Неемія 4-6
Ukrainian Bible
4 (3-33) І сталося, як почув Санваллат, що ми будуємо того мура, то він запалився гнівом, і дуже розгнівався, і сміявся з юдеїв.
2 (3-34) І говорив він перед своїми братами та самарійським військом і сказав: Що це роблять ці мізерні юдеї? Чи їм це позоставлять? Чи будуть вони приносити жертву? Чи закінчать цього дня? Чи оживлять вони ці каміння з куп пороху, а вони ж попалені?
3 (3-35) А аммонітянин Товійя був при ньому й сказав: Та й що вони будують? Якщо вийде лисиця, то вона зробить дірку в їхній камінній стіні!...
4 (3-36) Почуй, Боже наш, що ми стали погордою, і поверни їхню ганьбу на голову їхню, і дай їх на здобич у край полону!
5 (3-37) І не закрий їхньої провини, а їхній гріх нехай не буде стертий з-перед лиця Твого, бо вони образили будівничих!
6 (3-38) І збудували ми того мура, і був пов'язаний увесь той мур аж до половини його. А серце народу було, щоб далі робити!
7 (4-1) І сталося, як почув Санваллат, і Товійя, і араби, і аммонітяни, і ашдодяни, що направляється єрусалимський мур, що виломи в стіні стали затарасовуватися, то дуже запалилися гнівом.
8 (4-2) І змовилися вони всі разом, щоб іти воювати з Єрусалимом, та щоб учинити йому замішання.
9 (4-3) І ми молилися до нашого Бога, і поставили проти них сторожу вдень та вночі, перед ними.
10 (4-4) І сказав Юда: Ослабла сила носія, а звалищ багато, і ми не зможемо далі будувати мура!...
11 (4-5) А наші ненависники говорили: Вони не знатимуть і не побачать, як ми прийдемо до середини їх, і позабиваємо їх, та й спинимо працю!
12 (4-6) І сталося, як приходили ті юдеяни, що сиділи при них, то говорили нам про це разів десять, зо всіх місць, де вони пробували.
13 (4-7) Тоді поставив я сторожу здолу того місця за муром у печерах. І поставив я народ за їхніми родами, з їхніми мечами, їхніми ратищами та їхніми луками.
14 (4-8) І розглянув я це, і встав і сказав я до шляхетних, і до заступників, і до решти народу: Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші!
15 (4-9) І сталося, як почули наші вороги, що нам те відоме, то Господь зламав їхній задум, і всі ми вернулися до муру, кожен до праці своєї.
16 (4-10) І було від того дня, що половина моїх юнаків робили працю, а половина їх міцно тримала списи, щити, і луки та панцері, а зверхники стояли позад Юдиного дому.
17 (4-11) Будівничі працювали на мурі, а носії наладовували тягар, вони однією рукою робили працю, а однією міцно тримали списа...
18 (4-12) А в кожного будівничого його меч був прив'язаний на стегнах його, і так вони будували, а біля мене був сурмач.
19 (4-13) І сказав я до шляхетних, до заступників та до решти народу: Праця велика й простора, а ми повідділювані на мурі, далеко один від одного.
20 (4-14) Тому то в місце, де почуєте голос сурми, туди негайно збирайтеся до нас. Бог наш буде воювати для нас!
21 (4-15) І так ми робили працю, і половина їх міцно тримала списи від сходу ранньої зорі аж до появлення зір.
22 (4-16) Також того часу сказав я до народу: Кожен з юнаком своїм нехай ночують у середині Єрусалиму, і будуть вони для нас уночі сторожею, а вдень на працю.
23 (4-17) І ні я, ані брати мої, ані юнаки мої, ані сторожі, що були за мною, ми не здіймали своєї одежі, кожен мав свою зброю при своєму стегні.
5 І був великий крик народу та їхніх жінок на своїх братів юдеїв.
2 І були такі, що говорили: Ми даємо в заставу синів своїх та дочок своїх, і беремо збіжжя, і їмо й живемо!
3 І були такі, що говорили: Ми заставляємо поля свої, і виноградники свої, і доми свої, і беремо збіжжя в цьому голоді!
4 І були такі, що говорили: Ми позичаємо срібло на податок царський за наші поля та наші виноградники.
5 А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини як їхні сини. А ось ми тиснемо наших синів та наших дочок за рабів, і є з наших дочок утискувані. Ми не в силі робити, а поля наші та виноградники наші належать іншим...
6 І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова!
7 А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: Ви заставою тиснете один одного! І скликав я на них великі збори.
8 І сказав я до них: Ми викуповуємо своїх братів юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам? І мовчали вони, і не знаходили слова...
9 І сказав я: Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в боязні нашого Бога ви маєте ходити, через ганьбу від тих поганів, наших ворогів?
10 Також і я, брати мої та юнаки мої були позикодавцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг!
11 Верніть їм зараз їхні поля, їхні виноградники, їхні оливки, й їхні доми та відсоток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову оливу, що ви дали їм у заставу за них!
12 І вони сказали: Повернемо, і не будемо жадати від них! Зробимо так, як ти говориш! І покликав я священиків, і заприсягнув їх зробити за цим словом.
13 Витрусив я й свою пазуху та й сказав: Нехай отак витрусить Бог кожного чоловіка, хто не сповнить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай буде такий витрушений та порожній! І сказали всі збори: Амінь! І славили вони Господа, і народ зробив за цим словом.
14 Також від дня, коли цар наказав мені бути їхнім намісником в Юдиному краї від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксеркса, дванадцять літ не їв намісничого хліба ані я, ані брати мої.
15 А намісники попередні, що були передо мною, чинили тяжке над народом, і брали від них хлібом та вином одного дня сорок шеклів срібла; також їхні слуги панували над народом. А я не робив так через страх Божий.
16 також у праці того муру я підтримував, і поля не купували ми, а всі мої слуги були зібрані там над працею.
17 А за столом моїм були юдеї та заступники, сто й п'ятдесят чоловіка, та й ті, хто приходив до нас із народів, що навколо нас.
18 А що готовилося на один день, було: віл один, худоби дрібної шестеро вибраних, і птиця готувалася в мене, а за десять день виходило багато всякого вина. А при тому я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка на тому народі.
19 Запам'ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що я робив для цього народу!
6 І сталося, коли почув Санваллат, і Товійя, і араб Ґешем та решта наших ворогів, що я збудував мура, і що не позосталося в ньому вилому, але до цього часу дверей у брамах я не повставляв,
2 то послав Санваллат та Ґешем до мене, говорячи: Приходь, і вмовимося разом у Кефірімі в долині Оно! А вони замишляли зробити мені зло...
3 І послав я до них послів, говорячи: Я роблю велику працю, і не можу прийти. Нащо буде перервана ця праця, як кину її та піду до вас?
4 І посилали до мене так само чотири рази, а я відповідав їм так само.
5 І так само Санваллат п'ятий раз прислав до мене слугу свого, а в руці його був відкритий лист.
6 А в ньому написане: Чується серед народів, і Ґашму говорить: Ти та юдеї замишляєте відділитися, тому то ти будуєш того мура, і хочеш бути їм за царя, за тими словами.
7 Та й пророків ти понаставляв, щоб викрикували про тебе в Єрусалимі, говорячи: Цар в Юді! А тепер цар почує оці речі. Отож, приходь, і порадьмося разом!
8 І послав я до нього, говорячи: Не було таких речей, про які ти говориш, бо з серця свого ти їх повимишляв!...
9 Бо всі вони лякали нас, говорячи: Нехай ослабнуть їхні руки з цієї праці, і не буде вона зроблена! Та тепер, о Боже, зміцни мої руки!
10 І я ввійшов до дому Шемаї, сина Делаї, Мегетав'їлового сина, а він був задержаний. І він сказав: Умовмося піти до Божого дому, до середини храму, і замкнемо храмові двері, бо прийдуть забити тебе, власне вночі прийдуть забити тебе...
11 Та я відказав: Чи такий чоловік, як я, має втікати? І хто є такий, як я, що ввійде до храму й буде жити? Не ввійду!
12 І пізнав я, що то не Бог послав його, коли він говорив на мене те пророцтво, а то Товійя та Санваллат підкупили його...
13 Бо він був підкуплений, щоб я боявся, і зробив так, і згрішив. Це було для них на злий поговір, щоб образити мене.
14 Запам'ятай же, Боже мій, Товійї та Санваллатові за цими вчинками його, а також пророчиці Ноадії та решті пророків, що страхали мене!
15 І був закінчений мур двадцятого й п'ятого дня місяця елула, за п'ятдесят і два дні.
16 І сталося, як почули про це всі наші вороги, та побачили всі народи, що були навколо нас, то вони впали в очах своїх та й пізнали, що ця праця була зроблена від нашого Бога!
17 Тими днями також шляхетні юдеї писали багато своїх листів, що йшли до Товійї, а Товійїні приходили до них.
18 Бо багато-хто в Юдеї були заприсяженими приятелями йому, бо він був зять Шеханії, Арахового сина, а син його Єгоханан узяв дочку Мешуллама, Берехіїного сина.
19 І говорили передо мною добре про нього, а слова мої передавали йому. Товійя посилав листи, щоб настрахати мене.
Неемия 4-6
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Санваллат і Товія
4 Як почув Санваллат, що ми відбудовуємо мур, то дуже розлютився. Він висміював юдеїв 2 перед своїми братами та військом Самарії. Він казав: «Що це роблять ті слабкодухі юдеї? Хіба ж самі вони спроможні? Чи будуть жертви приносити? Чи закінчать роботу за один день? Чи повернуть вони до життя каміння з купи пороху, до того ще й спалене?»
3 Товія, що стояв поруч, додав: «Ту кам’яну стіну, що вони відбудовують, навіть лисиця розвалить, заскочивши!»
4 Я, Неемія, мовив: «Послухай, о Боже наш, як із нас глузують. Пошли їхні збиткування на їхні ж голови. Хай самі вони стануть бранцями в чужій землі. 5 Не прикривай вини їхньої, нехай гріх їхній не залишиться Тобою не помічений, бо вони ображали будівельників».
6 Отож, ми відбудували разом мур навкруги Єрусалиму до половини. Люди були запалені на роботу.
Роботи тривають
7 Коли Санваллат, Товія, аравійці, аммонійці та люди Ашдода почули, що відбудова муру Єрусалима просувається, що провалини замуровуються, вони страшенно розлютилися. 8 Отож усі вони змовилися піти й напасти на Єрусалим, щоб посіяти там замішання.
9 Але ми молилися нашому Богу й виставили сторожу проти них, яка пильнувала вдень і вночі. 10 Але народ Юдеї сказав: «Робітники виснажені, бо дуже багато уламків. І самим нам ніколи не спромогтися відбудувати мур».
11 Та й наші вороги говорили: «Вони й не знатимуть і не помітять, як ми опинимось поміж них і повбиваємо їх, і зупинимо роботи».
12 Коли ж з усіх усюд приходили юдеї, що жили серед ворогів наших, вони десятки разів казали нам: «Повертайтеся до нас!»[a]
13 Тоді я розставив людей там, де мур найнижчий[b]. Я розташував людей за родами, з мечами, списами та луками. 14 Все оглянувши, я звернувся до шанованих людей, старійшин та всіх інших: «Не бійтеся їх. Пам’ятайте нашого Володаря, великого й могутнього. Бийтеся за братів своїх, за своїх синів і дочок, за жінок ваших та за свої домівки».
15 Коли ж наші вороги почули, що їхні наміри нам відомі, і що Бог зруйнував їхні плани, ми всі повернулися до муру, кожен до своєї роботи. 16 Відтоді половина моїх людей працювала на відбудові муру, а половина тримала напоготові списи, луки, щити й обладунки. Командири стояли за людьми Юдеї, 17 що відбудовували мур. Хто носив колоди, однією рукою тримав колоду, а другою—зброю. 18 У кожного будівельника, коли він працював, збоку висів меч. А біля мене стояв сурмач.
19 Я звернувся до знатних людей, старійшин та всіх інших: «Відбудовчі роботи дуже розширилися, і ми віддалені одне від одного вздовж муру. 20 Хоч де б ви почули сигнал сурмача, збирайтеся там. Наш Бог буде битися на нашому боці».
21 Отак робота тривала, половина людей тримали напоготові зброю від світання до смерку. 22 Тоді ж я сказав людям, щоб кожен зі своїми слугами ночував в Єрусалимі. І так вони будуть сторожею вночі й робітниками вдень. 23 Отож ні я, ні брати мої, ні слуги, ні охоронці, що були зі мною, навіть не роздягалися на ніч, та кожен мав зброю у правій руці.
Неемія допомагає бідним
5 Тоді прості люди та дружини їхні почали дуже скаржитися на братів своїх юдеїв. 2 Дехто казав: «У нас великі родини, тож нам треба мати їжу, щоб вижити».
3 Інші говорили: «Ми закладаємо наші поля, виноградники та наші оселі, щоб спромогтися на зерно в голодні часи».
4 Ще інші нарікали: «Ми маємо сплачувати царські податки за наші поля й виноградники. 5 Але ж ми однієї плоті з братами нашими, і у нас такі самі сини й дочки, та все ж ми маємо примушувати наших синів і дочок ставати рабами. Декого з наших дочок ми вже віддали в рабство, і нічого не можемо з цим удіяти, бо наші поля та виноградники тепер належать іншим».
6 Я дуже розгнівався, як почув їхні скарги і слова. 7 Я про те поміркував і звинуватив у тому знатних людей та старійшин. Я сказав їм: «Ви забираєте майно своїх ближніх у застави під позики, що даєте своїм же братам. Отож я скликав заради них велике зібрання». 8 Тоді я сказав їм: «Ми як тільки можемо, повертаємо наших братів-юдеїв, яких було продано в рабство іншим народам, а ви самі продаєте братів своїх, щоб потім ми їх викуповували знову!»
Вони мовчали, бо не мали чого на те відповісти.
9 Тоді я сказав: «Те, що ви робите, недобре. Хіба не мусите ви жити, шануючи нашого Бога, щоб запобігти збиткування ворожих народів? 10 Я теж, брати мої і слуги давали в позику гроші та зерно. Але давайте ж не обкладати відсотками ті наші позики. 11 Сьогодні ж поверніть їм їхні поля, виноградники, оливкові насадження та будинки. А також прибутки, що ви мали з їхніх грошей, зерна, вина та оливи».
12 На те вони відповіли: «Ми повернемо все й нічого більше не вимагатимемо від них. Ми зробимо так, як ти сказав».
Отож я скликав священиків і змусив їх присягнутися, що зроблять саме так, як щойно сказали. 13 Я також струсив порох зі свого одягу і сказав: «Так само хай Бог струсить кожного з його хати й позбавить майна, якщо хтось не дотримається слова Його».
Тоді все зібрання сказало: «Амінь». І вони воздали хвалу Господу. Всі люди зробили так, як і обіцяли.
14 А ще від того дня мене було призначено намісником землі юдейської на дванадцять років: від двадцятого року правління царя Артаксеркса по тридцять другий рік його ж правління[c]. Я та мої близькі родичі не їли хліба правителів. 15 Попередні правителі, які були до мене, обтяжували людей великим тягарем. Вони забирали в них їжу та вино, й до того ж сорок шекелів[d] срібла. Навіть слуги вельмож нещадно гнобили народ. Я ж такого не робив, бо боявся Бога. 16 Натомість я тяжко працював на відбудові муру, і землі ми не забирали. І всі мої слуги працювали разом. 17 За моїм столом збиралося сто п’ятдесят юдеїв та вельмож разом з усіма, хто приходив до нас із навколишніх народів. 18 Щодня за мій кошт готували одного бичка, шість вгодованих овець та домашню птицю. Щодесять днів виставлялися всілякі вина у великій кількості. І при тому всьому я не вимагав намісничого хліба, бо тяжко працювали люди. 19 Пам’ятай заради добра, о мій Боже, яке я зробив для цих людей.
Нові перешкоди
6 Коли Санваллату, Товії, Ґешему, Араву та іншим нашим ворогам повідомили про те, що я відбудував мур і що не залишилося в ньому ніяких проламів (хоча на той час я ще й не навісив ворота), 2 Санваллат і Ґешем направили мені такого листа: «Приходь, зустрінемося в одному з поселень у долині Оно». Але вони щодо мене мали лихі наміри.
3 Отож я вирядив посланців, щоб ті передали таке: «Я виконую дуже важливу роботу й не можу до тебе прийти. Навіщо припиняти роботу, поки я ходитиму зустрічатися з тобою?»
4 Вони присилали мені листи такого змісту чотири рази, і щоразу я відповідав їм те саме. 5 Потім уп’яте Санваллат направив до мене свого слугу. В руці той тримав розпечатаного листа. 6 У ньому говорилося:
«Народи знають, і Ґешем це підтверджує, що ти та юдеї надумали заколот і через це відбудували мур. За цими відомостями, ти маєш намір стати їхнім царем 7 і вже призначив пророків, які мають проголосити тебе в Єрусалимі царем юдейським.
Про це буде повідомлено царю. Отож приходь, зустрінемося».
8 Я послав йому такого листа: «Нічого такого, про що ти говориш, не відбувається, бо все це твої вигадки. 9 Бо всі вони хотіли залякати нас, міркуючи так: „Руки в них опустяться, і роботу не буде закінчено”.
А зараз, о Боже, дай мені сили!»
10 Якось зайшов я до оселі Шемаї, сина Делаї, сина Мегетавела. Йому не дозволялося виходити з дому. Він сказав:
«Давай зустрінемося в Божому храмі, у Святеє Святих[e],
бо вони прийдуть убити тебе.
Цієї ночі вони прийдуть убити тебе».
11 Але я відповів: «Хіба личить такій людині, як я, тікати? Хто ж бо на моєму місці пішов би в храм і лишився в живих? Я не піду».
12 Я розумів, що Бог не посилав його, що він пророкує проти мене, бо Санваллат і Товія підкупили його. 13 Його найняли, щоб залякати мене, аби я зробив так, як він каже, і тим згрішив. Тоді б вони могли заплямувати моє ім’я. 14 О Боже, покарай Товію і Санваллата за діла їхні, а також пророчицю Ноадію та інших пророків, які намагалися залякати мене.
Мур завершено
15 Відбудову було завершено на двадцять п’ятий день Елула[f], за п’ятдесят два дні. 16 Коли всі наші вороги почули про це і всі народи навколо нас побачили це, то втратили будь-яку самовпевненість. Вони розуміли, що роботу цю здійснив наш Бог.
17 Також у ті дні знатні люди Юдеї надсилали багато листів до Товії, а той посилав їм відповіді. 18 Бо багато людей в Юдеї присягалися бути йому вірними, бо був він зятем Шеканії, сина Ари, а його син Єгоганан був одружений з дочкою Мешуллама, сина Верекії. 19 Отож вони розповідали мені про його добрі діла, а мої слова передавали йому. І Товія ж надсилав мені листи, аби мене залякати.
Footnotes
- 4:12 Повертайтеся до нас Або «Вони прийдуть на нас зусібіч».
- 4:13 розставив… найнижчий Гебрейський текст тут неясний.
- 5:14 від двадцятого… правління Тобто від 444 по 432 до Р. Х.
- 5:15 сорок шекелів Приблизно 0,5 кг.
- 6:10 Святеє Святих Буквально у «палаці». Тільки священикам дозволялося входити до цієї частини храму.
- 6:15 на двадцять п’ятий день Елула Тобто серпень-вересень 443 р. до Р. Х.
Copyright © 2007 by Bible League International