в них опустяться, і роботу не буде закінчено”.

А зараз, о Боже, дай мені сили!»

10 Якось зайшов я до оселі Шемаї, сина Делаї, сина Мегетавела. Йому не дозволялося виходити з дому. Він сказав:

«Давай зустрінемося в Божому храмі, у Святеє Святих[e],
    бо вони прийдуть убити тебе.
    Цієї ночі вони прийдуть убити тебе».

11 Але я відповів: «Хіба личить такій людині, як я, тікати? Хто ж бо на моєму місці пішов би в храм і лишився в живих? Я не піду».

12 Я розумів, що Бог не посилав його, що він пророкує проти мене, бо Санваллат і Товія підкупили його. 13 Його найняли, щоб залякати мене, аби я зробив так, як він каже, і тим згрішив. Тоді б вони могли заплямувати моє ім’я. 14 О Боже, покарай Товію і Санваллата за діла їхні, а також пророчицю Ноадію та інших пророків, які намагалися залякати мене.

Мур завершено

15 Відбудову було завершено на двадцять п’ятий день Елула[f], за п’ятдесят два дні. 16 Коли всі наші вороги почули про це і всі народи навколо нас побачили це, то втратили будь-яку самовпевненість. Вони розуміли, що роботу цю здійснив наш Бог.

17 Також у ті дні знатні люди Юдеї надсилали багато листів до Товії, а той посилав їм відповіді. 18 Бо багато людей в Юдеї присягалися бути йому вірними, бо був він зятем Шеканії, сина Ари, а його син Єгоганан був одружений з дочкою Мешуллама, сина Верекії. 19 Отож вони розповідали мені про його добрі діла, а мої слова передавали йому. І Товія ж надсилав мені листи, аби мене залякати.

Footnotes

  1. 4:12 Повертайтеся до нас Або «Вони прийдуть на нас зусібіч».
  2. 4:13 розставив… найнижчий Гебрейський текст тут неясний.
  3. 5:14 від двадцятого… правління Тобто від 444 по 432 до Р. Х.
  4. 5:15 сорок шекелів Приблизно 0,5 кг.
  5. 6:10 Святеє Святих Буквально у «палаці». Тільки священикам дозволялося входити до цієї частини храму.
  6. 6:15 на двадцять п’ятий день Елула Тобто серпень-вересень 443 р. до Р. Х.