1 Царств 14

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Йонатан нападає на филистимлян

14 Одного дня Йонатан, син Саула, сказав своєму молодому зброєносцю: «Ходімо до филистимської залоги на тому боці». Але про свій намір він не сказав батькові.

² Саул сидів під гранатовим деревом в Міґроні^[a], на околиці Ґівеа. З ним було близько шестисот чоловік. ³ Був там і Агіжа, який носив ефод. Він доводився сином Агітуві, братові Іхавода, сина Фінегаса, сина Елі. Ніхто не підозрював, що Йонатан пішов від них.

⁴ На шляху, яким Йонатан збирався пройти через филистимську залогу, стояли дві зубчасті скелі—по одній з кожного боку. Одна називалася Бозез, а друга—Сене. ⁵ Одна скеля стояла з півночі, від Мікмаша, а друга—з півдня, від Ґеви.

⁶ Йонатан звернувся до свого молодого зброєносця: «Давай підемо до сторожової залоги тих чужинців^[b]. Може, Господь нам допоможе. Ніщо не може завадити Господу нас врятувати, чи багато нас, чи мало».

⁷ «Роби, як намислив,—відповів зброєносець.—Іди, а я з тобою і серцем, і душею».

⁸ Йонатан запропонував: «Ходімо ж! Перейдемо так, щоб нас помітили сторожові, коли будемо наближатись. ⁹ Якщо вони крикнуть нам: „Стійте, поки ми до вас підійдемо, ми залишимось на місці, до них не йтимемо. ¹⁰ Але якщо вони гукнуть: „Піднімайтеся до нас”,—ми піднімемось, тому що це буде нам знаком, що Господь віддав їх у наші руки”».

¹¹ Тож вони обидва показалися филистимській залогі.

«Погляньте,—закричали филистимляни,—гебрейці ідуть зі щілин, у яких ховалися». ¹² Вартові крикнули Йонатану та зброєносцю: «Ну ж бо, піднімайтеся до нас, ми вас провчимо». Тоді Йонатан сказав своєму слузі: «Піднімайся за мною, бо Господь віддав їх у руки Ізраїлю».

¹³ Йонатан видерся нагору, чіпляючись руками за все, що на очі траплялося. За ним видряпався зброєносець. Филистимляни падали, поранені Йонатаном, а його зброєносець слідом за ним добивав іще живих. ¹⁴ У тій першій сутичці Йонатан зі своїм зброєносцем убили близько двадцяти чоловік на шматку землі, яку пара волів виоре за день.

Ізраїль розбиває филистимлян

¹⁵ Почалося замішання, що передалося тим, хто отаборився і хто залишався в полі, хто був у сторожових залогах і в наступаючих загонах—земля аж задвиготіла. Цей жах послав Бог.

¹⁶ Вартові Саула, які розмістилися в Ґівеа Веніаминового, побачили, як військо розбігається навсібіч. ¹⁷ Саул звернувся до людей, що були при ньому: «Перевірте військо й виявіть, хто від нас утік». Коли це зробили, з’ясувалося, що зникли Йонатан та його зброєносець.

¹⁸ Саул сказав Агіжі: «Принеси ковчег Божий». А на той час ковчег Божий якраз був у ізраїльтян.^{[c] 19} Коли Саул розмовляв зі священиком, у филистимському таборі зростала все більша паніка. Тому Саул попросив священика: «Опусти руку»^[d].

²⁰ Саул зібрав усе своє військо і повів у наступ. Вони побачили, що филистимляни перелякалися настільки, що почали рубати одне одного. ²¹ Ті гебреї, які раніше жили з филистимлянами, а тепер служили в їхньому війську, перейшли до ізраїльтян, щоб прислужитися Саулу та Йонатану. ²² Коли всі ізраїльтяни, що ховалися в горах Ефраїма, почули, що филистимляни кинулися навтіч, вони вступили теж у бій і почали переслідувати ворогів. ²³ Так Господь врятував Ізраїль того дня, а бої перекинулися за межі Бет-Авена.^[e]

Йонатан їсть мед

²⁴ Ізраїльтяни були дуже пригнічені того дня. Ізраїльтяни почувалися недобре, бо дуже зголодніли.^[f] Це сталося тому, що Саул зв’язав їх присягою: «Хто з’їсть хоч крихту до заходу сонця, доки я не помщуся ворогам, той буде проклятий». Тому жоден воїн не мав ані крихти в роті цілий день.

²⁵ Під час битви воїни зайшли в ліс, а там на землі лежали щільники з медом. ²⁶ Вони підійшли до щільників, але жоден не підніс меду до уст, адже боявся порушити клятву. ²⁷ Але Йонатан не чув, як батько зв’язав людей присягою. Тож він простягнув дубця, що був у його руці, й занурив у щільники. Він підніс руку до уст, і розвиднілося йому в очах. ²⁸ Тоді хтось із людей мовив: «Твій батько зв’язав військо клятвою, пообіцявши: „Проклятий буде той, хто скуштує сьогодні щось!” Ось чому люди такі пригнічені».

²⁹ Йонатан відказав: «Батько завдав країні клопоту. Погляньте, як заблищали мої очі, коли я скуштував дещицю цього меду. ³⁰ Наскільки краще було б, якби воїни з’їли щось із того, що відняли у ворогів. Хіба не була б поразка филистимлян іще більшою?»

³¹ Того дня, коли ізраїльтяни побили филистимлян від Мікмаша до Айжалона, вони вибилися з сил. ³² Вони кинулися грабувати, відбираючи овець, худобу, телят, різати тварин на землі й тут же з’їдати разом з кров’ю. ³³ Тоді хтось доповів Саулу: «Поглянь-но, воїни грішать проти Господа, пожираючи м’ясо з кров’ю».

«Ви порушили присягу,—сказав він.—Негайно прикотіть сюди великий камінь». ³⁴ А тоді додав: «Ідіть між люди й накажіть їм: „Приведіть кожен свого вола чи вівцю, заріжте її, а потім вже їстимете. Не грішіть проти Господа, поїдаючи живе м’ясо з кров’ю”. То кожен привів вола й зарубав його там. ³⁵ Потім Саул спорудив вівтар Господу. Це був перший вівтар, який він спорудив Господу».

³⁶ Саул сказав: «Давайте спустимося вниз і наздоженемо филистимлян уночі. До ранку їх знищимо, щоб жодного в живих не лишити». «Роби так, як вважаєш найліпше»,—погодилися вони. Але священик застеріг: «Спершу спитайте про це Бога».

³⁷ Саул запитав Бога: «Чи слід мені пуститися переслідувати филистимлян? Чи віддаси Ти їх у руки Ізраїлю?» Але того дня Бог йому не відповів.

³⁸ Тож Саул вирішив: «Збирайтеся всі полководці, погляньте і зважте, який гріх сьогодні стався. ³⁹ Присягаюся Господом, Який рятує життя Ізраїлю, навіть якщо провина на синові моєму Йонатані, то й він мусить загинути». Але жоден з людей не відповів.

⁴⁰ Тоді Саул звернувся до всіх ізраїльтян: «Ви станете по той бік, а ми з Йонатаном, сином моїм, станемо по цей бік».

«Роби як вважаєш за краще»,—відповіли люди.

⁴¹ Тоді Саул сказав: «О Господи Боже Ізраїлю, чому не відповів Ти слузі Своєму сьогодні? Якщо я чи мій син Йонатан провинилися, дай відповідь урим, а якщо згрішив народ Ізраїлю, дай відповідь туммим».^[g] Вина упала на Саула та Йонатана, а народ Ізраїлю був виправданий. ⁴² Саул мовив: «Киньте жереб між мною та моїм сином Йонатаном». Випав Йонатан. ⁴³ От Саул і запитав Йонатана: «Що ти накоїв?» Йонатан відповів йому: «Я лише злизав краплину меду з дубця, якого мав у руці. Невже я мушу за це вмерти?»

⁴⁴ Саул відповів: «Нехай Господь обійдеться зі мною дуже суворо, якщо ти не помреш, Йонатане». ⁴⁵ Тут до Саула кинулися люди: «Хіба мусить Йонатан померти? Той, хто приніс величне звільнення Ізраїлю? Нізащо! Як правдою є те, що Господь існує, що з голови Йонатана не впаде жодна волосина, хоча б тому, що він зробив це з Божою поміччю». Ось так люди врятували Йонатана, і його не було страчено.

⁴⁶ Саул припинив переслідувати филистимлян, і филистимляни пішли на свої землі.

⁴⁷ Саул захопив землі навколо Ізраїлю. Він воював зі своїми ворогами зусібіч: з Моавом, з аммонійцями, з Едомом, з царями Зови та филистимлянами. Хоч коли б він воював, завжди завдавав їм поразки. ⁴⁸ Він хоробро боровся і розгромив амаликійців, визволивши Ізраїль з рук тих, хто його грабував.

Саулова родина

⁴⁹ Сауловими синами були: Йонатан, Ішві та Малкі-Шуа. Старшу дочку звали Мерав, а молодщу—Міхал. ⁵⁰ Його дружину звали Агіноам, дочка Агімааза. Сауловим військом командував Авнер, син Нера, а Нер доводився дядьком Саула. ⁵¹ Батько Саула Кіш та батько Авнера Нер були синами Авіела.

⁵² Скільки Саул жив, стільки й точилася війна з филистимлянами. Тому коли Саул зустрічав дужого чи хороброго чоловіка, то брав до себе на службу.