Дії 25:23-27:44
Ukrainian Bible
23 А назавтра Агріппа й Верніка прийшли з превеликою пишнотою, і на залю судову ввійшли разом з тисяцькими та значнішими мужами міста. І як Фест наказав, то Павло був приведений.
24 І сказав до них Фест: О царю Агріппо, та з нами присутні всі мужі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи, що йому не повинно більш жити.
25 Я ж дізнавсь, що нічого, вартого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його.
26 Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, царю Агріппо, щоб після переслухання мав що писати.
27 Бо здається мені нерозважливим ув'язненого посилати, і не означити обвинувачень на нього.
26 А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
2 О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,
3 особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче.
4 А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,
5 які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
6 І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,
7 а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!
8 Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
9 Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,
10 що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.
11 І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
12 Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,
13 то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!...
14 І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!
15 А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
16 Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
17 Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,
18 відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.
19 Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
20 але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.
21 Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.
22 Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,
23 що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!
24 Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!
25 А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
26 Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.
27 Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш.
28 Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином...
29 А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...
30 І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.
31 І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!
32 Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.
27 А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові, Юлієві на ім'я, з полку Августа.
2 І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня.
3 А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
4 А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були.
5 Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри.
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього.
7 І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні.
8 І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея.
9 А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
10 говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.
11 Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив.
12 А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.
13 А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
14 Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.
15 А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.
16 І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.
17 Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.
18 А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,
19 а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись...
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,
24 та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.
25 Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26 І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28 І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.
30 А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
31 то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!
32 Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34 Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
36 Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.
37 А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.
40 Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.
41 Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...
42 Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,
44 а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
Деяния 25:23-27:44
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
23 Отож наступного дня Аґриппа і Вереніка з великою пишністю прибули в суд. Вони ввійшли до судової палати, в якій були воєначальники та знать міста. Фест віддав наказ привести Павла.
24 Тоді Фест сказав: «Царю Аґриппо і всі присутні тут, ви бачите цього чоловіка, на кого скаржилася мені юдейська громада і в Єрусалимі, й тут. Всі вони наполягали на тому, що цей чоловік не повинен жити. 25 Але я не знайшов за ним ніякої провини, вартої смертної кари. Він сам вимагав імператорського суду, тож я й вирішив послати його до імператора. 26 Але я не маю нічого конкретного проти нього, про що міг би написати імператорові. Ось чому я ставлю його перед вами і особливо перед тобою, царю Аґриппо, щоб після нашого розслідування мені було що написати імператору. 27 Бо здається мені нерозсудливим посилати в’язня і не вказувати на висунуті проти нього звинувачення».
Промова Павла перед царем Аґриппою
26 Аґриппа звернувся до Павла: «Можеш говорити за себе». Тоді Павло підняв руку й почав промову на свій захист: 2 «Царю Аґриппо! Я вважаю, що мені пощастило стояти сьогодні перед тобою і захищатися проти всього того, в чому мене звинувачують юдеї. 3 Адже ти обізнаний в усіх юдейських звичаях, знаєш усі спірні питання. Тому й прошу твого терпіння. Вислухай мене.
4 Всі юдеї знають, що життя моє від самого початку пройшло серед мого народу, а потім і в Єрусалимі. 5 Вони знають мене здавна і могли б засвідчити, якби захотіли, що жив я як фарисей—член найсуворішої секти нашої релігії. 6 І тепер за надію на обітницю, дану Богом нашим предкам, я стою перед судом. 7 Дванадцять племен нашого народу, сподіваючись на її здійснення, вдень і вночі сумлінно служать Богу. І саме за цю надію, о царю, мене й звинувачують юдеї! 8 Чому ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?
9 Я також вважав, що усіма силами мушу боротися проти Ісуса з Назарета. 10 Спочатку, я робив це в Єрусалимі, та чимало Божих людей кинув я до в’язниці, коли мав владу від головних священиків. І коли тих людей убивали, на те була і моя згода. 11 У всіх синагогах я часто карав їх, намагаючись змусити їх проклинати Ісуса[a]. Моїй люті проти них не було меж, і навіть в інших містах я переслідував їх.
12 Одна з таких подорожей була в Дамаск із повноваженнями й дорученням від головних священиків. 13 По дорозі до Дамаска, десь опівдні, я побачив світло, що линуло з небес. Було воно яскравіше від сонця і сяйливо розлилося навколо мене й моїх супутників. 14 Ми всі попадали на землю, і тут я почув голос, що звертався до мене єврейською мовою: „Савле, Савле! Навіщо ти переслідуєш Мене? Коли ти перешкоджаєш Мені, ти лише собі завдаєш шкоди”.
15 Я запитав: „Хто ти, Господи?” І Він відповів: „Я Ісус, Якого ти переслідуєш. 16 Але підведися, встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб призначити тебе слугою Своїм і свідком того, що ти вже про Мене почув, і того, що Я тобі ще покажу. 17 Я захищатиму тебе від народу юдейського і від поган, до яких тебе й посилаю. 18 Відкрий їм очі і допоможи зрозуміти істину, поверни їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога, щоб відпустилися гріхи їхні, і щоб вони дістали місце серед тих, хто освячений вірою в Мене”.
19 Ось чому, царю Аґриппо, я не міг не коритися Небесному знаменню. 20 Спершу я почав проповідувати людям Дамаска, потім у Єрусалимі й по всій Юдеї, а також і поганам, щоб вони покаялися й прийшли до Бога, і щоб вчинками своїми стверджували своє покаяння.
21 За все це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити. 22 Але Бог допоміг мені, як і сьогодні допомагає. Тож стою я тут і свідчу людям простим і знатним. І свідчення моє—ні про що інше, як про те, що провіщали пророки й Мойсей: 23 Христос зазнає смерті й першим воскресне з мертвих, та принесе світло[b] істинного Бога як для народу юдейського, так і для поган».
Павло намагається переконати Аґриппу
24 У той час, коли Павло ще продовжував говорити на свій захист, Фест голосно промовив: «Павле, ти втратив здоровий глузд! Велика вченість твоя привела тебе до божевілля».
25 «Я не божевільний, вельмишановний Фесте,—відповів Павло.—І все, що кажу я, є правдиве і розумне. 26 Все це добре відоме цареві Аґриппі, і я можу про це з ним вільно говорити. Я переконаний, що жодна з цих справ не пройшла повз його увагу, бо все це відбувалось на очах у всіх людей. 27 Царю Аґриппо, чи віриш ти пророкам? Я знаю, що віриш».
28 Аґриппа промовив до Павла: «Чи не думаєш ти, що зможеш мене так скоро переконати стати послідовником Христа?»
29 На те Павло відповів: «Не в тому річ, скоро чи ні. Я ж молю Бога не тільки за тебе, а й за всіх, хто слухає мене сьогодні, щоб усі отримали спасіння і стали такими, як я. Звісно, я кажу не про ці кайдани, що на мені».
30 Цар Аґриппа підвівся, а за ним підвелися намісник, Вереніка і всі ті, хто сиділи навколо. 31 Вийшовши з кімнати, вони заговорили між собою: «Цей чоловік не зробив нічого такого, що заслуговувало б на смертну кару або ув’язнення». 32 Аґриппа ж сказав Фестові: «Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не вимагав цезаревого суду».
Подорож до Риму
27 Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру[c] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. 2 Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.
3 Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. 4 Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. 5 Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. 6 Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
7 Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. 8 Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.
9 Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст[d] уже пройшов. 10 Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». 11 Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.
12 Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. 13 Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
Буря
14 Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». 15 Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
16 Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. 17 Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. 18 Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, 19 а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
20 Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. 21 Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. 22 Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. 23 Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. 24 Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. 25 Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. 26 Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».
Порятунок
27 Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. 28 Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів[e]. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів[f]. 29 Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
30 Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. 31 Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». 32 Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
33 Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. 34 Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». 35 Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. 36 Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. 37 Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. 38 Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
39 А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. 40 Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. 41 Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
42 Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. 43 Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. 44 А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.
Footnotes
- 26:11 проклинати Ісуса Буквально «говорити блюзнірства проти Ісуса». Тобто вони не вірили в Ісуса.
- 26:23 принесе світло Або «проголошувати світло».
- 27:1 офіцеру Або «сотнику». Див.: «сотник».
- 27:9 Піст Юдейське свято, також відоме, як День Спокути, що відзначалося на десятий день місяця Тишрі (вересень—жовтень). Після цього свята, починався сезон штормів на морі.
- 27:28 біля сорока метрів Буквально «20 фатомів».
- 27:28 тридцять метрів Буквально «15 фатомів».
Copyright © 2007 by Bible League International