Екклезіяст 7-12
Ukrainian Bible
7 Краще добре ім'я від оливи хорошої, а день смерти людини від дня її вродження!
2 Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету, бо то кінець кожній людині, і живий те до серця свого бере!
3 Кращий смуток від сміху, бо при обличчі сумнім добре серце!
4 Серце мудрих у домі жалоби, а серце безглуздих у домі веселощів.
5 Краще слухати докір розумного, аніж слухати пісні безумних,
6 бо як тріскот тернини під горщиком, такий сміх нерозумного. Теж марнота й оце!...
7 Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумним стає, а хабар губить серце.
8 Кінець діла ліпший від початку його; ліпший терпеливий від чванькуватого!
9 Не спіши в своїм дусі, щоб гніватися, бо гнів спочиває у надрах глупців.
10 Не кажи: Що це сталось, що перші дні були кращі за ці? бо не з мудрости ти запитався про це.
11 Добра мудрість з багатством, а прибуток для тих, хто ще сонечко бачить,
12 бо в тіні мудрости як у тіні срібла, та користь пізнання у тому, що мудрість життя зберігає тому, хто має її.
13 Розваж Божий учинок, бо хто може те випростати, що Він покривив?
14 За доброго дня користай із добра, за злого ж розважуй: Одне й друге вчинив Бог на те, щоб людина нічого по собі не знайшла!
15 В днях марноти своєї я всього набачивсь: буває справедливий, що гине в своїй справедливості, буває й безбожний, що довго живе в своїм злі.
16 Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе?
17 Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в нечасі своїм?
18 Добре, щоб ти ухопився за це, але й з того своєї руки не спускай, бо богобоязний втече від усього того.
19 Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, що в місті.
20 Немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила,
21 тому не клади свого серця на всякі слова, що говорять, щоб не чути свого раба, коли він лихословить тебе,
22 знає бо серце твоє, що багато разів також ти лихословив на інших!
23 Усе це я в мудрості випробував, і сказав: Стану мудрим! Та далека від мене вона!
24 Далеке оте, що було, і глибоке, глибоке, хто знайде його?
25 Звернувся я серцем своїм, щоб пізнати й розвідати, та шукати премудрість і розум, та щоб пізнати, що безбожність глупота, а нерозум безумство!
26 І знайшов я річ гіршу від смерти то жінку, бо пастка вона, її ж серце тенета, а руки її то кайдани!... Хто добрий у Бога врятований буде від неї, а грішного схопить вона!
27 Подивися, оце я знайшов, сказав Проповідник: рівняймо одне до одного, щоб знайти зрозуміння!
28 Чого ще шукала душа моя, та не знайшла: я людину знайшов одну з тисячі, але жінки між ними всіма не знайшов!...
29 Крім того, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог людину, та вигадок усяких шукають вони!...
8 Хто, як той мудрий, і значення речі хто знає? Розсвітлює мудрість людини обличчя її, і суворість лиця її змінюється.
2 Я раджу: Наказа царського виконуй, і то ради присяги перед Богом.
3 Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить,
4 бо слово цареве то влада, і хто йому скаже: Що робиш?
5 Хто виконує заповідь, той не пізнає нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право.
6 Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо людини численне на ній,
7 бо не знає, що буде, і як саме буде, хто їй розповість?
8 Немає людини, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і влади нема над днем смерти, і на війні нема звільнення, і пана свого не врятує безбожність.
9 Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем. І був час, коли запанувала людина над людиною на лихо для неї.
10 І я бачив безбожних похованих, і до їхнього гробу приходили, а ті, що чинили добро, повикидані з місця святого, і в місті забуті... Марнота й оце!
11 Що скоро не чиниться присуд за вчинок лихий, тому серце людських синів повне ними, щоб чинити лихе.
12 Хоч сто раз чинить грішний лихе, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх!
13 А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем страху не має!
14 Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марнота й оце!...
15 І радість я похваляв: що немає людині під сонцем добра, хіба тільки щоб їсти, та пити та тішитися, і оце супроводить її в її праці за часу життя її, що під сонцем Бог дав був їй.
16 Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить людина своїми очима,
17 і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може людина збагнути чину, під сонцем учиненого! Тому скільки людина не трудиться, щоб дошукатись цього, то не знайде, і коли й мудрий скаже, що знає, не зможе знайти!...
9 Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учинки у Божій руці, так само любов чи ненависть: Людина не знає нічого, що є перед нею!
2 Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому, хто жертву приносить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто клянеться, як і тому, хто клятви боїться!...
3 Оце зле у всім, що під сонцем тим діється, що однакове всім випадає, і серце людських синів повне зла, і за життя їхнього безумство в їхньому серці, а по тому до мертвих відходять...
4 Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому!
5 Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, бо забута і пам'ять про них,
6 і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється!...
7 Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподобав Собі твої вчинки!
8 Нехай кожного часу одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оливи!
9 Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі дні марноти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі дні марноти твоєї, бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді, що під сонцем ним трудишся ти!
10 Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!
11 Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони!
12 Бо часу свого людина не знає, мов риби, половлені в пагубну сітку, і мов птахи, захоплені в сільце, так хапаються людські сини за час лиха, коли воно нагло спадає на них!...
13 Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона:
14 Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточив, і побудував проти нього велику облогу.
15 Але в ньому знайшлася людина убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу людину!
16 І я говорив: Краща мудрість за силу; однако погорджується мудрість бідного, і не слухаються його слів!
17 Слова мудрих, почуті в спокої, кращі від крику володаря поміж безглуздими.
18 Мудрість краща від зброї військової, але один грішник погубить багато добра...
10 Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу.
2 Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч.
3 Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
4 Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин.
5 Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря:
6 на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині!
7 Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби...
8 Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить.
9 Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними.
10 Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому!
11 Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний.
12 Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його:
13 початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство.
14 Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
15 Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
16 Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять!
17 Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці!
18 Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах.
19 Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати.
20 Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє...
11 Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його.
2 Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі.
3 Коли переповняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли деревина на південь впаде чи на північ, залишиться на місці, куди деревина впаде.
4 Хто вважає на вітер, не буде той сіяти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати.
5 Як не відаєш ти, яка то путь вітру, як кості зростають в утробі вагітної, так не відаєш ти чину Бога, що робить усе.
6 Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре вийде на краще тобі, оце чи оте, чи обоє однаково добрі.
7 І світло солодке, і добре очам сонце бачити,
8 і коли б людина жила й довгі роки, хай за всіх їх вона тішиться, і хай пам'ятає дні темряви, бо їх буде багато, усе, що надійде, марнота!
9 Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду!
10 Тому жени смуток від серця свого, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дитинство, і рання життєва зоря то марнота!
12 І пам'ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні!
2 аж поки не стемніє сонце, і світло, і місяць, і зорі, і не вернуться хмари густі за дощем,
3 у день, коли затремтять ті, хто дім стереже, і зігнуться мужні, і спинять роботу свою млинарі, бо їх стане мало, і потемніють ті, хто в вікно визирає,
4 і двері подвійні на вулицю замкнені будуть, як зменшиться гуркіт млина, і голос пташини замовкне, і затихнуть всі дочки співучі,
5 і будуть боятись високого місця, і жахи в дорозі їм будуть, і мигдаль зацвіте, й обтяжіє кобилка, і загине бажання, бо людина відходить до вічного дому свого, а по вулиці будуть ходити довкола голосільники,
6 аж поки не пірветься срібний шнурок, і не зломиться кругла посудина з золота, і при джерелі не розіб'ється глек, і не зламається коло, й не руне в криницю...
7 І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!
8 Наймарніша марнота, сказав Проповідник, марнота усе!...
9 Крім того, що Проповідник був мудрий, він навчав ще народ знання. Він важив та досліджував, склав багато приповістей.
10 Проповідник пильнував знаходити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.
11 Слова мудрих немов оті леза в ґірлизі, і мов позабивані цвяхи, складачі ж таких слів, вони дані від одного Пастиря.
12 А понад те, сину мій, будь обережний: складати багато книжок не буде кінця, а багато навчатися мука для тіла!
13 Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині!
14 Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе!