Бытие 31

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Якова втеча

31 Якось Яків почув, Лаванові сини розмовляли між собою: «Яків забрав усе, що належало нашому батькові. Він зробив собі багатство, забравши його в нашого батька». ² І побачив Яків, що Лаванове ставлення до нього стало вже не таким, як раніше.

³ Тоді Господь сказав Якову: «Вертайся до тієї землі, де жили твої прабатьки, до свого народу. Я буду з тобою». ⁴ І послав тоді Яків по Рахиль та Лею і наказав їм прийти в степ до отар. ⁵ І сказав він їм: «Я помітив, що ставлення до мене вашого батька вже не те, що було раніше. Та Бог мого батька був завжди зі мною. ⁶ Ви знаєте, що я всіма своїми силами працював на вашого батька. ⁷ Але він ошукав мене і десять разів міняв мені платню. Та Бог не дозволив йому скривдити мене. ⁸ Якщо Лаван казав, що рябі ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися рябі. Коли він казав, що смугасті ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися смугасті. ⁹ Отож Бог забрав худобу вашого батька і віддав її мені».

¹⁰ «Якось коли у худоби була пора злучки, мені привидівся сон, неначе козли, що спиналися на кіз, були смугасті, поплямовані та рябі. ¹¹ Тоді Ангел Господній звернувся до мене вві сні: „Якове!” Я озвався: „Так”. ¹² Він мені й каже: „Озирнися й поглянь, усі козли, що злучаються з козами, смугасті, плямисті та рябі. І це через те, що Я бачив усе, що Лаван чинив тобі. ¹³ Я—Бог, Який явився тобі в Бетелі, де ти поставив пам’ятник і полив його оливою, де ти дав Мені обітницю. Тепер вставай і йди з цієї землі. Повертайся до своїх родичів^[a]”».

¹⁴ І мовили тоді до нього Рахиль та Лея: «Нашому батькові нічого нам залишити, коли він помре^[b]. ¹⁵ Хіба не за чужих він нас вважає? Він продав нас, а потім розтринькав усі гроші, що належать нам. ¹⁶ Тому все багатство, що Бог відібрав у нашого батька, належить нам і нашим дітям. Тож виконуй усе, що Бог наказав тобі!»

¹⁷ Яків зібрався й посадив своїх дітей і жінок на верблюдів. ¹⁸ Він погнав усю свою худобу, з усім нажитим майном, отари, що стали його майном, нажитим у Паддан-Арамі, до землі Ханаанської, де жив його батько Ісаак.

¹⁹ Коли Лаван пішов стригти овець, Рахиль украла батькових домашніх богів. ²⁰ Яків обманув Лавана, не сказавши, що йде геть. ²¹ Він знявся з усім своїм майном. Перебравшись на той бік ріки Євфрат, він намірився йти до гір Ґілеадських.

²² На третій день Лаванові сказали, що Яків утік. ²³ Тоді Лаван зібрав своїх людей і переслідував Якова сім днів, аж доки не наздогнав його в горах Ґілеадських. ²⁴ І тієї ночі Бог явився Лаванові арамійському вві сні й мовив до нього: «Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!»

Пошуки украдених богів

²⁵ Тож Лаван наздогнав Якова. Яків поставив намет у горах. Лаван теж став табором у горах Ґілеаду. ²⁶ І звернувся Лаван до Якова: «Що ж ти наробив? Ти обдурив мене, забравши моїх дочок, неначе полонянок. ²⁷ Навіщо ж ти втік потайки, не сказавши й слова, обдуривши мене? Якби ти мені сказав, я влаштував би тобі веселі проводи з піснями, з бубоном і лірою. ²⁸ Ти не дав мені навіть поцілувати своїх онуків і дочок на прощання. Ти повівся як дурень. ²⁹ У моїй владі завдати вам лиха, але минулої ночі Бог батька твого сказав мені: „Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!” ³⁰ Зараз ти йдеш, бо палко прагнеш повернутися до батькового дому. Та навіщо ж ти покрав моїх богів?»

³¹ Яків йому відповів: «Я боявся, бо думав, що ти забереш у мене своїх дочок. ³² Якщо ти знайдеш у когось своїх богів, того буде вбито. В присутності наших рідних ти можеш вказати на те, що є в мене твого і забрати це». Та Яків не знав, що Рахиль украла Лаванових богів.

³³ Лаван заходив до намету Якова, намету Леї, а також до намету двох служниць, але ніде не знайшов своїх богів. Вийшовши від Леї, Лаван зайшов до намету Рахилі. ³⁴ Рахиль же сховала домашніх богів у сідло верблюда, а сама сиділа на них. Лаван обшукав увесь намет, але нічого не знайшов.

³⁵ Рахиль сказала батькові: «Хай батько не гнівається на мене, що я не можу встати перед ним. У мене зараз місячні». Тож Лаван шукав скрізь, але не знайшов своїх сімейних богів. ³⁶ Яків розлютився й почав сперечатися з Лаваном. Він говорив так: «Яка моя провина? Який мій гріх, що ти переслідував мене? ³⁷ Хоч ти й обшукав усе моє майно, але не знайшов нічого, що належало б тобі. А якщо знайшов, то поклади сюди, щоб і моя і твоя рідня змогли розсудити нас із тобою. ³⁸ За ці двадцять років, що я працював на тебе, жодна твоя вівця чи коза не народжувала мертвого, і не брав я баранів з твоїх отар собі для їжі. ³⁹ Я не приносив до тебе тварину, задерту диким звіром. Я відшкодовував за втрату сам. Ти зробив мене відповідальним за це. Мене ж обкрадали і вдень, і вночі.

⁴⁰ Вдень спека забирала мої сили, а вночі холод не давав мені зімкнути очей. І так я жив. ⁴¹ Ось уже двадцять років, як я у твоєму домі. Я працював на тебе чотирнадцять років за твоїх двох дочок і ще шість за твою худобу. Ти десять разів змінював мою платню. ⁴² І коли б Бог батька мого, Бог Авраама і Страх Ісаака^[c] не був зі мною, ти б, напевно, відіслав мене ні з чим. Бог бачив мої страждання і мій тяжкий труд, і минулої ночі Він довів мою правоту».

Домовленість Якова з Лаваном

⁴³ Тоді Лаван сказав Якову: «Ці жінки—мої дочки, а сини мені належать, отари і все, що бачиш,—все моє. Все, що ти бачиш, моє. Але я нічого не можу зробити, аби утримати дочок моїх та їх дітей поруч себе. ⁴⁴ Тож давай укладемо з тобою Угоду. І хай буде свідок між нами».

⁴⁵ Яків узяв камінь і встановив його як пам’ятник. ⁴⁶ Тоді гукнув до своїх рідних: «Збирайте каміння». І назбирали вони каміння в купу, а потім їли коло неї. ⁴⁷ Лаван назвав те місце Єґар-Сагадута^[d]. Яків же назвав його Ґалеед^[e].

⁴⁸ І сказав Лаван: «Ця купа є сьогодні свідком між мною і тобою». Через те й назвали її Ґалеедом. ⁴⁹ Те місце ще назвали Міцпа^[f], оскільки Лаван сказав: «Нехай стежить Господь за нами обома, як ми розійдемося в різні боки. ⁵⁰ Якщо ти скривдиш моїх дочок або візьмеш собі за дружину ще когось, хоч нікого тут з нами й немає, пам’ятай, що Бог свідок нам з тобою».

⁵¹ Лаван вів далі: «Поглянь на цю купу каміння, поглянь на цей пам’ятник, що я звів поміж нами, а ось той камінь, що стоїть, немов стовп, є свідченням поміж нами. ⁵² Купа каміння є свідченням того, що я не перейду за них на твій бік, а ти—на мій з лихими намірами. ⁵³ Нехай Бог Авраама і Бог Нагора і боги їхнього батька будуть нам суддями». Після цього Яків присягнув Богом батька свого Ісаака, Якого той називав «Страхом». ⁵⁴ А тоді приніс жертву в горах і запросив своїх рідних розділити з ним трапезу. Тож вони поїли й заночували в горах. ⁵⁵ Прокинувшись рано вранці наступного дня, Лаван поцілував своїх онуків і дочок на прощання, благословив їх і подався додому.