2 Царств 13-19

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Амнон і Тамар

13 Ішов час. Амнон, Давидів син, закохався в Тамар, вродливу сестру Авесалома, сина Давида. ² Амнон настільки закохався у свою сестру Тамар, що аж захворів^[a] від бажання, адже вона була незайманою. Амнон не міг уявити, як він може бути з нею.

³ Він мав друга на ім’я Йонадав, який доводився сином Шимеа, Давидового брата. Йонадав був дуже хитрий. ⁴ Він запитав Амнона: «Чому це ти, царевичу, такий сумний щоранку? Чи не розкажеш мені?» Амнон йому зізнався: «Я закохався в Тамар, сестру мого брата Авесалома».

⁵ Йонадав дав йому таку пораду: «Лягай у ліжко й прикинься хворим, та коли прийде тебе провідати батько, скажи йому: „Я б хотів, щоб сестра Тамар прийшла до мене й принесла поїсти. Нехай вона зготує їжу в мене на очах, щоб я міг дивитися на неї і з її рук їсти”».

⁶ Ось Амнон ліг і почав удавати з себе хворого. Коли цар прийшов його провідати, Амнон сказав йому: «Мені хотілося, щоб сестра Тамар прийшла і зготувала мені хлібці, а я б поїв з її рук».

⁷ Давид послав людину до Тамар переказати таке: «Іди в дім брата свого Амнона і зготуй йому попоїсти».

Тамар готує їжу для Амнона

⁸ Ось Тамар прийшла в оселю брата Амнона, який лежав. Вона взяла тісто, замісила його при ньому, виробила хлібці й спекла їх. ⁹ Потім взяла зі сковорідки хлібці й поставила перед братом, але він відмовився їх їсти. «Нехай усі звідси вийдуть»,—звелів Амнон. Всі вийшли.

Амнон ґвалтує Тамар

¹⁰ Амнон промовив: «Принеси їжу сюди в опочивальню, щоб я поїв з твоїх рук».

Взяла Тамар хлібці, які спекла, і принесла братові Амнону в кімнату, де він лежав. ¹¹ Але коли вона піднесла їх ближче до брата, він схопив її і сказав: «Ляж зі мною в ліжко, сестричко моя!»

¹² «Ні, брате,—відмовила вона,—не ґвалтуй мене. Не слід таке робити в Ізраїлі. Не роби цього зла! ¹³ Що буде зі мною? Як я звільнюся тоді від ганьби. А що буде з тобою? Ти ж перетворишся на ганебного паскудника в Ізраїлі. Поговори, будь-ласка, з царем; він не заперечуватиме проти того, щоб я одружилася з тобою».

¹⁴ Але він не захотів її послухатися, а що був сильнішим, то ліг із нею й зґвалтував її. ¹⁵ І відразу ж зненавидів Амнон сестру. Він дійсно зненавидів її дужче, ніж кохав. Амнон сказав їй: «Піднімайся і забирайся геть!»

¹⁶ «Ні,—відповіла дівчина,—якщо ти відішлеш мене, це буде ще більшим злом, ніж те, що ти вже зробив зі мною».

Але він і слухати її не хотів. ¹⁷ Покликав слугу і наказав йому: «Вижени цю жінку звідси й замкни за нею двері». ¹⁸ А вона була вбрана в довгу туніку—вбрання незайманої дочки царя. Слуга випровадив її і замкнув за нею двері. ¹⁹ Тамар посипала голову попелом, розідрала довгу туніку, охопила голову руками й, голосячи від горя, пішла геть.

²⁰ Брат Авесалом спитав її: «З тобою був Амнон, брат твій? Заспокойся, сестричко. Він твій брат, не бери це близько до серця». Невтішна^[b] Тамар залишилася жити у домі брата свого Авесалома.

²¹ Коли до царя Давида дійшла ця звістка, він розлютився, але навіть після того він не хотів покарати Амнона, то му що той був старшим та найулюбленішим сином^[c]. ²² Авесалом не мовив Амнону жодного слова: ні доброго, ні поганого. Він зненавидів Амнона, бо той знечестив його сестру Тамар.

Авесаломова помста

²³ Через два роки, коли стригалі Авесалома були в Ваал-Хазорі, біля кордону з Ефраїмом, він запросив усіх царських синів до себе. ²⁴ Авесалом прийшов до царя й сказав: «У твого раба стрижуть зараз овець. Запрошую до себе царя та його слуг».

²⁵ «Ні, мій сину,—відмовився цар,—не слід нам усім приєднуватися до тебе; ми тільки заважатимемо тобі». Хоч як домагався Авесалом, цар усе одно відмовлявся йти, але благословив його.

²⁶ Авесалом погодився: «Що ж, тоді дозволь моєму брату Амнону піти з нами». Цар запитав: «Чому він має йти з тобою?» ²⁷ Проте Авесалом дуже наполягав. От і послав цар Амнона разом з іншими своїми синами.

Убивство Амнона

²⁸ Авесалом звелів своїм слугам: «Спостерігайте за Амноном. Коли він сп’яніє від вина й розвеселиться, тоді я подам вам команду: „Вдарте його і вбийте його. Не бійтеся нічого. Адже це я накажу вам це зробити. Будьте сильними й сміливими”».

²⁹ Так і зробили слуги Авесалома з Амноном—усе, що звелів він. А інші цареві сини побігли до своїх мулів, скочили на них і повтікали.

Давид дізнається про Амнонову смерть

³⁰ Ще були вони в дорозі, як долетіла до Давида звістка: «Авесалом убив усіх царевих синів, жодного не лишив живим».

³¹ Цар звівся на ноги, розірвав одяг, а тоді кинувся на землю. Над ним з’юрмилися раби в розірваному вбранні.

³² Аде Йонадав, син Шимеа і Давидів брат, заспокоїв: «Не варто думати моєму володарю, що вони повбивали всіх царевичів. Тільки Амнон убитий. Ще того дня, як Амнон знечестив його сестру Тамар, Авесалом твердо вирішив помститися. ³³ Тож хай мій володар не думає, що всіх царевих дітей убито. Ні. Вбито лише Амнона».

³⁴ Тим часом Авесалом утік. А чоловік, який стояв на варті, помітив на дорозі, що вела на захід, багато людей, які спускалися з узвишшя. Вартовий прийшов до царя й повідомив: «Я бачу людей на схилі гори, що рухаються до нас». ³⁵ Йонадав сказав цареві: «От бачиш, цареві сини повертаються; сталося так, як твій раб тобі казав».

³⁶ Тільки-но він замовк, зайшли царевичі, ридаючи на весь голос. Гірко заплакав цар Давид, а за ним і його раби.

Авесалом тікає до Ґешура

³⁷ Авесалом утік до Талмая^[d], сина Аммігуда, ґешуритського царя. А цар Давид щодня тужив за сином. ³⁸ У Ґешурі, куди втік Авесалом, він жив три роки. ³⁹ А цар перестав гніватися на Авесалома, бо змирився зі смертю Амнона.

Йоав посилає мудру жінку до Давида

14 Йоав, син Зеруї, знав, що цар гнівається на Авесалома. ² От Йоав і послав свого слугу до Текоа, щоб той доставив йому мудру жінку. Він їй наказав: «Удавай, що ти в жалобі. Вберись у жалобну волосяницю і не намастися оливою. Поводься, як жінка, що багато днів оплакує померлого. ³ А потім прийди до царя і скажи йому ось що». І Йоав розповів їй, якими словами звернутися до царя.

⁴ Коли жінка з Текоа прийшла, вона поклонилася цареві шанобливо до землі й мовила: «Допоможи мені, о царю!»

⁵ Цар запитав: «Що непокоїть тебе?»

Вона розповіла: «Насправді я вдова, мій чоловік помер. ⁶ Було у твоєї слуги двоє синів. Вони зчепилися в бійці на полі, і нікому було їх розборонити. Один ударив другого так, що той загинув. ⁷ А тепер весь рід збурився проти твоєї слуги. Вони вимагають: „Віддай нам того, хто брата свого забив; ми його стратимо, бо він відняв життя у свого брата, вбивши його. Так ми знищимо спадкоємця”. Адже вони погасять останню жарину, віднімуть ім’я мого чоловіка, віднімуть спадкоємця на цій землі».

⁸ Цар наказав жінці: «Йди додому, а я видам наказ щодо тебе». ⁹ Але жінка з Текоа сказала йому: «Мій володарю, царю, нехай вина лежить на мені та на родині мого батька, щоб ні цар, ані його трон не були винними».

¹⁰ Цар відповів: «Якщо хтось посміє щось сказати тобі, приведи того чоловіка до мене, і більше він тебе не потурбує».

¹¹ Вона на це відповіла: «Нехай тоді цар закличе Господа Бога у свідки й не допустить кривавої помсти, щоб мій син не був убитий, щоб не множити лиха».

«Присягаюся життям Господа,—запевнив цар,—що жодна волосина з голови твого сина не впаде».

¹² Тоді жінка знову звернулася до царя: «Дозволь твоїй рабі слово мовити, царю-володарю».

«Говори»,—дозволив цар.

¹³ Жінка сказала: «Чому ж тоді так намислив ти проти народу Божого? Коли цар таке сказав, хіба не звинувачує він себе? Адже цар і досі не повернув сина, якого прогнав. ¹⁴ Як та вода, що пролилася на землю й не буде зібрана, так і ми мусимо помирати. Але Господь не відбирає життя, Він робить так, щоб вигнанець не був Ним покинутий.^{[e] 15} І ось я прийшла сказати це моєму володарю-царю, бо люди мене злякали. Твоя слуга подумала: „Я поговорю з царем, може, він і послухається своєї слуги. ¹⁶ Може, цар погодиться врятувати свого раба від рук людини, яка збирається відсікти й мене, й мого сина від спадку, що його Бог нам вручив”. ¹⁷ І ось твоя раба говорить: „Нехай слово мого володаря-царя принесе мені спокій, адже мій цар-володар, ніби Ангел Божий, який знає, що таке добро, а що таке зло. Нехай буде з тобою Господь, твій Бог”».

¹⁸ Цар на те відповів жінці: «Не приховуй від мене відповіді на те, про що я тебе спитаю зараз».

«Нехай говорить мій володар-цар»,—сказала жінка.

¹⁹ Цар запитав: «Чи немає в цій справі руки Йоава?»

Жінка відповіла: «Присягаюся твоїм життям, мій володарю-царю, ніхто не може повернутися ні праворуч, ні ліворуч від мовленого моїм володарем-царем. Так, то справді твій раб Йоав мене навчив це зробити, то він вклав оці слова в голову твоєї раби. ²⁰ Твій слуга Йоав зробив все це, щоб ти по-іншому зглянувся на обставини. Мій володар має мудрість Божого Ангела, тож йому відомо все, що діється на землі».

Авесалом повертається до Єрусалима

²¹ Цар сказав Йоаву: «Що ж, гаразд, зроблю це. Іди й повертайся з юнаком Авесаломом».

²² Йоав у шані впав на землю й благословив царя. Йоав сказав: «Сьогодні твій раб зрозумів, що знайшов милість у твоїх очах, володарю-царю, адже ти виконав прохання раба твого».

²³ І пішов Йоав до Ґешура й повернувся до Єрусалима разом з Авесаломом. ²⁴ Цар наказав: «Він мусить повернутися додому; я не зустрінуся з ним». Так і пішов Авесалом додому, не побачивши царя.

²⁵ У всьому Ізраїлі не було гарнішого чоловіка, ніж Авесалом. З голови до п’ят він був бездоганний. ²⁶ Хоч коли б він постригся, а він час від часу зрізав волосся, бо важко було тримати голову, він зважував волосся, і важило воно двісті шекелів^[f] за царською мірою. ²⁷ В Авесалома народилися три сини й донька. Дівчинку назвали Тамар. І виросла вона дуже вродливою жінкою.

Авесалом змушує Йоава прийти до нього

²⁸ Два роки прожив Авесалом в Єрусалимі, ні разу не побачивши царського обличчя. ²⁹ І послав Авесалом по Йоава, сподіваючись відрядити його до царя, але Йоав відмовився. Послав Авесалом по нього вдруге, але Йоав не йшов.

³⁰ Тоді він наказав слугам: «Бачите, поле Йоава поруч з моїм, на ньому ячмінь росте. Ідіть і підпаліть його». Так і зробили слуги Авесалома, вони підпалили поле.

³¹ Прийшов таки Йоав до Авесалома, зайшов у дім і мовив: «Чому твоя челядь підпалила моє поле?» ³² Авесалом відповів: «Слухай, я посилав до тебе гінця з проханням: прийди, щоб я міг послати тебе до царя з таким запитанням: „Чому я повернувся з Ґешура? Краще було б, якби я там залишився!” Я хочу побачити царя, глянути йому в очі, і якщо я винен у чомусь, нехай ліпше стратить мене».

Авесалом приходить до царя

³³ Йоав пішов до царя і все йому розповів. Тоді цар покликав Авесалома. Той з’явився й упав долілиць перед царем. Цар поцілував Авесалома.

Авесалом заводить друзів

15 Минав час, Авесалом розжився на власний виїзд і п’ятдесят слуг, що бігли попереду нього. ² Авесалом узяв за звичку рано вставати і йти на узбіччя дороги біля міської брами. Коли хтось ішов до царя скаржитися, щоб цар вирішив якусь справу, Авесалом його кликав і допитувався: «З якого ти міста?» Якщо той говорив: «Твій слуга з одного з колін ізраїльських». ³ Авесалом йому спочатку казав: «Послухай, твої вимоги справді слушні й справедливі, але цар не має нікого, хто б тебе вислухав». ⁴ І додавав: «Якби я був суддею на цих землях, тоді б кожен, хто має якісь скарги чи судові справи, міг би прийти до мене, і я подбав би про справедливе рішення».

⁵ А ще коли хтось, наближаючись, намагався вклонитися йому, Авесалом часто простягав руку, обнімав і цілував людину. ⁶ Авесалом зустрічав так усіх ходоків ізраїльських, що йшли до царя добиватися правди. Він крав прихильність усіх ізраїльтян.

Авесалом замислив відібрати царство у Давида

⁷ Через чотири роки^[g] Авесалом попросив царя: «Відпусти мене в Хеврон, щоб я виконав обітницю, яку дав Господу. ⁸ Коли твій слуга жив у Ґешурі арамійському, то ще тоді дав обітницю: якщо Господь поверне мене в Єрусалим, я піду в Хеврон^[h] служити Господу».

⁹ Цар погодився: «Іди з миром». Ось так сталося, що він пішов у Хеврон. ¹⁰ Він розіслав своїх посланців по Ізраїлю з таємним дорученням сповістити всім колінам ізраїльським: «Як тільки ви почуєте, що заграють сурми, зразу ж кажіть: „Авесалом править у Хевроні”».

¹¹ З Єрусалима Авесалома супроводжували двісті воїнів. Вони були невинні, тож нічого не підозрювали про Авесаломові наміри. ¹² Авесалом послав також по Агітофела з Ґіло, що був Давидовим радником. Він приносив пожертви. Змова набирала сили й розмаху, число прибічників Авесалома зростало.

Авесаломові задуми стають відомі Давиду

¹³ До Давида прибув гонець зі звісткою: «Серце ізраїльтян належить Авесалому».

¹⁴ Давид звернувся до своїх прибічників в Єрусалимі: «Ходімо. Мусимо тікати, інакше жодному не вдасться сховатися від Авесалома. Ми повинні негайно вийти з міста, щоб він не налетів і не захопив нас. Адже він вразить місто і віддасть його мечу».

¹⁵ Цареві слуги відповіли: «Твої раби готові зробити все, що вирішить, за що візьметься наш володар—цар».

¹⁶ І цар вирушив у путь з усіма домашніми, однак залишив десять наложниць, щоб стерегли дім. ¹⁷ Він пішов, а за ним потягнулися його прибічники. Вони зупинилися в останній оселі. ¹⁸ Всі його слуги пройшли вперед разом з керетянами та пелетійцями та шістьмастами ґіттійцями, що приєдналися до царя в Ґаті, пройшли перед очима царя.

¹⁹ Цар звернувся до ґіттійця Іттая: «Навіщо тобі йти з нами? Вертайся й залишайся з царем Авесаломом. Ти ж бо чужинець, вигнанець з рідних місць. ²⁰ Адже ти прийшов до нас тільки вчора. Хіба я змушу тебе сьогодні поневірятися з нами, коли й сам не знаю, куди йду. Повертайся й краян своїх заверни. Нехай з тобою будуть Господа доброта та вірність!^[i]»

²¹ Однак Іттай відповів цареві: «Заприсягаюся життям Господа та життям мого володаря-царя: хоч де був би мій володар-цар: ішов би він на життя чи на смерть—там буде й слуга твій».

²² Тоді Давид сказав Іттаю: «Іди, проходь уперед». І ґіттієць пішов з усіма своїми людьми й усіма їхніми дітьми.

²³ І весь край^[j] тужив і побивався, коли проходили люди. Цар також перетнув долину Кідрон. І весь люд ішов у напрямку пустелі.

²⁴ Був там і Задок, а левити, які йшли поруч, несли ковчег Божого Заповіту. Вони опустили ковчег Божий і Авіатар готував цілоспалення і молився, доки всі люди вийшли з міста.

²⁵ Потім цар наказав Задоку: «Віднеси назад у місто Божий ковчег. Якщо Господь буде милостивий до мене, Він поверне мене й дасть змогу побачити Його та Його дім. ²⁶ Але якщо Він скаже: „Я не вдоволений тобою”,—тоді нехай робить зі мною все, що вважає за потрібне».

²⁷ Цар також запитав священика Задока: «Ти хіба не провидець? Повертайся з миром у місто^[k] з сином своїм Агімаазом та сином Авіатара Йонатаном. Візьміть з Авіатаром обох ваших синів. ²⁸ Я чекатиму біля броду на потоці в пустелі, доки ви не пришлете когось до мене зі звісткою».

²⁹ Задок та Авіатар забрали ковчег Божий в Єрусалим. Там і залишились.

Давидова молитва проти Агітофела

³⁰ А Давид і далі з плачем піднімався на Оливну гору. Ішов він босоніж, із покритою головою. Всі люди, що були разом з ним, піднімалися. Вони були з покритими головами й гірко плакали. ³¹ Давидові донесли, що Агітофел є одним із заколотників і що він змовився з Авесаломом. І Давид почав молитися: «О Господи, зроби так, щоб Агітофелова порада перетворилася на дурницю». ³² Коли Давид піднявся на вершину, де люди завжди шанували Бога, його зустрів Хушай-аркієць у розірваному одязі, з порохом на голові^[l].

³³ Давид сказав йому: «Якщо ти підеш зі мною, то будеш мені тягарем. ³⁴ Але якщо повернешся до міста і скажеш Авесалому: „Я буду твоїм рабом, о царю. Я був колись рабом батька твого, а тепер служитиму тобі”,—тоді ти зможеш мені допомогти, завадивши виконанню порад Агітофела. ³⁵ Чи не будуть там з тобою священик Задок та Авіатар? Розповідай їм усе, що почуєш у царському домі. ³⁶ З ними там двоє синів Агімааз, син Задока, та Йонатан, син Авіатара. Пошли їх до мене з будь-якими новинами, які матимеш».

³⁷ Отак прибув до Єрусалима друг Давида Хушай, якраз тоді, коли Авесалом прийшов у місто.

Давид і Зіва

16 Коли Давид трохи спустився з вершини, зустрівся йому Зіва, слуга Мефівошета, який чекав на нього. Біля нього стояла валка нав’ючених віслюків, навантажених двомастами буханцями хліба, сотнею в’язок родзинок, сотнею в’язок смокви та бурдюком вина.

² Цар запитав Зіву: «Чому ти все це сюди доставив?» Зіва відповів: «Осли призначені для домашніх царя, щоб не йти пішки, хліб і фрукти—для воїнів, щоб підкріпитися, а вино—щоб освіжити всіх, хто виснажився, переходячи пустелю».

³ Цар знову запитав: «А де онук твого хазяїна^[m]?» Зіва відповів: «Він залишився в Єрусалимі, бо сам сказав таке: „Сьогодні дім Ізраїлю віддасть мені дідове царство”».

⁴ Тоді цар сказав Зіві: «Усе, що належало Мефівошету, тепер твоє». «Покірно схиляюся,—сказав Зіва.—Нехай я знайду милість в очах твоїх, мій володарю-царю».

Шимей проклинає Давида

⁵ Коли цар Давид підходив до Багурима, звідти до нього вийшов чоловік із того ж коліна, що й родина Саула. Звали його Шимей. Це був син Ґери. Він сипав прокльонами, наближаючись. ⁶ Він жбурляв каміння в Давида і його урядовців, хоча всі воїни й вартові стояли обіруч Давида. ⁷ Шимей сипав прокльони: «Забирайся, йди геть, кровожеро^[n], негіднику. ⁸ Господь відплатив тобі за кров, що ти пролив у домі Саула, на місці якого зацарював. Господь передав царство твоєму сину Авесалому. Ти на краю загибелі, бо ти—кровопивця».

⁹ До царя заговорив Авішай, син Зеруї: «Чого цей мертвий пес має проклинати мого володаря царя? Ось я піду й відітну йому голову».

¹⁰ Але цар заперечив: «Що для мене й для вас, сини Зеруї, є спільним? Якщо він проклинає, бо Господь йому звелів: „Прокляни Давида”,—хто тоді може спитати: „Навіщо ти робиш це?”»

¹¹ Давид сказав Авішаю і всім своїм урядовцям: «Мій син, моя плоть намагається позбавити мене життя. Що тоді вже говорити про цього веніаминія! Облиште його, адже Господь йому звелів. ¹² Може, Господь побачить мою печаль і відплатить добром за ті прокльони, які я сьогодні дістав».

¹³ Давид зі слугами пішли далі по один бік дороги, а Шимей пішов по другий бік дороги, навпроти нього, проклинаючи й кидаючи в Давида каміння, обсипаючи його камінням і піском. ¹⁴ Цар і всі його люди прибули до ріки Йордан змучені. Уже там цар відпочив.

Авесалом звертається до Агітофела за порадою

¹⁵ Тим часом Авесалом з ізраїльтянами підійшов до Єрусалима. З ними був також Агітофел. ¹⁶ Хушай аркійський, друг Давида, прийшов до Авесалома й вигукнув: «Нехай живе цар! Нехай живе цар!»

¹⁷ Авесалом спитав Хушая: «Це ти так виявляєш свою любов до друга (Давида)? Чому ти не пішов з другом?»

¹⁸ Хушай відповів Авесалому: «Ні, я буду з тими, хто обраний Господом, цими людьми і всім народом ізраїльським. Ось із ким я залишуся! ¹⁹ А кому я зрештою мушу служити? Хіба я не повинен служити сину? Я служитиму тобі так само, як служив батькові твоєму».

²⁰ Авесалом спитав Агітофела: «Порадь, що нам робити?» ²¹ Агітофел відповів: «Ляж з батьковими наложницями, яких він залишив стерегти дім. Тоді увесь Ізраїль почує, як ти досадив батькові. Тоді зміцніють руки прихильників твоїх».

²² От розкинули вони шатро на даху, і на очах усього Ізраїлю він лежав з батьковими наложницями. ²³ А порада Агітофела в ті дні була така ж поважна, як і слово Бога. Так ставилися до порад Агітофела і Давид, і Авесалом.

Агітофелова порада про Давида

17 Агітофел сказав Авеслому: «Я відберу дванадцять тисяч воїнів і вирушу з ними цього вечора переслідувати Давида. ² Доки він ще змучений, хворий та кволий, я нападу на нього. Я розгромлю його, і всі його прибічники кинуться врозтіч. Я знищу тільки царя, ³ а всіх людей приведу до тебе, як наречену приводять у дім чоловіка^[o]. Ти ж бо прагнеш смерті лиш одного чоловіка; ніхто від того не постраждає».

⁴ Такий план Авесалому та всім старійшинам Ізраїлю сподобався. ⁵ Проте Авесалом заперечив: «Поклич іще Хушая аркійського. Почуємо, що він нам скаже».

Хушай спростовує Агітофелову пораду

⁶ Коли явився Хушай, Авесалом його запитав: «Агітофел порадив таке зробити. Послухатись його?»

⁷ Хушай відповів Авесалому: «На цей раз порада Агітофела недобра. ⁸ Ти ж знаєш свого батька і його воїнів. Вони—борці, такі ж люті й розгнівані, як дика ведмедиця, в якої відбирають маля. До того ж твій батько—досвідчений воїн, він не залишатиметься на ніч із військом. ⁹ Навіть зараз він сховався в печері чи ще десь. І якщо йому першому випаде піти в наступ на твоїх воїнів, хтось почує про це й говоритиме: „У війську полководця Авесалома різня”. ¹⁰ Тоді навіть найхоробріший воїн із серцем безстрашним, як у лева, ослабне від страху. Адже весь Ізраїль знає, що твій батько—хоробрий, і всі його воїни теж сміливі.

¹¹ Ось чому я раджу тобі зібрати весь Ізраїль: від Дана до Беершеби^[p]—так багато людей, як піщинок на березі. Тоді й поведеш ти їх у бій. ¹² Ми вдаримо по ньому, хоч де б ми його знайшли. Ми впадемо на нього, як роса вкриває землю. Не залишаться живими ні він, ні його воїни. ¹³ Якщо він відступить до міста, весь Ізраїль назносить мотуззя, і ми розкидаємо місто до долини, аж від нього не залишиться ні камінця».

¹⁴ Авесалом та його спільники, народ Ізраїлю, сказали: «Порада Хушая аркійського краща, ніж Агітофелова». Бо Господь зробив так, щоб Авесалом зневажив пораду Агітофела, щоб накликати біду на Авесалома.

Хушай посилає застереження Давиду

¹⁵ Хушай сказав священикам Задоку й Авіатару: «Агітофел порадив Авесалому й старійшинам Ізраїлю зробити те й те, але я порадив дітям Ізраїлю робити так і так. ¹⁶ Пошліть відразу ж звістку Давидові: „Не залишайся на ніч біля річок у пустелі; відразу ж перейди через потік на той бік, не вагаючись, бо інакше царя та його людей буде поглинено”».

¹⁷ Йонатан та Агімааз перебували в Ен-Роґелі. До них мала прийти з повідомленням служниця, а вони потім повинні були вирушити до царя Давида і все йому розповісти, але необхідно було непомітно пробратися в місто. ¹⁸ Та їх помітив один юнак і сповістив про це Авесалома. Тому вони мерщій пішли до будинку одного з жителів Багурима. На його подвір’ї була криниця. Вони й сховалися в ній. ¹⁹ Дружина хазяїна взяла покривало й накрила ним отвір, та ще й насипала зверху зерна. Ніхто нічого не дізнався.

²⁰ Коли Авесаломові слуги зайшли до жінки в будинок, вони запитали: «Де поділися Агімааз і Йонатан?» Жінка відповіла: «Вони перейшли річку». Чоловіки шукали-шукали, але нікого не знайшли. З тим і повернулися до Єрусалима.

²¹ Коли чоловіки пішли, ті вибралися з криниці й попрямували до Давида, щоб розповісти йому про все. Вони йому сказали: «Вирушай, відразу ж переходь через річку; Агітофел порадив те й те зробити з вами».

²² Давид і його люди знялися й перейшли Йордан. Вже на світанку не залишилося жодного, хто б не перейшов через Йордан.

Самогубство Агітофела

²³ Коли Агітофел довідався, що до його поради не прислухалися, він осідлав віслюка й вирушив додому, у своє місто. Він навів лад у домі, а потім повісився. Отак він і помер. Поховали його в батьковій гробниці.

Авесалом переходить через Йордан

²⁴ Давид пішов у Маганаїм, Авесалом же перейшов через Йордан з усіма ізраїльтянами. ²⁵ Авесалом доручив Амазі очолити військо замість Йоава^[q]. Амаза був сином ізраїльтянина^[r] Єтера, який одружився з Абігайл, дочкою Нагаша і сестрою Зеруї, матері Йоава. ²⁶ Ізраїльтяни та Авесалом отаборилися на землях Ґілеада.

Шові, Макір та Барциллай

²⁷ Коли Давид прийшов до Маганаїма, Шові, син Нагаша з Равви аммонійської, Макір, син Амміела з Ло-Девара, та Барциллай ґілеадський з Роґеліма ²⁸ принесли постіль, миски, інший посуд. Іще вони захопили з собою пшеницю та ячмінь, муку й зерно, боби й чечевицю, ²⁹ мед і бринзу, овець і сир з коров’ячого молока для Давида та його війська. Вони сказали: «Воїни зголодніли, стомилися й хочуть пити від спеки в пустелі».

Давид готовий до битви

18 Давид зробив перекличку воїнів і призначив начальників над тисячами та сотнями. ² І послав Давид військо: третину під командуванням Йоава, третину очолив брат Йоава Авішай, син Зеруї, а ще третину—Іттай ґіттійський. Цар сказав воїнам: «Безперечно, я також піду з вами».

³ Але воїни відповіли: «Ти не повинен іти, бо якщо нас змусять утікати, на нас не звернуть уваги. Навіть якщо половина воїнів загине, їм усе одно. Але ж ти вартий десяти тисяч таких, як ми.^[s] Було б краще, якби ти підтримав нас у місті».

⁴ Цар відповів: «Я зроблю все так, як ви вважаєте за краще». От і став цар біля брами, а всі воїни повиходили з міста загонами по сто й тисячу чоловік.

«Будьте м’якіші з молодим Авесаломом»

⁵ Цар наказав Йоаву, Авішаю та Іттаю: «Заради мене, збережіть молодого Авесалома». Усе військо чуло, як цар віддавав наказ про Авесалома кожному командуючому.

Перемога Давидового війська

⁶ І вийшло військо Давидове на відкриту місцевість, щоб вступити в бій з ізраїльтянами. Це сталося в Ефраїмовому лісі. ⁷ Давидове військо завдало поразки ізраїльській армії, а втрати того дня були величезні—двадцять тисяч чоловік. ⁸ Сутички перекинулися на весь край, і ліс винищив більше воїнів в ту ніч, аніж меч.

⁹ Сталося так, що Авесалом зустрівся з людьми Давида. Він їхав на віслюку, і якраз тоді, коли віслюк проходив під густим гіллям величезного дуба, голова Авесалома застрягла в гіллі. Тож він завис у повітрі, а його віслюк утік.

¹⁰ Помітивши це, один чоловік сказав Йоаву: «Я щойно побачив, що Авесалом висить на дубові».

¹¹ Йоав здивовано спитав чоловіка, який сповістив його: «Не може бути! Ти його бачив? Чому ж ти його не зарубав? Тоді б я дав тобі десять шекелів^[t] срібла й пояс воїна».

¹² Але чоловік відповів: «Навіть якби я власноручно відважив тисячу шекелів^[u] срібла, я б ніколи не підняв руки на царевого сина! Ми чули царський наказ зберегти життя юному Авесалому. Він це наказав тобі, Авішаю та Іттаю. ¹³ Якби я підступно забрав його життя, а від царя ніщо не приховається, ти б тоді покарав мене^[v]».

¹⁴ Йоав розгнівався: «Я не збираюся марнувати тут час з тобою». Він витягнув три дротики й метнув їх у серце Авесалома, поки той ще живий висів на дереві. ¹⁵ А десятеро зброєносців Йоава оточили Авесалома й добили його.

¹⁶ Йоав засурмив, і воїни припинили переслідувати ізраїльтян. Так Йоав зупинив їх. ¹⁷ Вони підняли Авесалома й кинули його до великої ями в лісі, засипавши зверху купою каміння. Всі ізраїльтяни повтікали тим часом до своїх наметів.

¹⁸ Ще за свого життя Авесалом поставив у Царській долині кам’яну брилу, яка вважалася пам’ятником йому, бо він подумав: «Немає в мене сина, щоб продовжити пам’ять про мене». Він назвав цей стовп своїм іменем, і дотепер його називають пам’ятником Авесалому.

Йоав посилає повідомлення Давиду

¹⁹ Агімааз, син Задока, вирішив: «Треба поспішити до царя з новиною, що Господь врятував його від рук ворогів».

²⁰ Але Йоав сказав йому: «Сьогодні не треба йти з новиною. Можеш іншим разом сповістити царя, але тільки не сьогодні, адже царський син—мертвий».

²¹ Тоді Йоав звернувся до одного кушійця: «Підеш ти й розкажеш царю, що бачив». Кушієць поклонився Йоаву й побіг.

²² Агімааз, син Задока, знову попросив Йоава: «Хай буде що буде, але дозволь мені побігти слідом за кушійцем». Проте Йоав не погодився: «Сину мій, чому ти хочеш іти? У тебе немає ніякої новини, яка принесе тобі винагороду».

²³ Той відповів: «Вже як буде, але я хочу побігти». Йоав погодився: «Біжи вже». Агімааз побіг долиною Йордану й випередив кушійця.

Давид отримав звістку

²⁴ Давид сидів між внутрішньою та зовнішньою брамами, а вартовий піднявся на дах брами біля муру. Визирнувши, він побачив одинокого чоловіка, що наближався. ²⁵ Вартовий крикнув про це царю. І цар відповів: «Якщо він один, то, безперечно, має добрі новини». А чоловік підходив ближче й ближче.

²⁶ Вартовий побачив іще одного чоловіка, який біг, і крикнув охоронцеві: «Поглянь, іще один чоловік біжить!» Цар сказав: «Очевидно, й цей чоловік несе втішну звістку».

²⁷ Спостерігач на даху сказав: «Здається, перший бігун схожий на Агімааза, сина Задока». «Він—чоловік добрий,—сказав цар.—Він несе добрі вісті».

²⁸ Тут Агімааз гукнув царю: «Все гаразд». Він низько до землі вклонився царю й сказав: «Нехай славиться Господь, Бог твій! Він розгромив воїнів, що здійняли руки проти мого володаря-царя».

²⁹ Цар спитав: «Чи все гаразд із юним Авесаломом?» Агімааз відповів: «Я бачив велике сум’яття, коли Йоав збирався послати царського слугу й мене, твого раба, але не знаю, в чому річ».

³⁰ Цар сказав: «Відступи і чекай ось тут». Той відійшов. ³¹ Тоді прибув кушієць і сказав: «Мій володарю-царю, слухай втішні новини! Господь врятував тебе від усіх, хто повстав проти тебе».

³² І цар запитав кушійця: «Чи все гаразд із юним Авесаломом?» Кушієць відповів: «Нехай з ворогами мого володаря-царя, з усіма, хто піднявся проти нього, станеться те, що з цим юнаком».

³³ Цар був дуже засмучений. Він піднявся до кімнати над брамою і заплакав. Йдучи, він примовляв: «О сину мій, Авесаломе! Мій сину, мій сину, Авесаломе! Чому не помер я замість тебе, о Авесаломе, мій сину, сину мій!»

Жалоба Давидова

19 Йоаву донесли: «Цар тужить за Авесаломом, носить жалобу за своїм сином». ² Того дня для усього війська перемога перетворилася на жалобу, бо в той день почули воїни як цар побивається за сином.

³ Люди прокралися в місто того дня, як прокрадаються присоромлені втечею з бою. ⁴ Цар закрив обличчя й голосно оплакував сина: «О мій сину, Авесаломе! О Авесаломе, мій сину, мій синку!»

⁵ У дім до царя прийшов Йоав і почав дорікати: «Сьогодні ти принизив увесь свій народ, який щойно врятував твоє життя, життя твоїх синів та дочок, життя твоїх дружин і наложниць. ⁶ Ти любиш тих, хто ненавидить тебе, а ненавидиш тих, хто любить тебе. Ти сьогодні дав зрозуміти, що полководці та їхні воїни для тебе—ніщо. Я бачу, що ти був би втішений, якби Авесалом був сьогодні живий, а ми—мертві. ⁷ Вийди-но й підбадьорь своїх людей. Присягаюся Господом, що якщо ти не вийдеш, до ночі жодного чоловіка тут не побачиш. Це буде гірше для тебе, ніж усі нещастя, які звалювалися на тебе з юності й до цього дня».

Давид знову цар

⁸ Підвівся цар і зайняв своє місце у брамі. Коли людям сказали, що цар сидить у брамі, вони всі посходилися. Ізраїльтяни повтікали до своїх наметів. ⁹ В усіх ізраїльських племенах люди сперечалися між собою: «Цар нас визволив із рук ворогів; це він нас врятував від руки филистимлян. А тепер він утік з країни через Авесалома. ¹⁰ Авесалом же, якого ми помазали царювати, загинув у бою. Чому нічого не робиться, щоб повернути царя?»

¹¹ Цар Давид послав звістку до священиків Задока й Авіатара: «Спитайте старійшин Юдеї про таке: „Чому ви серед останніх, хто прагне повернути царя в його дім?” Цар почув те, про що говорив цілий Ізраїль. ¹² Ви—мої брати, моя плоть і кров. Чому вам бути останніми серед тих, хто просить царя повернутися?» ¹³ Скажіть Амазі: «Хіба ти не моя плоть і кров? Нехай Господь зі мною обійдеться суворо, якщо відтепер ти не проводир мого війська замість Йоава!»

¹⁴ І він завоював серця усіх до одного людей Юдеї, ніби вони були одним чоловіком. Вони послали царю такі слова: «Повертайся з усіма своїми слугами». ¹⁵ Так цар підійшов до Йордану. Народ Юди вийшов до Ґілґала, щоб зустріти царя й переправити його через Йордан.

Шимей просить царя простити його

¹⁶ Шимей, син веніаминія Ґери з Багурима, поспішив разом з народом Юдеї зустріти царя Давида. ¹⁷ Слідом за ним спустилися на зустріч тисяча веніаминіїв. Був серед них слуга Саулового дому Зіва з п’ятнадцятьма синами та двадцятьма слугами. Вони побігли до Йордану, де був цар, ¹⁸ перейшли через брід, щоб допомогти переправитися царевим домашнім і зробили те, що буде добре в його очах. Коли Шимей, син Ґери, перейшов через Йордан, він розпростерся перед царем ¹⁹ і сказав йому: «Нехай володар мій не вважає мене винним. Нехай не пам’ятає, як його слуга завинив того дня, коли мій володар-цар пішов з Єрусалима. Нехай цар забуде це. ²⁰ Адже я, слуга твій, знаю, що я згрішив, але сьогодні я прийшов сюди першим з усього дому Йосипа, щоб зустріти свого володаря-царя».

²¹ Авішай, син Зеруї, мовив: «Хіба за цю провину не слід стратити Шимея? Адже він проклинав Господнього помазаника^[w]!»

²² І Давид відповів: «Що в мене з вами спільного, сини Зеруї? Тепер ви стали моїми ворогами? Хіба треба когось убивати в Ізраїлі? Чи ж не відомо мені, що сьогодні я цар усього Ізраїлю?» ²³ Тому цар пообіцяв Шимею: «Ти не помреш». Цар присягнувся, що не вб’є Шимея своїми руками^[x].

Мефівошет приходить до Давида

²⁴ А Мефівошет, онука^[y] Саула, також зійшов у долину, щоб зустріти царя. Він не мив ніг, не підстригав вуса, не прав одяг відтоді, як цар пішов, і до того дня, коли він повернувся живий і здоровий. ²⁵ Коли він прийшов з Єрусалима зустріти царя, той його спитав: «Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?»

²⁶ Той відповів: «Мій володарю-царю, слуга мій підвів мене. Я, твій слуга, сказав йому: „Осідлай для мене віслюка, щоб я міг на ньому поїхати до царя”. Це необхідно, бо я, слуга твій,—кульгавий, але Зіва, мій слуга, зрадив мене. ²⁷ Він звів наклеп на мене, твого раба, перед володарем-царем. Мій володар-цар, як Господній Ангел, тому й роби зі мною все, що вважаєш за потрібне. ²⁸ Усі нащадки мого діда^[z] заслужили лише смерті від мого володаря-царя, а ти дав своєму рабу місце серед тих, хто сидить за одним столом з тобою. Яке ж я маю тоді право про щось просити царя?»

²⁹ І цар йому відповів: «Навіщо й далі говорити? Я наказав тобі й Зіві розділити поля».

³⁰ А Мефівошет відповів царю: «Нехай усе забирає, адже мій володар-цар повернувся живим додому».

Давид просить Барциллая йти з ним

³¹ Ґілеадець Барциллай теж спустився з Роґеліму, щоб разом з царем перейти Йордан і провести царя далі. ³² Барциллай був дуже старий, йому було вісімдесят років. Коли цар жив у Маганаїмі, Барциллай його утримував, бо був дуже заможний. ³³ Цар сказав Барциллаю: «Перейди річку зі мною і живи в Єрусалимі, а я піклуватимусь про тебе».

³⁴ Але Барциллай відповів цареві так: «Скільки ще років я проживу? Чи слід мені йти з царем до Єрусалима? ³⁵ Мені вже вісімдесят. Хіба можу я відрізнити, що є добре, а що зле? Хіба може відчути твій раб смак їжі й напоїв? Хіба я ще чую голоси співаків та співачок? Навіщо твоєму рабу бути зайвим тягарем своєму володарю-царю? ³⁶ Твій слуга пройде трохи разом з тобою після переходу через Йордан. Але навіщо царю винагороджувати мене в такий спосіб? ³⁷ Дозволь твоєму рабу повернутися, щоб померти в рідному місті, біля гробниці батька й матері. Але ось твій слуга Кімгам. Нехай він перейде Йордан разом із володарем моїм царем. Роби з ним усе, що тебе втішить».

³⁸ Цар відповів: «Кімгам перейде зі мною річку, і я зроблю для нього все, що втішить тебе. А для тебе зроблю все, чого ти хочеш».

Давид повертається додому

³⁹ Тож усі перейшли Йордан, а потім переправився й цар. Він поцілував Барциллая, благословив його, і той повернувся додому.

⁴⁰ Дорогою до Ґілґала Кімгам ішов разом з царем. Усі воїни Юдеї і половина війська ізраїльського переправили царя.

Ізраїльтяни сперечаються з людьми Юдеї

⁴¹ Невдовзі всі ізраїльтяни зібрались у царя й почали його питати: «Чому наші побратими, народ Юдеї, украв царя й переправив його з домашніми та всіма слугами через Йордан?»

⁴² Усі юдеї відповіли ізраїльтянам: «Ми зробили так, бо цар—наш близький родич. Чому ви гніваєтеся на це? Чи ми щось з’їли з царських припасів? Чи ми взяли щось для себе?»

⁴³ Ізраїльтяни не змовчали, відповіли людям Юдеї: «Нас у царя десять частин^[aa]. І безперечно, у нас більше прав на Давида, ніж у вас. Чому ви нас зневажаєте? Хіба ми не першими почали говорити про те, щоб повернути царя?» Але відповідь юдеїв ізраїльтянам була ще брутальнішою.