Иисус Навин 22

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Три коліна повертаються додому

22 Тоді скликав Ісус коліна Рувима, Ґада та половину коліна Манассії^[a]. ² Він сказав їм: «Ви виконали все, що Мойсей, слуга божий, звелів вам, і дослухалися голосу Мого у всьому, що Я наказував. ³ Ви не залишали братів своїх увесь цей час, аж по сьогодні, й виконували всі веління Господа вашого Бога. ⁴ А тепер Господь, Бог ваш, дав безпеку братам вашим, як він і обіцяв їм. Отож тепер повертайтеся до своїх осель, на землю, яку Мойсей, слуга Божий, дав вам по той бік Йордану. ⁵ Але пильнуйте за використанням заповітів та законів, які Мойсей, слуга Божий, дав вам: любіть Господа Бога свого, йдіть шляхами його, дотримуйтесь його заповітів і служіть йому всім серцем, усією душею».

⁶ Потім Ісус благословив їх і відпустив. І розійшлися вони по своїх домівках. ⁷ Мойсей віддав півколіну Манассієвому землі в Башані, а другому півколіну Ісус віддав землі поруч із братами-ізраїльтянами на захід від Йордану. Тож Ісус відпустив їх додому, благословивши. ⁸ Він сказав їм: «Повертайтеся додому з багатствами великими, з отарами численними, зі сріблом та золотом, з одягом усіляким. Розділіть із братами те, що здобули в бою». ⁹ Отож люди Рувима, Ґада та половини коліна Манассії залишили ізраїльтян коло міста Шило, в землі Ханаанській, і повернулися до Ґілеада, на рідну землю, яку віддав їм Мойсей за велінням Господа.

¹⁰ Як прийшли вони до Ґелілота, що біля Йордану на землі Ханаанській, то сини Рувима, Ґада й половини коліна Манассії побудували там вівтар неподалік від Йордану. Вівтар той був краси надзвичайної. ¹¹ Ізраїльтяни почули, що люди Рувима, Ґада та половини коліна Манассія збудували вівтар на землі Ханаанській біля Ґелілота неподалеку від Йордана на боці ізраїльтян. ¹² Як почули про це ізраїльтяни, то вся громада зібралася у місті Шило, щоб виступити проти них війною.

¹³ Тоді ізраїльтяни послали священика Фінегаса, сина Елеазарового, до синів Рувима, Ґада й половини коліна Манассії в землю Ґілеадську. ¹⁴ З ним вирушили десять старійшин—по одному від кожного ізраїльського коліна, та кожен із них був главою свого коліна між кланів ізраїльських.

¹⁵ І пішли вони до людей Рувима, Ґада та половині коліна Манассії у Ґілеад. І сказали вони їм: ¹⁶ «Уся громада Господня таке каже: „Чому ви повстали проти Бога Ізраїля, відвернулися від Господа, спорудивши вівтар у теперішньому заколоті своєму проти Господа? ¹⁷ Чи не досить з нас провини в Пеорі? Ми ще той гріх з себе не змили, хоча чума і впала на громаду Господню. ¹⁸ А ви тепер відвертаєтеся від Господа? Якщо ви повстанете проти Господа сьогодні, завтра Він розгніваєтеся на весь ізраїльський рід. ¹⁹ Якщо ж земля, яку ви одержали, нечиста, тоді йдіть на землю Господню, де стоїть намет Господній і оселяйтеся серед нас. Але ж не поставайте проти Господа або проти нас, споруджуючи собі вівтар інший, ніж вівтар Господа Бога нашого.

²⁰ Хіба не впав гнів Господній на всю ізраїльську громаду, коли Ахан, син Зери, не виконав наказу й не знищив прокляте майно? Чи гнів Господній упав тоді не на всю громаду ізраїльську? Так, не тільки Ахан поплатився життям за той гріх”».

²¹ Тоді люди Рувима, Ґада й половини коліна Манассії відповіли старійшинам ізраїльських родин: ²² «Господь—наш Бог^[b]! Ще раз проголошуємо ми, що Господь—наш Бог! Він знає! І нехай сам Ізраїль знає! Якщо у вчинку нашому заколот або злочин проти Господа, хай ніщо не врятує нас сьогодні.

²³ Якщо збудували ми собі вівтар, щоб від Господа відвернутися й приносити жертви всеспалення та хлібні офіри або ж принести мирну жертву, то хай Сам Господь нас покарає. ²⁴ Ні, ми зробили це, бо боялися й думали, що одного дня ваші нащадки скажуть нашим: „Ви не можете молитися Господу, Богу Ізраїля”. ²⁵ Вони могли сказати: „Бог проклав між нами кордон рікою Йордан між нами й вами, синами Рувимовими та Ґадовими, тож не бути вам частиною Ізраїля”. Тобто ваші нащадки можуть змусити наших дітей відступитися від віри в Господа.

²⁶ І тоді ми вирішили: „Збудуймо собі вівтар не для офіри всеспалення або пожертв. ²⁷ Хай він буде свідоцтвом між нами й вами для наших прийдешніх поколінь, що ми відправляємо службу Господу перед лицем Його офірами всеспалення, жертвами та мирними офірами. І щоб у майбутньому нащадки ваші не сказали нашим нащадкам: „Він не є наш спільний Господь”. ²⁸ Тож ми подумали: „Якщо колись у майбутньому вони скажуть таке нам або нащадкам нашим, то ми відповімо: „Подивіться на цю точну копію вівтаря Господнього, яку збудували наші предки не для офір всеспалення чи пожертв, а як свідоцтво між нами і вами”.

²⁹ Ми й гадки не мали повставати проти Господа й відвертатися та відступати від Нього нині, коли збудували вівтар для жертв всеспалення, та хлібних пожертв. Таким є тільки вівтар Господа Бога нашого, що стоїть перед наметом Його”».

³⁰ Коли священик Фінегас і вожді громади, глави колін, які були з ним, почули слова Рувимових, Ґадових та Манассієвих синів, вони були задоволені. ³¹ Тоді священик Фінегас, син Елеазара, промовив до Рувимових, Ґадових та Манассієвих синів: «Тепер ми бачимо, що Господь—з нами, оскільки ви не ослухалися Всевишнього в цій справі. Зараз ви врятували ізраїльтян від кари Господньої».

³² Священик Фінегас, син Елеазара, й вожді повернулися від Рувимових та Ґадових синів із землі Ґілеадської до землі Ханаанської і про все розповіли. ³³ Ізраїльтяни були втішені розповіддю й благословили Бога. І більше вони ніколи не говорили про те, щоб піти війною проти Рувимових та Ґадових синів і вигубити їхню землю. ³⁴ Рувимові та Ґадові сини назвали той вівтар так: «Це, справді, є свідчення між нами, що наш Господь—то Бог».