¹ Чому Ти, Господи, далеко так?
    Чому мовчиш у цю тяжку годину?!
² Пихато кривдники знущаються із бідних,
    та зрештою в свої ж потраплять пастки.
³ Лихі людці, ті, ясна річ,
    зажерливістю хваляться своєю,
    а Господа клянуть захланно й зневажають!
⁴ В погорді й люті нечестивець
    поради в Бога не шукає.
    У намірах його немає Богу місця.
⁵ Його дорога стелиться рівненько.
    Твій суд для нього надто вже далекий,
    сміється він із ворогів своїх.
⁶ Про себе думає він так,
    що не помилиться ніколи.
Мовляв, ніколи саме з ним
    не трапиться нічого злого.
⁷ Уста їх без упину проклинають,
    серця їх чорні наміри снують,
    на їхніх язиках брехня й прокльони.
⁸ При житлі, не захищенім стіною,
    у засідці вони і тільки слушної чекають миті
    на перехожих кинутися враз,
    й життя в нещасних тих людей відняти.
⁹ Мов лев, у хащах причаївшись,
    лиш миті ждуть, аби схопити бідолах
    й оплутати своєю сіттю.
¹⁰ Нещасні жертви, збиті з ніг,
    притиснуті зненацька до землі
    потужною безбожника рукою.
¹¹ А ті лиш заспокоюють себе:
    «Бог забуває нас, на нас він не зважає,
    не бачить Він, що робимо ми тут».

¹² Встань, Господи! Скарай лихих людців, о Боже!
    Не забувай про бідних і нещасних!
¹³ Чом відвертається від Бога лютий люд,
    чому повторює собі постійно:
    «Бог не воздасть мені за те, що я роблю?»
¹⁴ Але ж Ти, Боже, бачиш, що твориться!
    Всі біди і страждання бачиш Ти!
І подаси Ти руку допомоги,
    нещасні сиріти на Твою підтримку ждуть.
¹⁵ Здолай безбожника і зло, що він вчинив,
    із коренем, щоб й духу не лишилось, вирви!

¹⁶ Господь на віки вічні править!
    Й безбожників Він вижене з своїх земель!
¹⁷ Почув Ти, Господи, що треба бідним людям.
    Дай їм відвагу! І прислухайся до них!
¹⁸ Зроби, що треба, для пригноблених людей^[a].
    Не допусти, щоб на Твоїй землі,
    лихі людці залякували інших.