Деяния 25:23-27:44

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

²³ Отож наступного дня Аґриппа і Вереніка з великою пишністю прибули в суд. Вони ввійшли до судової палати, в якій були воєначальники та знать міста. Фест віддав наказ привести Павла.

²⁴ Тоді Фест сказав: «Царю Аґриппо і всі присутні тут, ви бачите цього чоловіка, на кого скаржилася мені юдейська громада і в Єрусалимі, й тут. Всі вони наполягали на тому, що цей чоловік не повинен жити. ²⁵ Але я не знайшов за ним ніякої провини, вартої смертної кари. Він сам вимагав імператорського суду, тож я й вирішив послати його до імператора. ²⁶ Але я не маю нічого конкретного проти нього, про що міг би написати імператорові. Ось чому я ставлю його перед вами і особливо перед тобою, царю Аґриппо, щоб після нашого розслідування мені було що написати імператору. ²⁷ Бо здається мені нерозсудливим посилати в’язня і не вказувати на висунуті проти нього звинувачення».

Промова Павла перед царем Аґриппою

26 Аґриппа звернувся до Павла: «Можеш говорити за себе». Тоді Павло підняв руку й почав промову на свій захист: ² «Царю Аґриппо! Я вважаю, що мені пощастило стояти сьогодні перед тобою і захищатися проти всього того, в чому мене звинувачують юдеї. ³ Адже ти обізнаний в усіх юдейських звичаях, знаєш усі спірні питання. Тому й прошу твого терпіння. Вислухай мене.

⁴ Всі юдеї знають, що життя моє від самого початку пройшло серед мого народу, а потім і в Єрусалимі. ⁵ Вони знають мене здавна і могли б засвідчити, якби захотіли, що жив я як фарисей—член найсуворішої секти нашої релігії. ⁶ І тепер за надію на обітницю, дану Богом нашим предкам, я стою перед судом. ⁷ Дванадцять племен нашого народу, сподіваючись на її здійснення, вдень і вночі сумлінно служать Богу. І саме за цю надію, о царю, мене й звинувачують юдеї! ⁸ Чому ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?

⁹ Я також вважав, що усіма силами мушу боротися проти Ісуса з Назарета. ¹⁰ Спочатку, я робив це в Єрусалимі, та чимало Божих людей кинув я до в’язниці, коли мав владу від головних священиків. І коли тих людей убивали, на те була і моя згода. ¹¹ У всіх синагогах я часто карав їх, намагаючись змусити їх проклинати Ісуса^[a]. Моїй люті проти них не було меж, і навіть в інших містах я переслідував їх.

¹² Одна з таких подорожей була в Дамаск із повноваженнями й дорученням від головних священиків. ¹³ По дорозі до Дамаска, десь опівдні, я побачив світло, що линуло з небес. Було воно яскравіше від сонця і сяйливо розлилося навколо мене й моїх супутників. ¹⁴ Ми всі попадали на землю, і тут я почув голос, що звертався до мене єврейською мовою: „Савле, Савле! Навіщо ти переслідуєш Мене? Коли ти перешкоджаєш Мені, ти лише собі завдаєш шкоди”.

¹⁵ Я запитав: „Хто ти, Господи?” І Він відповів: „Я Ісус, Якого ти переслідуєш. ¹⁶ Але підведися, встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб призначити тебе слугою Своїм і свідком того, що ти вже про Мене почув, і того, що Я тобі ще покажу. ¹⁷ Я захищатиму тебе від народу юдейського і від поган, до яких тебе й посилаю. ¹⁸ Відкрий їм очі і допоможи зрозуміти істину, поверни їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога, щоб відпустилися гріхи їхні, і щоб вони дістали місце серед тих, хто освячений вірою в Мене”.

¹⁹ Ось чому, царю Аґриппо, я не міг не коритися Небесному знаменню. ²⁰ Спершу я почав проповідувати людям Дамаска, потім у Єрусалимі й по всій Юдеї, а також і поганам, щоб вони покаялися й прийшли до Бога, і щоб вчинками своїми стверджували своє покаяння.

²¹ За все це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити. ²² Але Бог допоміг мені, як і сьогодні допомагає. Тож стою я тут і свідчу людям простим і знатним. І свідчення моє—ні про що інше, як про те, що провіщали пророки й Мойсей: ²³ Христос зазнає смерті й першим воскресне з мертвих, та принесе світло^[b] істинного Бога як для народу юдейського, так і для поган».

Павло намагається переконати Аґриппу

²⁴ У той час, коли Павло ще продовжував говорити на свій захист, Фест голосно промовив: «Павле, ти втратив здоровий глузд! Велика вченість твоя привела тебе до божевілля».

²⁵ «Я не божевільний, вельмишановний Фесте,—відповів Павло.—І все, що кажу я, є правдиве і розумне. ²⁶ Все це добре відоме цареві Аґриппі, і я можу про це з ним вільно говорити. Я переконаний, що жодна з цих справ не пройшла повз його увагу, бо все це відбувалось на очах у всіх людей. ²⁷ Царю Аґриппо, чи віриш ти пророкам? Я знаю, що віриш».

²⁸ Аґриппа промовив до Павла: «Чи не думаєш ти, що зможеш мене так скоро переконати стати послідовником Христа?»

²⁹ На те Павло відповів: «Не в тому річ, скоро чи ні. Я ж молю Бога не тільки за тебе, а й за всіх, хто слухає мене сьогодні, щоб усі отримали спасіння і стали такими, як я. Звісно, я кажу не про ці кайдани, що на мені».

³⁰ Цар Аґриппа підвівся, а за ним підвелися намісник, Вереніка і всі ті, хто сиділи навколо. ³¹ Вийшовши з кімнати, вони заговорили між собою: «Цей чоловік не зробив нічого такого, що заслуговувало б на смертну кару або ув’язнення». ³² Аґриппа ж сказав Фестові: «Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не вимагав цезаревого суду».

Подорож до Риму

27 Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру^[c] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. ² Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.

³ Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. ⁴ Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. ⁵ Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. ⁶ Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.

⁷ Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. ⁸ Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.

⁹ Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст^[d] уже пройшов. ¹⁰ Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». ¹¹ Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.

¹² Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. ¹³ Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.

Буря

¹⁴ Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». ¹⁵ Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.

¹⁶ Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. ¹⁷ Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. ¹⁸ Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, ¹⁹ а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.

²⁰ Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. ²¹ Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. ²² Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. ²³ Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. ²⁴ Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. ²⁵ Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. ²⁶ Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».

Порятунок

²⁷ Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. ²⁸ Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів^[e]. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів^[f]. ²⁹ Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.

³⁰ Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. ³¹ Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». ³² Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.

³³ Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. ³⁴ Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». ³⁵ Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. ³⁶ Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. ³⁷ Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. ³⁸ Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.

³⁹ А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. ⁴⁰ Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. ⁴¹ Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.

⁴² Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. ⁴³ Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. ⁴⁴ А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.